Ім'я файлу: філософ 10.11.docx
Розширення: docx
Розмір: 22кб.
Дата: 18.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
філософ 10.11(1).docx

Атрибути матерії: рух, простір, час

Рух

Рух є способом існування матерії. Проблема руху завжди хвилювала філософську думку. Вже філософи Стародавнього світу мали стихійно-діалектичні уявлення про світ. Вони вважали його єдиним і різноманітним, таким, що постійно змінюється, зберігаючи свою цілісність. Одним із перших, хто осмислив мінливість як взаємоперетворення протилежностей, був Геракліт. Старогрецькі філософи помітили також і суперечливість руху, труднощі його вираження в логіці понять (апорії Зенона). Вчення про суперечливість руху знаходимо також і у філософії стародавніх Індії та Китаю (Лао- Цзи та ін.).

Філософи Нового часу на основі наукових досліджень сформулювали метафізичну концепцію руху, в якій намагалися звести всі форми руху до найпростішої - механічної. Ця концепція виступала складовою метафізичного і механістичного матеріалізму. Проте і в той час існувала ідея нерозривності матерії й руху (Дж.Толанд, французькі матеріалісти, М.В.Ломоносов та інші).

У рамках ідеалістичної системи Гегель розвинув діалектичну концепцію руху й розвитку як результат і вираження внутрішніх суперечностей. Однак носієм саморуху він вважав не матеріальну дійсність, а абсолютну ідею (дух, світовий розум).

Природничонаукові відкриття XIX століття сприяли становленню діалектико-матеріалістичного вчення про рух. Згідно з цим рух є способом існування матерії, ЇЇ загальним атрибутом; матерія існує не інакше, як у русі. Як підкреслював тоді Ф.Енгельс, уся доступна нам природа утворює певну систему, зв'язок тіл і те, що ці тіла перебувають у взаємозв'язку означає: вони взаємодіють між собою, а ця взаємодія є рухом.

З іншого боку, нема і руху без матерії. Всякий рух матеріальний. Це положення несумісне з так званим "енергетизмом", суть якого в підміні поняття матерії поняттям енергії (зведення матерії до енергії).

Серед розмаїття різних змін можна виділити й основні форми руху, кожна з яких включає сукупність процесів, характерних для певного рівня структурної організації матерії, певного типу матеріальних систем. Ф.Енгельс, наприклад, у свій час виділяв механічну, фізичну, хімічну й біологічну форми. Оскільки діалектико-матеріалістичне світорозуміння поширюється й на суспільство, то до цих форм руху слід віднести й соціальну.

Особливість механічної форми руху (переміщення матеріальних об'єктів у просторі) в тому, що вона включена як момент в усі інші форми руху, хоча чим складніша форма руху, тим менше вона може бути зведена до механічного переміщення.

Фізична форма руху охоплює цілий комплекс різних видів руху. Це й процеси, які відбуваються всередині атома, його ядра, рух елементарних частинок, полів тощо. Хімічна форма руху здійснюється на молекулярному рівні. Подібне можна сказати і про біологічну форму руху (процеси, які здійснюються в живому організмі). Сучасна наука виділяє в окрему форму ще геологічну форму руху матерії.

Форми руху, які розрізняються за ступенем складності, пов'язані між собою так, що форми нижчого порядку є підпорядкованими моментами, сторонами форм вищого порядку. Наприклад, біологічні явища включають в себе: механічні рухи, фізичні процеси (виділення тепла, біоструми тощо) і хімічні реакції. Особлива упорядкованість цих процесів пояснюється законами не тільки відповідних форм руху, а й вищої форми руху, якій вони підпорядковані. Так, процес травлення може розглядатись і як ряд хімічних реакцій, і як такий, що детермінований біологічними законами.

Соціальні процеси включають у себе в знятому вигляді біологічні моменти. Проте це не свідчить про біологізацію суспільних процесів. Наявність цих моментів зумовлена тим, що носії соціальних відносин - люди - є біосоціальними істотами, мають біологічні потреби, відтворюють потомство, але форми і способи задоволення біологічних потреб визначаються соціальними відносинами і закономірностями. Зв'язок біологічного й соціального при провідній ролі останнього наявний і в процесі взаємодії суспільства з природою (у створенні й функціонуванні ноосфери, техносфери і таке інше).

Відтак можна дійти таких методологічних висновків: пізнання вищих форм руху повинне спиратися на вивчення нижчих форм. Якщо виключити із розгляду останні, тобто абсолютизувати якісну специфіку вищої форми руху, то вона стане незрозумілою, в її розумінні виникають елементи ідеалізму та містицизму. Наприклад, пізнання сутності життя, біологічних явищ неможливе без дослідження біофізичних, біохімічних явиш, без розвитку відповідних "стикових" галузей наукового знання. Відірвати життя від його фізичної та хімічної основи значить перетворити його в щось невловиме, недосяжне. Це призведе до віталізму, який приписує біологічним явищам особливу "життєву силу" (нематеріальну, містичну).

Простір і час

Простір і час є формами існування матерії. Вони дані нам уже в безпосередньому сприйманні, хоча й уявлення простору і часу як такі стали можливими лише на основі певного історичного досвіду.

їх характеристику можна дати шляхом посилання на те, що простір - це загальна форма протяжності і співіснування матеріальних об'єктів, порядок розміщення одного тіла відносно іншого. Час - це загальна форма тривалості й зміни явищ чи стадій протікання матеріальних процесів. Самі поняття "протяжність", "співіснування", "тривалість", "зміна" вже передбачають поняття простору й часу. До характеристик простору слід віднести його тривимірність, рівноправність напрямів та симетричність. До характеристик часу - одномірність, одно спрямованість та незворотність. Названі поняття легше констатувати, аніж пояснювати, пов'язуючи їх з певними властивостями та матеріальними процесами.

Діалектико-матеріалістична філософія визнає простір і час об'єктивно-реальними формами існування матерії. В. І .Ленін писав: "Визнаючи існування об'єктивної реальності, тобто рухомої матерії, незалежно від нашої свідомості, матеріалізм неминуче повинен визнавати також об'єктивну реальність часу і простору"1.

Насправді ж простір і час невіддільні від матерії, тобто є всезагальними її атрибутами. Простір безконечний і безмежний. Перебіг часу теж не має ні початку, ні кінця. Отже, матеріальний світ безконечний у просторі й вічний у часі.

Нерозривний зв'язок простору, часу й постійно рухомої матерії був обґрунтований діалектико-матеріалістичною філософією ще задовго до того, як цей зв'язок одержав природи ичонаукове підтвердження в теорії відносності та інших фізичних теоріях. Ф.Енгельс у свій час підкреслював: ".,. основні форми всякого буття є простір і час; буття поза часом є таке саме величезне безглуздя, як буття поза простором"2. Далі він писав про те, що "обидві ці форми існування матерії без матерії є ніщо, пусті уявлення, абстракції, які існують тільки в нашій голові".

Відрив простору й часу від матерії, матеріальних взаємодій виражався і в уявленнях ньютонівської фізики про миттєву дально дію, тобто миттєву передачу сигналів через "порожній" простір.

Особливо вагомим внеском у природничонаукове обґрунтування діалектико-матеріалістичних уявлень про простір і час, їх зв'язок з матерією стала теорія відносності А.Ейнштейна (1879 - 1955 рр.). У спеціальній теорії відносності обґрунтована залежність просторово-часових характеристик матеріальних об'єктів від взаємно відносного руху цих об'єктів, показується відносність одночасності: події одночасні відносно однієї системи відліку можуть бути неодночасними стосовно іншої системи. Суттєвим при цьому є і те, що коли одна з цих подій є причиною іншої, то їх часова послідовність від системи відліку не залежить, оскільки причина, безумовно, передує своєму наслідку.

Показуючи відносність просторових і часових інтервалів, узятих окремо, залежність їх від системи відліку, теорія відносності встановлює постійність просторово-часового інтервалу, що виражає єдність простору й часу.

Із діалектико-матеріалістичної філософії випливає, що безконечна якісна різноманітність матеріальних об'єктів та систем має своїм наслідком і вираженням багатоманітність "просторів" і "часів". Тільки з урахуванням цього можна сказати, що "наш простір" (простір Метагалактики) обмежений, і "наш час" (у тому ж розумінні) мав початок. Проте цей висновок не може поширюватися на всезагальні, абсолютні простір і час "світу в цілому", хоча у пізнавальному плані само поняття "світ в цілому" завжди залишається проблемою.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас