1. Під правовим режимом майна державного сільськогосподарського підприємства розуміється сукупність правових норм, якими забезпечується поєднання права державної власності з правом повного господарського відання підприємства закріпленим за ним державним майном; права та обов'язки підприємства як юридичної особи, його органів управління і трудового колективу щодо використання майна і розпорядження ним у процесі виробництва і соціальної діяльності; майнові відносини з іншими юридичними особами і громадянами, а також встановлені правовими засобами порядок і умови гарантування права державної власності та майнових прав ДСГП, захисту права державної власності і майнових прав та інтересів підприємства, його трудового колективу і працівників.
Державне сільськогосподарське підприємство є суб'єктом майнових прав у цілому як юридична особа. Підприємство виступає як суб'єкт господарювання, створений власником. Правомочність підприємства як суб'єкта майнових прав у господарській і соціальній діяльності визначається його галузевою право- і дієздатністю. Це означає, що підприємство як суб'єкт права, маючи в своєму користуванні й розпорядженні майно, повинно використовувати його виключно на цілі, передбачені статутом господарства, в першу чергу на вироблення сільськогосподарської продукції з метою отримання прибутків і забезпечення країни продовольством і сировиною для легкої, харчової та інших галузей промисловості. Крім цього, підприємство як самостійний і повновладний суб'єкт речових, майнових прав може вступати в майнові відносини з іншими юридичними особами (державними, колективними і громадськими організаціями), а також із громадянами, в тому числі з працівниками і державними органами, мати пов'язані з цим права і обов'язки, відповідати за своїми зобов'язаннями, вимагати захисту порушених прав. Оскільки майнові відносини підприємства регулюються не тільки цивільним, а й іншими галузями права, то й правосуб'єктність його як учасника майнових відносин грунтується на нормах різних галузей права.
Основним критерієм поділу майнових прав підприємства на відповідні майнові об'єкти є правова оцінка джерел формування майна. Відповідно до п. З ст. 10 вищезгаданого Закону такими джерелами можуть бути:
грошові кошти і матеріальні внески засновників;
доходи, одержані від реалізації продукції, робіт, послуг, а також від інших видів господарської діяльності;
доходи від цінних паперів;
кредити банків та інших кредиторів;
капітальні вкладення й дотації з бюджетів;
безкоштовні чи благодійні внески організацій, підприємств і громадян;
інші джерела, не заборонені законодавчими актами.
Законодавче закріплення джерел формування майна підприємства є однією з форм розширення господарської самостійності ДСГП. Тепер вони самі вирішують питання про ті чи інші види майна, що їх підприємство може придбати з правом повного господарського відання. Причому, виходячи з міркувань розвитку підприємництва, підприємство може вступати в майнові відносини з іншими юридичними особами і громадянами та разом із ними набувати окремі майнові об'єкти. Закон "Про власність" (ст. 3) передбачає, що майно може належати за правом спільної (часткової або сумісної) власності юридичним особам і громадянам.
Це правило стосується і права повного господарського відання в разі, якщо підприємство набуває певне майно спільно з іншими державними підприємствами. Дане майно може належати декільком державним підприємствам за правом спільного (часткового або сумісного) повного господарського відання. На таких правових засадах окремий будинок чи інші споруди можуть бути на балансі двох чи трьох підприємств, організацій. На базі об'єднання майна різних форм власності (змішана форма власності) можуть створюватись і функціонувати спільні підприємства з участю державних і недержавних підприємств.
Як суб'єкт права підприємство має право в межах, передбачених Законом "Про підприємства в Україні" і своїм статутом, продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям і установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безкоштовно в тимчасове користування чи позичати належні йому будови, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу, якщо інше не передбачено законодавчими актами і Статутом радгоспу.
4. Підприємство має право, якщо інше не передбачено його статутом, здавати в оренду громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, за винятком тих, які відповідно до законодавства не можуть бути в їх власності чи користуванні. Воно може передавати громадянам окремі матеріальні цінності й безкоштовно. Майно може передаватись громадянам, по-перше, — з дозволу власника, а по-друге — у
випадках, не заборонених законодавством. А втім, Декретом Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. "Про управління майном, що є у загально-державній власності" заборонено підприємствам, майно яких належить до загальнодержавної власності, передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам.
За певних умов майнові відносини можуть складатись між підприємствам і його трудовим колективом. Це специфічна форма таких відносин. Як відомо, трудовий колектив не є юридичною особою, а тому за загальними правилами самостійно не може вступати в майнові відносини, мати певні права і нести відповідальність. Але законодавчі акти передбачають винятки. Перший із них, коли відповідно до п. З ст. 18 Закону "Про підприємства в Україні" у випадках, передбачених статутом, частина чистого прибутку може передаватись у власність трудового колективу. Другий: відповідно до ст. 37 Закону "Про власність" колектив державного підприємства має право вимагати передачі підприємства в оренду або ж перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності, у разі прийняття рішення державним органом, уповноваженим управляти державним майном, або ж якщо державне підприємство буде визнане неплатоспроможним (банкрутом) за умови прийняття на себе боргів банкрута і згоди кредиторів. При задоволенні вимог трудового колективу він проводить організаційні заходи щодо створення нового підприємства, яке буде функціонувати на праві колективної власності. Третій випадок: за часткового викупу майна підприємства його колектив відповідно до п. З ст. 15 вищезгаданого Закону набуває права співвласника, а підприємство — статус спільного власника. У цьому разі змінюється структура органів управління підприємством та їх компетенція по управлінню майном.
Одним із важливих напрямів розширення прав і самостійності підприємства як державного є його право на випуск цінних паперів, а також на залучення додаткових грошових коштів інших підприємств і громадян з метою розширення і вдосконалення виробництва та соціального розвитку трудового колективу.
5. Підприємство реалізує свою продукцію за цінами і тарифами, які встановлюються самостійно чи на договірній основі. Державні ціни і тарифи застосовується лише у випадках, передбачених законодавчими актами, наприклад, у разі реалізації окремих видів продукції державі на виконання державного замовлення.
В умовах ринкової економіки підприємство здійснює матеріально-технічне забезпечення власного виробництва і капітального будівництва через систему прямих угод (контрактів) або ж через товарні біржі та інші посередницькі організації. Матеріальними ресурсами централізовано воно забезпечується в обсягах і номенклатурі, потрібних для виконання державного замовлення.
Розподіл одержаних доходів та порядок їх використання встановлюється власником або ж уповноваженим органом відповідно до статуту підприємства. Державний вплив на вибір напрямів і обсягів використання прибутків здійснюється через податки, податкові пільги, а також економічні санкції. Трудовий колектив самостійно розпоряджається лише тією частиною прибутку, яка у випадках, передбачених статутом, передається в його власність. Порядок розподілу і використання її вирішується радою чи зборами (конференцією) колективу підприємства.
9. Правовий режим майна підприємства визначається правилами, якими регулюються його майнові відносини з працівниками і, насамперед, із питань оплати праці та розподілу між ними частини прибутку. В умовах розширення господарських прав підприємства і трудового колективу підприємство самостійно встановлює фонд оплати праці без обмеження його зростання з боку державних органів.