Демокра́тія, народопра́вство — політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнаються її громадяни. При цьому управління державою здійснюється народом, безпосередньо (пряма демократія), або через обраних представників (представницька демократія).
На одній із прибережних лук графства Суррей в Англії стоїть меморіал на честь події, що відбулася у 13 ст. Тут, на луці Ранемеде, англійський король Іоанн Безземельний (правив у 1199-1216 роках) змушений був зустрітися з баронами, які були невдоволені тим, що король надуживає своєю владою. Барони вимагали, щоб король задовільнив скарги, визнав за ними певні права. Під величезним тиском король скріпив своєю печаткою документ, який пізніше став широко відомий, як MAGNA CARTA або Велика хартія вільностей. Після смерті короля, його девятирічний син Генріх ІІІ перевидав угоду. Як говориться в одній книжці про Велику хартію вільностей, цю угоду “спішно перетворили із засобу обмеження тиранії на маніфест, який згуртував людей поміркованих поглядів для підттримки короля.” Протягом правління Генріха ІІІ угоду перевидавали ще кілька разів. Коли 12 жовтня 1297 року наступник Генріха Едуард І ще раз підтвердив Велику хартію вільностей, її нарешті долучили до особливо важливих документів держави.
Хартія обмежувала повноваження монарха. Відтепер король, як і всі його піддані, повинен був коритися закону . За словами Вінстона Черчілля, видатного прем’єр-міністра та історика ХХ сторіччя, Велика хартія вільностей визначала “систему залежностей і обмежень, яка має забезпечувати владу монархіїале перешкоджати тирану і самодуру зловживати нею”. “Майже одразу” як говориться в ”Британській енциклопедії”, Велика хартія вільностей “стала символом і закликом до боротьби проти гноблення, причому кожне нове покоління вбачало у ній засіб захисту своїх свобод”. На значення цієї хартії вказує й те, що кожне засідання Англійського парламенту відкривається визнанням Великої хартії вільностей.
Англійські правники у 16 сторіччі за допомогою статей Великої хартії обгрунтували такі права, як право на слухання справи у суді присяжних, недоторканість особи, рівність перед законом, захист від свавільного арешту та контроль парламенту за розмірами податків. Тому з погляду британського державного діяча Вільяма Пітта, Велика хартія вільностей стала невідємною частиною “Біблії Англійської конституції”.
“Історично склалося так,що конституційне значення Великої хартії вільностей залежало не стільки від її змісту, скільки від того, як її розуміли”,-говорив лорд Бінгхем, головний суддя Англії та Уельсу в 1996-2000 роках. Як би там не було, ідея свободи,яку несла Велика хартія вільностей, поширилась по всьому англомовному світі. Отці-пілігрими ,що у 1620 року вирушили з Англії до Америки, взяли з собою примірник Веикої хартії вільностей. У 1775 році Британські колонії в Америці повстали проти оподаткування без надання парламентського представництва. Законодавчі збори однієї з колоній, яка пізніше стала штатом Массачусетс, проголосили, що таке оподаткування суперечить Великій хартії вільностей. Цікаво,що у той час на офіційній печатці Массачусетса зображувалося чоловіка з мечем в одній руці і Великою хартією вільностей в другій.
Коли представники новоствореної держави зустрілися, щоб скласти конституцію Сполучених Штатів Америки, було підтверджено принципи свободи, гарантованої законом. Згодом, власне завдяки цьому принципові повстав “Білль про права”. Тому 1957 року на знак поваги до Великої хартії вільностей Американська асоціація адвокатів спорудила на луці Ранемеде меморіал з таким написом: ”На память про Велику хартію вільностей- символ свободи, гарантованої законом”.
У 1948 році американська політична діячка Елеонора Рузвельт допомагала у розробці загальної декларації прав людини під егідою ООН, сподіваючись, що вона стане “міжнародою Великою хартією вільностей людей усього світу
Середньовічні форми демократії Древньому Новгороді, у Флоренції, Венеції, Голандії й ряді інших міст-республік в формі народних зборів феодального і феодально-теократичного типу. Передумови: Під впливом християнства в середні століття затвердилися ідеї про те, що монарх і влада в цілому повинні служити своєму народу й не вправі порушувати закони, що випливають із Божественних заповідей, моралі, традицій і природних прав людини. Великий вплив на підготовку сприятливого духовно-морального ґрунту для демократії зробили середньовічні релігійні рухи - «соборний рух» у католицькій церкві, що виступає проти незалежності церковних авторитетів від мирян, християнської громади, а також протестантська реформація, що бореться за ліквідацію твердої церковної ієрархії й за твердження в середовищі віруючих демократичних ідеалів раннього християнства. В Новгороді вічові збори обирали релігійного володаря, республіка носила теократичний характер. Тут же обиралася світська влада і князь. У Галицькому князівстві всі питання економічного і соціального характеру вирішувалися на народному віче.
Велика хартія вільностей
Велика хартія вільностей спочатку називалась “Вимоги баронів”. Іоанн Безземельний скріпив своєю печаткою 49 статей цього документа. Через кілька днів кількість статей збільшилася до 63 і король знову скріпив їх печаткою. У 1217 році її перевидали разом з іншою, меншою хартією закону про ліси. Відтак “Вимоги баронів” отримали назву Велика хартія.
Шістдесять три статті поділяються на дев’ять груп, деякі з них стосуються скарг баронів, і нші - реформ закону і правосуддя, а також свобод церкви. У 39 статті, що є підвалиною громадянських свобод, говориться: ”Жодна вільна людина не може бути заарештована або кинута до в’язниці, чи позбавлена володіння, чи оголошена поза законом, чи вигнана, чи будь-яким іншим способом знедолена, ми також не можемо застосувати проти неї силу, чи доручити іншим зробити це інакше як за законним присудом рівних їй та за законами країни”.