МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
ФАКУЛЬТЕТ ПІДГООВКИ ФАХІВЦІВ ДЛЯ ПІДРОЗДІЛІВ ПРЕВЕНТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Кафедра теорії та історії держави і права
КУРСОВА РОБОТА
З дисципліни: Теорія держави та права
На тему: «Деформація правосвідомості та способи її подолання»
Здобувача вищої освіти
1 курсу навчальної групи ЗН-842
Трепачов Антон
Дніпро
2020
План
Вступ……………………………………………………………………… 4
1.Поняття деформація правосвідомості ….……………………………..6
2. Види деформації правосвідомості………………………………...... 14
3. Способи подолання деформації правосвідомості…………………..24
Висновок…………………………………………………………………27
Список використаних джерел…………………………………………. 31
ВСТУП
Актуальність теми. На сьогодні Україна стоїть на шляху становлення демократичної та правової країни, де головними принципами є верховенство права, повага до честі та гідності населення, дотримання прав та свобод людини та громадянина. Проте в Україні і досі спостерігається політична та економічна криза, відбуваються різні конфлікти у цих сферах, що призводить до деформації правосвідомості населення нашої держави. Люди очікують від держави розуміння, поваги, захисту. Вони прагнуть мати досконале законодавство, яке могло б вирішити більшість їх проблем.
Деформація правової свідомості стала дуже гострою проблемою, тому що наше суспільство практично поділялося на три категорії. До першої належать особи, які взагалі не довіряють законодавству, державним органам влади. На їх думку, нормативно-правові акти не мають жодного значення та не мають ніякої юридичної сили. Така категорія осіб не вважає за потрібне ознайомлюватися з ними та використовувати у своєму щоденному житті. Друга частина населення – це особи, які перевищують значення законів, ставлять їх понад усе. Вони не мають власної думки і вважають, що всі їх проблеми можливо вирішити лише за допомогою права. І остання група нашого суспільства – це люди, які байдуже ставляться до права, до законодавства країни.
Проблема ставлення до права є одним із найважливіших і актуальних на сьогодні. В даний час проблеми деформації правосвідомості, особливо породжені сучасними умовами, сферою наявних на сьогоднішній день досліджень, повністю не охоплені. Здебільшого ці дослідження мають фрагментарний характер, без комплексного системного підходу і вивчення конкретних форм прояву даних феноменів. До того ж по ряду питань у представників юридичної науки відсутня єдина точка зору на ці явища, а деколи їх думки кардинально розходяться.
Деформація правосвідомості здійснює вплив формування правосвідомості широкого загалу населення. Саме у реаліях нашого життя відбита гостра актуальність цієї проблеми. Тому на сьогодні ця тема має велике значення у розбудові правової держави. У наш час боротьба з деформацією правосвідомості повинна бути пріоритетним напрямком діяльності державних органів та посадових осіб, тому що населення з деформованою правосвідомістю не зможе створити демократичне суспільство, до якого ми так давно прагнемо.
Обєкт дослідження курсової роботи – правосвідомість та її особливості.
Предмет дослідження курсової роботи – деформація правосвідомості та способи її подолання.
Мета курсової роботи – з'ясувати сутність деформації правосвідомості як негативного явища правової дійсності.
Задля досгнення поставленої дослідницької мети слід вирішити такі завдання:
- охарактерезувати різні підходи до розуміння сутності поняття «деформація правосвідомості»;
- визначити існуючі види деформації правосвідомості;
- з'ясувати способи подолання деформації правосвідомості.
Методи дослідження. Розв’язання поставлених завдань здійснено за допомогою системи філософських, загальнонаукових та спеціальних методів, пізнавальний потенціал яких був спрямований на досягнення мети дослідження. Застосування системного та структурно-інституціонального методів дало змогу проаналізувати сутність деформації правосвідомості у правовій державі.
Структура курсова роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.
1.Поняття деформація правосвідомості
Центральним компонентом правосвідомості є ціннісне ставлення до права в цілому, до його норм та інститутів, до практики їх застосування й до власної правової поведінки з точки зору ефективності і справедливості основних елементів правового регулювання.
Саме цей компонент забезпечує творчий вплив правової свідомості і багато в чому ефективність правового регламенту. Особливо актуальним у цьому аспекті стає питання про деформації цього явища.
Як справедливо зазначає Д. А. Керимов, будь-яка деформація у правовій сфері дії індивіда (поведінки, правосвідомості, правової культури тощо), викликана соціальними і психологічними причинами, з його боку часто призводить до протиправного вчинку.
Уперше ідею негативної правовим нормам і цінностям свідомості сформулювали в юридичній доктрині радянського періоду А. Р. Ратинові, І. І. Карпець.
Так, на думку цих вчених, однією з конкретних, найближчих і безпосередніх причин, що породжують злочин і відрізняють його від інших антисоціальних вчинків, є руйнування правових цінностей або прогалина у правовій свідомості індивіда, що виражається або в правовому інфантилізмі —несформованості його правосвідомості і прогалині в ній, або ж у правовому негативізмі — у несприйнятті особистістю правових тенденцій.
Ця ідея поклала початок новому напряму в юриспруденції — дослідженню правосвідомості законослухняних громадян і злочинців, у ході якого вона отримала певне емпіричне підтвердження. Зокрема, були виявлені суттєві відмінності правосвідомості названих категорій осіб на оціночному й регулятивному рівнях формування останньої.
Загальне розуміння дефектів правової свідомості зустрічається також у А. І. Долгової, на переконання якої дефект правосвідомості полягає в несформованості або в перекрученні основних її структурних складників — правових поглядів, переконань та установок, коли яких-небудь із цих елементів у структурі правової свідомості взагалі бракує або вони сформовані недостатньо, або хоча й сформовані повністю, але невдало чи неправильно, тобто страждає їх змістовна сторона: правові погляди, уявлення і переконання суперечать чинному законодавству.
Якщо приписи норм права сприймаються особистістю тільки як зовнішні, а іноді і як чужі вимоги, спостерігається формальне або байдуже ставлення до них чи негативна емоційна реакція на правові явища.
У всіх випадках виникає реальна загроза невиконання юридичних обов'язків, а то й учинення злочину. У такій ситуації деформація індивідуальної правової свідомості виявляється в її пізнавальних або емоційних дефектах поведінкових компонентів.
Вони теж можуть виражатися в незрілості правових поглядів та уявлень (раціональний компонент) і у відсутності позитивних правових почуттів, настроїв і переконань (емоційний компонент). Найяскравіше дефекти правосвідомості знаходять свою прояв у поведінковому компоненті при вчиненні правопорушення як специфічній формі вираження протиріч між суспільною й індивідуальною правовою свідомістю на стадії реалізації права.
Можна виділити декілька послідовних стадій процесу деформації правосвідомості. Перша пов'язана з інформаційнопізнавальним рівнем правової установки. На цій стадії створюються можливості для когнітивного дисонансу, тобто розбіжності між старими стереотипами й новою інформацією, яку суб'єкт сприймає як значущу, важливу, цінну, що потребує ретельного розгляду.
Друга стадія стосується оціночного рівня правової установки, оскільки дисонанс переживається особою як неприємний, виникає прагнення позбутися неузгодженості й відновити звичний порядок.
Третя пов'язана з регулятивним рівнем правової установки. Індивід зіставляє неузгоджені елементи і приводить їх у систему, знаходячи їм місце у своїх уявленнях про належне, цінне, правильне.
У випадках коли регулятивний рівень порушено і процес деформації не дає можливості адекватно зіставляти подібні протиріччя, суб'єкт може перебудувати свої уявлення про цінності, відкинувши старі як такі, що не відповідають дійсності. На їх місці виникають інші цінності, що не відповідають правовим.
На цьому рівні виникає ставлення до цінностей і норм права, а також специфічна правова активність, що виражається в поведінці з позитивним або ж деформованим ухилом.
З погляду О. В. Грошева, під дефектами правосвідомості в широкому смислі слід розуміти наявні в масовій правосвідомості будь-які статично значущі відхилення від ідеї науковотеоретичної правової свідомості, зазначені в державно-правовій доктрині, законодавстві та правовій науці.
Дефекти правосвідомості у вузькому розумінні цього поняття — це функціональні порушення (дисфункції) у структурі суспільної, групової чи індивідуальної правової свідомості, які виражаються в несформованості, перекрученості або нестійкості основних його структурних елементів і які справляють криміногенний вплив на поведінку особистості або соціальних груп у юридично значимих ситуаціях.
Обґрунтованою здається позиція вчених, які розрізняють відносну й абсолютну деформацію правосвідомості. Відносна полягає в невідповідності структури останньої реально існуючій у суспільстві правової дійсності, абсолютна — у невідповідності структури правосвідомості виробленим людською цивілізацією правовим координатам.
Потрібно зазначити, що деформація правосвідомості — це один з її станів, що є протилежний позитивному.
Спираючись на викладене, вважаємо за можливе дати визначення категорії деформації правосвідомості: це негативне соціальне явище, для якого властиві такі зміни його стану, які неправильно відбивають реальну громадську й особисту правову дійсність і виражають негативне ставлення до чинної системи права, законності і правопорядку в цілому. Деформації правосвідомості в перехідний період розвитку суспільства виникають внаслідок неузгодженості потреб та інтересів, ціннісних орієнтацій та установок, норм і традицій, свідомих і правових образів суб'єктів правових відносин.
Варто підкреслити, що злочинність захоплює все нові сфери впливу, у тому числі й у найвищих ешелонах влади, починаючи діяти майже легально. У масовій свідомості людей формується переконання в можливості вчинити злочин і не бути покараним. Як наслідок — повсюдне масове недотримання й невиконання правових норм, розпоряджень, а невиконуваність законів — найголовніша ознака безсилля влади.
Такий непослух є результатом низької й деформованої правосвідомості, пояснити який можна браком правової культури. Ще давньоримські юристи вважали, що закон, який не діє, гірше, ніж його відсутність. А оприлюднення суперечливих, паралельних, взаємовиключних правових актів породжує значну кількість не систематизованих правових норм, які спростовують самі себе.
І при цьому утворюється такий правовий вакуум, у якому цілі пласти суспільних відносин не регламентуються правом. Увесь цей безлад, така плутанина в законодавстві дають простір для зловживання і свавілля посадових осіб і владних структур усіх рівнів.
Серйозною причиною й у той же час наслідком деформування правосвідомості і правової культури є порушення прав людини. Слабка правова захищеність особистості підриває віру в закон, у здатність права забезпечити порядок. А це, у свою чергу, породжує негативне ставлення до права.
Перестаючи його поважати, навіть законослухняні громадяни починають доходити думки про необов'язковість дотриманні правових норм і про відсутність необхідності в цьому. Дуже часто боротьба за поновлення порушеного права призводить до нехтування прав інших осіб. Ніщо так не свідчить про безсилля влади, як постійний прояв сили.
Велика відповідальність за зростання деформації правосвідомості населення лежить безпосередньо й на державі.
Повагу до права неможливо виховати в умовах ослаблення державності й економічної неможливості забезпечити гідне життя населення.
Сучасне бачення сильної держави передбачає, що всі її структури спираються на право, забезпечують права і свободи громадян та інтереси суспільства в цілому, що є необхідною умовою вирішення економічних і соціальних проблем. А людина, яка змушена дбати про елементарне виживання, будучи далекою від сприйняття правових цінностей (утім, як і від будьякої культури й будь-яких виховних процесів), втрачає до них інтерес, а разом із тим й усі моральні орієнтири. Проблеми деформування правосвідомості населення безпосередньо пов'язані з проблемами його делінквентності.
Отже, деформація правової свідомості — складне й багатогранне явище, що має низьку різноманітних проявів — зовнішній, внутрішній, до закону, права, правової моралі, а тому боротьба з ними вимагає:
а) зусиль усього соціуму й держави,
б) підтримки з боку законодавчих, виконавчих і судових органів,
в) цілеспрямованої виховної роботи і правової освіти,
г) якісного розвитку правової науки,
д) поліпшення соціальних та економічних умов життя як окремого громадянина, так і суспільства в цілому.
2. Види деформації правосвідомості
Деформація правової свідомості є антиподом правової культури. Сьогодні досить багато уваги приділяється дослідженню цього явища, тому що необхідно робити все можливе, щоб подолати його і підвищити рівень культури та свідомості нашого суспільства.
Існує декілька різновидів деформацій правової свідомості.
Основними видами деформації правової свідомості, на думку А. М. Шульги, є правовий нігілізм та правовий ідеалізм [2, с. 253].
Н. Н. Крестовська виділяє такі види деформації правосвідомості: 1) правовий нігілізм; 2) правовий ідеалізм; 3) правовий інфантилізм; 4) правова демагогія; 5) правовий дилетантизм [4, с. 337].
Ю. А. Ведєрніков пропонує таку класифікацію деформації правової свідомості: 1) правовий інфантилізм; 2) правовий дилетантизм; 3) правовий ідеалізм; 4) правовий нігілізм.
Л. В. Смирнов подає найширшу класифікацію деформації правосвідомості. Він стверджує, що основними видами деформації правосвідомості є: 1) правовий ідеалізм (фетишизм); 2) правовий інфантилізм; 3) правовий дилетантизм; 4) правовий нігілізм; 5) «переродження» правосвідомості»; 6) правова демагогія [1, с. 270].
Правовий інфантилізм – це несформованість, недостатній рівень правових знань при особистій впевненості у власній високій професійній юридичній підготовці [3, с. 203]. Його розглядають як відносно м’яку за наслідками форма деформації правової свідомості.
Найбільшого поширення, на думку М. В. Цвіка, правовий інфантилізм набуває серед працівників правоохоронних та інших правозастосовчих органів, які не здобули фундаментальної юридичної освіти [5, с. 545].
Працівники правоохоронних органів, у яких присутній правовий інфантилізм, можуть неадекватно сприймати завдання, покладені на них, та прийняти неправильні рішення, які можуть завдати шкоди особам, стосовно яких прийняті дані рішення.
Вони переоцінюють свої здібності, впевнені у своєму надзвичайно високому рівні професійної підготовки і вважають себе більш розумними, ніж вони є насправді. Для вирішення цієї проблеми таким особам необхідно довести, що вони насправді мають недостатньо правових знань і їх рівень правової свідомості потребує підвищення, наприклад, шляхом отримання юридичної освіти.
Поряд із правовим інфантилізмом існує правовий дилетантизм [4, с. 338]. Правовий дилетантизм означає вільне поводження із законом (поверхове або неадекватне тлумачення правових норм, відсутність системного підходу при їх оцінюванні тощо) або оцінку юридичної ситуації, що в цілому зумовлено легковажним ставленням до права. Особливої небезпеки ця форма може набути в разі тиражування таких підходів через засоби масової інформації (наприклад, усупереч дії презумпції невинуватості твердження про визнання особи винною у вчиненні злочину до судового рішення) [5, с. 545–546].
Правова демагогія також є одним із видів деформації правової свідомості. Під правової демагогією Л. В. Смирнов розуміє особливий вид соціальної демагогії, яка передбачає суспільно небезпечний, умисний, зовнішній ефектний вплив окремої людини (суспільних об’єднань) на почуття, знання, дії людей за допомогою формування у них неправдивого, викривленого уявлення про правову дійсність для досягнення власних корисливих цілей, які зазвичай прикриваються мотивами забезпечення інтересів населення та держави [1, с. 271].
Небезпечність правової демагогії полягає в тому, що особа, яка на неї орієнтується, припускає наявність певної цінності права, усвідомлює існування довіри до права з боку інших і саме тому використовує його для досягнення власних корисливих інтересів, прикриваючи свої наміри розмовами про суспільне благо.
Найбільшого поширення така форма деформації правосвідомості набуває під час проведення виборів або референдумів і супроводжується використанням широких можливостей засобів масової інформації та реклами впливати на суспільну думку («чорний піар») [5, с. 546].
Суб’єктами правової демагогії можуть бути окремі особи або їх організації (об’єднання), які беруть участь у політико-юридичній діяльності.
Коло суб’єктів правової демагогії практично необмежена. Правовим демагогом може будьякий громадянин або іноземець, будь-який державний орган чи будь-яке суспільне об’єднання.
Від вагомості суб’єкта правової демагогії, предмета демагогічної дії, місця демагогічного виступу безпосередньо залежить результат – масштабність впливу та соціальна небезпека.
Правова демагогія завжди має політично, юридично та морально корисливу мету. Ця мета може бути як особистою, так і колективною.
Для досягнення цієї мети використовують особливий засіб – довіру та схвалення народу, впливових об’єднань громадян та особливо виборців.
Предметом правової демагогії є лише юридичне явище. Загалом будь-який юридичний феномен, будь-який прояв юридичного життя може стати об’єктом правової демагогії.
Правова демагогія має особливі форми прояву. До основних форм офіційного та неофіційного прояву правової демагогії, наприклад, можна віднести наступні варіанти поведінки:
− вимога прийняти закон (або інший правовий акт) про предмет, який не може бути об’єктом юридичної регуляції;
− пропозиція відмінити науково обгрунтований та ефективний закон, який для окремої частини населення є некорисним, проте в цілому він необхідний для держави та світової спільноти;
− емоційна, необґрунтована критика конституції та інших законів держави; пропозиції щодо необхідності «співпраці» держави та мафії;
− обвинувачення відомого діяча, посадової особи чи впливової організації у скоєнні тяжкого злочину за відсутності реальних доказів.
Таким чином, правова демагогія заподіює соціальну шкоду і тому є суспільно небезпечною. Вона може дестабілізувати існуючий політичний та правовий порядок [6, с. 315–316].
Правова демагогія є небезпечною за своїм масштабом, тому що, на відміну від правового інфантилізму, вона може тиснути не на одну особу, а на певну кількість осіб. Правова демагогія може змінити уявлення людей про певні явища, закони, змусити їх осмислювати свої дії інакше.
«Переродження» правосвідомості – це крайній ступінь викривлення правосвідомості, який включає злочинний умисел [1, с. 270].
На мою думку, цей різновид деформації правової свідомості характерний для осіб, які вже вчинили злочин, а також для «потенційних» злочинців.
Це один із найнебезпечніших видів деформації правосвідомості, тому що в людини з «переродженою» правосвідомістю існує своє – неправильне – уявлення про право, правові знання, правову поведінку тощо, і вчиняти свої дії вона буде під безпосереднім керівництвом своєї свідомості та власної перекрученої думки. Особа може вчиняти умисні тяжкі кримінальні злочини з корисливих та жорстоких мотивів.
Не можна не погодитися з М. В. Цвіком, що найнебезпечнішими видами «переродження» правосвідомості є ті, наслідками яких є організована злочинність та корупція, що завдають значної шкоди процесу реалізації принципів верховенства права, недоторканності основних прав і свобод людини, становлення демократичної, правової держави, підвищення рівня правової культури особистості й суспільства в цілому [5, с. 548].
Як вважає більшість науковців, найпоширенішими формами деформації правової свідомості є правовий ідеалізм та правовий нігілізм.
Правовий ідеалізм відображає неадекватне ставлення до права, що передбачає перевищення його ролі у вирішенні суспільних проблем. Він виявляється у надмірних сподіваннях на те, що лише шляхом прийняття певного закону можна вирішити всі проблеми; при цьому не враховуються реальні передумови реалізації законів [7, с. 199].
Н. Н. Крестовська під правовим ідеалізмом розуміє фетишизацію права, перебільшення реальних можливостей його впливу на долю особи та суспільства в цілому. Суспільство, в якому існує правовий ідеалізм, переконане в тому, що справедливі та розумні закони здатні вирішити всі проблеми людства.
Очікування дива від прийнятого закону дуже швидко перетворюється на розчарування внаслідок того, що закон не діє або діє зовсім не так, як вони мріяли [4, с. 337].
А. М. Шульга дає визначення правового ідеалізму та виділяє причини його виникнення. Правовий ідеалізм – це ставлення людей до права, яке має свій прояв у переоцінці можливостей його впливу на життєдіяльність країни.
Правовий ідеалізм – це віра в дивовижну силу права. Правовий ідеалізм передбачає неадекватність (викривлення) юридичного мислення, його ірреальність, надання праву нереальних можливостей впливу на життєдіяльність суспільства.
Основні передумови виникнення правового ідеалізму:
1) соціально-політичні – необхідність змін у країні, їх соціальне очікування та політичний курс держави на прогресивне оновлення суспільних відносин породжують ейфорію, «романтизм» соціальних настроїв в умовах перехідного (реформаторського, революційного) стану суспільства;
2) соціально-психологічні (наприклад традиційна ознака слов’янської ментальності – віра в «доброго царя», в «залізну руку» і, звичайно, в «добрий та сильний закон»).
3) некоректність юридичного (нормотворчого) мислення:
− нерозуміння характеру зв’язку закону та суспільних відносин.
Законодавець не «вигадує» закони, зміст останніх засновується на об’єктивно існуючих відносинах, закон – це тільки форма (юридична форма) реальних відносин (наприклад сімейне законодавство виникає як наслідок появи сімейних відносин, а не навпаки);
− нерозуміння характеру зв’язку права (закону) з економікою та культурою суспільства.
Наприклад, прийняття рішення про підвищення розміру пенсій за відсутності оцінки негативного стану економіки призводить до зростання цін, які «з’їдають» додаток до пенсії);
− нерозуміння недопустимості підміни у змісті закону інтелектуального аспекту вольовим;
− нерозуміння різноманіття умов дії закону. Закон не може «працювати» без забезпечення його дій економічними, фінансовими, організаційними, політичними, соціальними, культурними та іншими засобами (наприклад, приймається закон про відшкодування громадянам матеріального збитку, спричиненого злочином, із державного бюджету, але закон про бюджет країни не передбачає його фінансування).
Види правового ідеалізму:
1) за суб’єктами:
а) правовий ідеалізм населення;
б) правовий ідеалізм суб’єктів правотворчості;
2) за змістом – види правового ідеалізму суб’єктів законотворчості:
а) правовий волюнтаризм – віра у можливість прогресивних змін соціального порядку силою виключного вольового рішення, закріпленого в законі;
б) правовий популізм – легковажна обіцянка прийняти та прийняття об’єктивно не виконуваного закону (головне – «відрапортувати» населенню, що рішення прийняте) [2, с. 254].
Це один із факторів довіри населення органам державної влади та посадовим особам. Якщо працівники вказаних органів запевняють, що прийнятий закон допоможе у вирішенні проблем, стане знахідкою в подоланні певної ситуації, то народ у це вірить.
Останнім видом деформації правової свідомості є правовий нігілізм, який вважають найбільш небезпечною та найбільш поширеною формою деформації правосвідомості, тому що в сучасних умовах функціонування нашої країни він набуває агресивного, глобального характеру, гальмує процеси демократизації та розбудови нашої держави.
К. Г. Волинка визначає правовий нігілізм як заперечення, ігнорування й негативне ставлення до права, закону та правових форм організації суспільних відносин, прав і свобод інших осіб [7, с. 198].
На думку В. І. Червонюка, правовий нігілізм – це сформоване в суспільній свідомості чи психіці окремої людини негативне ставлення до права, яке виявляється у запереченні його соціальної цінності [8, с. 129].
М. В. Цвік виділяє основні риси сучасного правового нігілізму:
– гордовито-зневажливе, поблажливоскептичне сприйняття права;
– масове поширення його як серед населення в цілому, так і серед представників державної влади;
– багатоманітність форм прояву – від кримінальних до легальних, від парламентськоконституційних до мітингово-охлократичних;
– його поєднання з деструктивною критикою і популістською спрямованістю;
– сполучення правового нігілізму з політичним та етичним нігілізмом, що створює деструктивну ситуацію в суспільстві та державі [5, с. 546].
Н. Л. Гранат до основних причин поширення правового нігілізму відносить: 1) історичні корені, які є природнім наслідком самодержавства, періоду кріпосного права, який залишив велику кількість осіб прав та свобод, репресивного законодавства, недосконалого правосуддя; 2) теорію та практику розуміння диктатури пролетаріату як влади, не зв’язаної та не обмеженої законами; 3) правову систему, в якій домінували адміністративно-командні методи, таємні підзаконні нормативно-правові акти, а конституції та невелика кількість демократичних законів переважно тільки декларували права і свободи особистості, роль суду та вплив права були незначними; 4) кількісну та якісну корекцію правової системи минулого в перехідний період, кризу законності [9, с. 253].
Правовий нігілізм може проявлятися у двох формах – теоретичній та практичній. Теоретична форма прояву – це думки вчених, філософів, які вважають, що існують більш важливі цінності, ніж право в цілому, а тим більш ніж права окремої особи.
Практична форма – це реалізація цих думок, поглядів на практиці (проведення державної політики щодо протиправних
дій тощо).
Найпоширенішими формами прояву правового нігілізму є:
− «війна законів», тобто видання суперечливих або таких, що виключають дію один одного, нормативно-правових актів, невідповідність законів конституції, а підзаконних актів – законам;
− неузгодженість дій окремих гілок влади у проведенні правової політики;
− підміна законності політичною, ідеологічною або прагматичною доцільністю;
− свідоме недодержання або невиконання правових приписів органами державної влади, організаціями та громадянами (наприклад ухилення від сплати податків суб’єктами підприємницької діяльності);
− порушення прав і свобод людини і громадянина;
− неповага до правоохоронних органів, протидія їх законним вимогам тощо [5, с. 546–547].
Майже все населення нашої держави має деформовану правову свідомість. Тому необхідно розробляти та впроваджувати заходи щодо боротьби з деформацією правосвідомості населення. До таких заходів можна віднести організацію правового виховання населення, якісну підготовку та перепідготовку юридичних кадрів, отримання якісної освіти тощо. Потрібно розвивати всі можливі напрямки протистояння деформації правосвідомості, для того щоб створити демократичне розвинене суспільство.
3.Способи подолання деформації правосвідомості
У науковій літературі існують два підходи до розуміння сутності правового нігілізму – класичний (традиційний) і новаторський.
У межах класичного підходу правовий нігілізм розглядається як деструктивний соціальний феномен, сутність якого – негативне ставлення до права, зневіра в його можливості вирішувати нагальні проблеми так, як того вимагає соціальна справедливість. Представники новаторського підходу вважать, що до існування цього явища призводить саме право через свою недосконалість.
Правовий нігілізм розглядається як специфічний соціальний орієнтир, який визначає напрям негативних тенденцій у юридичній сфері і без якого стає неможливим пошук нових концепцій та ідеалів, а також шляхів вирішення проблем, що існують у суспільстві [4, с. 53].
На особистісному рівні правовий нігілізм виступає в двох якостях: як стан настроїв і як спосіб дій, лінія поведінки. Останнє – індикатор шкідливості і небезпеки явища. Вчинки – наслідки помислів, тому саме за вчинками можна судити про реальну наявність і наслідки правового нігілізму. Зі зменшенням правової культури і правової свідомості збільшується правовий нігілізм [1].
Якщо розглянути правовий нігілізм більш детально, то можна побачити, що існує безліч різноманітних форм його прояву та сфер поширення. Спробуємо описати найбільш яскраві і очевидні з них.
Прямі умисні порушення чинних законів та інших нормативноправових актів. Ці порушення становлять величезну кількість кримінальних діянь, а також цивільних, адміністративних і дисциплінарних проступків. Злочинність – могутній каталізатор правового нігілізму.
Крім тіньової економіки, виникла тіньова політика, невидимі клани і групи тиску. Зловмисники не бояться законів, вдало оминають їх.
Діють цілком легально або напівлегально [2].
Загальне недотримання або невиконання юридичних норм, коли суб’єкти (громадяни, посадові особи, державні органи, громадські організації) не дотримуються вимог правових норм, прагнуть жити і діяти за «своїми правилами».
Невиконання ж законів є ознакою безсилля влади. Така загальна «неслухняність» – результат надто низької і деформованої правосвідомості, відсутності належної правової культури, а також наслідок загальної розпущеності і безвідповідальності. Видання суперечливих, паралельних або навіть взаємовиключних правових актів, що нейтралізують один одного, є ще однією із форм правового нігілізму.
Юридичні норми, що приймаються у великій кількості, не взаємодіють і погано синхронізовані. Відтак виникають найгостріші колізії права, що викликає у суспільства зневагу до хаотичної сукупності правових норм, які не здатні не тільки врегулювати поведінку суб’єктів права, а навіть взаємодіяти одні з одними. Нерідко виникають ситуації, коли підзаконні акти стають «надзаконними».
Конфронтація представницьких і виконавчих структур влади на всіх рівнях. Це свого роду «номенклатурний» або «елітарний» нігілізм, пов’язаний з «паралічем» влади, а будь-які суперечки серед органів влади означають недосконалість права, закону. Тут поєднуються державний і правовий нігілізм, який дезорганізує норми управління, що склалися у суспільстві.
Порушення прав людини, таких, як право на життя і здоров’я, честь, гідність, житло, майно, належний життєвий рівень, безпека, також зумовлює правовий нігілізм. Адже слабка правова захищеність особистості підриває віру в закон, у здатність держави забезпечити порядок і спокій в суспільстві, захистити людей від злочинного посягання. Усе це поєднується з випадками порушення законності і представниками правоохоронних органів.
Можна виокремити теоретичну форму правового нігілізму, що виникає з деяких старих і нових постулатів. Вони пов’язані з догматизацією відомих положень марксизму про державу і право і з низкою неправильних або суто ідеологізованих, а тому спотворених уявлень про державно-правову дійсність і її розвиток.
Отже можна виокремити деякі спільні, найбільш характерні риси сучасного правового нігілізму. Це, зокрема:
‒ підкреслено демонстративний, войовничий, конфронтаційноагресивний характер і неконтрольованість, що обумовлено громадською думкою та кваліфікується як безлад;
‒ глобальність, масовість, широка поширеність не тільки серед громадян, соціальних і професійних груп, але і в офіційних державних структурах, законодавчих, виконавчих і правоохоронних ешелонах влади;
‒ різноманіття форм вияву від кримінальних до легальних (легітимних), від парламентсько-конституційних до мітингово-охлократичних, від «елітарних» до побутових;
‒ особлива міра руйнівності, опозиційна спрямованість, регіонально-національне забарвлення;
‒ злиття з державним, політичним, етичним, духовним, економічним, релігійним нігілізмом, що разом створюють єдиний руйнівний процес;
ВИСНОВКИ
Вихід із правового нігілізму вбачається у таких заходів:
‒ підвищення загальної і правової культури громадян, їх правової і моральної свідомості. Слід проводити комплекс виховних, навчальних, профілактичних, ідеологічних заходів попередження правового нігілізму. Необхідно запровадити кваліфіковану правову освіту у навчальних закладах;
‒ вдосконалення законодавства. З часів незалежності України досі не було прийняте законодавство, яке відповідало б усім вимогам правової держави. Через недосконале законодавство існують різні недоліки в праві, що дає змогу діяти певному колу осіб протизаконно;
‒ профілактика правопорушень і злочинів. Це одне із основних завдань, яке покладається на правоохоронні органи. Необхідно проводити профілактичну роботу серед осіб, схильних до вчинення злочинів (осіб, які підлягали різній відповідальності, неповнолітніх з неблагополучних сімей тощо);
‒ зміцнення законності і правопорядку, державної дисципліни.
Слід покращити систему соціального захисту державних службовців, збільшити їм заробітну плату до рівня, що забезпечує гідне існування, з тим, щоб уникнути корупції, встановити контроль за їхньою діяльністю з метою уникнення правопорушень у цій сфері;
‒ повага і захист прав особистості, що є також одним із основних принципів демократії. Важливим є те, що всі люди повинні бути рівні в своїх правах. На жаль, доки в нашій державі рівність всіх людей перед законом не буде виконуватись, ми не зможемо назвати Україну насправді демократичною державою.
Перелічені у курсовій роботі риси і форми вияву правового нігілізму в суспільстві можуть викликати надзвичайно тяжкі кризові стани у державі, такі як підвищення рівня злочинності, економічні стагнації, корупція, охлократія, сепаратизм.
Прикладом правового нігілізму можна вважати вияви сепаратизму на Сході України, що вже призвели до низки трагічних наслідків (бойові дії, смерть і каліцтва людей, вимушене переселення, розруха населених пунктів, втрата частини території України, тощо) та можуть спричинити і більш серйозні втрати для суверенітету і територіальної цілісності України.
Вважається, що повністю подолати правовий нігілізм неможливо, але можна мінімізувати його рівень шляхом застосування низки комплексних заходів, консолідації суспільства, забезпечення принципу верховенства права, здійснення правового виховання громадян у напрямі патріотизму та відповідальності за свою країну.
Список використаних джерел
1. Головченко В., Черней В. Історичні витоки правового нігілізму. Віче. 2007. № 11. С. 5-12.
2. Дія права: інтегративний аспект: монографія / кол. авторів; відп. ред. Н.М. Оніщенко. Київ: Вид-во «Юридична думка», 2010. 360 с.
3. Калиновський Ю. Ю. Правосвідомість українського суспільства: ґенеза та сучасність: монографія. Харків: Право, 2008. 288 с.
4. Козирєв М. П. Чинники та форми деформації правосвідомості. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія психологічна. 2016. № 2. С. 197-206.
5. Куренда Л. Д. Сучасні причини деформації професійної правосвідомості юриста. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія Юридичні науки. 2013. Випуск 3. Том 1. С. 29-33.
6. Мухін В. В. Професійна правосвідомість: поняття, особливості, функції: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01. Харків, 2007. 18 с.
7. Пінська О. С. Деформація правової свідомості та її класифікація. Право і безпека. 2011. № 1 (38). С. 54-58.
8. Тодика Ю. М. Конституційні засади формування правової культури: монографія. Харків: Райдер, 2017. 160 с.
9. Тригубенко Г. Джерела правового нігілізму в сучасній Україні. Підприємництво, господарство і право. 2017. № 11. С. 44-50.
10. Черкас М. Є. Деформації правосвідомості як чинники протиправної поведінки особи. Державне будівництво та місцеве самоврядування. 2017. Випуск 23. С. 58-66.
11. Швачка В. Ю. Правовий нігілізм у контексті правової соціалізації особистості. Актуальні проблеми держави і права. 2017. № 24. С. 25-30.
12. Поняття і види правової свідомості та правової культури //
osvita.ua. – 2014 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ru.osvita.ua/vnz/reports/law/9284/.
13. Бурдоносова М. А. Правовий нігілізм: сутність та основні риси.
К.: Ін-т держави і права НАН України, 2016. – № 4. – С. 51–58.
14. Бондаревський В. Г. Правовий нігілізм в Україні та шляхи його
подолання. Збірник праць / В. Г. Бондаревський – К., 2016. – 750 c.
15. Черніков О. О Правовий нігілізм: поняття, структура та форми
прояву / О. О. Черніков // Право і суспільство. – 2014. – № 1. – С. 10–12.
16. Бойко В. П. Правовий нігілізм та форми його прояву у суспільному житті / В. П. Бойко // Юридичний вісник України. – 2016. – № 47. – С. 14–18.
17. Демиденко Г. Г. Історія вчень про право і державу: підручник /
Г. Г. Демиденко – Х.: Консул, 2018. – 340 с.
18. Коломоєць В. К. Основні види правопорушень та боротьба з ними /
В. К Коломоєць // Міліція України. – 2015. – № 2. – С. 31–34.
19. Остапчук П. А. Антизлочинна діяльність та економічна безпека
країни / П. А. Остапчук // Міліція України. – 2015. – № 12. – С. 12–13.
20. Степаненко О. А. Правовий захист громадян України / О. А. Степаненко // Міліція України. – 2017. – № 6. – С. 10–12.
21. Зайчук О. В. Теорія держави і права. Академічний курс: підручник /
О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2016. – 688 с.
22. Правовий нігілізм в Україні. Шляхи його подолання [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://intkonf.org/demchenko-is-pravoviy-nigilizm-vukrayini
23. Скакун О.Ф. «Теорія держави і права» Харків,-2016р.
24. Мальтузов Н.И., Малько А.В. «Курс лекцій» М.,-2018р.
25. Спиридонов Л.И. «Теорія держави і права» М.,-2018р.
26. Хропанюк В.Н. «Теорія держави і права» М.,-20177р.
27. Венгеров А.Б. «Теорія держави і права» М.,-2017р.