Аристотель
Дитинство та юність Аристотеля
Датою народження Аристотеля вважається 384 р. до н. е. Відбулася ця подія в грецькому місті Стагір. Аристотелю пощастило, що його батьком був відомий лікар Нікомах, інакше невідомо, як склалася б його доля, адже Стагір був маленьким провінційним містечком. Оскільки професія лікаря дуже цінувалася в Давній Греції, лікарі займали високе суспільне становище, до того ж батько Аристотеля славився своїм мистецтвом лікування у всій Македонії.
Зовні юний Аристотель був вельми непоказним. Юнак був сухорлявим, з худими ногами, маленькими оченятами й до того ж шепелявив. Непомітну зовнішність він приховував під дорогими шатами та незвичайною зачіскою, часто надягав дорогоцінні персні.
Хоча батько Аристотеля й був лікарем, син вирішив не ставати продовжувачем сімейних традицій Однак медицина все-таки відіграла свою роль. Протягом життя, займаючись філософією, Аристотель завжди звертався до медицини, щоб роз'яснити на прикладах із медичної практики найскладніші філософські поняття.
У 17 років Аристотель вступив до школи Платона. Спочатку він суворо дотримувався постулатів свого вчителя, а потім, унаслідок розвитку власних принципів, відійшов від платонівського вчення. Аристотель захоплено навчається в платонівській Академії, починає писати твори, що свідчать не тільки про його глибокий розум, але й про чималі риторичні здібності Власне, риториці Аристотель і присвятив усе своє життя.
364 рік до н. є стає роком зустрічі Аристотеля й Платона і потім, протягом 17 років, ці два мислителі продовжують спілкуватися, аж до самої смерті Платона. Історичні джерела античності стверджують, що між Аристотелем і Платоном були великі розбіжності в поглядах і навіть ворожість один до одного. Платонові не подобалося зухвале вбрання Аристотеля, який любив виділитися з юрби своїм незвичайним одягом. До того ж стало відомо, що Аристотель не вмів стримуватися й часто суперечив своєму вчителеві, ймовірно, досить запально. Можливо, тому Аристотелю надалі довелося створювати свою школу, адже він не міг зійтися з Платоном ані за характером, ані за філософськими поглядами. Платон навіть якось пожартував щодо нестриманості Аристотеля: "Аристотель мене брикає, як лоша-сосунець свою матір".
Вчення Аристотеля
І хоча між цими двома філософами точилися нескінченні суперечки, історія нерозривно пов'язує імена Аристотеля й Платона. Порівняймо їхні філософські погляди. Для Платона ядром філософії став "ейдос". Аристотель повністю прийняв цей постулат і вніс його у свою філософію. І Платон, і Аристотель не уявляють речей без їхніх ейдосів - ідей. Філософія Сократа й Платона базувалася на життєвому досвіді й практичній необхідності. І тільки вчення про ідеї становило собою чисто теоретичні думки.
Відповідно до ідеї Платона, речі, що сприймаються тільки почуттями, не є чимось постійним і досконалим. їм властиво змінюватися й навіть повністю зникати. Але існує щось, що пов'язує ці речі з тим, що реально існує. Платон стверджував: усім, що в них "є істинно сутнім, почуттєві речі зобов'язані своїм причинам". Форми речей і є причинами. Вони не можуть сприйматися почуттями, тільки за допомогою розуму можна їх знайти. Платон їх класифікує як "види" або "ідеї". Кожен клас речей почуттєвого світу має свій "вид", або інакше - "ідею". Наприклад, клас "коней" має "вид" коня, або інакше - "ідею" коня. "Вид" неможливо осягнути почуттями, а тільки розумом, і тільки добре підготовленим розумом. Платон наголошував на тому, що "ідеї" не можуть ані народитися, ані вмерти. Навіть є "царство ідей", де останні класифіковані.
Платон подає таку класифікацію:
Вищі категорії буття мають свої ідеї. До цієї категорії входять краса, істина, справедливість.
Фізичні явища - ідеї спокою, світла, звуку, руху тощо.
Розряди істот - ідеї тварини, людини.
Предмети, створені людиною, - ідеї ліжка, стільця тощо.
Категорія науки - ідеї чисел, рівності, відносин.
Принципи існування ідей:
Ідея породжує ідею.
Кожна з ідей буде еталоном, завдяки їм Деміург створював світ речей.
Усе, що існує, прагне стати ідеєю. Усім живим і неживим керує душа Космосу. Саме вона стає "натхненником" ідей, переносячи їх у світ речей. Між двома цими світами - світом ідей і світом речей - знаходиться найвище божество, що має ім'я Деміург.
Погляди Платона й Аристотеля істотно відрізняються. Аристотель не визнає платонівський постулат відриву ідеї речі від самої речі. Він переконаний, що ідея міститься всередині самої речі. Саме ця теза і є основною відмінністю платонівського й Аристотелівського вчень.
Аристотель намагається довести, що ідея речі повинна бути своєрідною загальністю, тобто ейдосом у всіх відношеннях. Однак Аристотель указує на те, що ейдос не може бути тільки узагальненістю його різних елементів. Він одночасно є і чимось одиничним, Саме цією одиничністю ейдос речі й стає несхожим на ейдоси інших речей. Аристотель доходить висновку, що ейдос речі, будучи одночасно й загальністю, і одиничністю, одночасно являє собою якусь цілісність. Жодним чином не можна відокремити загальне від одиничного, і навпаки. Ми, якщо бажаємо видалити який-небудь із моментів цілісності, знищимо саму цілісність. Філософ наводить приклад із будинком. Якщо ми знімемо з будинку дах, то будинок утратить свою цілісність і фактично перестане бути будинком.
Аристотель уявляє собі річ як організм і пише про це в багатьох своїх роботах. Він вважає, що існує чотири причини, або, інакше кажучи, чотири принципи речі-організму.
Перший принцип акцентує увагу на тому, що ейдос кожної речі зовсім не є абстрактним поняттям, а є сутністю, що міститься всередині самої речі й розшифровує її суть.
Другий принцип стосується матерії й форми. На перший погляд, матерія й форма не становлять собою жодного філософського інтересу. Однак Аристотель стверджує протилежне. Візьмемо для прикладу звичайний стіл. Його матерією є дерево, а формою - той вигляд, якого він набув після його обробки людиною. Начебто тут немає нічого складного. Тільки не для Аристотеля, адже для нього навіть матеріал має власну форму. Філософ постійно наполягав на тому, що будь-яка річ, навіть сумбурна й хаотична, має власну форму. Він наводив як приклад хмари й хмари під час грози, доводячи, що виглядають вони зовсім безформно. Однак як ми тоді можемо сприймати її, відчувати, бачити? Аристотель довго думав над цим і дійшов висновку, що "матерія речі є тільки ще сама можливість її оформлення, і можливість ця - нескінченно різноманітна". Однак Аристотель не мислить собі існування ейдоса без матерії. Матерія та ейдос обов'язково повинні ототожнюватися, щоб могла виникнути річ.
Платон теж намагався розрізняти матерію та ейдос, але тільки Аристотелю вдалося настільки тонко провести грань між цими поняттями, що він повністю змінив уявлення філософів античності. Матерія, на думку Аристотеля, не може бути ні ейдосом, ні загальним ейдосом, ні одиничним ейдосом. І тільки космічні сфери вище Місяця можуть бути ейдетично повноцінними. Те, що відбувається в середині місячної сфери, теж є частковим і завжди недосконалим.
Аристотель у своєму вченні про матерію як царство випадковості виступає як переконаний матеріаліст. Йому видається цілком очевидним, що рух є своєрідною категорією, яку неможливо ні до чого звести. Це основна категорія, така ж, як матерія й форма.
Третій принцип стосується ймовірності існування категорії руху. Аристотель виявив принципи існування будь-якої речі як єдиного організму: матерія, форма й діюча причина.
Четвертий принцип, на його думку, - мета, що зводиться в особливу категорію.
Своєю теорією осмислення чотирьох принципів існування речі як цільного організму Аристотель підводив до того, що кожна річ є результатом творчості. І зовсім необов'язково, щоб отримана річ мала красивий зовнішній вигляд. Аристотель доводив, що різноманітність світу речей базується на різних "співвідношеннях ейдоса (форми або ідеї) і матерії в їх причинно-наслідковому втіленні".
Звертаючись до світу живих істот, Аристотель і тут не забуває про свою чотирипринципну структуру. На його погляд, існує три типи душі: рослинна, чуттєва (тваринна) і розумна. У розумної душі є й ейдос, і матерія, і причинно-наслідкова спрямованість. Ейдосом живого тіла є принцип його життя - душа. Душа, хоча й керує тілом, залежить від власного ейдоса - Розуму.
На думку Аристотеля, душа є лише енергією Розуму, а сам Розум стає "ейдосом ейдосів". Аристотель стверджує, що саме Розум є найвищим ступенем буття. Він залежить тільки від самого себе й абсолютно нічим не зв'язаний. Це означає, що він постійно нерухомий. І одночасно Аристотель не заперечує, що й Розум містить власну матерію, яка робить його художнім твором. Філософ перший припустив, що матерія міститься й у Розумі. Аристотель створив три концепції Розуму як першо-двигуна.
Відповідно до першої концепції, Розум - найвище й остаточне буття. Розум - це царство богів, або інакше союз ідей вищих (над-космічних) і нижніх (зоряних).
У другій концепції стверджується, що Розум є мисленням, причому мисленням і для себе, тобто "мисленням мислення". Аристотель наполягав на тому, що власна розумова матерія Розуму створює передумови для народження вічної краси, адже ідеальний збіг ідеї й матерії і є красою.
Відповідно до третьої концепції Аристотеля, космосом керує той самий Розум. І в цьому також полягає відмінність Аристотелівської концепції від платонівської. Платон припускав, що космосом править Світова душа. Для Аристотеля Розум є найважливішим; він є двигуном усього сущого, тобто він і є життя як вічна енергія.
Значення праць філософа
Аристотель любив часто повторювати: "Платон мені друг, але істина дорожча". Тому все своє життя Аристотель присвятив пошуку істини, намагався зрозуміти, що існує довкола нього.
Його роботи відомі науковцям усього світу, хоча з дня смерті Аристотеля минуло вже стільки століть. Філософові в зоологічних трактатах удалося охарактеризувати більше 400 видів тварин.
Аристотель працював і в правовій сфері. Ним описано 158 законодавств, серед яких є й не грецькі. Основним трактатом Аристотеля була "Метафізика". Уся її V частина присвячена філософській термінології, де кожен термін має по 5-6 значень.
Аристотель не хотів умерти, як Сократ. Він зрозумів, що з ним можуть розправитися, як і з його попередником, і, цілком імовірно, отруївся.