Ім'я файлу: Mova_gotovi_shporill.docx
Розширення: docx
Розмір: 74кб.
Дата: 17.01.2021
скачати
Пов'язані файли:
Модуль_2_тести_КРОК_і_IFOM_лікувальна_справа_укр.docx
Розширення: docx
Розмір: 74кб.
Дата: 17.01.2021
скачати
Пов'язані файли:
Модуль_2_тести_КРОК_і_IFOM_лікувальна_справа_укр.docx
Білет 1
Мова як суспільне явище.
Мова — явище суспільне.Вона виникає, розвивається, живе і функціонує в суспільстві. З одного боку, мову творить і розвиває суспільство, з дру гого — без мови не було б суспільства. І наука,і релігіяі і культура не можливі без мови, бо мова забезпечує всі процеси життя і діяльності людини.Розвиток і функціонування мови значною мірою зумовлені станом суспільства. У мові відбиваються соціальна диференціація суспільства (класова, професійна, ста тева), демографічні процеси (зміни чисельності населення, міграція), рівень загальної освіти народу, розвиток науки тощо.Взаємозв’язок мови і суспільства розглядається і на таких рівнях, як мова і народ, мова й особа (індивід), мова й класи та соціальні групи людей. Мова — загальнонародне явище. Народ — творець і носій мови. Одна особа безсила будь-що змінити в мові, бо мова розвивається за своїми об’єктивними законами. Мова є однією з характерних ознак сучасної нації.
Білет 2
Мова і мовлення.
Незаперечним фактом є те, що існує єдина українська мова. Однак кожен із тих, для кого українська мова є рідною, користується нею по-своєму. Мовець бере з неї не все (всього він не зможе засвоїти за життя), а лише те, що йому вкрай необхідне і відповідає його мовним уподобанням. Іншими словами, кожного мовця характеризує власне мовлення, яке є унікальним, неповторним.
Мова - система одиниць спілкування і правил Їх функціонування.
Мовлення - конкретно застосована мова, засоби спілкування в їх реалізації.
Загалом мову і мовлення розрізняють за такими параметрами:
1. Мова - явище загальне, абстрактне; мовлення - конкретне.
2. Мова - явище відносно стабільне, довговічне, загальноприйняте; мовлення - динамічне (рухливе), випадкове й унікальне.
Мовні норми є відносно стабільними й загальноприйнятими. У мові немає помилок, у ній усе правильно. У мовленні люди можуть припускатися помилок.
Унікальність мовлення полягає у своєрідному використанні мовних засобів, у вживанні оказіональних (випадкових) слів, словоформ, словосполучень тощо.
3. Мова - явище психічне, а мовлення - психофізичне.
Мова існує у психіці людей, які становлять певну мовну спільність. Мовлення, крім психічного, має ще фізичний аспект, пов'язаний із його породженням і сприйманням. Особливо помітний цей аспект при звуковій (акустичній і фізіологічній) характеристиці мовлення. Мовлення можна характеризувати за темпом, тембром, тривалістю, гучністю, артикуляційною чіткістю, акцентом тощо.
Мова і мовлення - явища соціальні, бо основна функція мови - бути засобом спілкування.
Мовлення первинне, а мова вторинна. Спершу виникали в мовленні окремі слова, фрази тощо, а згодом із фактів мовлення склалася мова. З погляду сучасності, навпаки, мовлення твориться з фактів мови: для вираження думки мовець відбирає з мови необхідні мовні одиниці й оформляє їх у фразу за наявними в мові граматичними правилами.
Білет3
Мова – невід’ємнаознака таких спільнот як рід, плем’я, народність, нація
Мова належить до так званих вторинних систем. Вона існує не сама по собі, а в людському суспільстві, похідним від якого вона є. Водночас мова — один із факторів самоорганізації суспільства і невід'ємна ознака таких спільнот, як рід, плем'я, народність, нація. Вона є головною ознакою і символом нації. Через мову ми пізнаємо світ.
Мова — найважливіший засіб спілкування людей, тобто засіб вираження і передавання думок, почуттів, волевиявлень. Мова — явище суспільне. Вона виникає, розвивається, живе і функціонує в суспільстві. Племя, нація утворюється на території з окремою мовою, традиціями. Якщо розвивається нація, той розвивається мова, а якщо ні, то вона втрачає свій сенс, і це веде до загибелі нації.
Білет 4
Функції та головні компоненти мови.
Мова виконує багато функцій, основними з яких є :
Комунікативна. Мова використовується для інформаційного зв’язку між членами суспільства. Ця функція є найважливішою.
Експресивна полягає в тому, що мова є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини.
Ідентифікаційна. Мова поєднує людей більше, ніж класова, партійна, релігійно-конфесійна належність, більше, ніж історія народу, навіть більше, ніж етнічне походження.
Гносеологічна. Мова є засобом пізнання світу. Пізнаючи мову, людина пізнає світ, причому світ у баченні саме цієї мовної спільноти.
Мислетворча. Мова є засобом формування думки – людина мислить у мовних формах.
Естетична. Фольклор, худ. література, театр, пісня – усе це дає підстави стверджувати, що мова – першоелемент культури. За допомогою мовних засобів відбувається акт «спілкування» митця з читачем.
Номінативна. Це функція називання. Усе пізнане людиною отримує свою назву і лише так існує у свідомості.
Головними компонентами мови є фонетика, лексика граматика.
Фонетика – це звуки та елементи , що їх супроводжують: наголос, інтонація.
Лексика – це сукупність слів мови. Ця сукупність внутрішньо організована, упорядкована.
Граматика найчастіше виявляє національний характер мови, її своєрідність. Це система правил поєднання слів у мовлення, їх змінюваності.
Білет 5
Українська мова серед інших мов світу.
У світі налічується понад 5,5 тис. мов. Українська мова належить до східної підгрупи слов’янської гілки індоєвропейської мовної сім’ї (родини). Ця мовна сім’я – одна з найбільших у світі й поділяться на ряд груп, до яких входять споріднені живі й мертві мови. Серед усіх груп індоєвропейської мовної родини третя за чисельністю слов’янська. Словянськими мовами розмовляє понад 300 млн осіб. Окремі дослідники вважають українську мову однією з найдавніших мов Європи. Ця мова належить до давньописемних. Українська мова є однією з найкрасивіших мов світу. За милозвучністю її найчастіше ставлять нарівні з італійською.
Білет 6
Історія становлення та розвитку української мови.
Сучасна українська літературна мова склалася протягом багатьох століть. Вона виникла як окрема самостійна мова тільки на певному ступені розвитку слов'янських народів.
В епоху родового ладу всі слов'яни говорили однією загальнослов'янською мовою, що поділялася на племенні діалекти. В певних історичних умовах стародавні слов'яни поступово поділились на групи племен, а з відокремленням цих груп почала дробитися єдина мова. Східна частина слов'ян, утворила першу східнослов'янську державу — Київську Русь і стала носієм староруської мови. Сучасних східнослов'янських народів — росіян, українців, білорусів з їх окремими мовами тоді ще не було. Ці часи є лише початком зародження і оформлення російської, української і білоруської східнослов'янських народностей, а також і формування у своїх основних рисах братніх східнослов'янських мов. З того часу минуло понад тисячу років. З територіальних діалектів мови східних слов'ян, в силу певних соціально-історичних умов, розвинулись споріднені мови — російська, українська і білоруська. Отже, українська мова утворилася з того ж самого спільного кореня, що й російська і білоруська мови.
Білет 7
Мова і держава.
Перед кожною сучасною державою у той чи інший час поставало мовне питання, тобто питання вибору державної мови. У переважній більшості нею ставала мова корінного населення. Ця мова, формуючись протягом тривалого часу, удосконалювалась, збагачувалась, пристосовувалась до менталітету народу, стаючи його дорогоцінним надбанням.Надаючи українській мові статусу державної, уряд України керувався тими самими засадами, що й інші цивілізовані країни, тобто вирішальним стало те, що це мова корінного населення, яке історично (тисячоліття) проживає на території України, дало їй назву і становить більшість її населення. Крім того, в основу цього історичного рішення були покладені дані перепису населення 1989 року, за яким 40 399 897 громадян України (80 %) вказали, що вони вільно володіють українською мовою, і лише близько 20 % зазначили, що не володіють ні усною, ні писемною формами української мови, але розуміють її. За час існування незалежності України українська мова суттєво розширила свою функціональну площину, її державний статус закріплено Основним Законом України.Українська мова — одна з найрозвиненіших і найбагатших мов світу і може задовольнити потреби суспільства в різних галузях суспільного життя у спілкуванні, в розвитку науки, освіти, культури. Вона виступає важливим чинником повнокровного розвитку духовних творчих сил народу України, гарантування його суверенної державності, майбутності.
Білет 7
Виникнення письма (кирилиця, глаголиця).
1.КИРИЛИЦЯ (К.) — одна з найдавніших систем слов’ян. письма (азбук), як і глаголиця. Названа на честь творця слов’ян. писемності просвітителя Кирила. К. ґрунтується на грец. алфавіті унціального (уставного) типу. У давню К. ввійшли 24 літери грец. алфавіту та 12 спец. знаків на позначення характерних звуків. Найдавнішою з нині відомих датованою кирилич. пам’яткою є напис 931 у скельному монастирі біля с. Крепча в Болгарії. Найдавніші пергаменні кириличні рукописи — Савина книга (Савине Євангеліє). Зростання попиту на писемну продукцію, особливо в ділових паперах, вимагало пришвидшення темпу писання, що призвело до виникнення в кін. 14 ст. скоропису. Із скоропису розвинувся курсив — сучас. ручне письмо з пов’язаними буквами. В 14 ст. з’явилася і орнаментальна в’язь у заголовках. К. у давнину користувалися усі православні слов’яни, а також румуни й молдовани. Румуни в 19 ст., а в 1932 — 39 та з 1989 і молдовани перейшли на латиницю. Спроби запровадити замість К. латиницю на західноукр. землях були відкинуті.
2.Глаголиця була створена майже в той же час, що й кирилиця. Найімовірніше, що в її основі лежав вже існуючий розподіл слов'янської мови на звуки. Можливими причинами створення глаголиці, або правильніше двох, а не одної абетки було існування двох чи кількох докирилівських слов'янських абеток. Іншою можливою причиною створення іншої азбуки — глаголиці було переслідування німецько-католицькими монахами слов'янських книг, оскільки вони були написані літерами, схожими на грецькі, тобто візантійським письмом.
*Це одна з найдавніших (виникла, ймовірно, перед 862-63) слов'янських абеток, створена у відповідній звуковій системі; щодо джерел г. дотепер нема остаточної думки; автором г. вважають одного із слов'янських просвітителів, Кирила; літери переважно пов'язані з грец. алфавітом; складалася з 40 літер; поширилася серед пд. слов'ян, зрідка вживалася і у Київській Русі; лягла в основу кирилиці; в Україні знана до XVII ст.; у Хорватії до кінця XVIII ст. писемність католицької літургії.
Білет 8.
Значення слова в діяльності медика.
Усне діалогічне спілкування як важливий елемент професійної діяльності медика.
Значення мистецтва слова в медицині розуміли ще в середні віки, коли гуманітарна освіта була для лікаря і своєрідним допуском до практичної роботи. Він повинен у своїй роботі керуватися принципом: лікувати людину, а не хворобу. Хворого можуть відштовхнути, налякати навіть темп, висота звучання голосу, інтонація, яку іноді називають душею слова. Для пацієнта все це є джерелом інформації, яку він потім прискіпливо аналізує, щоб винести вирок: довіряти чи ні.
Щоб оволодіти медичному працівникові мистецтвом спілкування, мовним етикетом потрібно дотримуватися основних його правил: Будьте завжди ввічливими, з повагою ставтеся до пацієнта. Умійте слухати інших і ніколи не перебивайте. Умійте відчувати пацієнта, враховуючи його фізичний стан. Стежте за реакцією хворого на мовлення, апелюйте до нього, використовуючи усі можливі етикетні формули. Враховуйте вік, характер, інтереси людини, що до вас говорить. Не завдавайте людям шкоди словом. Не ображайте, не говоріть неприємного іншим, не виявляйте своєї неповаги, не вживайте грубих слів. Намагайтеся ввічливо попросити і ввічливо відмовити, не образивши людину своєю відмовою. Використовуйте в спілкуванні звертання і ввічливі слова. Намагайтеся, щоб спілкування з вами було для людей корисним і приємним. Уникайте багатослівності, надуживання термінами, професіоналізмами.
Принцип «не зашкодь» вимагає від медичного працівника бути особливо уважним, обережним у виборі слів, тим більше, коли йдеться про трагічний діагноз і треба зробити вибір: казати правду чи утриматися. Скажімо, принизливо людину, що страждає, називати за діагнозом: діабетик, астматик і таке інше. А ось комплімент, так само як і висловлене співчуття, не тільки покращує настрій, а й, за ствердженням деяких учених, навіть подовжує життя.
Білет 9.
Професійне мовлення. Структура професійного мовлення медичного працівника.
Професійне мовлення – це процес обміну думками у певній галузі знань, в якому б вигляді воно не здійснювалося, це функціональна дійсність мови в усіх її матеріальних і ситуативних формах.
Професійне мовлення людини свідчить про її духовний, інтелектуальний розвиток, внутрішню культуру. Дослідниками встановлено, що представник ділового світу протягом дня вимовляє близько 30 тисяч слів.
В структурі професійного мовлення медичних працівників виокремлюються такі компоненти:
1. Когнітивний – знання норм сучасної української літературної мови ( орфоепічних, акцентних, лексичних, синтаксичних, морфологічних, стилістичних, орфографічних тощо), та фахової термінології;
2. Комунікативно-операційний – уміння використовувати мовні засоби відповідно до мети, умов, ситуації спілкування; володіння базовими професійно-мовленнєвими уміннями
Білет 11
Національна та літературна мова
Національна мова - це засіб спілкування та самоідентифікації нації. Національною мовою української нації є українська мова. Поняття "національна мова" охоплює всі мовні засоби спілкування людей – сачасну українську літературну мову та діалекти.Національна мова є поняттям ширшим ніж літературна мова , оскільки вона виниела значно раніше – на основі різноманітних наріч, говорів та теріторіальних діалектів
Літературна мова - це унормована, загальноприйнята форма національної мови. це мова законодавства й економіки, освіти і культури, науки мистецтва, церкви та засобів масової інформації.Вона багатша за своїм лексичним складом ,граматичною будовою ,має унормований словник ,граматичної норми ,що є обов'язковими для всіх хто нею користується. Літературну мову вважають найвищою формою існування мови .Літературна мова реалізується в усній і писемній формах.
Білет 12
Мовна норма. Історична змінність і стабільність норм
Мо́вна но́рма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головні ознаки мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність. Це сукупність найбільш стійких, традиційних реалізацій елементів мовної структури, відібраних і закріплених суспільною мовною практикою, це сукупність найбільш придатних для комунікативних цілей мовних засобів, що ним користується мовне суспільство. Історична залежність норми була завжди врівноважена іншою її властивістю — відносною стабільністю, необхідною для нормального функціонування мови. У нормі відбувається відбір того, що вже або є в системі, або перебуває в ній у вигляді потенції. Вона вибирає те, що прямо чи посередньо є в самій системі.
Білет 13
Норми української літературної мови:
- Акцентні – наголошування слів;
- Графічні – нормативна передача звуків на письмі;
- Лексичні – уживання слів у властивих їм визначеннях та правильне поєднання слів за змістом у реченні і словосполученні;
- Морфологічні – правильне вживання морфем, морфологічних форм та їх варіантів;
- Орфографічні – написання слів згідно з чинним правописом;
- Орфоепічні – нормативна вимова звуків і звукосполучень;
- Пунктуаційні – правильне вживання розділових знаків ;
- Синтаксичні – керування, узгодження, поєднання та розміщення слів, речень;
- Стилістичні – відбір мовних засобів відповідно до умов спілкування;
- Фразеологічні – правильне вживання фразеологізмів.
Білет 14
Культура мови. Рівень культури мови в Україні. Суржик.
Культу́ра мо́ви — рівень володіння нормами усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.
На сьогодні культура мови в Україні залишає бажати кращого.
Одна з проблем — орфоепічна, що вивчає правильну вимову, в тому числі наголос у слові. Нехтування цими нормами призводить не тільки до спотворення мови, а й породжує нескінченну безліч логічних помилок. Друга проблема — наявність в мові діалектних слів. Самі по собі діалектні слова навіть збагачують і прикрашають мову, але тільки там, де вони й повинні вживатися. Ще одна проблема — це лексичні помилки, коли слова вживаються у невірному значенні, бо людина просто не розуміє значення слова
Але найголовніша біда української мови та її ворог — це суржик.
Суржик згубно впливає на нашу мову, деформує, розхитує зсередини, нівелює її специфічні особливості й ознаки. Тому суржик не повинен бути нормою спілкування. Для подолання проблеми суржику слід працювати над своєю культурою мовлення.
ПРОЯВИ СУРЖИКУ:
• вживання русизмів замість нормативних українських відповідників: даже,
да, нєт, када, нє нада, єлє, щас/січас, всєгда, нікогда, чуть-чуть, конєшно,
навєрно, напримєр, допустім, мєжду, вмєсто, вродє, імєнно, будто, вроді,
рядом, язик, больниця, циплята, предохранітєль, предсідатель, почтальйоні
т.п.;
• "українізовані" форми російських дієслів: здєлав, длівся, унаслідував,
получав, щитав, отдав, отключив;
• "українізовані" форми російських числівників: первий/перва, вторий/втора;
• змішування українських і російських форм невизначених займенників: хтото, шо-то, як-то, які-то, який-то, чого-то, кой-шо, кой-які;
• порушення дієслівного керування, вживання прийменників і відмінків за
російським зразком: по вулицям замість по вулицях, на російській мові
замість російською мовою;
• утворення найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників за
зразком російської мови: самий головний, саме важне;
1 2 3 4