1   2
Ім'я файлу: +Ларіна Пр1_с.і.с.docx
Розширення: docx
Розмір: 70кб.
Дата: 17.12.2020

Міністерство освіти і науки України

Національний університет «Львівська політехніка»

Інститут сталого розвитку ім. В. Чорновола

Кафедра туризму
Практична робота №1

з дисципліни «Стандартизація і сертифікація в туризмі»

на тему:« Державне регулювання туристичної діяльності»

Виконала:

студентка групи ТУ-42

Ларіна Таісія

Перевірив:

Ріпак Н.С
Львів 2020

Практична робота №1

Тема. Державне регулювання туристичної діяльності (2 год.).

Мета заняття: сформувати у студентів поняття про державне регулювання туристичної діяльності; розвинути вміння та навики щодо застосування отриманих знань з правового регулювання туристичної діяльності, основ туризмознавства; навчити використовувати моделі державного регулювання в туризмі.

Перелік основних питань:

  1. Сутність державного регулювання в туризмі.

  2. Моделі державного регулювання у сфері туризму.

Питання для обговорення:

  1. Сутність поняття «державне регулювання», його роль та значення.

Державне регулювання — це сукупність інструментів, за допомогою яких держава встановлює вимоги до підприємствв і громадян. Воно включає закони, формальні і неформальні розпорядження і допоміжні правила, що встановлюються державою, а також недержавними організаціями або організаціями саморегулювання, яким держава делегувала регуляторні повноваження. Також поняття трактується як набір здійснюваних державними структурами заходів, направленими на контроль за поведінкою індивідів або груп, які потрапляють під контроль цих структур. Воно включає закони і допоміжні інструменти, що створюються державою, а також правила, що встановлюються державними і недержавними агентствами в рамках делегованих повноважень.

Можна виділити дві сфери державного регулювання:

  • тарифне (цінове) регулювання, що охоплює економічні аспекти, які впливають безпосередньо на ринкові рішення;

  • нетарифне (нецінове) регулювання, що охоплює соціальні та адміністративні аспекти.


Тарифне регулювання

Тарифне регулювання спрямовано на створення економічних механізмів, які застосовують переважно як реакцію на зовнішні фактори, що впливають на ринкову ситуацію. Ці механізми є засобом «інтернаціоналізації» пов'язаних з ними витрат, ураховуваних під час прийняття рішень із проблем виробництва і споживання. Метою тарифного регулювання є створення економічного механізму, що впливає на поведінку ринку за допомогою зміни співвідношення цін на продукцію. Тарифне регулювання реалізується через системи оподаткування і ціноутворення, через митні збори. Наприклад, воно може реалізовуватись через безпосереднє встановлення цін чи тарифів, максимальних і/або мінімальних цін.

Нетарифне регулювання

Нетарифне регулювання спрямовано на захист життя, здоров'я, майна, охорону довкілля, а також на встановлення способів організації чи ведення діяльності, правил ліцензування, місця і часу здійснення діяльності, обсягу випуску продукції чи надання послуг тощо. Найважливішим елементом нетарифного регулювання є також контрольні та наглядові функції. У сфері технічного нормування нетарифне регулювання охоплює як аспекти встановлення обов'язкових вимог до продукції та процесів, так і правила здійснення, перевірок і вживання заходів у разі факту порушення.

Наслідком нетарифного регулювання є розширення держапарату для виконання функцій контролю та нагляду, громіздке складне законодавство, яке дозволяє держслужбовцям трактувати його на свою користь (дискреція), що разом призводить до підвищення споживчих цін та корупції. Більшість функцій захисту, контролю виконує ринок шляхом добровільного страхування та сертифікації.


  1. Державне регулювання туризму: суть, зміст, значення.

У сучасних умовах ведення туристичного бізнесу багато уваги необхідно приділяти виконанню комплексу заходів, спрямованих на підвищення якості надання туристичних послуг, розроблення дієвих стандартів обслуговування туристів, поліпшення роботи всіх підприємств сфери туризму. З метою вдосконалення організації туристичної діяльності більшість країн світу застосовує спеціальні механізми впливу на суб'єктів підприємництва, які виявляються у запроваджуванні процедури стандартизації, сертифікації туристичних послуг, ліцензування туристичної діяльності та залежать від певної моделі державного регулювання в галузі туризму.

У розвитку туризму, який є одним з найдинамічніших секторів світової економіки, велике значення належить його державному регулюванню, спрямованому на досягнення збалансованості інтересів усіх учасників туристичного ринку. Варто відмітити, що, з одного боку, наявність потужного туристично-рекреаційного потенціалу є важливою, але не достатньою умовою для перетворення туризму на процвітаючу галузь економіки. З іншого боку, при всьому різноманітті фірм, підприємств, установ, організацій, що діють у туризмі, у даному секторі економіки існують певні обмеження, далі яких процес децентралізації та деконцентрації не відбувається. Тому будь-які потенційні можливості розвитку туризму будуть реалізовані повною мірою тільки в результаті сполучення ринкових механізмів господарювання з його державним регулюванням у вигляді необхідних юридичних, політичних, економічних, соціальних та інших гарантій. Тільки у цьому випадку можна забезпечити сталий розвиток індустрії туризму, не наносячи шкоду природним і культурним цінностям, які виступають об'єктами туристичних атракцій. У зв'язку з цим переважна більшість держав створюють у структурі власних урядів спеціалізований національний орган з координації роботи всіх підприємств туризму.


  1. Причини державного регулювання туристичною галуззю.

Необхідність державного регулювання туристичною галуззю обумовлена численними причинами, які поруч із функціями держави у сфері управління туризмом можна представити у такий спосіб:

        • Комплексний характер туристичної галузі. Підприємства, що обслуговують туризм, представляють собою цілий сектор економіки, який охоплює як саме індустрію туризму, так і ті галузі господарства, які з нею зв'язані побічно. До них відносяться: транспорт, зв'язок, торгівля, будівництво, сільське господарство, нафтопереробка, комунально-побутове обслуговування, харчова, легка, місцева промисловість тощо (близько 60 різних галузей і підгалузей економіки, які надають характерні, супутні та навіть неспецифічні для туристів послуги, якими вони, проте, можуть користуватися).

        • Захист інтересів споживачів туристичних послуг. Захист інтересів українських туристів повинно гарантуватися державою. Права та інтереси іноземних туристів також необхідно забезпечувати відповідно до законодавства України, враховуючи положення міжнародних договорів нашої держави. У цей час треба велику увагу приділяти питанню безпеки туристичних подорожей.

        • Захист навколишнього середовища. Туризм, що виник у надрах приватного сектору, може стійко розвиватися тільки у тому випадку, якщо державні структури забезпечать для цього необхідні юридичні, політичні, економічні та інші гарантії. Віддавши туризм повністю «у владу» ринковим факторам, можна завдати величезної шкоди природним і культурним цінностям, які є об'єктами залучення туристів. Тому саме держава повинна передбачити механізми, які стримують стихійний розвиток туристичної галузі та спрямовують її еволюцію в потрібне русло для збереження природного і культурного середовища для наступних поколінь.

        • Визначення порядку перетинання державного кордону. Основна мета державного регулювання туристичних формальностей у даному випадку – сприяння свободі подорожей і доступу максимального числа людей до міжнародного туризму.

        • Виховний характер туризму. Функціями держави з даного приводу вважаються формування почуття патріотизму; допомога в гармонічному розвитку особистості; виховання бажання у людей прославити свій край, зробити його краще та пишатися ним. Виховне значення туризму закріплене в нормативно-правових документах багатьох країн світу (зокрема, у базових законах про туризм, у програмах розвитку туризму на певний період часу). Також це є нормою для всіх міжнародних документів.

        • Рекламно-інформаційне забезпечення туризму. Рекламно-інформаційна діяльність, спрямована на збільшення туристичного потоку в країну, тривалий час залишалася головною функцією для державних органів у сфері туризму.

        • Міжнародне співробітництво держави у сфері туризму.

Ознайомившись з основними причинами необхідності державного регулювання туристичної діяльності та визначивши основні функції держави з даних приводів, можна зробити висновок про необхідність державного регулювання в сфері туризму та дати його визначення:

Державне регулювання у сфері туризму – це цілеспрямований вплив держави на учасників туристичної діяльності для забезпечення сприятливих умов розвитку туризму.

  1. Комплексний характер туристичної галузі. Функції держави щодо комплексного характеру туристичної галузі.

Підприємства, що обслуговують туризм, представляють собою цілий сектор економіки, який охоплює як саме індустрію туризму, так і ті галузі господарства, які з нею зв'язані побічно.

До них відносяться: транспорт, зв'язок, торгівля, будівництво, сільське господарство, нафтопереробка, комунально-побутове обслуговування, харчова, легка, місцева промисловість тощо (близько 60 різних галузей і підгалузей економіки, які надають характерні, супутні та навіть неспецифічні для туристів послуги, якими вони, проте, можуть користуватися). При цьому індустрію туризму з іншими елементами туристичного сектору поєднують не організаційні, а численні економічні зв'язки у формі поставок товарів, надання послуг, володіння акціями тощо, у результаті чого необхідна наявність зовнішнього координатора (в особі держави) для успішної взаємодії підприємств туризму з різними галузями, як національної економіки, так і світового господарства в цілому. Крім того, вплив туризму на загальний стан економіки країни визначається прямими надходженнями від внутрішнього й іноземного туризму, а також активізацією діяльності в суміжних галузях, у тому числі завдяки ефекту мультиплікатора.

Функції держави:

        1. Розробка законодавчої бази, яка регламентує основні питання розвитку туристичної сфери, включаючи прийняття базового закону про туризм та інших нормативно-правових актів. Дані законодавчі акти повинні спрямовуватися на розвиток цивілізованих ринкових відносин у сфері туризму, створення умов для сумлінної конкуренції підприємств на туристичному ринку.

        2. Розробка програм розвитку туризму (цільових та антикризових). При цьому, цільові програми затверджуються з метою реалізації довгострокових пріоритетів країни в області туризму й становлять комплекс взаємозалежних правових, економічних і організаційних заходів, спрямованих на реалізацію конституційних прав громадян, розвиток туристичної сфери; антикризові програми дозволяють пом'якшити несприятливі наслідки нерівномірного розвитку світових економічних процесів. З одного боку, договірна практика, широко розповсюджена в туристичній сфері, оберігає від руйнівного впливу кризових явищ. Однак, з іншого боку, туристична діяльність, як ніяка інша, дуже сильно піддана впливу факторів, які не мають прямого відношення до даної сфери. Це, насамперед, такі: зміна політичної обстановки в країні (страйки, акції протесту, інші вогнища напруженості); зміна візової політики країни; коливання курсів валют; негативна інформація про напрямок (використання «чорного» піару); випадки масових захворювань (пташиний грип, ящур, атипічна пневмонія); зміна клімату (наприклад, узимку немає снігу, а влітку – холодно); форс-мажорні обставини (цунамі, схід сніжних лавин, землетруси, повені); теракти.

  1. Виділення бюджетних коштів на розвиток туризму.

  2. Створення привабливого інвестиційного клімату для будівництва й модернізації матеріально-технічної бази туризму.

  3. Розробка системи оподатковування туристичної галузі.

  4. Включення привабливих з погляду туризму периферійних районів країни в загальноекономічний оборот. У сучасному суспільстві туризм є одним з головних видів діяльності, що зізнається практично всіма розвиненими країнами. І якщо в економічно розвинених країнах туристична галузь на рівні конкурує з автомобілебудуванням і нафтопереробкою, то в державах, що розвиваються, туризм часто виявляється провідною галуззю економіки, єдиним джерелом формування державного бюджету й постачальником твердої валюти. У таких країнах туризм зводиться у ранг державної політики. Однак і в розвинених країнах є райони, які непридатні для ведення сільського господарства, розвитку інших галузей економіки. Але вони мають значні рекреаційні ресурси, у результаті чого там можна розбудовувати сферу туризму. Деякі райони земної кулі завдяки своїй туристичній привабливості повністю поміняли виробничу структуру; індустрія туризму стала в них домінуючою галуззю економіки. До них відносяться півострів Флорида у США, Блакитний берег у Франції, Золоті Піски в Болгарії, район озера Балатон в Угорщині тощо.

  5. Підготовка й підвищення кваліфікації кадрів у сфері туризму. Держава повинна забезпечити підготовку кваліфікованих кадрів у сфері туризму, тому що від цього значною мірою залежить якість надаваних туристам послуг. У зв'язку із цим, як зазначено в Гаазькій Декларації по туризму (1989 р.), держава повинна сприяти створенню мережі навчальних закладів, здатних надавати освіту на рівні міжнародних стандартів; створенню курсів підвищення кваліфікації кадрів для всього туристичного персоналу й викладачів, незалежно від їхнього рівня; створенню умов для взаємного обміну туристичним персоналом між різними країнами; підвищенню престижу туристичних професій та заохоченню, в першу чергу, молоді до вибору кар'єри в області туризму.


  1. Захист інтересів споживачів туристичних послуг. Функції держави.

Захист інтересів українських туристів повинно гарантуватися державою. Права та інтереси іноземних туристів також необхідно забезпечувати відповідно до законодавства України, враховуючи положення міжнародних договорів нашої держави. У цей час треба велику увагу приділяти питанню безпеки туристичних подорожей.

До безпечних умов для туризму звичайно відносяться:

  • спокійна політична обстановка в країні;

  • відсутність надзвичайних ситуацій і стихійних лих;

  • низька криміногенність або її відсутність;

  • чітка взаємодія державних органів і туристичних організацій по охороні туристичних об'єктів;

  • дружелюбність та відкритість громадян.

За цих умов не повинні ущемлятися права й свободи як самих туристів, так і мешканців країни перебування. Привабливість туристичної дестинації може значно зменшитися через небезпечні для туризму умови – політичну нестабільність, природні катастрофи, епідемії, небезпечні для життя метеоумови, несприятливий екологічний стан, криміногенну ситуацію й злочинність тощо. Турист, відправляючись у подорож, прагне почувати впевненість, що його відпочинок не буде перерваний у результаті яких-небудь надзвичайних подій. Якщо ж такі ситуації мали місце, то повинні існувати гарантії відшкодування туристові збитку. Тому механізм захисту прав споживачів туристичних послуг і контроль над його дотриманням зобов'язаний перебувати під контролем держави.

Функції держави з даної причини полягають у наступному:

1. Безпека надання туристичних послуг. Державою повинен бути вироблений механізм створення умов для безпеки як саме туристів, так і туристичних об'єктів. Для цього необхідно точно визначити групу туристичних товарів, об'єктів та устаткування, використовуваних туристами, які потребують особливої уваги з боку безпеки. Насамперед, це стосується належної облаштованості трас для походів, прогулянок, екскурсій; оснащення засобів розміщення, харчування і транспорту встаткуванням, що пройшло санітарнотехнічний нагляд; перевірки домівок на сейсмосталість, пожежобезпечність, екологічність будівельних матеріалів, можливість оповіщення про небезпеку й швидку евакуацію з місця катастрофи.

2. Фінансові гарантії відповідальності туристичних фірм.

3. Страхування туристів.

4. Інформування туристів про виникнення форс-мажорних обставин (бойових дій, стихійних лих, погіршення санітарно-епідеміологічної обстановки, рівня злочинності тощо).

5. Забезпечення особистої безпеки туристів та їх майна.

6. Надання необхідної медичної, правової та інших видів допомоги. У випадку виникнення надзвичайних ситуацій держава вживає заходів із захисту інтересів своїх громадян-туристів, що перебувають за межами країни, у тому числі по їх евакуації із країни тимчасового перебування.


  1. Захист навколишнього середовища. Функції держави.

Туризм, що виник у надрах приватного сектору, може стійко розвиватися тільки у тому випадку, якщо державні структури забезпечать для цього необхідні юридичні, політичні, економічні та інші гарантії. Віддавши туризм повністю «у владу» ринковим факторам, можна завдати величезної шкоди природним і культурним цінностям, які є об'єктами залучення туристів. Тому саме держава повинна передбачити механізми, які стримують стихійний розвиток туристичної галузі та спрямовують її еволюцію в потрібне русло для збереження природного і культурного середовища для наступних поколінь.

Функції держави:

        • Установлення гранично припустимих норм навантаження на туристичні ресурси.

        • Забезпечення оптимального рівня пропускної спроможності місць, відвідуваних туристами. При цьому держава повинна забезпечити його дотримання навіть у тому випадку, якщо це буде означати обмеження доступу до подібних місць в конкретні періоди або сезони. У зв'язку з цим, державі необхідно установити диференційовані норми туристичного навантаження на довкілля.

        • Створення і ведення реєстру туристичних ресурсів. Державі потрібно забезпечити складання переліку штучних і/або природних туристичних визначних пам'яток, які представляють інтерес із погляду відпочинку, спорту, історії, археології, мистецтва, культури, архітектури, релігії, науки, соціального середовища тощо. Уведення санкцій за порушення законодавства з питань охорони природи, культурноісторичних і архітектурних визначних пам'яток. Раціональне планування забудови територій, при якому необхідно враховувати державні та суспільні інтереси при плануванні і забудові територій. Сприяння поінформованості туристів, представників туристичної індустрії та громадськості взагалі про важливість захисту природного і культурного навколишнього середовища.

  1. Визначення порядку перетинання державного кордону. Функції держави.

Основна мета державного регулювання туристичних формальностей у даному випадку – сприяння свободі подорожей і доступу максимального числа людей до міжнародного туризму.

Функції держави з даної причини полягають у наступному:

1. Спрощення процедури оформлення закордонних паспортів. Держава повинна забезпечити приведення паспортів у відповідність зі стандартами ІСАО, що дозволяють здійснювати перевірку за допомогою комп'ютерних систем.

2. Необхідно скорочувати строки оформлення паспортів, уводити розумний збір за видачу цих документів.

3. Спрощення правил видачі віз – держава повинна сприяти спрощенню візових формальностей у результаті взаємних угод з іншими країнами.

4. Уведення безвізового перетинання з деякими країнами – міжнародними організаціями рекомендовано обмежити безвізовий в'їзд в іншу країну на строк до трьох місяців.

5. Спрощення митного і валютного контролю – держава має забезпечити пільгове обкладання туристів митами, зборами, податками при в'їзді й виїзді в низький сезон, надавати митні пільги (аж до скасування мит) на ввіз устаткування для готелів та інших туристичних об'єктів тощо. Валютні формальності, за рекомендаціями Всесвітньої туристичної організації (UNWTO), включають участь держави у вирішенні наступних проблем: можливість вивозу із країни певної суми валюти, необхідної туристові під час поїздки; дозвіл ввозу валюти у певному розмірі; забезпечення можливості зворотного обміну валюти при виїзді із країни перебування; інформування туристів про правила і поточний курс обміну валюти тощо. Вироблення критеріїв надання політичного притулку, боротьби з незаконною міграцією тощо.


  1. Виховний характер туризму. Функції держави.

Функціями держави з даного приводу вважаються

  • формування почуття патріотизму;

  • допомога в гармонічному розвитку особистості;

  • виховання бажання у людей прославити свій край, зробити його краще та пишатися ним.

Виховне значення туризму закріплене в нормативно-правових документах багатьох країн світу (зокрема, у базових законах про туризм, у програмах розвитку туризму на певний період часу). Також це є нормою для всіх міжнародних документів.


  1. Рекламно-інформаційне забезпечення туризму. Функції держави.

Рекламно-інформаційна діяльність, спрямована на збільшення туристичного потоку в країну, тривалий час залишалася головною функцією для державних органів у сфері туризму.

Інформаційне забезпечення туристичної діяльності на рівні держави включає:

  • Збір та обробку статистичних даних про розвиток туризму.

  • Випуск та розповсюдження рекламно-інформаційних матеріалів, які характеризують стан галузі в національному масштабі.

  • Проведення наукових досліджень в туристичній галузі.

  • Допомогу в організації проведення міжнародних туристичних виставок у власній країні.

  • Організацію участі країни в міжнародних туристичних виставках, проведених іншими державами.

  • Сприяння просуванню національного турпродукту країни на світовому туристичному ринку (реклама країни як туристичного напрямку).

  • Розв'язок проблем сезонності шляхом популяризації окремих видів туризму, які не залежать від пори року




  1. Міжнародне співробітництво держави у сфері туризму. Функції держави.

Функціями держави з даної причини є наступні:

  • Сприяння поширенню і зміцненню міжнародного співробітництва у сфері туризму.

  • Ухвалення міжнародних договорів певної країни у сфері туризму.

  • Участь певної країни в діяльності міжнародних туристичних організацій.

  • Відкриття мережі туристичних представництв певної країни за рубежем.

  • Підвищення престижу країни серед міжнародної туристичної громадськості.




  1. Дослідження системи державного регулювання у сфері туризму в світі.

Розвиток туризму дозволяє багатьом країнам світу отримувати значні кошти у державний бюджет, підвищувати доходи суміжних галузей економіки завдяки мультиплікативному ефекту, поліпшувати загальний стан інфраструктури туристичних дестинацій. Багатогранний вплив туризму на економіку регулюється у більшості країн спеціально визначеним центральним органом виконавчої влади у сфері туризму. Однак ступінь державного управління туристичною галуззю неоднорідний по країнах світу і має залежність від загального стану їх економічного розвитку. Дана обставина спричинила виникнення декількох основних моделей державного регулювання туризмом, на підставі дослідження яких можна простежити певні закономірності організації туристичного бізнесу в різних країнах. Досвід різних країн показує, що успіх розвитку туризму прямо залежить від того, як на державному рівні сприймається ця галузь, наскільки вона користується державною підтримкою. Хоча необхідність державного управління у сфері туризму є очевидною, реалізація його вимагає особливого підходу. Це пов'язане з тим, що сфера туризму як багатогалузевий комплекс, має потребу в координації своєї господарської діяльності набагато сильніше, ніж будь-яка інша; однак, надмірна державна присутність і регламентація придушує прояв підприємницької ініціативи, яка лежить в основі становлення ринкових відносин.

Крім того, сфера туризму має величезне економічне, політичне і соціально-культурне значення для будь-якої країни. Тому формування державних органів управління є досить складним процесом. Світова практика свідчить, що ідеальної формули, яка дала б можливість державі створити оптимальну структуру керування туристичною сферою, не існує.

Вивчаючи принципи державного регулювання туристичною діяльністю, можна виділити декілька характерних позицій, які присутні на світовому туристичному ринку у даний час:

· жорстке авторитарне управління всіма аспектами туризму в країні;

· об'єднання сфери туризму з суміжними галузями господарства у рамках комбінованого міністерства;

· м'які підходи до регулювання та координації туристичної діяльності органами національної туристичної адміністрації;

· байдужність до туризму як до явища соціального та економічного.

Варто зазначити, що зараз існують різні організаційні системи управління туризмом – від самостійних або спільних міністерств до національних туристичних адміністрацій (НТА), прямо підлеглих урядові. Крім того, деякі країни світу здійснюють керування туристичною діяльністю тільки на рівні регіональних органів державної влади, інші – не мають державних важелів регулювання сферою туризму взагалі. Різноманітність цих форм пояснюється специфікою соціально-економічних і політичних умов розвитку окремих держав, ступенем значимості туризму в національній економіці, рівнем розвинутості ринкових відносин, масштабами туризму в різних країнах. Слід зазначити, що для виконання своїх функцій державна структура в області туризму повинна встановлювати стосунки з міністерствами економіки, фінансів, торгівлі, культури, освіти, сільського господарства, транспорту тощо. При цьому в туристичному секторі економіки досить важко досягти компромісу між організацією ефективної міжвідомчої взаємодії та необхідним рівнем децентралізації. Проте можна твердити, що у міжнародній практиці сформувалися чотири основні моделі державного регулювання у сфері туризму. Сутність моделювання полягає у визначенні ступеню державного втручання в організацію діяльності туристичної галузі. Так, перша модель передбачає створення самостійного міністерства туризму, яке наділяється великими повноваженнями у розвитку даної сфери. У кожній наступній моделі вплив центрального органу виконавчої влади на туристичну галузь зменшується, аж до його повної відсутності у деяких країнах.


  1. Розповсюдження моделей державного регулювання у сфері туризму по макрорегіонах світу.

Поширення моделей державного регулювання у сфері туризму по макрорегіонах світу представлено у таблиці 1:

Моделі

Кількість країн по макрорегіонах світу

Всього країн

Європа

Америка

АТР

Африка

Близький Схід

Перша (самостійне міністерство туризму)

3

15

7

11

5

41

Друга

Комбіноване міністерство туризму і галузей матеріальної сфери

6

8

6

16

-

36

78

Комбіноване міністерство туризму і галузей невиробничої сфери

13

3

8

16

2

42

Третя

Національна туристична адміністрація при багатопрофільному міністерстві

21

5

3

2

1

32

60

Національна туристична адміністрація при уряді країни

10

4

9

1

4

28

Четверта (відсутність центрального органу виконавчої влади у сфері туризму)

2

-

6

5

1

14

Всього країн

55

35

39

51

13

193

  1   2

скачати

© Усі права захищені
написати до нас