ДЕРЖАВНІ ФІНАНСИ ТА ЇХ ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ
1. Державні фінанси та їх структура.
2. Державні цільові фонди та їх класифікація.
3. Державні підприємства та їх фінансова діяльність.
4.Висновок
5.Список використаної літератури
1.Державні фінанси та їх структура
Приватний сектор деякі функції не виконує взагалі, а деякі неефективно, тому в сфері економіки виконує їх держава. Отже, державою виконуються такі функції, як:
вцілому розвиток держави;
економічний та соціальний розвиток;
підтримка підприємців та їх діяльності;
обмеження монополізму та забезпечення конкурентних принципів розвитку економіки;
мотивація до вкладень інвестицій;
регулювання зовнішньоекономічних відносин та ін.
Для виконання таких функцій формується система державних фінансів.
Державні фінанси – це один із провідних елементів фінансової системи країни, почали функціонувати ще коли відбулося становлення державності. Зростання функцій держави супроводжувалося збільшенням обсягів державних фінансових ресурсів. В державі з’являються державні цільові фонди, відкриваються підприємства та установи, регулюється інвестиційна діяльність, забезпечується фінансування зовнішньоекономічного розвитку та відносин, перерозподіл доходів, здійснення економічних процесів, фінансування соціальних програм і т.д. У країнах з більш високорозвиненим рівнем економіки державні фінанси відіграють важливу роль: з використанням системи державних фінансів перерозподіляється від 40 до 50% ВВП.
До державного сектору належить сектор державного управління, а також нефінансові державні підприємства. Згідно з методологією МВФ розрізняють декілька рівнів органів державного управління:
– центральний уряд;
– органи управління на регіональному рівні;
– місцеві органи;
– наднаціональні органи.
У перехідні періоди навантаження на державні фінанси зростає. Так, в Україні частка доходів зведеного бюджету відносно ВВП становить приблизно 35%. Питання формування і використання фінансових ресурсів держави стосується кожного громадянина. Адже ці ресурси пов'язані зі стягненням податків і зборів, забезпеченням економічних і соціальних програм, наданням соціальних послуг, підтримкою зайнятості, стабілізацією національної валюти та ін.
Державні фінанси відображають фінансові операції, які здійснюють державні органи і установи з метою забезпечення соціально-економічного розвитку країни. Розвиток державних фінансів має об'єктивні основи. Ресурси держави формуються для вирішення задач, що повністю або частково фінансуються без використання ринкових механізмів. До них, зокрема, належать: регулювання економічних та соціальних процесів; проведення структурної перебудови економіки; охорона навколишнього природного середовища; боротьба з монополізмом; захист прав покупців; забезпечення соціального страхування, фінансування освіти, підготовки та перепідготовки кадрів, надання медичних послуг населенню та ін.
Державні фінанси України охоплюють фінансові ресурси, які знаходяться в загальнодержавній власності, у власності АР Крим і комунальній власності. Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України. Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних і сільських рад народних депутатів. Загальнодержавною власністю є майно, що забезпечує діяльність державних органів, установ і структур, енергетична система, транспорт загального користування, кошти Державного бюджету, центральний банк, державні банки, державні резервні, страхові та інші фонди, майно державних підприємств і установ та інші види майна. Державні фінанси утворюють фундамент суверенітету України і забезпечують її економічний та соціальний розвиток.
Об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворених ними органів. Зокрема, до складу комунальної власності входять: кошти місцевих бюджетів та цільових фондів, майно комунальних підприємств та установ, місцеві енергетичні і транспортні системи, державний житловий фонд та інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.
Загальнодержавні фінанси забезпечують фінансування тих заходів, які мають загальнодержавний характер. Це, зокрема, фінансування діяльності органів державної влади та управління, проведення регулювання соціально-економічного розвитку, здійснення перерозподілу ВВП між територіями, галузями і прошарками населення та ін. Формування і використання місцевих фінансів є основою забезпечення діяльності місцевих органів влади і управління. На них покладаються, зокрема, функції забезпечення потреб регіонів у ресурсах, фінансування діяльності комунальних підприємств і установ, організація роботи навчальних закладів, охорони здоров'я та ін. Структуру державних фінансів відображено на рис. 5.1.
Усі елементи державних фінансів є відносно самостійними, але тісно пов'язаними між собою. Центральним елементом системи державних фінансів є державний бюджет, який формується на загальнодержавному, республіканському та місцевому рівнях. За допомогою державного бюджету здійснюється формування і використання доходів для вирішення найважливіших соціально-економічних проблем, фінансування функцій держави на різних рівнях. Державні цільові фонди створюються з метою забезпечення цільових програм, які виконуються державою. Державний кредит застосовується для залучення коштів, що використовуються на умовах позики. Ресурси державних підприємств використовуються для виконання функцій держави у сфері підприємницької діяльності. До державних належать підприємства, які знаходяться у повній (100%) власності держави, суб'єкти господарювання з переважною часткою державного капіталу та підприємства у повній та частковій комунальній власності.
Рис. 5.1. Структура державних фінансів
2.Державні цільові фонди та їх класифікація
Державні цільові фонди – це зкомплектовані фінансові ресурси, які створюються для здійснення фінансування програм, що регулюються державними та місцевими органими управління . До цих програм належать:
програми соціального розвитку та захисту населення України (пенсійний фонд, соціальний фонд страхування, виплата компенсацій та надання пільг, захист населення та ін.);
забезпечення стабільної грошово-кредитної системи (наданнявкладів, права інвесторів, стабіліність діяльності підприємств і установ та ін.),
забезпечення структуризації економіки (конверсія, інноваційна діяльність), архітектура і ремонт певних об'єктів (автомобільних доріг загального користування, мостів, аеропортів тощо),
регулювання та охорона природних ресурсів (охорона заповідних зон, заповідників),
створення належних умов праці (охорона праці,безпека життєдіяльності, захист прав та свобод інвалідів) та ін.
Ці фонди є в Україні як загальнодержавні, так і місцеві.
В законодавстві України прописані відповідні вимоги до створення цільових фондів та сформований розподіл виплат по їх доходам за рахунок визначених податків і зборів (обов'язкових платежів) юридичних осіб (незалежно від форми власності) та фізичних осіб. Державні цільові фонди поділяються на дві групи: загальнодержавні та місцеві. Загальнодержавні цільові фонди – це фонди, які охоплюються та регулюються по всій територіїз метою фінансування загальнодержавних програм. Місцеві фонди створюються місцевими органами самоврядування для забезпечення виконання місцевих програм.
За критерієм відносин з державним бюджетом державні цільові фонди поділяються на бюджетні та позабюджетні. Бюджетні фонди – це фонди, які входять до складу державного бюджету. Фінансування видатків таких фондів здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. При цьому одна частина фондів фінансується за рахунок загального фонду, а інша – зі спеціального фонду. Забезпечення видатків бюджетних державних цільових фондів зі спеціального фонду, як правило, має основою цільові надходження доходів. Позабюджетні цільові фонди – це фонди, які не включаються до державного бюджету, мають самостійні джерела надходжень і здійснюють видатки незалежно від державного бюджету. Схема розподілу державних цільових фондів наведена на рис. 5.2.
До позабюджетних державних цільових фондів належать: Пенсійний фонд України, Фонд стабілізації підприємств та організацій, внесених до реєстру неплатоспроможних, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Державний позабюджетний фонд приватизації, Фонд соціального страхування України, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків та ін.
До складу бюджетних фондів в останні роки в Україні входили: Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Державний інноваційний фонд, Фонд соціального захисту інвалідів, Державний фонд охорони навколишнього природного середовища, Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь.
Структура державних цільових фондів за критерієм відносин з державним бюджетом
Рис. 5.2. Структура державних цільових фондів за критерієм відносин з державним бюджетом
України у міжнародних авіаційних організаціях, Державний валютний фонд, Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву та ін.
До початку 2000 р. в Україні міністерствами і відомствами була створена значна кількість різних галузевих фондів (за розрахунками експертів – понад сім тисяч). До них було мобілізовано до 3 млрд грн коштів. Такі фонди стали інструментом перерозподілу прибутків підприємств і установ на користь державних органів управління. Починаючи з 2000 р. Міністерством фінансів України було проведено інвентаризацію таких фондів і зараховано їх до складу Державного бюджету.
Державні цільові фонди в Україні створюються і на місцевому рівні. Метою їх формування є залучення до бюджету додаткових фінансових ресурсів для забезпечення фінансування визначених програм на рівні регіону. Місцеві органи влади згідно із Законом "Про місцеве самоврядування в Україні", можуть створювати місцеві позабюджетні фонди. Вони поділяються на два види: валютні фонди та резервні фонди. Місцеві валютні фонди створюються шляхом придбання іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за рахунок коштів місцевих бюджетів, а також інших надходжень. Відповідні ради виступають розпорядниками коштів місцевих валютних фондів. Резервні фонди утворюються місцевими органами влади в обсязі 1% видатків відповідного бюджету. Кошти резервних фондів використовуються для фінансування невідкладних заходів, що не передбачені місцевими бюджетами.
До державних цільових фондів мобілізуються доходи тільки за рахунок надходжень, визначених законодавством країни. До основних джерел фінансування державних цільових фондів в Україні належать:
1) обов'язкові відрахування юридичних і фізичних осіб до складу доходів фондів. Вони встановлюються законодавством України тільки для таких фондів, які мають загальнодержавне значення. Такими є Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування, Фонд соціального захисту інвалідів, Державний фонд охорони навколишнього природного середовища;
2) обов'язкові внески коштів визначеними категоріями юридичних та фізичних осіб для цільового їх використання. Прикладом можуть бути страхові внески до фондів загальнообов'язкового соціального страхування;
3) цільові бюджетні виплати. Це перерахування коштів Державного бюджету до фондів з метою фінансування визначених програм. До фондів, які одержують кошти з Державного бюджету, належать Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонд соціального страхування на випадок безробіття та ін.;
4) доходи, що одержують фонди від розміщення тимчасово вільних коштів у комерційних банках. Такі надходження може мати будь-який фонд, який володіє вільними грошовими коштами і використовує їх як депозити в банківських установах;
5) надходження, які одержують фонди у вигляді дивідендів і процентів, нарахованих на цінні папери та корпоративні права, придбані в попередні періоди. Одержання доходів на корпоративні права і цінні папери передбачає проведення активної інвестиційної політики правлінням фонду з метою збільшення доходів, а також участі в корпоративному управлінні;
6) грошові кошти, які одержують фонди від продажу цінних паперів та корпоративних прав у процесі формування і використання інвестиційного портфеля фонду;
7) погашення позик, які надавалися фондом юридичним та фізичним особам у попередні періоди. У разі, якщо особа одержала кошти фонду на умовах позики, їх погашення є надходженням дохідної частини фонду в поточному періоді;
8) одержання кредитів та позик фондом. За умов нестачі коштів з метою фінансування видатків фонду, а також у багатьох інших випадках (формування раціональної структури інвестиційного портфеля, придбання основних засобів, впровадження нових технологій і методів обслуговування та ін.) фонди можуть залучати додаткові кошти у вигляді кредитів і позик;
9) добровільні та благочинні внески коштів юридичними і фізичними особами до фондів. Такі внески здійснюються з метою сприяння діяльності фонду в реалізації статутних програм;
10) прибутки від комерційної діяльності, яку здійснює фонд як юридична особа;
11) суми фінансових санкцій, які згідно із законодавством застосовуються до осіб, що порушують умови здійснення обов'язкових зборів та платежів (якщо стягнення таких санкцій передбачено чинним законодавством).
Джерела фінансування державних цільових фондів відображено на рис. 5.3.
Не всі фонди мають можливість залучати фінансові ресурси у вигляді обов'язкових відрахувань юридичних і фізичних осіб. Функціонування не кожного фонду передбачає проведення інвестиційної діяльності та операцій з цінними паперами. Не завжди є можливості використовувати вільні кошти як депозити, а також мобілізувати доходи шляхом одержання позик.
Прикладом формування доходів може бути Державний інноваційний фонд. Кошти Фонду формуються за рахунок бюджетних та позабюджетних надходжень. Бюджетні кошти включають надходження, які надаються з державного бюджету на підтримку науково-технічної діяльності. Ще одним джерелом поповнення доходів Фонду до 2001 р. були збори до Державного інноваційного фонду, що були передбачені законодавством України. Починаючи з 2001 p., такий збір було скасовано. До позабюджетних коштів, які залучаються і використовуються фондом, належать: позики, повернені фонду; доходи від фінансових інвестицій; лізингові платежі; надходження від реалізації договорів, добровільні внески юридичних і фізичних осіб та інші надходження.
Джерела фінансування державних цільових фондів в Україні
Рис. 5.3. Джерела фінансування державних цільових фондів в Україні
Фінансові ресурси фондів використовуються виключно за цільовим призначенням згідно з вимогами, які регламентують порядок створення і організації діяльності фонду. Наприклад, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створено з метою формування коштів, що залучаються для страхування безробіття та здійснення виплат і надання послуг безробітним. Діяльність Фонду регулюється нормативними документами України та статутом Фонду. Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців.
Джерелами формування коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття є страхові внески страхувальників, асигнування державного бюджету, суми фінансових санкцій до юридичних і фізичних осіб за порушення порядку сплати страхових внесків та використання коштів Фонду, благодійні внески юридичних і фізичних осіб та інші надходження. Кошти, мобілізовані Фондом, використовуються з метою виплати забезпечення та надання соціальних послуг безробітним, відшкодування витрат Пенсійному фонду України, пов'язаних із достроковим виходом певних категорій осіб на пенсію, фінансування органів управління фондом, створення резервів тощо.
До видатків Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття належать: допомога з безробіття (повного або часткового), матеріальна допомога з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації безробітних, допомога на поховання, надання роботодавцю дотацій на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та ін. Фонд несе відповідальність за Шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного забезпечення безробітних.
3.Державні підприємства та їх фінансова діяльність
Державні підприємства створюються, щоб забезпечити розвиток різноманітних галузей економіки, для задоволення власних потреб громадян, та займають вагому роль у системі державних фінансів України. Державне підприємництво схоже з підприємницькою діяльністю, але має і відмінності. Наприклад, схожі тим, що зведення фінансів здійснюється як до сформованого капіталу підприємців, так і до структурного контроля його фінансами, а також до результатів фінансової діяльності. Діяльність державних підприємств здійснюється насамперед у сферах, розвиток яких неможливий або недоцільний з використанням приватного капіталу. Зазвичай, це підприємства, що виготовляють зброю, наркотики чи недопустимі ліки, радіоактивні матеріали, надання соціальних послуг з використанням державних коштів, проведення фундаментальних наукових досліджень, культурних програм та ін. Переважно державна форма власності застосовується і у сфері природних монополій.
Державне підприємництво в СРСР було фактично єдиною формою розвитку економіки. До державної власності належали навіть ті підприємства, діяльність яких забезпечує потреби ринкової економіки: торгівля, надання послуг населенню, переробка сільськогосподарської продукції, страхування, банківські послуги, будівництво, виробництво товарів споживання та ін. З огляду на це в період переходу до ринкової економіки постала задача проведення широкомасштабної приватизації майна державних підприємств з метою формування ринкової структури господарського комплексу.
Уже на початку 2003 р. в Україні приблизно 80% від загального обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах, зокрема, у будівництві – 77,6%, транспорті та зв'язку – 39,7%. Торгівля фактично повністю розвивається на приватних засадах. За період з 1992 до 2002 pp. було приватизовано 83 953 об'єкти, з них – 22 660 державної форми власності та 61 296 – комунальної. Та державний сектор економіки в Україні залишався досить значним. Так, в промисловості частка держави за обсягами виробництва становила 23,4%. Більш значною вона залишалася в паливній промисловості (53,7%), електроенергетиці (46,5%), хімічній та нафтохімічній промисловості (30,9%).
Суб'єктами господарювання у державному секторі економіки є підприємства, де частка держави становить від 50 до 100% статутного капіталу. Державними підприємствами здійснюється як некомерційна, так і комерційна господарська діяльність. Некомерційне господарювання спрямоване на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без переслідування мети одержувати прибуток. Підприємництво – це господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Некомерційна діяльність, як правило, здійснюється суб'єктами господарювання державної та комунальної власності.
Органи державної влади можуть бути засновниками, співзасновниками та власниками пакетів корпоративних прав підприємств. За формами організації державні підприємства поділяються на унітарні, корпоративні і корпоратизовані. Унітарне підприємство – це суб'єкт господарської діяльності, створений виключно за рахунок внесків капіталу з боку держави, 100% корпоративних прав якого знаходиться у власності державних органів влади. Унітарне державне підприємство може бути казенним та комерційним. Корпоративне підприємство за участю держави передбачає наявність декількох власників, тоді як корпоратизоване підприємство – це державне підприємство, яке перетворено в акціонерне товариство, де 100% акцій належить державі. Організаційні форми державних підприємств за структурою капіталу та принципами діяльності відображено на рис. 5.4 і 5.5.
В Україні нараховується майже 1000 державних підприємств. Держава є власником пакетів акцій майже 2000 суб'єктів господарювання. У державній власності перебуває понад 1900 пакетів акцій, обсяги яких становлять від 10 до 100% капіталу емітентів. Такі корпоративні права розподілені між органами приватизації, місцевою владою та Кабінетом Міністрів
Організаційні форми державного підприємництва в Україні
Рис. 5.4. Організаційні форми державного підприємництва в Україні
України. Значну їх частку передано в управління уповноваженим особам (юридичним та фізичним). Важливим є і те, що державні підприємства працюють менш ефективно, ніж приватні. Практично 80% їх перебуває на межі банкрутства.
Відповідно до форми участі держави, її органи здійснюють пряме управління підприємствами й установами та управління державними корпоративними правами. В свою чергу, управління державними корпоративними правами може здійснюватися шляхом:
– реалізації відповідними органами державної влади прав акціонера або учасника господарського товариства;
– призначення представника, що здійснює управління державними корпоративними правами.
Згідно з Законом України "Про власність" майно, закріплене за державним підприємством, належить йому на правах повного господарського відання. До такого права віднесено володіння, користування та розпорядження майном з боку підприємства як суб'єкта господарської діяльності. Майно закріплюється за державною установою (організацією), що фінансується з державного бюджету, на праві оперативного управління. На таких же умовах закріплюється майно держави і за казенним підприємством.
Казенне підприємство – це державне підприємство, яке не підлягає приватизації. Державне підприємство може бути перетворене на казенне за наявності таких умов:
1) підприємство проводить діяльність, яка може здійснюватися тільки державним підприємством;
2) головним споживачем продукції підприємства (понад 50%) є держава;
3) підприємство є суб'єктом природних монополій.
Управління казенним підприємством здійснюють міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Зокрема, такі органи проводять контроль за ефективністю використання майна, оперативне управління яким здійснює керівник підприємства. Органи державного управління затверджують фінансові плани та визначають порядок використання чистого прибутку (шляхом встановлення обов'язкових нормативів його розподілу), визначають умови та фонд оплати праці. Казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями коштами та іншим майном, що є в його розпорядженні, крім основних фондів. За недостатності таких коштів і майна відповідальність за зобов'язання казенного підприємства несе власник.
Природна монополія – це такий стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на ньому є ефективнішим за умови відсутності конкуренції. Така ситуація, як правило, виникає внаслідок технологічних особливостей виробництва. При цьому товари, що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені іншими товарами. Результатом є те, що попит на такому ринку менше залежить від зміни цін, ніж попит на інші товари (послуги). До суб'єктів природних монополій належать суб'єкти господарювання (юридичні особи) будь-якої форми власності, які виробляють (реалізують) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії.
Природні монополії мають місце у таких сферах господарювання: транспортування нафтопродуктів, газу та інших речовин трубопроводами; передавання та розподіл енергії; користування залізничними коліями, вокзалами та іншими об'єктами, що забезпечують рух залізничного транспорту; централізоване водопостачання, водовезення і постачання теплової енергії; послуги портів, аеропортів та інших об'єктів. Діяльність природних монополій підлягає регулюванню з боку державних органів управління. Інструментами регулювання є: ліцензування діяльності природних монополій; регулювання цін (тарифів) на товари і послуги; створення умов для доступу споживачів до товарів, що виробляються і реалізуються природними монополіями.
Особливістю управління державним майном, що закріплене за державним підприємством, є порядок відчуження засобів виробництва. Згідно з законодавством вони можуть бути продані іншим суб'єктам господарювання виключно на конкурентних засадах. Такі операції можуть здійснюватися через біржі, за конкурсом та на аукціонах. Порядок проведення продажу основних засобів визначає Фонд державного майна України. Одержані в результаті проведення таких операцій кошти мають бути спрямовані виключно на інвестиції.
Форми підприємств, що знаходяться в державній власності і під державним контролем в Україні
Рис. 5.5. Форми підприємств, що знаходяться в державній власності і під державним контролем в Україні
До джерел формування майна державних підприємств належать:
– грошові та матеріальні внески засновника;
– доходи, одержані від господарської діяльності;
– кошти, що надходять від продажу цінних паперів;
– позики банків та інших кредиторів;
– капітальні вкладення та дотації з бюджетів;
– безоплатні та благодійні внески, пожертвування.
Майно державних підприємств є державною власністю і використовується за рішенням органів державного управління. Разом з тим, у використанні державного майна підприємств для членів їх трудових колективів передбачені пільги. Трудовий колектив державного підприємства має право на одержання частини чистого прибутку, придбання акцій підприємства, одержання дивідендів та ін. В умовах ліквідації та реорганізації державного підприємства права трудового колективу доповнюються додатковими положеннями. До пільг трудового колективу державного підприємства відносять:
– право вимагати передавання майна в оренду або перетворення підприємства на колективну власність у разі прийняття рішення державою про реорганізацію або ліквідацію підприємства;
– можливість одержувати частину чистого прибутку після сплати податків підприємства та інших платежів до бюджету;
– право на одержання акцій підприємства на суму прибутку, яку визначено членові трудового колективу;
– можливість спрямування вкладу члена трудового колективу на спорудження або придбання об'єктів соціально-культурного призначення.
Діяльність некомерційних державних організацій (установ) спрямована, передусім, на задоволення соціально-культурних потреб громадян. їх послуги, як правило, мають нематеріальний характер. Вони надаються за умов їх повної або часткової безоплатності. Такі установи не переслідують мети одержання прибутку. А тому вони утримуються (повністю або частково) за рахунок коштів державного (або місцевого) бюджетів. Зокрема, до таких установ належать установи митної та податкової служб, судів, прокуратури, виконавчої та законодавчої влади, окремі заклади освіти, охорони здоров'я, культури, оборони, наукові заклади та ін. За рахунок коштів, одержаних з бюджету, та власних доходів, бюджетні установи формують необхідні для забезпечення діяльності матеріальні цінності, здійснюють оплату найманого персоналу та проводять інші господарські операції.
Особливістю фінансової діяльності державних підприємств є зобов'язання перерахунку частини прибутку (доходу) до спеціального фонду Державного бюджету України. Такі платежі в обов'язковому порядку мають здійснювати корпоратизовані, казенні підприємства та їх об'єднання.
ВИСНОВОК
Державні підприємства
Державні цільові фонди
Державні фінанси
Отже, система державних фінансів України поділяється на:
Список використаної літератури
1. Буряковский В.В., Кармазин В.Я., Каламбет С.В., Водолазская О.А. Налоги. Днепропетровск, “Пороги”, 1998.
2. Вашків П.Г., Пастер П.І., Сторожук В.П., Ткач Є.І. Статистика підприємництва: Навч. посібник – К.: Слобожанщина, 1999.
3. Мельник П. В. Розвиток податкової системи в перехідній економіці / Держ. подат. адміністрація України; Акад. ДПС України. — Ірпінь: Акад. ДПС України,2001.—355 с.
4. Мещерякова О.В. “Податкові системи розвитих країн світу” М, Фонд “Правова культура”, 1995 р.
5. Миргородська Л.О. Фінансові системи зарубіжних країн: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 240 с.
6. Подання Президента України до Верховної Ради – 2004 “Про внутрішнє та зовнішнє положення України в 2003 році”(статистичні таблиці) // інформаційна система “ЛІГАЗАКОН”
7. Социально-экономическая статистика / под редакцией А.В. Головача – Киев, «Вища школа», 1991
8. Савченко Л.А., Цимбалюк А.В., Капіца В. А. та ін. Фінансово-правовий механізм формування дохідної частини бюджетів: Курс лекцій / Держ. подат. адміністрація України; Акад. ДПС України. — Ірпінь: Акад. ДПС України, 2002. — 356 с.
9. WWW.LIGAZAKON.COM.UA – Законодавча довідкова система