Ім'я файлу: Семінар 1 Арістотелево-схоластична метафізика.rtf
Розширення: rtf
Розмір: 21кб.
Дата: 21.09.2022
скачати
Розширення: rtf
Розмір: 21кб.
Дата: 21.09.2022
скачати
Есе на тему: Арістотелево-схоластична метафізика
Читаючи будь-якого визначного філософа, але насамперед Арістотеля, треба вивчати його в двох аспектах: у зіставленні з попередниками і в зіставленні з наступниками. У першому аспекті Арістотелеві заслуги величезні; у другому — так само величезні його провини. Одначе за його хиби відповідальні більше його наступники, ніж він сам. Він з’явився під кінець творчого періоду в еллінському мисленні, і після його смерті минуло дві тисячі років, перше ніж світ породив бодай одного філософа, якого можна вважати більш-менш рівним йому.
Філософія, як наука, постійно потребує розв’язання проблеми систематизації своїх категорій і законів. В епоху античності перший системний перелік категорій склав Арістотель. Він виділив десять категорій: сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, положення, стан, дія, страждання. Проте був лише перелік, каталог категорій, механічна сукупність у якій категорії не підпорядковувались ніякому висхідному переконанню або закону, не пов’язані ні одна з одною, ні із загальнофілософськими настановами. Ключові для нього категорії – "матерія", "форма", "причина", "ціль" не увійшли до цього списку.
Мета онтологія полягає у визначенні, які сутності є фундаментальними і як не фундаментальні сутності залежать від них. Поняття фундаментальності зазвичай визначається з точки зору метафізичне заземлення. Фундаментальні сутності відрізняються від не фундаментальних, оскільки вони не засновані на інших. Це твердження про співвідношення заземлення між мікроскопічними та макроскопічними об'єктами. Ці ідеї сходять до тези Арістотеля про те, що сутності з різних онтологічних категорій мають різний ступінь фундаментальності.
В процесі побудови відбувається переосмислення арістотелівської метафізики; ряд моментів, присутніх у ній в неявній формі, виходять на перший план. Це було зумовлено новими завданнями, які треба було вирішити середньовічним теологам: за допомогою понятійно-раціональних засобів виразити християнське вчення про Бога, світ і людину. Арістотелева метафізика — це, грубо говорячи, погляди Платона, розбавлені здоровим глуздом. Вона важка, бо Платона й здоровий глузд змішати нелегко. Коли пробуєш зрозуміти Арістотеля, то часом думаєш, ніби він виражає банальні погляди людини, необізнаної з філософією, а часом — ніби він викладає платонізм за допомогою нового лексикону. Загалом найлегший спосіб зрозуміти як його теорію універсалій, так і його теорію змісту та форми — це викласти спочатку його теорію здорового глузду, що становить половину його поглядів, а потім зважити платоністські модифікації, яким він її піддає.
Арістотель, заперечували безсмертя душі, яке кардинально відрізняється від середньовічних релігій, есхатологічний і моральний полк яких базується на нагородах і покараннях після смерті в цьому земному світі. З цієї причини середньовічній філософії доводилося стикатися з цією основною проблемою через безліч конкретних питань, намагаючись поєднати розум з вірою. Основна увага схоластики полягає в її пошуку, щоб зробити християнські догми сумісними з раціональними знаннями своїх греко-латинських предків.
Від античної філософії схоластика успадкувала переконання в тому, що світ в своїй основі раціональна й тому раціональне знання про світ можливо і досяжною. Пізнання речей означає насамперед пізнання їх сутності, їх суттєвих характеристик, ті характеристики визначають «вигляд», «форму» кожної речі, і вони ж дозволяють підвести річ під загальне поняття. Сутність речі повністю доступна пізнання, оскільки у сутності і поняття одна й та сама структура, вони відрізняються тільки своїм місцеперебуванням: суті існують в речах, поняття - в розумі людини. Хоча Аристотель поряд зі вторинними сутностями »(родами і видами) говорить також про« перших сутності », що позначають конкретні, чуттєво сприймаються речі, проте в арістотелівської метафізиці під раціонально збагненна сутністю - аналогом загального поняття - мається на увазі, як правило, щось умосяжні, не що є саме по собі предметом чуттєвого сприймання. Арістотелівський вчення про суть стає ядром схоластичних доктрин.
Важливість схоластики полягає в тому, що ця течія передбачала відновлення раціонального та філософського способу мислення, поступаючись місцем іншим філософіям, які були розвинені пізніше і які б формували суть Заходу. Крім того, схоластика була ключовою доктриною в рамках сучасної академічної підготовки, оскільки її метод викладання використовується і сьогодні; звичайно, з його сучасними та сучасними варіантами. Так само схоластика дозволила відокремити розум та віру, що згодом вплинуло на думку Відродження. Це також вплинуло на подальший поділ, який мав би відбутися між церковною ієрархією та державою, оскільки вони стали диференційованими організаціями.
Теорія матерії й форми у Арістотеля пов’язана з розрізненням можливості, чи то потенційності, й дійсності. Чиста матерія розуміється як можливість форми; всі зміни — це те, що ми називаємо «еволюцією», в тому розумінні, що після зміни розглядана річ матиме більше форми, ніж до зміни. Те, що має більше форми, вважається більш «дійсним». Бог — це чиста форма і чиста дійсність; через те в ньому не можуть наставати ніякі зміни. Далі ми побачимо, що ця теорія оптимістична й телеологічна: всесвіт і все в ньому розвивається в щось щораз краще, ніж те, що відбувалося доти.
Поняття потенційності зручне в деяких аспектах, за умови, що ми можемо перевести наші твердження в таку форму, у якій це уявлення відсутнє. «Мармурова брила — це потенційна статуя» означає, що «з брили мармуру відповідними діями виготовляється статуя». Та коли потенційність використовується як поняття фундаментальне, не зводжуване ні до чого іншого, вона завжди приховує плутанину в думках. Те, як використовував її Арістотель, одне з вразливих місць його системи.
Арістотелева теологія цікава й тісно пов’язана з рештою його метафізики; та, власне, «теологія» — це в нього одна з назв того, що ми взагалі називаємо «метафізикою».