Барокова музика або музика бароко

Ім'я файлу: Практична робота №2.docx
Розширення: docx
Розмір: 23кб.
Дата: 06.11.2020
скачати
Пов'язані файли:
Ой летіла стріла.doc
Педагогіка_дошкільна_для_сайта_1.docx
Фізичний розвиток немовлят курсова.doc
Античні міста.docx
Гошко Анастасія СБЗ-41 економіка (1).docx
Методична розробка (2).doc
Моя концепція.docx
[UAReferats.com]_C29N14832.doc
мет зош Г-4.docx
реферат (2).rtf
194445.docx
ТІ-01_Диханов_Ярослав_Асинхронн_лаб_6.docx
перзентація 1.pptx
доклад.docx

Практична робота №2

Жанрове різномаїття музики барокко . Інструментальна творчість італійських композиторів (Д. Фрескобальді , А.Кореллі, А.Вівальді).

1.Риси барокової музики .
2.Жанри барокової музики .
3.Творчість композиторів (Д. Фрескобальді , А.Кореллі, А.Вівальді)

Поняття барокова музика або музика бароко описує стиль європейської музики в період приблизно між 1600 та 1750 роками. Барокова музика наслідує музику епохи Відродження і передує класичній музиці, її вершинами зазвичай вважають творчість Й. С. Баха, Г. Ф. Генделя і А. Вівальді.
Слово «бароко» ймовірно походить від португальського perola barroca- перлина химерної форми.
В історії музики термін «бароко» вперше використав німецький музикознавець Курт Закс 1919 року. До 1960-х років правомірність застосування єдиного терміна для творів таких різних композиторів, як наприклад Якопо Пері, Доменіко Скарлатті та Й. С. Бах була предметом суперечки. Деякі музикознавці вважають, що необхідно розділяти бароко на безпосередньо період бароко і на період маньєризму, з метою узгодження з поділом, що застосовується у образотворчих мистецтвах. Радянська музикознавча політика розглядає бароко, як стиль, що співіснував з класицизмом, частково у протистоянні, частково у взаємодії. Витоки барокового стилю припадають на кінець XVI століття, коли оптимістичний гуманізм епохи Відродження змінюється трагічним світосприйняттям, пов'язаного з усвідомленням економічних і політичних проблем, що призвели до буржуазних революцій XVII! ст. З виникненням стилю бароко музика вперше продемонструвала свої можливості заглибленого і багатостороннього втілення світу душевних переживань людини, хоча в музично-теоретичних працях епохи ще переважають схоластичні погляди

Провідне місце в бароковій музиці посідають муз. театр. жанри, насамперед опера. Це було пов'язано з прагненням до драматичної виразності та синтезу мистецтв. Серед авторів барокових опер такі майстри, як Алесандро Скарлаті (1660—1725), Георг Фрідріг Гендель, Клаудо Монтеверді та інші. Перші опери писалися переважно на героїко-міфологічні чи легендарно-історичні сюжети з чітким розподілом сценічної дії і музики. Італійська опера продемонструвала — від переважання зовнішньої декоративності до глибокого драматизму (М. А. Честі) та реалістичних тенденцій (пізній К. Монтеверді). Італійська опера культивувалася і в інших країнах Європи, проте вже у XVII столітті виділилися як національні явища німецька опера (Р. Кайзер) та французька лірична опера.

Епоху бароко в музиці умовно розділяють на три періоди — ранній, зрілий і пізній. Раннє бароко починається від появи жанру опери, цьому періоду властиве становлення барокових жанрів і поступовий перехід від модальної гармонії до тональної.
Зріле бароко характеризується повсюдним поширенням стилю і розгалуженням музичних жанрів. Пізнє бароко характеризується остаточним ствердженням тональної системи.
Умовною точкою переходу між епохами бароко і ренесансу можна вважати створення італійським композитором Клаудіо Монтеверді (1567—1643) його речитативного стилю і послідовний розвиток італійської опери. Початок оперних вистав у Римі і особливо у Венеції означало вже визнання і поширення нового жанру по країні.
Зріле бароко відрізняється від раннього повсюдним поширенням нового стилю і посиленням поділу музичних форм, особливо в опері. Як і в літературі, що з'явилася можливість потокової друку музичних творів привела до розширення аудиторії; посилився обмін між центрами музичної культури.

Серед найбільш значимих композиторів зрілого бароко:

Француз Жан Батіс Люллі (1632—1687), що вважається творцем ліричної французької опери. Люллі часто використовував контраст між величним звучанням оркестрової секції, і простими речитативу і аріями. Музична мова Люллі відрізняється ясністю гармонії, ритмічною енергію, чіткістю членування форми, чистотою фактури, що ставлять його в ряд новаторів своєї епохи.
В Англії найяскравішою фігурою зрілого бароко вважається Генрі Перселл, автор близько 800 творів різних жанрів, і, зокрема першої опери англійською мовою — «Дідона і Еней»
Німецький композитор і органіст Дитрих Букстехуде (1637—1707) є автором численних органних творів. Його музика побудована на масштабності задумів, багатство і свободу фантазії, схильності до патетики, драматизму, наскільки ораторської інтонації^[7] і справила значний вплив на майбутніх композиторів — Й. С. Бах і Г. Ф. Телеман

Серед найбільш значимих композиторів пізнього бароко:

Доменіко Скарлатті, є автором близька 500 клавірних сонат, які вважаються зразком старосонатної форми. Його клавірний стиль справив вплив на багатьох майбутніх композиторів.
Георг Фрідріх Гендель, імовірно був найзнаменитішим придворним композитором свого часу. Його стиль вважається перехідним від барокового до класичного. Гендель є розвинув жанр ораторії, надавши йому драматургічної цільності, а також започаткував інструментальні концерти на відкритому повітрі, які іноді вважають передтечею т. зв. «популярної музики».
Йоганн Себастян Бах, найбільш майстерний поліфоніст свої епохи, узагальнив досягнення музичного мистецтва перехідного періоду від бароко до класицизму.

Серед інших монументальних жанрів — жанр ораторії, що досяг піку свого розвитку в роботах Й. С. Баха та Генделя. Опери та ораторії часто використовували схожі музичні форми, як наприклад, Арія Да капо. У сфері культової музики значне місце зберігали такі жанри як месси і пасіони, менш популярними стали [мотет]и, проте досить популярні стали протестантські кантати, серед їх авторів і Й. С. Бах.

Одночасно з'являється тенденція до відділення музики від слова. Виникають масштабні циклічні форми — концерти, сюїти, сонати. Концерти писалися як для одного інструмента з оркестром, так і концерто гроссо, в якому невелика група інструментів соло контрастує з повним ансамблем. Інструментальні сонати та сюїти були написані як для окремих інструментів, так і для камерних оркестрів. В сюїтах чергуються увертюри театрального характеру, фуги, імпровізаційні п'єси та танцювальні жанри.

Твори для клавішних досить часто писалися композиторами для власної розваги або як навчальний матеріал. Такими роботами є зрілі твори Й. С. Баха, загальновизнані інтелектуальними шедеврами ери бароко: «Добре темперований клавір», «Гольдберг –Варіації».

Одним з найбільш значимих композиторів зрілого бароко вважається
Італієць Аржелло Кореллі (1653—1713), що вважається одним з основоположників жанру клнцерто гроссо. Кореллі був одним з перших композиторів, чиї твори публікувалися і виконувалися по всій Європі. Як і опери Люллі, кончерто гросо побудовані на сильних контрастах — в оркестрі виділяється група солістів. У творчості Кореллі переважає скрипкова та камерно-інструментальна музика. За життя автора було опубліковано 4 збірки тріо-сонат для двох скрипок і basso continuo (op. 1, 1681; op. 2, 1685; op. 3, 1689; op. 4, 1694); збірку сонат для скрипки і basso continuo (op. 5, 1700). Посмертно опубліковано збірку concerti grossi (op. 6, 1714). В його творчості кристалізувалася форма тріо-сонати з контрастними частинами, його Concerti grosso підготували появу жанру скрипкового концерту. Кореллі вважається засновником італійської скрипкової школи. Виконавські традиції Кореллі продовжили його учні — Л. Соміс, Ф. Гаспаріні, Ф.Джемініані. За свідченням його учнів і сучасників, виконавський стиль Кореллі відрізнявся винятковою виразністю й шляхетністю, особливої ваги він надавав «співучості» гри, плавності звуковедення. Він умів бути ліричним, замисленим і зосередженим, і поряд із цим — схвильованим, патетичним і стрімким.

Одним з найбільш значимих композиторів пізнього бароко є
Антоніо Вівальді, зробив значний внесок у розвиток інструментального барокового концерту і барокових сонат тріо-сонат. В його творчості викристалізувалася тричастинна форма concerto grosso. Він є автором понад 500 творів. Антоніо Вівальді є автором творів різних жанрів, найбільше — інструментальних концертів. Один з найвідоміших творів — перші 4 концерти з 8-го опусу, циклу з 12 скрипкових концертів — «Чотири пори року» — ранній зразок програмної симфонічної музики. Вівальді вніс істотний внесок у розвиток інструментування, він першим застосував гобої, валторни, фаготи та інші інструменти як самостійні, а не дублюючі.

Антоніо Вівальді є автором 90 опер, у тому числі «Роланд Несамовитий» (Orlando furioso), «Нерон, що став Цезарем» (Nerone fatto Cesare, 1715, там само), «Коронація Дарія» (L'incoronazione di Dario, 1716, там само), «Обман, що тріумфує в любові» (L'inganno trionfante in amore, 1725, там само), «Фарначе» (1727, там же, пізніше також під назвою «Фарначе, правитель Понта»), «Кунегонда» (1727, там само), «Олімпіада» (1734, там само), «Гризельда» (1735, театр «Сан-Самуеле», Венеція), «Арістід» (1735, там само), «Оракул в Мессенії» (1738, театр «Сант-Анджело», Венеція), «Ферасп» (1739, там само); ораторії — «Мойсей, бог фараона» (Moyses Deus Pharaonis, 1714), «Тріумфуюча Юдиф» (Juditha Triumphans devicta Holo-fernis barbarie, 1716), «Поклоніння волхвів» (L'Adorazione delli tre Re Magi, 1722) та іn.

Одним з найбільш значимих композиторів раннього бароко є
Джироламо Фрескобальді (Girolamo Frescobaldi) – італійський композитор, музикант, педагог. Один з найбільш відомих композиторів органної музики пізнього Ренесансу та раннього Бароко. Його роботи були кульмінацією в розвитку органної музики XVII ст.
Народився у Ферарі. Навчався у відомого органіста і мадригаліста Лаццаско Луццаскі та, імовірно, у Джезуальдо да Веноза. З 1607 року служив у церкві Санта Марія в Римі як органіст, а з 1608 року до самої смерті служив органістом у соборі святого Петра за винятком 1615 року, коли був органістом в Мантуї, і 1628–1634 років, коли служив органістом при дворі Медічі у Флоренції.

Фрескобальді є автором ряду мадригалів, мотетів і месс, творів для клавіру. Органну творчість Фрескобальді цінував Йоганн Себатян Бах, який мав у себе копію збірки його творів органних італ. «Fiori musicali» («Музичний букет»), а також Генрі Перселл. Фрескобальді вважається першим в історії музики прикладом циклу варіацій на власну тему^[
скачати