Ім'я файлу: Цивілізація як конкретно-історичне буття культури.docx
Розширення: docx
Розмір: 26кб.
Дата: 15.11.2021
скачати

Цивілізація як конкретно-історичне буття культури

Виклад питання про сутність культури почнемо з того, що спробуємо визначити походження самого терміну “культура”. Це слово має латинське походження і спочатку означало “обробка ґрунту”, “культивування”, тобто воно фіксувало зміни в природному об’єкті під впливом діяльності людини на відміну від тих змін, які відбуваються як природний процес. Уже в цьому першому визначенні терміну відображена її важлива особливість – активна людська діяльність спрямована на перетворення природи та суспільства.

Саме поняття “культура” почало використовуватись в європейській соціальній думці з ХVІІІ століття. В цілому в цей період культура ототожнюється з формами духовного та політичного саморозвитку суспільства та людини.

Так французькі просвітителі ХVІІІ століття (Вольтер, Тюрго, Кондорсе) зводили зміст культурно-історичного процесу до розвитку людського “розуму”. Культурність суспільства вбачається в тому, наскільки розумно влаштований суспільний порядок. Тому вважалось, що мета культурного розвитку повинна відповідати найвищому призначенню розуму – зробити всіх людей щасливими.

Філософське розуміння культури базується на принципах конкретно-історичного аналізу, який дає можливість визначити культуру як специфічну характеристику суспільства, що відображає досягнутий людством рівень історичного розвитку. Культура являє собою створену людиною “другу природу” являє собою “штучну природу”, тобто створену людиною в процесі діяльності. Таким чином, культура – являє собою сукупність створених людиною цінностей. Там де є людина, її діяльність, відносини між людьми – там є культура.

Одначе, не можна обмежитися визначенням культури тільки як сукупності матеріальних та духовних цінностей, тому що такий підхід веде до спрощеного перерахування елементів( цінностей ), які входять в цю сукупність. Культура тоді виступає в підкреслено статичному стані _ у вигляді об'єктивованих результатів людської діяльності. Виявлення внутрішніх зв'язків, цілісності культури утруднюється, так як сама людина при такому підході випадає за межі культури.

Таким чином, культура є специфічною характеристикою суспільства і відображає досягнутий людством рівень історичного розвитку, який включає в себе певне ставлення людини до природи і суспільства, а також розвиток творчих сил та можливостей особи, тобто культура включає в себе не тільки предметні результати діяльності людей, а також суб’єктивні людські сили і здібності, що реалізуються в діяльності.

Так як культура характеризує розвиток людини як суспільної істоти, то треба визнати, що культура в суспільстві існує скрізь, хоча поняття “культура” і “суспільство” не співпадають. Напевно мають рацію ті автори, які до явищ культури відносять тільки ту частину “штучного” світу, створеного людиною, яка сприяє прогресивному розвитку суспільства та удосконалення особи. Тому зміст поняття “культура” можна визначити як сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством на протязі всієї його історії (як штучний, рукотворний світ), що забезпечує спадкоємність поколінь і є формами діяльності людей та сприяла становленню людськості в людині і суспільстві в цілому.


Що являє собою цивілізація як соціокультурне утворення?

В історії розвитку культури поняття “цивілізація” тлумачилось і тлумачиться досить багатозначно. Деякі автори ототожнюють цивілізацію і культуру, інші, навпаки, протиставляють їх. Для того, щоб визначити наше ставлення до цих двох понять розглянемо підходи до їх аналізу в історії філософії.

Проблема співвідношення культури та цивілізації, особи та суспільства давно привертала увагу мислителів. Вже Арістотель писав, що людина є істота суспільна, що тільки людина здатна сприйняти такі поняття як добро та зло, справедливість та несправедливість і т.п.

З перших кроків розробки концепції цивілізації намітились два протилежних підходи. Один починається з творів Фергюсана і Мірабо, Вольтера та Гордера. Цивілізація для цих мислителів є породження розуму, запорука справедливості та благодаті. Фергюсан вперше використав поняття “цивілізація” для позначення певної стадії всесвітньо-історичного процесу. З середини ХVІІІ століття це поняття означає – громадянське суспільство як вищу ступінь розвитку людства.

Руссо, Кант навпаки, вбачали в цивілізації загрозу гуманності, насильство над оточуючою природою і власною природою людини. Тенденція протиставлення культури та цивілізації бере початок в працях І. Канта. Культура тлумачиться як духовний інструмент, що підносить особу, надає їй самоцінність, а цивілізація зводиться до матеріальних цінностей, які можуть бути використані як на користь, так і на шкоду людині. Цей підхід знаходить продовження в працях О. Шпенглера. Проблема сутності цивілізації викликала інтерес у Маркса і Енгельса. Вони пов’язували виникнення цивілізації з поділом праці, класовою диференціацією суспільства. Маркс і Енгельс, наслідуючи Моргана тлумачили цивілізацію як таку історичну ступінь суспільного розвитку, яка прийшла на зміну варварству.

З точки зору марксизму, перехід до цивілізації став можливим завдяки тому, що людина поступово виходить із стану рабської залежності від природи. В основі цього процесу лежить трудова діяльність людини. Розвиток праці та цивілізації йдуть паралельно одна за одною. Суспільний поділ праці породив цивілізацію і сам в процесі розвитку цивілізації набирав різнобічних форм. Так, після виникнення землеробства і тваринництва відбування відпочкування ремесла від землеробства, росте продуктивність праці, створюються передумови для прискореного розвитку матеріального та духовного виробництва.

Марксистському формаційному розумінню історичного процесу протиставляє своє розуміння розвитку цивілізації історик і філософ А. Тойнбі. З точки зору А. Тойнбі всесвітня історія являє собою лише сукупність історій окремих, своєрідних і відносно замкнутих цивілізацій (спочатку він їх нараховував 21, а пізніше скоротив до 13). Кожна цивілізація проходить в своєму розвитку стадії виникнення, росту, надлому та розпаду.

На думку А. Тойнбі цивілізації передував доцивілізований період, епоха становлення людства в межах первіснообщинної організації суспільства. Цивілізація виникає в період становлення класів і являє собою класове суспільство. Рушійною силою розвитку цивілізації вважав Тойнбі вслід за Бергсоном є “творча меншість”, яка являється носієм, життєвого пориву, яка вдало відповідаючи на різні історичні виклики веде за собою “інертну більшість”. Своєрідність цих “викликів” та відповідей визначають специфіку кожної цивілізації. Проте виникають такі ситуації, коли “творча еліта” не здатна вирішити чергову соціально-історичну проблему вона перетворюється в пануючу меншість, яка нав’язує свою владу силою, а не авторитетом. Відчужена маса населення стає “внутрішнім пролетаріатом”, який спільно з варварською периферією, або зовнішнім пролетаріатом, в кінцевому результаті руйнує дану цивілізацію, якщо вона раніше не гине від військової поразки або природних катастроф. Проте цивілізація залишає після себе деякі сліди. Частина її цінностей не зникає безслідно, вона наслідується новою цивілізацією, на основі чого утворюються наступність в історичному процесі.

Аналіз літератури з проблеми цивілізації показує, що поняття “цивілізація” вживається в широкому та вузькому смислах.

Цивілізація в широкому смислі означає історичний етап в розвитку людства, який розпочався після епохи варварства. Цей етап характеризується переходом людства від збиральної технології, при якій здійснювалося присвоєння готових продуктів природи, до продуктуючої суспільної технології. Зокрема, Ф. Енгельс звертає увагу на те, що цивілізація є тим етапом суспільного розвитку, на якому поділ праці та пов’язаний з ним обмін між окремими індивідами приводить до розквіту товарного виробництва, результатом якого є переворот в попередньому суспільстві. Саме цим переворотом зумовлено виникнення міст, писемності, держави, права, які вказують на якісну відмінність епохи варварства від епохи цивілізації. Тому цивілізація не є чимось закінченим, завершеним, повністю оформленим. Навпаки, це початок становлення, формування людської цивілізації, як людства в цілому та багатоманіття цивілізацій у вузькому смислі цього терміну для позначення якісної специфіки, своєрідності тієї чи іншої країни, групи країн, окремого народу на конкретно-історичному етапі розвитку.

Тобто цивілізація, як стан розвитку людства виникає на певному рівні розвитку людської цивілізації. Оскільки культура явище конкретно-історичне, то такий же характер носять і цивілізації, які формуються на основі певних культур. Тому зміст терміну цивілізація у вузькому смислі можна розглядати як конкретно-історичне буття культури в певних географічних, геологічних, гідрогеографічних, кліматичних, етнічних умовах. Саме такий підхід дає можливість науково - об’єктивно аналізувати, скажімо, стародавню єгипетську цивілізацію, її особливості в період середньовіччя, нового часу чи сьогодення, або будь-яку іншу, він дає розуміння матеріальних та духовних передумов всього багатоманіття цивілізацій, їх єдності та відмінності. Тобто, такий підхід відкриває можливість дати типологію цивілізацій як в горизонтальному так і в даний історичний момент часу (просторове багатоманіття), так і вертикальному плані – адже народи в своєму розвитку переходять від одного рівня цивілізації і цивілізованості до іншого.

При дослідженні проблем цивілізації необхідно звернути увагу на внутрішнє та зовнішнє історичне середовище. Перше являє собою інтегральну якість, визначеність всіх внутрішніх факторів (економіка, політика, духовність) та особливості їх взаємодії.

Зовнішнє середовище являє собою сукупність соціальних і природних факторів, які діють ззовні на внутрішні процеси і надають цивілізації конкретно-історичну специфіку. Зовнішні фактори впливають на напрямок цивілізації, тривалість її існування, особливості культури.

Цивілізація під впливом суперечностей, які в ній виникають має висхідну та низхідну лінію історичного розвитку. Ці тенденції притаманні як цивілізації в широкому та вузькому смислах цього терміну.

ВИСНОВОК

Що стосується цивілізаційного підходу, то фактично на сьогоднішній день ми маємо лише «систему історичного знання» Данилевського. Вироблені ним принципи дозволяють по-новому підійти до пошуку змісту всесвітньої історії не в історіософському, а саме в конкретно-історичному значенні. Схеми розвитку культур Шпенглера ілюструють сам процес розвитку цивілізації і потребують більш детального аналізу на предмет їх історичності, а у Тойнбі ми можемо взяти лише певні положення, тому що самої моделі у нього немає. Перед дослідниками залишається ще багато задач суто методологічного характеру, головна з яких – вироблення критеріїв для виділення цивілізацій та їх класифікація. Без цього цивілізаційна модель залишатиметься теоретичною абстракцією.

Рекомендована література:

Першоджерела


  1. Бубер М. Проблема человека. Н. Кушнир (пер.). – К.: Ника-Центр, 2010. – 96 с.

  2. Гегель Г.В.Ф. Основи філософії права, або Природне право і державознавство. – К.:Юніверс, 2000. – 336 с.

  3. Дворкін Р. Серйозний погляд на права. – К.: Основи, 2000. – 520 с.

Монографії


  1. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. – 2. изд. – СПб. и др.: Издательский дом «Питер», 2008. – 263 с.

  2. Кремень Василь Григорович. Філософія людиноцентризму в стратегіях освітнього простору: монографія / АПН України. ‑ К.: Педагогічна думка, 2009. – 520 с.

  3. Кримський С.Б. Запити філософських смислів. – К.: Видавець ПАРАПАН, 2003. – 240 с.

  4. Мир человека: Познай себя / К. Глазкова (сост.). – К.: Преса України, 2007. – 31 с.

Підручники


  1. Афанасенко В. С., Горлач М. І., Данильян О.Г., Дзьобань О.П., Квіткін П.В. Соціальна філософія: підруч. для вищої шк.. – Х.: Прапор, 2011. – 679 c.

  2. Філософія історії: підручник /О.А. Габрієлян., І.І. Кальной – К.: Академвидав, 2011. – 213 с.

  3. Філософія як історія філософії: підручник / За ред. В.І.Ярошевця. – К.: Центр учбов. л-ри, 2012 – 648 с.

  4. Філософія [Текст] : підруч. для студ. вищ. навч. закл. / [Л. В. Губерський та ін. ; за ред. Л.В. Губерського]. – Х. : Фоліо, 2013. – 509 с.

Навчальні посібники

  1. Бондаревич І.М. Філософія [Текст] : навч. посіб. / І. М. Бондаревич. – К. : Алерта, 2013. – 239 с.

  2. Губар О.М. Філософія: інтерактивний курс лекцій: навч. посібник. К.: Центр учбов. л-ри, 2012 – 416 с.

  3. Лешкевич Т.Г. Основы философии : учеб.пособие. - Изд. 2-е, стер. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2014 г. - 315 с.

  4. Філософія права: Навч. посіб. / О.Г.Данільян, Л.Д.Байрачна, С.І.Максимов та ін.; за заг. ред. О.Г.Данільяна. – Харків: Право, 2009. – 208 с.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас