Ім'я файлу: філософія (автовосстановление).docx
Розширення: docx
Розмір: 371кб.
Дата: 11.11.2020
скачати

Áстика і нáстика — терміни в індійській філософській традиції для класифікації релігійно-філософських систем (даршан) за їхньою позицією щодо авторитету Вед: ортодоксальні (астика) і неортодоксальні (настика). Астика визнає авторитет Вед, наявність трансцендентного світу, відповідно — і життя після смерті. Настика відкидає авторитет Вед, існування «іншого світу», а іноді й наявність Бога-творця.

класифікації релігійно-філософських систем (астика і настика) щодо авторитету вед

даршан = бачення бога

Да́ршан — термін в індуїській філософії, що означає споглядання, бачення Бога (або його прояви), об'єкта релігійного поклоніння (наприклад, мурті), ґуру або святого. Вважається, що можна «отримати даршан» божества в храмі або від великого святого.

джайні́зм — релігійно-філософське вчення, що виникло в Індії приблизно в VI столітті до н. е., поширене в сучасній Індії та Шрі-Ланці. У сучасному світі джайнізм — невелика за кількістю вірян релігія, але дуже впливова в Індії, де послідовників нараховується приблизно 4,9 млн. Джайни — найзаможніша релігійна група Індії. Вони зберігають прадавню систему освіти, і їхня громада має найвищий відсоток грамотності серед інших релігійних груп у країні. Бібліотеки джайнів є найстарішими в Індії.

//--------------

Засновником джайнізму був Вардхаман Махавіра (599 -527 рр. до н.е.). Більшість дослідників вважають Махавіру ("великий герой") цілком достовірною особою. Він належав до варни кшатріїв. У тридцять років став пустельником і впродовж дванадцяти років жив без одягу і без їжі, після чого став відомий як переможець пристрастей - нігрантх ("вільний від світу"). Його послідовники стали називатися нігрантхами, джайнами, звідки й походить назва нової релігії. Джайни вважають Махавіру двадцять четвертим тіртханкаром (засновником віри); першого звали Рімбаха, він жив у ранньому первісному суспільстві. У нього було одинадцять безпосередніх учнів - ганадхарів, яких джайни вважають святими.

Общину джайнів створив нібито двадцять третій тіртханкар Паршва, який проповідував чотири істини: не вбивай нічого живого (звідси - вегетаріанство джайнів), не кради, ігноруй мирські справи, будь правдивим. Характерним для джайнів був аскетизм.

Община джайнів складалася з монахів і мирян. Монастирів у джайнів не було. Монахи жили поблизу міст у лісах і печерах, так щоб миряни бачили їх аскетичне життя. Миряни, у свою чергу, змушені були дотримуватись шлюбної вірності, обмежувати свої потреби, раз на місяць жити як монахи.

Ще за життя Махавіри джайнізм набув значного поширення, яке не припинялося і після його смерті. У подальшому в ньому виникали все нові і нові течії. У III ст. до н.е. в джайнізмі сформувалися два напрями: светамбари ("одягнені в біле") і дігамбари ("одягнені повітрям"), які ходили оголеними, як колись ходив Махавіра. Дігамбари своїх святих зображували без одягу і без прикрас, светомбари - навпаки. Перші заперечували канон, затверджений у III ст. до н.е. в місті Паталіпутрі, другі - визнавали. Перші вважали, що Махавіра не був одружений і завжди був цнотливий, другі - що був одружений, а став цнотливим аскетом у 30 років. Ці та інші розбіжності привели до утворення величезної кількості сект, груп і підгруп джайністів, які існують і досі. Вони активно спілкуються і підтримують один одного в складному вирі релігійних ворогів. Джайнізм поширений головним чином серед міського населення, тієї її частини, яка займалася лихварством і торгівлею (джайни давно відмовилися від землеробства, щоб при обробці фунту не шкодити живому), тому релігійна згуртованість джайнів має і суто практичне застосування.

Общини джайнів очолюють ачар'ї - глави общин. У середині общин існує поділ на групи, підгрупи тощо. Багато з них мають окремі храми, каплиці, релігійні школи. Кожна група має своїх аскетів. Демократичність груп проявляється в тому, що за порушення релігійних правил, винного, навіть якщо це аскет чи ачар'я, виключають з общини. Вступ до групи вільний, без кастових обмежень.

У джайністів є ряд спільних з буддизмом віроповчальних положень. Це - віра в переродження душі, вчення про карму, те, що добрі справи врятують людину від подальших породжень і віра в обов'язковість періодичних появ пророків і богів, які будуть зміцнювати релігію і підсилювати її вплив.

Основою джайнізму є вчення про джіви (живі істоти), для яких є буття недовершене і буття довершене. Недовершене буття джіви - це поєднання душі з тілом, яке, оповиваючи душу, прирікає її на страждання. Різні ступені поєднання духовного з тілесним утворюють усю ієрархію живих істот, на вершині якої - люди і боги. Ще вище богів - джіви, вільні від тіла, від матеріального. Перехід від нижчих ланок ієрархії до вищих відбувається відповідно з аскетичними заслугами об'єднаних душі і тіла, коли знищується тілесний елемент. Можна і проминути якусь ланку, але через тіло людини перехід обов'язковий. Тут виявляється стан джіви в особі тіртханкари, їх було в історії Всесвіту лише 24, засновник теперішнього вчення джайнізму джайнізмуарахіра - останній з них.

Джайни заперечують авторитет Вед, жертвоприношення тварин, концепцію створення світу богами. Вони вважали, що весь світ одухотворений, все має свою душу і тому потребує дбайливого ставлення до себе. Важливим положенням соціального характеру у джайнів є заперечення варн - усі люди рівні, потрібно берегти людське життя.

Людині джайни приділяли особливу увагу. Вона є вмістилищем божественного. Бог є єдиним, найвищим, найблагороднішим і найповнішим виразом сил, які є в душі людини. Душа може бути врятована за допомогою трьох цінностей: вірної віри, вірного знання і вірної поведінки. Джайнізм високо цінує аскетизм в усіх його проявах, він усіляко заохочує пустельництво.

Поважання людської особи знайшло вираз у гуманному ставленні до жінки. Джайністи допускають жінок до чернецтва, дозволяють їм читати священні книги і брати участь у молитовних зборах.

У джайнів, на відміну від брахманізму, набагато простіший культ. На молитовних зборах вони читають священні тексти, нескладні ритуали проводять оголеними. Предметами обожнення є статуї тіртханкарів. У дігамбарів - це зображення голих чоловіків, у светамбарів - статуї, вкриті тканинами, оздобленими коштовним камінням. Віруючі приносять їм у жертву квіти, плоди, солодощі, рис. Щодня жрець обливає статую молоком чи особливою ароматичною водою.

Джайнізм не вийшов за межі Індії, хоч він і програв змагання буддизмові. В Індії налічується кілька мільйонів джайнів. Єдиної джайністської церкви немає через численні культові розбіжності, але внутрішньоджайністські зв'язки досить ефективні. На основі джайнізму виросла своєрідна культура із специфічним джайністським мистецтвом, літературою та архітектурою.



//---------------------Буддизм

Буддизм — одна з найдавніших світових релігій, яка існує понад 2500 років. Вона поширена переважно в Центральній, Південній та Швденно-Східній Азії (В'єтнам, Індія, Китай, Корея, Монголія, Японія та ін.) її послідовниками є понад 300 млн осіб. За час існування буддизм глибоко вкоренився в азійських країнах і зараз чинить значний вплив на різноманітні аспекти соціального та державного життя, визначає культурну самобутність народів Азії, став певним способом життя людей.

Буддизм виник у VI ст. до н. е. в Індії в умовах формування великих рабовласницьких держав, розкладу родоплемінних відносин, посилення соціального гноблення, падіння авторитету жрецької касти брахманів і переходу влади до касти кшатріїв, яка складалася в основному з військової бюрократії та великих рабовласників.

Віровчення і культ. Головним у віровченні буддизму є вчення про чотири благородні істини, що їх відкрив Гаутама у процесі "просвітлення" під деревом мудрості (смоківницею):

1. Життя — це страждання. Народження, хвороби, старість, смерть і навіть сили, що підтримують у нас життя (сканди), повні страждань (скан-ди — це тіло, почуття, думки й сумління).

2. Причини страждань — бажання, жадоба насолод, невтомний потяг до радощів і надії.

3. Аби позбавитися страждань, слід звільнитися від бажань, подавити в собі будь-які їх прояви.

4. Спосіб позбутися бажань — це наслідування шляху спасіння, що його відкрив Гаутама і виклав у таких восьми принципах:

  • правильне розуміння чотирьох благородних істин;

  • правильні прагнення, наміри;

  • правильна мова (подолання обману та утвердження правди);

  • правильна поведінка (не вбивати, не красти, бути людяним);

  • правильний спосіб життя (відповідно до людських чеснот);

  • належні зусилля у прагненні до довершеності (постійно долати будь-які перешкоди на шляху до спасіння);

  • належний стан розуму (самоаналіз життя);

  • правильна медитація (глибоке роздумування над життям, постійне самозречення від земного).

Буддизм розробив п’ять заповідей буддиста, яких буддист має дотримуватися, а саме:

  • 1) не брати чужого;

  • 2) не вживати алкогольних напоїв;

  • 3) не вступати у заборонені інтимні зв’язки (наприклад, із заміжніми

  • тощо);

  • 4) не висловлювати неправдивих речей;

  • 5) не шкодити живому.

//--------------

чарвака-локаята

Серед філософських шкіл Стародавньої Індії виняткове місце посідає чарвака-локаята, яка не визнає авторитету Вед, не вірить у життя після смерті, заперечує існування Бога, оригінальне визначає начала буття і сутність процесу пізнання.

Вирішуючи вічну філософську проблему – смисл людського життя – чарвака-локаята вбачає сенс людського існування в щасті. А щастя розуміє як насолоду, що має добуватись через діяльність людини, людина сама має це щастя створити.
Найважливішою проблемою, що стосується філософії локаята - індійський матері алізм, - виступають джерела істинного пізнання. Єдиним і достовірним джерелом пізнання визнається безпосереднє сприйняття - прат'якша.

Цікавим явищем в індійській культурі є філософське вчення локаяти. Воно виникло приблизно в середині І тисячоліття до н.е., та згодом оформилось у філософську течію, пізньою формою якої стало вчення чарвака. Локаята і чарвака часто вживаються як синоніми. Головна особливість цієї школи — заперечення вчення про карму, що поставило її в опозицію як до ортодоксальних, так і до неортодоксальних течій. Локаятики визнавали існування тільки матеріального світу, заперечуючи все надприродне: бога, душу, рай, пекло тощо. З'єднання в різних пропорціях землі, води, вогню та вітру дає все розмаїття світу, зокрема і свідомість, що є властивістю, притаманною тілу, котра щезає після його смерті. Головним джерелом пізнання та критерієм істини є чуттєве сприйняття. Достовірність авторитету як джерела пізнання відкидається.

Радикальною була позиція локаяти-чарваки у соціальній сфері. Вони виступали проти системи варн, заперечували аскетичну та іншу релігійну практику, критикували жреців. Школа локаяти була притулком духовних дисидентів.

Замість пошуків звільнення від ланцюга перероджень пропонувалося шукати щастя в цьому світі. Чарваки довели цей принцип до свого логічного кінця, створивши єдине в історії індійської культури вчення, що сповідує гедонізм. Вони виходили з того, що добро і зло е логічними абстракціями, за якими стоять реалії чуттєвого буття — страждання та насолода. Мета людини — долати страждання і намагатись отримати насолоду. Причому насолода не зводиться тільки до вдоволення фізіологічних потреб (в цьому чарваків часто звинувачують їхні супротивники), під нею розумілася повнота людського життя, тобто у всьому людина має віднаходити вдоволення.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас