Ім'я файлу: Есе Чи можна пробачити зраду.docx
Розширення: docx
Розмір: 17кб.
Дата: 09.04.2020
скачати

Есе на тему: «Чи можна пробачити зраду»

Драма-феєрія «Лісова пісня» - це твір, який можна вважати унікальним у всьому світовому письменстві. Історія написання цього твору нерозривно пов’язана з так званим грузинським періодом життя поетеси (1908-1913). За словами самої Лесі Українки, поштовхом до написання драми послужили спогади про рідну Волинь, її соснові ліси й урочища з глибокими чистими озерами, та невитравна ностальгія, яка постійно жила в душі поетеси на чужині. «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними», - писала вона в листі до матері.

Світ природи складається у творі з трьох рівнів. Перший рівень – неодухотворена природа. Ці символічні образи містяться в авторських ремарках до кожного акту п’єси. Так, пролог починається ремаркою, яка вказує на час і місце дії: «Старезний, густий, предковічний ліс на Волині… Місцина вся дика, таємнича, але не понура – повна ніжної задумливої поліської краси». Пора року – весна, прекрасний час, коли все живе пробуджується від зимового сну.

Другий і третій рівні світу природи – це жива природа – лісові, польові та водяні істоти-духи, витворені народною фантазією: Лісовик, Мавка, Водяник, Перелесник, Русалки, Потерчата, «Той, що греблі рве», та інші. Природа вищого порядку – це люди – три покоління однієї родини: дядько Лев та його сестра, її син Лукаш з дружиною Килиною і діти колишньої вдови. Як у світі людей, так і у світі природи співіснують протилежні начала – поряд живуть краса і потворність, добро і зло.

Поетеса художньо розв’язує проблему: якими мають бути людське щастя, як мають співіснувати щоденні матеріальні потреби з їх духовними запитами.

У творі образи матері Лукаша та Килини є втіленням буденщини, духовного зубожіння, «життєйського болота», яке губить в людині найкращі якості. Натомість Лукаш і Мавка – образи, які втілюють уявлення Лесі Українки про людину з її непослідовними поривами до духовного красивого життя. Обидва персонажі мають риси вимріяної поетесою гармонійної людини – прекрасної і щирої, здатної відверто виявляти свої почуття і жити в злагоді з природою.

Мавка горда й волелюбна. Без волі вона не розуміє життя. Її не може захопити навіть Перелесник, який є втіленням молодості, вроди, пристрасті. Адже Мавка прагне не так пристрасті, як духовної спорідненості, відданості, щирості. Тому найкращий цвіт її душі – самовіддане кохання до Лукаша. Заглянувши в свята святих душі юнака, вона зрозуміла, що то його «душа співає голосом сопілки…»:

«У мене мов зродилось друге серце,

Як я його пізнала. В ту хвилину

Огнисте диво сталось…»

З піснею, з музикою душі до Мавки огнистим дивом прийшла велика любов. Коли розцвітає кохання в душі цієї дівчини, розцвітає ще рясніше її краса. Вона перетворюється на справжню красуню, виглядає «наче лісова царівна у зорянім вінку на темних косах». «Ти душу дав мені» - каже вона коханому. Але ж якою важкою виявляється боротьба за любов до Лукаша… Як він не розуміє свого пісенного хисту, так не розуміє і Мавчиної жертви, коли вона пішла жити до їхньої хати, допомагаючи Лукашевій матері у господарстві. Лише Лісовик добре знає страшну вагу такої жертви і не радить Мавці, своїй духовній дочці, іти до людей:

Минай людські стежки, дитино,

бо там не ходить воля, - там жура

тягар свій носить. Обминай їх, доню:

раз тільки ступиш – і пропала воля!

Як згасає краса природи з приходом холодної осені, так і Мавка, дитя природи, в’яне від несправедливого й жорстокого ставлення, від зради коханого. Та Мавка продовжує боротися за Лукаша, високо цінуючи природній дар його душі. Їй боляче, що він не може «своїм життям до себе дорівнятись», нестерпно чути слова Лукаша: «Пісні! То ще наука невелика!». І як вона не боролась, та все-таки зазнала поразки. Їй не вдається розкрити Лукашеві очі на підступну Килину, врятувати коханого від міщанського життя, уберегти нев’янучий цвіт його таланту. Хоч він і зрадив її, вона все ще надіялась, що він вибере її, що схаменеться і потягнеться за справжнім і світлим коханням. Але дива не сталось, і цим самим він згубив їх обох.

За зраду Лукаш був покараний: Лісовик перетворив зрадливого коханця своєї дочки на вовкулаку. Але любов Мавки, знову повернула Лукаша до життя, вона знайшла "те слово чарівне, що й озвірілих в люди повертає". А Мавка ж, заклята Килиною, перетворюється на вербу. І все ж в образі загубленої долі з'являється перед Лукашем, вказує йому на вербову сопілку, як на останній шанс спокутування вини. Вона заспокоює Лукаша, бо хоч він і "збавив її тіла", та душу дав.

На мій погляд, пробачати зраду, мабуть, можна, та не варто. Бо це як довірити ключі від дому тому, хто вдерся через вікно, тим більше, що в душі, мабуть, вже й не вийде беззастережно довіряти тому, хто втратив довіру. Простіше постаратися забути її та перестати спілкуватися зі зрадником, будувати своє життя без нього. Краще знайти та оточити себе іншими людьми, яким можна довіряти. Це стосується не лише випадків особистої зради, а й зради колективу, народу, країни.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас