ЕСЕ НА ТЕМУ «ЧОМУ Я ОБРАЛА ПРОФЕСІЮ ПОЛІТОЛОГА?»
виконала студентка 1-го курсу, 3-ї групи спеціальності «Політологія» філософського факультету Сороколіт Валентина Анатоліївна
Після школи кожен починає самостійне життя і обирає свій шлях. Я підійшла до вибору своєї майбутньої професії серйозно. Зважувала переваги та недоліки тієї чи іншої спеціальності, порівнювала вищі навчальні заклади і розглядала перспективи працевлаштування. Чому я обрала саме спеціальність «Політологія»? Мені завжди подобалась історія і я вивчала її з задоволенням. У старших класах писала наукові роботи на політичні теми, які були приводами для дискусій багатьох політологів. Я аналізувала думки багатьох політтехнологів та аналітиків з політичних питань та робила своє певні висновки, формуючи власну політичну позицію.
Як більшості українців мені не подобається, що зараз відбувається у нашій державі. Найактуальніше питання це агресія Росії проти України на Сході.
Путінська війна проти України, яка з кожним днем ризикує перетворитися в набагато масштабнішу війну у Європі та світі, на мою думку, розпочалась ще 27 липня 2013 року. Цього дня Володимир Путін оголосив де-факто початок війни проти України, виступивши в Києві на конференції «Православно-слов’янські цінності – основа цивілізаційного вибору України». У цій промові він уперше публічно назвав російський, український і білоруський народи «єдиним народом» і оприлюднив мету того, що він скромно назвав «майбутньою роботою», - об’єднання Росії та України в рамках однієї держави.
Приводом до війни послугувала Революція Гідності, яка відстоювала інтеграцію України в Європи. На мою думку, європейські і євроатлантичні прагнення України цілком відповідають її геополітичному місцю на континенті, її культурним традиціям, історії та ментальності українського народу. Україна – це європейська нація з глибокими історичними коренями. Я вважаю, що наше майбутнє – це шлях, по якому йде об’єднана Європа, тому що саме там Україна матиме шанс розкрити свої можливості.
Але у світогляді Путіна немає місця для незалежної України. Тому Україна опинилася на передовій протистояння Росії з Заходом. Як говорив Вінстон Черчилль: «Війна – це коли за інтереси інших гинуть зовсім безневинні люди».
Насправді, російсько-українське протистояння має глибоке історичне коріння. Процес становлення та розширення імперської Росії завжди супроводжувався війнами з Україною. Росія прагнула знищити нашу суб’єктивність. Історія стосунків українського та російського народів – це літопис воєн, визвольних повстань українців і послідовної русифікації та асиміляції. Поглинання України, її матеріальних та людських ресурсів – одна з ключових передумов розгортання російського імперського проєкту.
Вторгнення російських військ на територію України відбулося через те, що українська влада протягом багатьох років розглядала питання оборонного будівництва як другорядні. Реформування армії переважно зводилося до скорочення її чисельності і бойового складу. Агресивно нав’язувались ідеалістично-пацифістські уявлення про те, що Збройні Сили, інші військові формування є лише атрибутом держави і ніколи не будуть застосовані для її захисту. РФ поступово зміцнювала свої впливи на Київ й послаблювала потенціал українських збройних сил. Українська влада довгий час не помічала або не хотіла помічати російської політики щодо України і закривала очі на серйозні питання і проблеми, які стосувалися державної безпеки країни, дозволивши Росії з легкістю захопити частину території нашої держави.
Зараз Україна знаходиться в стані гібридної війни з Росією, елементами якої давно є пропаганда, що базується на брехні, маніпуляціях та підміні понять, заперечення самого факту війни та участі РФ у ній; звинувачення України у власних злочинах, спотворення української історії; торговельно-економічний тиск та енергетична блокада; терор і залякування громадян України; кібератаки та спроби дестабілізувати критичну інфраструктуру.
Війна Росії та України стала центральною подією новітньої історії не лише України, а й Європи та світу. Росія порушила норми та принципи міжнародного права, двосторонні та багатосторонні угоди і змусила весь світ усвідомити загрозу з боку такої великої держави.
В умовах агресії Росії наша держава змушена шукати різноманітні засоби протистояння і запроваджувати механізми покарання агресора. Це і введення санкцій, і звернення до Міжнародного суду, і залучення всіх світових безпекових трансрегіональних і субрегіональних структур, зокрема НАТО тощо.
Доведено історією, що війни виграють на болі бою, а завершують - за столом дипломатичних переговорів, а не навпаки.
Україна закликає світову спільноту об’єднатися у рішучому протистоянні спробам держав-агресорів, у тому числі РФ, використовувати агресію як спосіб ведення зовнішньої політики і вжити всіх можливих заходів задля утвердження загальноприйнятих принципів мирного співіснування країн та поваги до їхнього суверенітету й територіальної цілісності.