1   2   3   4   5
Ім'я файлу: Лекція 9 Шекспір.doc
Розширення: doc
Розмір: 190кб.
Дата: 05.05.2020
Пов'язані файли:
Практична4.docx

Філософська трагедія “Гамлет”


“Гамлет” Шекспіра не має аналогів собі у світовій драматургії, трагедія ця є дійсно найбільшою перлиною його творчості і світової літератури в цілому. Твір надзвичайної художньої довершеності і глибокого філософського змісту, “Гамлет” має загальнолюдське значення. Твір цей надзвичайно складний, чи не найскладніший із усіх творів поет. Саме тому він упродовж століть привертав до себе велику увагу людей, хвилював, будив думку, викликав численні суперечки. Живим твір залишається і сьогодні, продовжуючи хвилювати і тривожити людей, змушуючи задумуватися над складними проблемами життя.

Серед великої кількості праць, присвячених “Гамлетові” за час його сценічного і літературного життя, є багато гостро суперечливих, що по- різному трактують багатство трагедії. Воно ж воістину невичерпне, і кожний новий час заново відкриває для себе “Гамлета”, його головного героя, його персонажів, людям із кожною новою постановкою “Гамлет” на сцені, з кожним новим прочитанням твору відкривається щось, що було досі прихованим, не побаченим, що залишалось у тіні, непоміченим ніким. Твір цей дуже глибокий і філософський, такий багатий, як і саме життя, і, як і життя, - важкий для зрозуміння і тому не всіма приймається однаково, бо люди дивляться на життя по- різному.

Якою ж постає трагедія “Гамлет” перед нашими сучасниками? Це, насамперед, - трагедія прекрасної, багатої душею, гуманної і думаючої людини, що зіткнулася зі світом підступності, лицемірства, підлості, зі злочинним світом зла. Це трагедія про те, як людина відкриває несподівано для себе темний світ зла, якого вона не могла бачити, бо жила в світі гуманістів, що прищеплювали їй прекрасні ідеї добра і людинолюбства.

Сюжет і композиція трагедії “Гамлет”


Шекспір запозичив сюжет трагедії “Гамлет” із середньовічної латиномовної історичної хроніки данського історика Саксона Граматика (1150 – 1220 рр.), відомої під назвою “Історія Данії”. В ній розповідається про принца Амлета, який, щоб помститися своїм ворогам, прикидався божевільним.

Син короля Данії Гамлета, принц Гамлет був посланий батьком у Віттенберзький університет Німеччини на навчання. Тим часом загадкою король Гамлет помер, його син поспішно вирушив на батьківщину – в Ельсінор, величний замок предків. Від своїх учителів юний Гамлет засвоїв найкращі чесноти: прагнення до знань і правди, до справедливості й добра, допитливий розум, людинолюбні думки, велику віру в людину і добро. Гуманістичним славенем Людині звучать в його устах слова: “Що за майстерний витвір чоловік! Який шляхетний розумом! Який безмежний хистом! Як вражає й дивує доцільністю постаті й рухів! Дією подібний до ангела! Тямою – до божества! Окраса всесвіту! Найдовершеніше з усіх створінь!” (Тут і далі – переклад Леоніда Гребінки).

Сповнений мрій про прекрасне добро і людину, юний принц раптово стикається зі світом зла, полуда спадає йому з очей, і Гамлет із жахом бачить злочинність світу і людей, вміючи за кожним окремим злочином побачити його витоки і причини – злочинність усього суспільства.

Вдома Гамлета чекає ще одна прикра несподіванка: його мати, королева Гертруда вийшла одразу після смерті чоловіка заміж за його брата Клавдія, який став тепер новим королем Данії. Тим часом перед замком кілька разів з`являється привид, сторожа вражена тим, що привид дуже нагадує покійного короля. Офіцер Марцелл і друг Гамлета Гораціо, який вважає привида просто хімерою, переконуються на власні очі, що розповіді сторожі є правдою. Гораціо пробує вступити в розмову з привидом, та марно: привид зникає, як лиш запіяв півень. Гораціо вбачає в цьому зле пророцтво, “знамення, що віщує всій Данії напасті несказанні” , і вирішує сповістити молодого Гамлета в надії, “що дух, німий для нас, до нього обізветься”.

Перша сцена є зав`язкою дії як композиційною, так і настроєвою: вона сповнює глядача тривожним передчуттям чогось недоброго, таємничого, трагічного. Друга сцена першої дії (а всього у трагедії п`ять дій, як це було прийнято в тодішні часи) знайомить глядача з королем Клавдієм, його дружиною Гертрудою, юним принцом Гамлетом, радником Клавдія Полонієм, його сином Лаертом, придворними. Серед цих людей, таких далеких від горя Гамлета, Гамлет почуває себе безмежно самотнім. Його обурює материн вчинок, те, як швидко вона забула свого чоловіка і його батька, неприхована байдужість придворних до смерті короля, перед яким вони ще недавно принижено схилялися у поклоні. Гіркі думки і біль серця розкривають перед Гамлетом правду життя, вчать його вміння переоцінити свої колишні погляди на життя, побачити за конкретними злочинами підлість усього злочинного світу, а за вчинком матері – жіночу зрадливість і віроломство як наслідок несправедливості світу, який нагадує йому здичілий сад:

Боже, Боже!

Які гидкі, мерзенні, недоладні,

Пусті для мене втіхи на цім світі!

Ганьба і сором! Це здичілий сад;

Лиш бур`яни, потворне й хиже зілля

Буяє в нім...
Розповідь Гораціо викликає Гамлета розгубленість і тривогу, і він вирішує зустрітися з привидом наступної ночі.

Третя сцена першої дії знайомить нас із розмовою Лаерта, Офелії та їх батька Полонія. Лаерт перестерігає сестру перед Гамлетом – не можна вірити його освідченням у коханні, бо “в становищі високім – його бажання – не його бажання”. При дворі слід керуватися обачністю і страхом. Ницість придворної моралі яскраво розкривається в порадах Полонія дітям. Звертаючись до Лаерта. Полоній цинічно радить:
Не всі думки доводь до язика.

Думок незрілих не виводь у діло.

Тримався просто, але й міру знай.

Пізнавши друзів у біді, прикуй

Їх обручем стальним собі до серця.

Та, ручкаючись зразу з ким попало,

Долоні не мозоль. Остережися

Встрявати в сварку; а коли вже встряв,

То хай тебе противник стережеться.

Всіх слухай, але мало говори;

Збирай чужі думки, свої ж приховуй.

Багатий одяг ший по гаману...

...Бо часом по вбранню людину цінять...

Не позичай нікому і ні в кого;

Бо, даючи у борг, втрачаєшь часто

І гроші, й друга; беручи ж у борг,

Чуття ощадності помалу тупиш...
Полоній також перестерігає Офелію перед залицянням Гамлета, забороняє їй зустрічатися й розмовляти з Гамлетом, і покірна батькові Офелія обіцяє коритися йому.

Четверту і п`яту сцени, які завершують першу дію, об`єднує те, що в них завершується композиційна експозиція і починається зав`язка трагедії: Гамлет зустрічається з привидом батька, і той розповідає синові всю правду: це не гадюка вкусила його сонного, а Клавдій влив йому отруту в обидва вуха. Батько велить синові помститися Клавдієві за нього, але не чіпати матір – хай її карає небо. Гамлет присягається, що виконує волю батька і жорстоко покарає Клавдія. Він не відкриває таємниці друзям і вирішує діяти сам, усвідомлюючи, що він мусить боротися не тільки проти Клавдія, але й проти усього світу зла:

Звихнувся час... О доле зла моя!


Чому його направить мушу я?
Гамлет вирішує прикинутися безумцем, натякає про це друзям і бере з них клятву мовчати, що б там не сталося.

З другої дії, в якій усього дві сцени, події починають стрімко розвиватися: Клавдій запідозрив щось недоброго у безумстві Гамлета і, і одягнувши маску доброзичливості, починає гостру боротьбу проти Гамлета, намагаючись розкрити його таємницю. Він підсилає до Гамлета Розенкранца і Гільденстера, його приятелів, щоб вони стежили за ним і доповідали про все королю, змовляється з Полонієм і погоджується з пропозицією Полонія влаштувати зустріч Гамлета з Офелією, щоб підслухати їхню розмову і чогось довідатись. Та Гамлет обережний в розмові з ворогами і нічого не зраджує ні Полонієві, ні колишнім друзям – Розенкранцові й Гільденстернові. Від них принц довідується про приїзд в Ельсінор групи мандрівних акторів і радо вітає їх. Зустріч із акторами наштовхує Гамлета на думку поставити при дворі п`єсу “Вбивство Гонзаго”, доповнивши її своїми власними віршами, щоб Клавдій зрадив себе і Гамлет остаточно переконався в його провині.

Розвиток подій продовжується в третій дії, що складається з трьох сцен. В першій із них відбувається зустріч Офелії, яка погодилася з пропозицією батька, з Гамлетом, та принц не бажає з нею розмовляти. Він зустрічається з акторами і обговорює з ними, як слід вести себе в час спектаклю. Гамлет просить Гораціо, щоб той в ході вистави пильнував разом із ним Клавдія, його реакцію на виставу, особливо на сцену, в якій зображатиметься його злочин. Король дійсно зрадив себе своєю поведінкою і водночас зрозумів, що Гамлет все знає, і одразу вирішив його знищити. Він вирішує відправити принца в Англію разом із Гільденстерном і Розенкранцом, давши їм листа до короля з метою знеславити Гамлета та спричинити його смерть. Після бесіди з ними короля охоплюють гіркі думи і муки сумління. Він виливає їх у монолозі, який вражає глядача своєю відвертістю і цинізмом: король боїться кари, але не годен каятись, та врешті стає на коліна для молитви. Гамлет, що увійшов, міг би легко вбити короля, звершивши свою помсту, але стримується:
Уб`ю його. І піде він на небо.

І я помщусь. Розважмо все як слід.

Злочинець батька вбив, а я за це,

Єдиний батьків син, того злочинця

На небо шлю.

Та це винагорода, а не помста...

... хіба помщусь,

коли під час очищення душі


убивцю вб`ю, готового в дорогу?

Ні! У піхви меч; на мить страшнішу жди.

Коли уп`ється він, чи буде в гніві,

Чи в кровозмісних втіхах на постелі,

У грі, в блюзнірстві чи за іншим ділом,

Далекий від спасіння, - ось тоді

Убий, щоб і зоглядітись не встиг він,

Щоб душу, кляту й чорну, ніби пекло,

У пекло він поніс...
Тим часом Полоній добивається зустрічі Гамлета з матір`ю, яка повинна зупинити сина, вгамувати. А Полоній і король будуть підслуховувати їх розмову. Під час цієї розмови, думаючи, що їх слухає, заховавшись, за килимом, король, Гамлет протинає мечем килим і вбиває Полонія. Матір він звинувачує у зраді батька, і привид батька зупиняє його, щоб прихилити до матері. Гертруда не бачить привида, і їй здається, що син дійсно збожеволів.

Четверта дія у семи сценах доводить сюжет до кульмінаційного напруження, події швидко розвиваються: Гамлета беруть під варту, король вимагає від нього сказати, де тіло Полонія, і відправляє принца в Англію. В Ельсінорі тим часом божеволіє від горя Офелія. Її брат Лаерт піднімає бунт проти короля, звинувачуючи його в смерті свого батька, та король вгамовує його.

Зустріч із божевільною сестрою і красномовство короля спрямовують гнів Лаерта на Гамлета, який зумів викрити підлий план короля і живим повернутися в Данію, сповістивши про це листом Клавдія. Лаерт готується вбити Гамлета, смерть Офелії – вона втопилась у річці – утверджує його в цьому замірі.

Дві сцени п`ятої дії складають розв`язку трагедії. В першій сцені Гамлет і Гораціо приходять на цвинтар, де зустрічаються з гробокопами, які риють могилу для Офелії. Незабаром надходить похоронна процесія, і Гамлет довідується про смерть Офелії. Він стримує Лаерта, що вскочив у могилу сестри, і Лаерт ладен битися з ним, та король наказує розняти їх, щоб привести в дію власний план вбивства Гамлета. Початок сцени 2 дещо вповільнює розв`язку – Гамлет розповідає другу Гораціо, як йому вдалось на кораблі розкрити підлий задум короля, прочитавши його листа, і як він помстився підлим зрадникам, переписавши листа і поставивши на ньому печатку батька.

Придворний Озрік повідомляє Гамлета про затію короля: Гамлет повинен вступити в змагання з Лаертом на мечах. Меч Лаерт заздалегідь отруїв, щоб найменша рана спричинила смерть принца. Крім того, Гамлету повинні подати під час двобою отруєне вино. Перед поєдинком Гамлет просить Лаерта простити його щиросердо, та Лаерт не відмовляється від двобою. У ньому Лаерт легко ранить Гамлета отруєним мечем, та в запалі бою вони обмінялися мечами, і Лаерт теж поранений. Король наказує розняти Гамлета і Лаерта. Тим часом королева, яка випадково випила отруєне вино, падає і вмирає. Лаерт повідомляє Гамлета, що меч отруєний, і Гамлет протинає ним короля Клавдія, звершуючи жадану помсту, Гамлет і Лаерт прощають один одного. Гамлет просить Гораціо розказати про нього правду невтаємниченим. Лаерт і Гамлет гинуть. У цю мить з`являється норвезький принц Фортінбрас, який свого часу задумав помститися за смерть свого батька й завоювання батьківщини Данією, та відмовився від помсти під впливом дядька і пішов війною на Польщу. Разом із ним прибули і посли з Англії, щоб сповістити про смерть Розенкранца й Гільденстерна. Вмираючи, Гамлет проголосив своїм престолонаступником принца Фортінбраса, і норвезький принц погоджується вступити на данський престол і наказує вшанувати померлого Гамлета гарматним залпом. А Гораціо обіцяє:
І світові всьому я оповім,

Як сталося те все. То буде повість

Про люті, нелюдські, криваві вчинки,

Про вбивства темні, про страшні розплати,

Про жертви сили, хитрощів і зради

Й насамкінець про той підступний замір,

Що впав на головипризвідцям. Правду


Скажу про все.
Трагедія “Гамлет” вирізняється складністю композиції, напруженістю дії, багатством подій і доль персонажів. Головна сюжетна дія – помста Гамлета королеві – ускладнюється антитетичною сюжетною лінією короля Клавдія, який підступно добивається влади, вбивши брата, одружується на королеві, шпигує за Гамлетом і задумує план його згуби. Крім того, дія ускладнена ще й іншими сюжетними лініями – лінією Фортінбраса. Лаерта, кохання Гамлета й Офелії та її трагічної загибелі. Кожен із персонажів має свою долю, майстерно виписану драматургом, свій неповторний характер, свою роль і місце в драматичній дії.

Філософське багатство трагедії “Гамлет”


Трагедія “Гамлет”вирізняється серед інших драм Шекспіра своєю художньою довершеністю і глибоким філософським багатством, що робить її чи не найбільшою філософською трагедією світової літератури. В ній поет поставив багато проблем – важливих, загальнолюдських, що й сьогодні тривожать людей, його твір вирізняється багатотемністю: в ньому знаходимо тему суспільних відносин, держави і державного правління, короля, придворного служіння, сім`ї, кохання, дружби, честі і благородства, обов`язку, вірності та інші. В трагедії багато гірких роздумів про життя й людину, багато спостережень зрілого гуманіста, які вражають своєю глибиною та влучністю.

Гуманіст Шекспір та його герой насамперед розкривають мерзотність старого феодального світу зла, інтриг, злочинності, підступу, зради. Гамлетові цей світ нагудує здичавілий сад, якого заглушили бур`яни, йому огидно дивитись на королівські розгульні учти:
Пиятика ославила вже нас

На всі народи заходу і сходу;

Нас мають за п`яниць, нас дражнять свиньми.

Цей звичай всяке наше добре діло

Знеславлює і зводить нанівець.
Розповідь привида короля сповнює душу Гамлета гнівом, обуренням, жахом й огидою до світу, твердим переконанням, що “можна все всміхатись і всміхатись і бути гадом. Принаймні а Данії”, яку він згодом з Гільденстерном і Розенкранцом назве тюрмою, як і весь світ, із тією лише різницею, що в світі, де “стільки буцегарень, темниць, підземель, Данія – одне з найгірших”. Убивство батька Клавдієм, зрада матері відкрили Гамлетові очі на світове зло, що міцно всюди вкорінилися, смерть батька для нього – не просто його особиста трагедія, це – трагедія всього світу; в ньому повітря отруєне випарами, в ньому вчувається всюди запах гнилизни – це світ псується морально. Цей запах відчуває не тільки Гамлет – офіцер Марцелл робить теж подібний висновок, коли говорить: “В державі данській завелась гнилизна”. В цій державі, де, за словами Гамлета, можна всміхатись і водночас бути гадом, зло розлилось усюди, і все людство мучиться, життя стає нестерпним, бо ріками розлилися нещастя і біди людські.

У знаменитому монолозі “Бути, чи не бути” Гамлет перераховує всі лиха і зло, що запанували в світі:
...Через це

Живуть напасті наші стільки літ.

Бо хто б терпів бичі й наруги часу,

Гніт можновладця, гордія зневаги,

Відштовхнуту любов, несправедливість,

Властей сваволю, тяганину суду,

З чесноти скромної безчесний глум...
Розкриває світовве зло Шекспір й устами негативних персонажів. Вражає цинізм Полонія, придворного радника, з яким він розкриває брудну мораль, точніше, аморальність, що панує при дворі. Ще більшим цинізмом сповнене відверте аморальне кредо короля Клавдія, яке він визнає наодинці з собою, ставши до молитви, щоб хоч якось утихомирити сумління, що гризе його:
...Та як же я молитву

Почну? “Прости мені огидне вбивство?”

Не ті слова, бо я ще досі маю

Все те, заради чого я вбивав:

І владу, й королеву, й трон. Чи ж можна


І розгрішитись, і спожити гріх?

На цім продажнім світі золотою

Рукою злочин відхиляє суд

І нечестиво надбаним багатством

Закон купує. Та вгорі не так.

Там не покривиш, там діла твої

Постануть в справжній суті...
Сила світу зла страшна: носії і творці зла підкоряють собі всіх довколишніх, вони калічать слабосилих, роблять їх своїми жертвами, послушним знаряддям у своїх злочинних руках. Боротьба зі світом зла та його силами є безперспективною, приреченою на поразку, бо гуманістичний світ добра, що тільки до відречення від боротьби зі злом, не сповнюється песимістичною зневірою. Навпаки, він твердо переконаний, що людині притаманна висока духовність, якою вона наближається до Бога: “Що за майстерний витвір чоловік! Який шляхетний розумом! Який безмежний хистом! Як вражає й дивує доцільністю постаті й рухів! Дією подібний до ангела! Тямою – до божества! Окраса всесвіту! Найдовершеніше з усіх створінь!” Високе призначення такої людини полягає в духовному збагаченні, вдосконаленні, потязі до добра, до Бога. А це означає непримиренність зі злом, боротьбу з ним, хоч би як бракувало для цього сил.


1   2   3   4   5

скачати

© Усі права захищені
написати до нас