Фізіократи
У Франції класична економічна школа була представлена теорією фізіократів. Франція тих часів була аграрною країною, в якій 90% населення було сільським.
Слово "фізіократизм" грецького походження і складається з двох частин "фізіо" - природа і "кратоз" - влада, сила, панування. Суть фізіократизму в його центральній ідеї - вивченні основ природного порядку в економіці. Фізіократи, або прихильники ідеї природного закону, обстоювали природовладдя, досліджували природні закони суспільного буття. Вперше застосував термін "фізіократизм" Дюпон де Немур у своєї книзі "Фізіократія, або Природна конструкція найбільш вигідного управління людським родом" (1768). Основний внесок у розробку економічних проблем фізіократизму зробили Франсуа Кене, Анн Робер Жак Тюрго, Віктор Рікетті Мі-рабо П'єр Самуель Дюпон де Немур, Поль П'єр Мерсьє, Жан Клод Венсан де Гурне .
Центральне місце в економічному вченні фізіократів займають такі положення:
джерелом багатства нації є сільське господарство як сфера матеріального виробництва, а не зовнішня торгівля, як вважали меркантилісти. Тільки у сільському господарстві створюється "чистий продукт" (новий продукт, за сучасною термінологією, - національний дохід), який є фізичним даром природи, відбувається його збільшення, оскільки його створюють природа, земля. Промисловість - це безплідна сфера, яка не створює, а лише переробляє "чистий продукт";
принцип "природного порядку", що є філософською платформою економічного світогляду фізіократів. Відповідно до цього принципу суспільство має розвиватися вільно на основі об'єктивних природних економічних законів, котрі е універсальними і незаперечними, єдиними, вічними, незмінними, встановленими Богом для щастя людей. "Природний порядок" слід пізнавати, пристосовуватися до нього і діяти згідно з його вимогами, бо він найви гідніший для людей. Основою "природного порядку" є право приватної власності та повага до влади, визначені норми і правила поведінки людей;
праця людини має бути вільною, її плоди недоторканними, а власність - священною. Праця поділяється на продуктивну і непродуктивну.
Значну увагу фізіократи приділяли аналізу поняття "капітал" (застосовувався термін "аванс"). Головним критерієм капіталу вважався обіг вартості витрат, які авансуються і повертаються до виробника. Також досліджували пропорції суспільного відтворення та кругообороту суспільного продукту за вартістю і в натуральній формі. У питаннях економічної політики обґрунтовували обмеження втручання держави в господарську діяльність, зменшення торговельного мита. Завданням держави, на їхню думку, є збирання податків, забезпечення захисту країни, прав і свобод людей, проведення політики фритредерства.
А. Сміт вважав, що доктрина фізіократів більш наближена до істини, ніж будь-яка інша теорія політичної економії з опублікованих. Завдяки фізіократам економіка стала трактуватися як наука про матеріальну сферу господарства. їх діяльність сприяла утвердженню принципів лібералізму. Фізіократів уперше в історії економічної думки почали називати економістами.
Економічні погляди Ф. Кене. Франсуа Кене (1694-1774) - видатний французький економіст, засновник школи фізіократів, за освітою медик. Економічними дослідженнями вчений почав займатися у 60-річному віці.
Економічні погляди Ф. Кене
Ф. Кене розробив теоретичну систему фізіократизму, яка охоплює: теорію "природного порядку", теорію чистого продукту, теорію капіталу, теорію кругообороту багатства (суспільного відтворення).
Розробляючи теорію "природного порядку", Ф. Кене розглядав економіку як живий організм, розвиток якого має об'єктивний і закономірний характер, розрізняв у ньому здоров'я (норму) і хворобу (патологію). Вважав, що здорове суспільство перебуває у рівноважному стані, хворе - у нерівноважному, тому необхідно створювати умови для досягнення економічної рівноваги. Стверджував, що правовою основою природного порядку є фізичні та моральні закони держави, приватний інтерес є складовою загального суспільного інтересу, а захисником - монарх-просвітитель як уособлення державної влади.
Чистий продукт - багатство, яке формує дохід нації, це надлишок вартості продукту, створеного у землеробстві, над витратами виробництва. Зростання багатства відбувається лише у сільському господарстві, єдиній галузі, де обсяг виробленого багатства перевищує споживання. В інших галузях сировинні матеріали сільського господарства лише переміщуються або переробляються. Створює чистий продукт не праця сама по собі, а земля і природа, які допомагають праці створювати багатство. Чистий продукт є даром природи, його формою є рента, яку отримують власники землі. Землеробська праця - це єдина продуктивна праця, інші види праці корисні, але "безплідні", непродуктивні.
Ф. Кене вперше обґрунтував положення про капітал, використовуючи термін "аванс". Виокремлював "щорічні аванси" (за сучасною термінологією - оборотний капітал), до яких відносив усі необхідні витрати впродовж одного виробничого циклу (річного), та "первісні аванси" (за сучасною термінологією - основний капітал) - все, що використовується у сільському господарстві впродовж кількох виробничих циклів. Довів, що відбувається безперервний циклічний оборот капіталу. Вперше в економічній науці виокремив два види витрат: разові та поточні.
Економічні погляди Анна Робера Жана Тюрго
(1727-1781) - державного діяча, філософа-просвітителя, економіста-фізіократа - сформувалися під впливом прогресивних ідей Д. Дідро, Ж. д'Аламбера та інших авторів "Енциклопедії".
Економічні ідеї А. Тюрго виклав у працях "Похвальне слово Він-сану де Гурне" (1759), "Роздуми про створення і розподіл багатства" (1766), "Листи про свободу торгівлі зерном" (1770), "Цінність та гроші" (1769) та ін. Він не вважав себе послідовником Ф. Кене, однак його ідеї відповідають фізіократичним поглядам.
У своїх працях А. Тюрго:
o відстоював принципи свободи економічної діяльності, засуджував політику протекціонізму;
o землеробство визнавав джерелом додаткового продукту, а землеробську працю - єдиною продуктивною працею, тому що тільки вона створює "чистий продукт":
o "чистий продукт" поділяв на земельну ренту та прибуток, останній - на процент і підприємницький дохід. Припускав існування промислового і торговельного прибутків. Доводив правомірність грошового процента і заперечував регулювання його величини;
o започаткував основи теорії корисності. Вартість визначав корисністю продукту. Ввів поняття "природної ціни" як відносної величини, яка визначається на основі суб'єктивних оцінок корисності товару продавцем і покупцем під впливом конкуренції. При цьому вчений підкреслював, що власна оцінка корисності товару дає змогу учасникам обміну отримувати більше, ніж вони віддають. Розрізняв суб'єктивну і об'єктивну цінності предметів: суб'єктивна цінність визначається оцінкою предмета його власником, а об'єктивна - ринком і залежить від співвідношення попиту та пропозиції. Отже, ідея корисності як субстанції цінності була висловлена майже за 100 років до виникнення маржиналізму;
o першим зробив спробу сформулювати закон спадної родючості ґрунтів. Згідно з цим законом зростання витрат праці (капіталу) на землі призводить до того, що кожна наступна одиниця витрат виявляється менш продуктивною;
o дотримуючись поглядів Ф. Кене на класову структуру суспільства, виокремив всередині продуктивного і "безплідного" класів дві групи: підприємців - власників засобів виробництва, які здійснюють вкладення капіталу для отримання прибутків, і найманих робітників, що продають свою працю і живуть на заробітну плату;
o капітал трактував як "нагромаджену цінність", здатну до самозростання. Основною формою капіталу вважав землеробський капітал, а головною формою доходу - земельну ренту. Вперше визначив різницю між грошима і капіталом. Капітал, на відміну від грошей, приносить дохід, який поділяється на дві частини. Перша частина слугує для відшкодування витрат, пов'язаних зі створенням продукту, у тому числі на оплату праці робітників, друга - це прибуток на капітал і земельна рента.
Ідеї А. Тюрго мали великий вплив на подальший розвиток економічної думки. Він першим зробив спробу на практиці реалізувати ідеї фізіократів. Як генеральний контролер (міністр фінансів) за правління Людовіка XVI у 1764 р. підготував укази і законопроекти щодо вільної торгівлі зерном і борошном на внутрішньому ринку, вільного і безмитного вивезення зерна з країни, знищення ремісничих цехів тощо, але внаслідок протидії французького парламенту вони не були реалізовані.