Ім'я файлу: Дихальна система.docx
Розширення: docx
Розмір: 160кб.
Дата: 24.11.2022
скачати
Пов'язані файли:
8. Санітарна обробка пацієнта.docx
Лазеротерапія.Бугай Богдан.docx

Хмельницький національний університет

Кафедра фізичної терапії, ерготерапії

РЕФЕРАТ

на тему: “Дихальна система”

Підготував:

студент 1 курсу

групи ФТ-22-1

Бугай Богдан

Хмельницький-2022

План:

  1. Що таке дихальна система?

  2. Елементи дихальної системи.

  3. Будова і функції дихальної системи людини.

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

1.Що таке дихальна система?

Дихальна система відповідає за постачання організму киснем, оскільки енергія потрібна для щоденного життя. Кисень необхідний для отримання енергії з їжі, яка споживається. Ми вдихаємо повітря, багате киснем. Кисень необхідний для спалювання їжі, яку ми їмо, для вивільнення енергії. Енергія, яка виділяється з їжею, використовується для функцій організму, і всі ці функції потребують енергії. Для отримання енергії необхідна наявність кисню. За відсутності кисню клітини гинуть, тому ми дихаємо, щоб отримати кисень для підтримки життя. Більшість людей не звертають уваги на те, що вони піддаються впливу шкідливих запахів, вони не усвідомлюють наслідків вдихання цих небажаних частинок у легенях. При вдиху відбувається різне. Одна дугоподібна діафрагма скорочується, таким чином стаючи плоскою. Інший - це грудна клітка, яка переміщується вгору ребрами. Обидва ці явища збільшують об’єм легенів. Це змушує легені всмоктувати повітря. У повітрі, яке ми споживаємо, завжди низька концентрація кисню порівняно з дуже високою концентрацією вуглекислого газу.



2.Елементи дихальної системи.

До органів дихання належать:

1. Носова порожнина.

2. Гортань.

3. Трахея.

4. Бронхи.

5. Легені.

Верхні дихальні шляхи: носова порожнина, глотка;

Нижні дихальні шляхи: гортань, трахея, бронхи;

Органи газообміну- парні органи дихальної системи, де відбувається газообмін: легені.



3.Будова і функції дихальної системи людини.

Носова порожнина

Носова порожнина (cаvitas nаsі) починається двома отворами – ніздрями (nares) і закінчується також двома отворами – хоанами (choanae), що відкриваються у носову частину глотки. Стінки носової порожнини сформовані переважно кістками черепа (див. будову кісткової носової порожнини в першому томі підручника) і хрящами носа. Нагадаємо, що носова порожнина має чотири стінки: нижню, передньо-верхню і дві бічні. Нижня стінка утворена піднебінними відростками верхніх щелеп і горизонтальними пластинками піднебінних кісток (кісткове піднебіння), а також основою м’якого піднебіння. Передньо-верхня стінка – найвужча, утворена спинкою носа, зокрема носовими кістками, незначною частиною лобової кістки, дірчастою пластинкою решітчастої кістки і частково клиноподібною кісткою. Праву і ліву бічні стінки формують хрящі носа і кістки: бічна ніжка великого крилового хряща, малі крилові хрящі, бічний відросток хряща носової перегородки, носова кістка, носові поверхні тіла і лобового відростка верхньої щелепи, сльозова кістка, решітчастий лабіринт решітчастої кістки, перпендикулярна пластинка піднебінної кістки і присередня пластинка крилоподібного відростка клиноподібної кістки.

Носова перегородка (septum nasi), яка утворена хрящем носової перегородки, перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки і лемешем, розділяє носову порожнину на праву і ліву майже симетричні частини. Носова перегородка має три частини: перетинчасту частину (pars membranacea), що розташована попереду, хрящову частину (pars cartilaginea) і позаду – кісткову частину (pars ossea). Перетинчасту і хрящову частини, що розмежовують ніздрі, називають рухомою частиною носової перегородки (pars mobilis septi nasi).

Початкова частина носової порожнини називається присінком носа (vestibulum nasi), він відмежований зверху і позаду від власне носової порожнини дугоподібним виступом – порогом носа (limen nasi), що утворений верхнім краєм бічної ніжки великого крилового хряща. Присінок носа вистелений багатошаровим плоским епітелієм, який є продовженням епітелію шкіри носа. У сполучнотканинному шарі під епітелієм розміщені сальні залози та корені носового волосся, яке є “фільтром” для сторонніх частинок.

Стінки власне носової порожнини вкриті слизовою оболонкою (tunica mucosa), у якій виділяють дихальну частину (pars respiratoria) і нюхову частину (pars olfactoria).

Дихальна частина слизової оболонки вистелена псевдобагатошаровим війчастим циліндричним епітелієм, у складі якого є численні келихоподібні клітини, що виділяють слиз. У власній пластинці слизової оболонки, що побудована з пухкої сполучної тканини з великим вмістом еластичних волокон, розміщені кінцеві відділи слизових альвеолярно-трубчастих носових залоз (glandulae nasales), вивідні протоки яких відкриваються на поверхню епітелію. Слиз зволожує поверхню епітелію, затримує частинки пилу і мікроорганізми, які потім разом зі слизом видаляються за допомогою війок епітелію у глотку. Слиз, що вкриває епітелій, має два шари – зовнішній та внутрішній. Зовнішній шар в’язкий, має властивості еластичного гелю і товщину 2 мкм. Внутрішній шар має властивості золю і товщину 5 мкм, він забезпечує вільні рухи війок епітеліоцитів, а його надлишки всмоктуються епітелієм. У власній пластинці розміщені численні лімфоїдні вузлики. У власній пластинці слизової оболонки і підслизовій основі є дуже багато судин, які сприяють зігріванню повітря у холодну пору року, хоча така особливість є причиною виникнення носових кровотеч. У ділянці нижньої носової раковини розташоване сплетення вен з тонкими стінками і широким просвітом, яке називається печеристим сплетенням раковини (plexus cavernosus conchae). При надмірному наповненні кров’ю вен цього сплетення слизова оболонка набрякає, що утруднює дихання.

  • Кровопостачання стінок носової порожнини.

Задні ділянки стінок носової порожнини кровопостачають гілки клино-піднебінних артерій, які відгалужуються від верхньощелепних артерій і проходять у носову порожнину через однойменні отвори. У передніх ділянках стінок носової порожнини розгалужуються передні і задні решітчасті артерії, що відходять від очних артерій. Ці артерії заходять у носову порожнину через однойменні отвори. У власній пластинці слизової оболонки розміщена потужна капілярна сітка. Зовнішні структури носа кровопостачають гілки лицевих артерій і артерії спинки носа, що відходять від очних артерій.

  • Іннервація стінок носової порожнини.

Чутлива інформація від стінок передньої ділянки носової порожнини передається по передньому решітчастому нерву (відповідно по правому чи лівому), що є гілкою носовійкового нерву, а потім по очному нерву, який є першою гілкою трійчастого нерву (V черепний нерв). Задні ділянки стінок носової порожнини іннервуються носо-піднебінними нервами і носовими гілками, що відходять від верхньощелепного нерву (друга гілка V черепного нерву). Залози слизової оболонки іннервує автономна частина периферійної нервової системи. Зокрема, команда на виділення слизу передається по післявузлових парасимпатичних волокнах великого кам’янистого нерву, що є гілкою лицевого нерву (VII черепний нерв). Команда на припинення виділення слизу залозами передається по симпатичних післявузлових волокнах (від верхнього шийного симпатичного вузла), які досягають об’єкта іннервації, обплітаючи відповідні артерії.

  • Вікові особливості порожнини носа

У немовлят і дітей перших місяців життя носова порожнина вузька і низька. Тонка слизова оболонка стінок носової порожнини немовляти добре кровопостачається, але вени в ділянках середньої і нижньої носових раковин розвинені слабо. Хоани низькі, носові раковини товсті. Середній і нижній носові ходи ледь помітні, а нижній носовий хід розвивається впродовж першого року життя дитини, поступово збільшується і досягає звичайних розмірів у період статевої зрілості. Середній носовий хід формується протягом перших шести місяців життя, верхній – тільки після двох років. Носові раковини вузькі і не досягають носової перегородки, тому спільні носові ходи широкі і вільно пропускають повітря під час дихання немовляти. Упродовж перших шести місяців життя дитини висота носової порожнини збільшується до 22 мм. До 10 років носова порожнина збільшується в довжину у 1,5 рази, а до 20 років – у 2 рази, водночас збільшується її ширина. Приносові пазухи у немовлят практично відсутні, є лише слабо розвинені верхньощелепні пазухи. Формування цих пазух закінчується на 8–9 році життя дитини. Лобова пазуха починає утворюватися тільки на другому році життя. У п’ятирічному віці вона має діаметр 5–6 мм, звужується донизу і через решітчасту лійку сполучається з середнім носовим ходом. Клиноподібна пазуха формується до 3 років життя дитини, а комірки решітчастої кістки – до 3–6 року. Розміри клиноподібної пазухи у дитини 6–8 років не перевищують 2–3 мм. Комірки решітчастої кістки у дітей 7-річного віку щільно прилягають одна до одної. Упродовж 12–14 років комірки решітчастої кістки і клиноподібна пазуха приймають остаточну форму.

Гортань

Гортань це частина дихальних шляхів та разом з тим є органом голосоутворення. Цим визначається її складна конструкція. Зачаток гортані і трахеї утворюється у ембріона довжиною 3 мм на вентральній стінці первинної глотки у вигляді гортанно-трахейної борозни, яка тягнеться посередині передньої кишки. Ця борозна відокремлюється майже на всьому своєму протязі від первинної кишки за допомогою трахео-стравохідної перетинки. При цьому утворюється гортанно-трахейна труба. З початкової ділянки цієї труби формується порожнина гортані, а ділянка, яка розташована нижче, дає початок трахеї. Вже наприкінці 1-го місяця внутрішньоутробного розвитку утворюється перснеподібний хрящ. З мезенхіми IV и V вісцеральних дуг розвивається щитоподібний хрящ, спочатку як парне утворення з послідуючим зрощенням перетинок. Потім формуються черпакоподібні хрящі з ріжкоподібними і, нарешті, надгортанник та клиноподібні хрящі. Трохи пізніше, на 8-9-му тижні внутрішньоутробного розвитку відбувається формування хрящів та м′язів трахеї.

Скелет гортані складають непарні хрящі – щитоподібний, перснеподібний, голосник, і парні – черпакоподібні, клиноподібні і ріжкоподібні.

Механізм голосоутворення можна представити таким чином. При спокійному диханні голосова щілина розкрита, м′язи гортані не напружені. При голосоутворенні голосова щілина звужується і замикається. Це досягається скороченням звужувачів гортані. Голосові складки приводяться в стан готовності дією м′язів, що напружують складки. Повітря, яке виводиться з легень, наштовхується на перепону у вигляді закритої голосової щілини, тиск повітря збільшується і, коли вона перевищить напругу голосових складок, відбувається прорив повітря через голосову щілину. Голосові складки швидко розходяться и знов зближуються, здійснюючи коливні рухи і генеруючи звукові хвилі певної амплітуди і частоти, які визначають силу и висоту голосу. У коливаннях голосових зв′язок грають роль скорочення голосового м′яза, які відбуваються під дією ритмічних імпульсів, що посилають нервові центри головного мозку.

Амплітуда коливання голосових зв′язок, а, отже, і сила звуків голосу залежать від того, з якою силою пропускається струмінь повітря, тобто визначається скороченнями дихальних м′язів і еластичними властивостями легень. Висота голосу залежить від частоти коливань голосових складок, яка може змінюватися у кожної людини у відомих межах. В першу чергу грає роль довжина складок. У дітей гортань невелика, голосові складки короткі і звуки голосу високі. У підлітковому віці у хлопчиків відбувається швидкий ріст гортані. Довжина голосової щілини збільшується з 12 до 17 років в 1.5 рази і після 17 років ще на 1/3. У цей період відбувається мутація голосу, яка пов′язана з перебудовою механізму голосоутворення. У дівчаток гортань росте повільно, і голосові складки раніше досягають кінцевої довжини, тому мутація голосу у них виявлена слабо. Самі високі звуки видаються за рахунок часткової напруги голосових складок, які при цьому коливаються не по всій своїй довжині.

Голос людини характеризується індивідуальним тембром, обумовленим приєднанням до основного звуку обертонів. Тембр голосу залежить від стану всього голосового апарата, особливо порожнини глотки, порожнини рота, носа і приносових пазух, які є резонаторами звуків.

В голосоутворенні приймає участь фактично вся дихальна система, а також грудна клітка, дихальні м′язи і порожнина рота з її органами. Всі вони складають у сукупності голосовий апарат. Робота голосового апарата регулюється нервовими центрами, які мають прямий і зворотній зв′язок з периферійними органами.

Трахея

Трахея - це дуже важлива частина дихальних шляхів, яка з'єднує гортань з бронхами. Саме нею в легені проходить повітря разом з необхідною кількістю кисню. Трахея - це трубчастий порожній орган. Довжина цієї трубки коливається від 8,5 до 15 сантиметрів залежно від фізіологічних особливостей організму. Але перш ніж розглядати основні функції трахеї, необхідно ознайомитися з її анатомією.

  • Місце розташування трахеї. Трахея починається від перстневидного хряща приблизно на рівні шостого шийного хребця. Третя частина цієї трубки знаходиться на рівні шийного відділу хребта, а інша - в грудному відділі, де трахея закінчується на рівні п'ятого грудного хребця. У цій ділянці трахея розділяється на два бронха, утворюючи вилку, - це точка біфуркації, яка переплетена з дугою аорти.

  • Трахея: будова. Якщо розглядати поперечний розріз трахеї, то можна помітити, що вона складається з декількох шарів - власне слизової оболонки, підслизового шару, хрящової частини та адвентиціальної оболонки. Функції трахеї, як і будь-якого іншого органу, частково залежать від будови, тому потрібно розглянути кожну частину більш детально.

  • Функції трахеї. Основна функція трахеальної трубки - це проведення повітря до легенів. Але це не всі функції трахеї.

Місце розташування трахеї. Трахея починається від перстневидного хряща приблизно на рівні шостого шийного хребця. Третя частина цієї трубки знаходиться на рівні шийного відділу хребта, а інша - в грудному відділі, де трахея закінчується на рівні п'ятого грудного хребця. У цій ділянці трахея розділяється на два бронха, утворюючи вилку, - це точка біфуркації, яка переплетена з дугою аорти.

Якщо розглядати шийну частину цього органу, то спереду від нього лежить частина щитовидної залози. На всьому протязі ззаду до трахеальної трубки прилягає стравохід. З боків йде нервово-судинний пучок, який включає в себе волокна блукаючого нерву, внутрішні яремні вени і сонні артерії.

Трахея: будова. Якщо розглядати поперечний розріз трахеї, то можна помітити, що вона складається з декількох шарів - власне слизової оболонки, підслизового шару, хрящової частини та адвентиціальної оболонки. Функції трахеї, як і будь-якого іншого органу, частково залежать від будови, тому потрібно розглянути кожну частину більш детально.

Слизова оболонка - представлена реснітчастим багатошаровим епітелієм, який лежить на базальній мембрані. Реснички клітин рухаються в бік гортані. До складу епітелію входять також стовбурові клітини, а також бокаловидні, які виділяють невелику кількість сер. Є й клітини внутрішньої секреції, які продукують серотонін і норадреналін. Базальна мембрана має багато еластичних волокон. Є й гладкі, окремі міоцити, розташовані по колу.

Підслизовий шар - це волокниста, пухка сполучна тканина. Саме в цьому шарі розташована основна маса нервових волокон і дрібних судин, які відповідають за регуляцію і кровопостачання.

Хрящовий шар утворений гіаліновими неповними хрящами, які займають дві треті частини окружності трахеальної трубки. Між собою хрящі з'єднані кільцевими зв'язками. Число хрящів у людини коливається від 16 до 20. Ззаду утворена перепінчаста стінка, яка стикається з стравоходом. Таким чином, проходження харчової грудки ніяк не заважає дихальному процесу.

Адвентиційна частина трахеї - тонка сполучна оболонка, яка покриває трубку зовні.

Функції трахеї. Основна функція трахеальної трубки - це проведення повітря до легенів. Але це не всі функції трахеї.

Як вже було сказано, слизова оболонка трахеї покрита мерехтливим (реснітчастим) епітелієм, рухи якого спрямовані в бік гортані і ротової порожнини. Крім того, бокаловидні клітини виділяю слиз. При попаданні разом з повітрям в трахею дрібних чужорідних тіл, наприклад, пилу, частинки обволакуються слизом і рухом ресничок проштовхуються назад в гортань і переходять в горлянку. Таким чином, трахея виконує і захисну функцію. У разі потрапляння великого чужорідного тіла починається рефлекторний кашель, під час якого трахея значно звужується в просвіті.

Як відомо, очищення і зігрівання повітря відбувається в носовій порожнині, але частково цю функцію виконує і трахея. Крім того, трахея є резонатором під час промови, оскільки проштовхує повітря до голосових зв'язків.

Якщо підбити підсумок, то можна помітити, що, незважаючи на досить просту будову, трахея має низку дуже важливих функцій, без яких існування людського організму неможливе.

Бронхи

  • Бронхи. Загальна характеристика.

Бронхи відносять до частини шляхів, які проводять повітря. Представляючи собою трубчасті гілки трахеї, вони з`єднують її з дихальною тканиною легкого (паренхіми).

На рівні 5-6 грудного хребця трахея ділиться на два головних бронхи: правий і лівий, кожен з яких входить до відповідної йому легке. У легких бронхи розгалужуються, утворюючи бронхіальне дерево з колосальною площею поперечного перерізу: близько 11800 см2.

Розміри бронхів відрізняються між собою. Так, правий коротше і ширше лівого, його довжина - від 2 до 3 см, довжина лівого бронха - 4-6 см. Також розміри бронхів розрізняються за статевою ознакою: у жінок вони коротші, ніж у чоловіків.

Верхня поверхня правого бронха стикається з трахеобронхіального лімфатичними вузлами і непарної веною, задня поверхня - з самим блукаючим нервом, його гілками, а також з стравоходом, грудним протокою і задніх правих бронхіальної артерією. Нижня і передня поверхні - з лімфатичним вузлом і легеневої артерією відповідно.

Верхня поверхня лівого бронха прилягає до дуги аорти, задня - до низхідній аорті і гілкам блукаючого нерву, передня - до бронхіальної артерії, нижня - до лімфатичних вузлів.


  • Будова бронхів.

Будова бронхів відрізняється в залежності від їх порядку. У міру зменшення діаметра бронха їх оболонка стає більш м`якою, втрачаючи хрящуватість. Однак є і загальні риси. Виділяють три оболонки, що утворюють бронхіальні стінки:
1.Слизова. Покрита війчастим епітелієм, розташованого в декілька рядів. Крім того, в її складі виявлені кілька різновидів клітин, кожна з яких виконує свої функції.

Келихоподібних утворюють слизовий секрет, нейроендокринні секретують серотонін, проміжні і базальні беруть участь у відновленні слизової оболонки;
2.Фіброзно-м`язова хрящова. В основі її будови - незамкнуті гіалінові хрящові кільця, скріплені між собою шаром фіброзної тканини;
3.Адвентициальная. Оболонка, утворена сполучною тканиною, що має пухке і неоформлене будова.


  • Функції бронхів.


Основна функція бронхів полягає в транспорті кисню від трахеї до альвеол легенів. Інша функція бронхів, за рахунок наявності у них війок і здатності утворювати слиз, є захисною. Крім того, вони відповідальні за формування кашльового рефлексу, який допомагає усунути частинки пилу і інші сторонні предмети.

Нарешті, повітря, проходячи по довгій мережі бронхів, зволожується і зігрівається до необхідної температури.

Звідси ясно, що лікування бронхів при захворюваннях - одна з основних задач.

  • Захворювання бронхів.

  1. Хронічний бронхіт являє собою захворювання, при якому спостерігається запалення бронхів і поява склеротичних змін в них. Для нього характерний кашель (постійний або періодичний) з виділенням мокроти. Його тривалість становить не менше 3 місяців протягом одного року, протяжність - не менше 2 років. Велика ймовірність виникнення загострень і ремісій. Аускультація легень дозволяє визначити жорстке везикулярне дихання, що супроводжується хрипами в бронхах;




  1. Бронхоектази є розширення, які викликають запалення бронхів, дистрофію або склероз їх стінок. Нерідко на основі даного явища виникає бронхоектатична хвороба, яку характеризують запалення бронхів і виникнення гнійного процесу в їх нижній частині. Одним з основних симптомів бронхоектатичної хвороби є кашель, що супроводжується виділенням великої кількості харкотиння з вмістом гною. У деяких випадках спостерігається кровохаркання і легеневі кровотечі. Аускультація дозволяє визначити ослаблене везикулярне дихання, що супроводжується сухими і вологими хрипами в бронхах. Найчастіше захворювання виникає в дитячому або юнацькому віці;




  1. при бронхіальній астмі спостерігається важке дихання, що супроводжується задухою, гіперсекрецією і бронхоспазмом. Захворювання відноситься до хронічних, обумовлене або спадковістю, або - перенесеними інфекційними захворюваннями органів дихання (включаючи бронхіт). Напади задухи, які є основними проявами захворюваннями, найчастіше турбують пацієнта в нічні періоди. Також нерідко спостерігаються утруднення в області грудей, різкі болі в області правого підребер`я. Адекватно підібране лікування бронхів при даному захворюванні дозволяє знизити частоту нападів;




  1. Бронхоспастичний синдром (також відомий як бронхоспазм) характеризується спазмом гладких м`язів бронхів, при якому спостерігається задишка. Найчастіше вона носить раптовий характер і нерідко переходить в стан задухи. Ситуація ускладнюється за рахунок виділення бронхами секрету, який погіршує їх прохідність, ще більше ускладнюючи вдих. Як правило, бронхоспазм є станом, супутнім деяких захворювань: бронхіальна астма, хронічний бронхіт, емфізема легенів. 


Легені

Легені (pneumon, pulmones) – органи дихання, які розташовані в грудній порожнині. Це парні органи: права легеня – складається з 3 часток, ліва – з 2. Ззовні є легенева плевра із 2 листків: внутрішній листок зрощений з легенями, а зовнішній – зі стінками грудної порожнини. Між листками знаходиться порожнина плеври з серозною рідиною (полегшує ковзання листків плеври під час дихальних рухів) і негативним тиском (на 6-9 мм рт ст нижчий від атмосферного).

Потрапляння в цю порожнину повітря при пошкодженнях грудної клітки зумовлює стискання легені і розвиток пневмотораксу. На внутрішній поверхні легень розміщені ворота легенів, через які входять головні бронхи, легенева артерія і нерви, а виходять дві легеневі вени і лімфатичні судини.

Основними етапами дихання у людини є:

  • вентиляція легень

  • газообмін у легенях,

  • транспортування газів,

  • газообмін у тканинах і тканинне дихання.

Вентиляція легень – обмін повітря між зовнішнім середовищем і альвеолами легень, що досягається ритмічними дихальними рухами – вдихом і видихом. Дихальний апарат людини складають: а) грудна клітка із зовнішніми і внутрішніми міжреберними м'язами, які приводять її в рух; б) діафрагма; в) легені; г) допоміжні інспіраторні (вдихаючі) м'язи: великі й малі грудні, трапецієвидний, ромбовидний та ін.; д) допоміжні експіраторні (видихаючі) м'язи: черевні.

Вдих – активний процес, що забезпечує збільшення грудної клітки. Під час спокійного вдиху міжреберні зовнішні м'язи скорочуються і піднімають ребра, діафрагма скорочується, стає плоскішою та опускається донизу. При цьому об'єм грудної порожнини збільшується, тиск у легенях стає меншим за атмосферний, і повітря надходить в легені. При глибокому вдихові відбувається одночасне скорочення міжреберних м'язів, діафрагми, а також деяких м'язів грудної клітки та плечового поясу. 

Видих – пасивний процес, який приводить до зменшення грудної клітки. При спокійному видиху міжреберні зовнішні м'язи розслаблюються і ребра опускаються донизу, діафрагма розслаблюється і стає випуклою. Завдяки цьому об'єм грудної клітки зменшується, тиск у легенях стає більшим за атмосферний і повітря виходить з легень. При глибокому вдихові відбувається скорочення внутрішніх міжреберних м'язів та м'язів черевної стінки.

Газообмін у легенях – обмін газів шляхом дифузії між альвеолярним повітрям і кров'ю. Відбувається ця сукупність процесів в альвеолах і найближчих до них елементах перехідної зони дихальних шляхів: бронхіолах, альвеолярних мішечках.

До складу атмосферного повітря входить майже 21% кисню, близько 79% азоту, приблизно 0,03% вуглекислого газу, невелика кількість водяної пари та інертних газів. Таке повітря ми вдихаємо, і називають його вдихуваним. Повітря, яке ми видихаємо, називають видихуваним. Його склад порівняно з вдихуваним інший: 16,3% кисню, близько 79% азоту, приблизно 4% вуглекислого газу та ін.

Транспортування газів – перенесення кров'ю O2 від легень до клітин і СO2 від клітин до легень. Здійснюється цей етап кровоносною системою, а транспортним засобом є кров. Коефіцієнти розчинності дихальних газів різні (O2 – 0,022, СO2 – 0,53), тому і транспортуються вони по різному. Транспортування кисню забезпечується основним переносником кисню – гемоглобіном крові, і дуже незначна частка 02 розчиняється в плазмі. 

Газообмін у тканинах – обмін газів шляхом дифузії між кров'ю і тканинами в капілярах. Зумовлений цей етап напругою газів у крові і тканинах (для O2 – близько 70 мм рт. ст; для СO2 – близько 7 мм рт. ст.) і здійснюється також унаслідок дифузії. У тканинах різниця напруги підтримується безперервним процесом біологічного окиснення.

Тканинне дихання – споживання 02 клітинами і виділення ними СO2. Це багатоетапний ферментативний процес використання кисню клітинами для окиснення органічних сполук з утворенням СO2 і Н2O і отримання енергії для життєдіяльності. У клітинах кисень доставляється до мітохондрій, де і відбувається окиснення органічних сполук і синтез АТФ. Детальніше клітинне дихання вивчається біохімією.

Висновок:

Дихальна система- це сукупність органів, що забезпечують надходження кисню, газообмін і видалення вуглекислого газу. Ця фізіологічна система складається з повітроносних шляхів і легень, розташованих усередині тіла. Через те її основними функціями є постачання повітря з киснем, видалення повітря з вуглекислим газом та газообмін повітря з кров’ю. 

Список використаних джерел:

  1. https://wiki.nvmk.org.ua/

  2. https://anatom.ua/

  3. https://presa.com.ua/

  4. https://ukrpromedic.ua/

  5. https://pidru4niki.com/

  6. http://8next.com/

  7. https://wiki.nvmk.org.ua/

скачати

© Усі права захищені
написати до нас