Ковтун Ірина, студентка ІІ курсу ФПУП
Науковий керівник:Шпиталенко Г.А. к.і.н, доцент
Державний університет «Житомирська політезніка»
Державницькі погляди Симона Петлюри
25 травня поточного року минає 95 років з дня вбивства в Парижі Голови Директорії УНР і Головного Отамана Республіканського війська Симона Петлюри. В час, коли українці знову, як і сто років тому, захищають свою свободу зі зброєю в руках, від того ж ворога – Росії, Петлюра має повертатися до українців із забуття і безмежного інформаційного моря неправди про нього . Адже його постать залишається найбільш суперечливою з поміж інших діячів доби націнально-визвольних змагань українського народу 1917-1921 років і до сьогодні не позбавлена низки усталених міфів, зокрема, щодо його державотворчої, військової діяльності, суспільно-політичних поглядів тощо. Між тим, уважне вивчення державницької діяльності Симона Петлюри, його теоретичних поглядів у галузі державного будівництва не втратили своє актуальності й тепер.
Проблемам державотворчих аспектів діяльності Симона Петлюри в роки Української Національної революції 1917-1920 рр. й періоду еміграції та загальнотеоретичної спадщини присвячено праці цілої когорти вітчизняних дослідників, зокрема: Шелухін С. Мазепа І., Литвин С., Денисенко В., Шульгин О., Верстюк В., Коваль Б., Тинченко Я., Грицак Я, Курас І.,Поліщук Ю., Сергійчук В., Сворак С. та багато інших. Проте проблеми державницької спадщини Симона Петлюри є актуальними і потребують подальших наукових досліджень.
Висвітлюючи концепцію української державності у поглядах Симона Петлюри, насампередслід зауважити, що він був одним із небагатьох тодішніх діячів Центральної Ради, котрий еволюціонував від автономістських концепцій національного державотворення до самостійницьких.Свідченням цього є участь С. Петлюри в українському військовому русі й створенні підвалин національних збройних сил, які не вписувалися в автономістські рамки державотворення,сповідувані ними. Аксіомою для Симона Петлюри впродовж усієї його політичної діяльності періоду Української Революції було невідступне дотримання постулату державної незалежності України. Так, у відозві "До населення всієї соборної України!" від 17 вересня 1919 р. першим програмним пунктом уряду УНР він визначив "самостійність і незалежність Української Народньої Республіки, щоб ніхто з близьких та далеких сусідів не замахувався на наше самостійне державне життя та добробут українського народу" . Пам'ятаємо, що це були чи не найважчі для УНР часи, коли юрисдикція її уряду розповсюджувалася лише на декілька повітів Поділля.
Надзвичайно актуальними та цікавими є погляди Симона Петлюри щодо суспільного устрою держави. Еволюціонувавши від лівих поглядів до поміркованих, Симон Петлюра бачив Україну соціально справедливою державою. У вже згадуваній нами відозві "До населення всієї соборної України!" він сформулював такі засади внутрішньої політики: передача землі від великих власників без викупу селянству, урахування інтересів робітництва - 8 годинний робочий день і соціальні гарантії праці» . Разом з тим у більш пізній його публіцистиці можна помітити обґрунтування ідеї української державності як солідарного витвору всього українського суспільства. Так, він рішуче виступає проти партійного доктринерства, яке на його переконання, заведе українське державне будівництво в безвихідь, оскільки класова боротьба міжантагоністичними класами шкодитиме пріоритету національної державності. Разом з тим він розумів, що українське суспільство не може бути соціально-однорідним. Тому "лише ті партійні програми, котрі стоять в першу чергу на становищі добра для цілої України, а не певної тільки кляси…»можуть бути пріоритетними, а не вузько-партійні інтереси. "Кажда партійна програма, оскільки вже необхідно помиритись з існуванням її, мусить працювати в першу чергу для України, а потім для своєї кляси. Інтереси своєї кляси мусить підчинити загальнонароднім стремлінням, а не одягати в свій фрак, часто пошитий з невдалої матерії й не на той ріст". Як підсумок, Симон Петлюра наголошує: "Держава вища над партії, нація вища над кляси!" .
Не менш важливими й актуальними до цього часу є міркування Симона Петлюри щодо ролі державної ідеології в націо- та державотворчих процесах в Україні. Аналізуючи історичний досвід української козацько-гетьманської державності, він доходить висновку, що головною причиною втрати незалежності, опім соціально-економічних чинників, «було незавершення процесу консолідації української нації під час смерти гетьмана Богдана, брак єдиної державної ідеології у його заступників, що має об’єктивну цінність для всіх кляс тогочасної української нації" .
Характерно, що одним із найсуттєвіших чинників українського державотворення С. Петлюра вважав формування державної ідеології. Він указував на те, що її формування "справа незвичайно тяжка, а українське суспільство лише в тяжких катастрофах, в пробах різних може, як в горнилі страждань, її вияснити собі та засвоїти". Як показала практика, саме цього чинника найбільше бракувало як у внутрішній, так і зовнішній політиці в період національної революції. Із цього приводу Симон Петлюра із сумом констатував: "А брак єдиної державної ідеології, єдиної провідної лінії в зовнішній політиці - оці риси, що характеризують дотеперішній стан політичного розвитку нашого громадянства - мало потішають і на майбутнє бо створюють у нашого громадянства ілюзії облудні і переменшення в оцінці тих труднощів, які стоять перед Україною в справі вступу її до європейської чи світової коаліції держав". Державна ідеологія скристалізується за умови, коли українське суспільство усвідомить потребу підпорядкувати свою діяльність вимогам державної дисципліни .
Актуальними для сьогодення є погляди Симона Петлюри на роль державних лідерів. Вони, на його думку, повинні володіти такими моральними та діловими якостями, як, політична послідовність, витримка, здатність вийти поза межі мертвого доктринерства, відповідальність за доручену справу, творчий підхід до виконання покладених завдань, ґрунтовне знання техніки будівництва держави, політична далекозорість, уміння орієнтуватися в перипетіях політичного життя як українського так і міжнародного, почуття міри й такту, "а найпаче систематичної, невтомної, так званої "чорної", праці, до якої не кожен здатен" . Дієздатність адміністративного апарату держави можуть забезпечити професіонали, а тому уважав Симон Петлюра, "прикликання до праці фахових досвідчених сил, хоч би закордонних, є потребою державного значення". Він звертався до українських дипломатів, аби вони уважно вивчали державний досвід країн, у яких перебували.
Важливим для сьогодення є розуміння позиції С. Петлюри ролі церкви як важливої умови самостійної Української Держави. С.Петлюра вважав її інтегральною частиною всього державного будівництва, моральним авторитетом, котрий зміцнить націю й державу. Для цього вона повинна здобути автокефалію й мати власного патріарха . «В майбутніх конфліктах з Москвою внутрішнє міцна, ієрархічно дисциплінована українська церква може відограти велике значення у вислідах такої боротьби»[24, с. 328].
Державна діяльність Симона Петлюри припадала на складний для України період, коли доводилося збройно виборювати й захищати незалежність. Тому надзвичайно актуальним було питання її зовнішньополітичних пріоритетів, усвідомлення місця нашої країни в тогочасному світі. Реалізація цього плану тісно перепліталася з проблемою досягнення соборності українських земель, котрі в тогочасних умовах реалізувати було практично неможливо.
С. Петлюра, добре тямлячи у геополітиці, відстоював європейський вектор розвитку України і в свій час навіть зумів зробити політичні прогнози, актуальні і до сьогодні: «Найбільшою перешкодою для визнання суверенності України є гіпноз самого імені Росія. Цей гіпноз треба розвіяти, особливо в Америці та Франції. Справу поділу Росії треба поставити як справу покою цілого світу, як справу європейської рівноваги та реально-матеріальної вигоди держав” .
Турбували С. Петлюру проблеми консолідації української нації. Так, у листі до К. Мацієвича про ставлення до ідеї побудови будь-яких федеративних зв’язків України з Росією. 12 червня 1925 р. він писав: «Великою консолідацією і дісціплінованістю ми взагалі ні в історії, ні тепер не можемо похвалитись. Я уважаю, що «союзницькі» чи федеративні концепції цій консолідації заважають…наш народ, приспаний і заколисаний «вигодами» союзницького чи федеративного співжиття з Москвою, не знайде в собі ні сили організаційності, ні психологічних-національних предпосилок, щоб захистити своє право на самостійне державне життя в момент зміни влади на Україні .
С.Петлюра вважав, що ми повинні скомпроментувати ідею реставрації великої Росії як ідею нереальну, штучну і невигідну для Європи» . При цьому він акцентував увагу на тому, що геополітичне розташування України "висуває перед українською політикою завдання шукати опертя на системі політичних зв’язків з тими державами, що мають певні інтереси на Чорному морі або в басейні його" . Тому він не виключав можливості створення коаліції держав Балтійсько-Чорноморського регіону: України, Польщі, Латвії, Литви, Грузії, Азербайджану. Спробою реалізації цієї концепції було підписання 15 січня 1921 р. представниками УНР, Фінляндії, Естонії, Литви та Польщі військової конвенції, котра мала б гарантувати ці країни від імперських зазіхань Росії. Він не виключав можливості долучення до цієї коаліції Румунії й Туреччини. Наголошуючи на важливості дипломатичного чинника в утвердженні суверенної Української Держави, С.Петлюра закликав ураховувати досвід 1917-1920 рр. «Коли українська нація не змогла зреалізувати свого державного ідеалу в 1917-1920 рр., то причиною цього явища було між іншим те, що в цей час українська політика не дописала українській стратегії, себто військова наша боротьба не мала належної допомоги з боку української політики... З цього досвіду ми повинні засвоїти науку для майбутнього: вона полягає в придбанню реальних симпатій серед впливових міжнародних чинників до ідеї Української держави» .Він належав до найбільш переконаних і непоступливих українських самостійників-державників, був рішучим противником будь-яких федеративних зв’язків України з Росією, непохитно стояв за національно-державницьку ідею.
Отже, Симон Петлюра сформулював концепцію державної структури України, фундаментальними засадами якої виступають самостійність, соборність, демократизм, верховенство права та європейські пріоритети в зовнішній політиці.