КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ
ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ
"ЛЬВІВСЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ
МЕНЕДЖМЕНТУ І БІЗНЕСУ КУК"
Рефертат
З предмету: «Теорія і практика архівної справи»
На тему : «Архівознавство як наукова система та навчальна дисципліна»
Виконала:
Студентка ЛККУК
3 курсу
Групи ДМ-137Л
Юнко Ірина
Переглянув:
Доцент Н.Е.
Кунанець
Львів 2020
Вступ.
Розділ 1. Архівознавство як наукова система і навчальна дисципліна.
1.1. Предмет, об'єкт і методи архівознавства.
1.2. Зв'язок архівознавства з іншими науками та навчальними дисциплінами
1.3. Джерельна база та історіографія архівознавства.
Розділ 2. Архівна система та система архівних установ як головні поняття архівознавства.
2.1. Поняття "архівна система", її основні види.
2.2. Система архівних установ України.
Висновки.
Список використаної літератури.
ВСТУП
Актуальність теми. Серед галузей науки і навчальних дисциплін гуманітарного циклу, роль і значення яких неухильно зростає, одне з чільних місць посідає архівознавство як система наукових знань про архіви, архівну справу, її історію, теорію і практику.
Словом "архів" у Стародавній Греції називали будинки вищих урядових установ, де ухвалювалися і зберігалися важливі державні акти. В сучасній професійній лексиці поняття "архів" має два основних значення: а) соціальна інституція (спеціалізована установа), що забезпечує потреби суспільства у ретроспективній документній інформації через архівні документи, організовуючи їх зберігання та користування ними; б) сукупність документів, сформованих в результаті діяльності установ, підприємств, організацій, окремих осіб. Архіви - скарбниці історико-культурної пам'яті народу. Відповідно до Конституції України (ст. 54), "культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами"1. Архіви є інформаційними системами, де застосовуються новітні інформаційні технології під час опрацювання, класифікації, зберігання і використання документів. Водночас архіви є установами державного управління і багатьма своїми Функціями тісно пов'язані з різними сферами державного життя.
Галузь життєдіяльності суспільства, яка охоплює наукові, організаційні, правові, технологічні, економічні та інші питання діяльності юридичних і фізичних осіб, пов'язані з нагромадженням, обліком, зберіганням архівних документів та використанням відомостей, що містяться в них, називають архівною справою.
З розширенням сфери діяльності архівів, збагаченням їх функцій та підвищенням ролі в державно-політичному, науково-культурному і духовному житті, архівознавство набуло статусу автономної наукової системи, тісно пов'язаної з історичною та іншими науками.
Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси архівознавства як науки.
Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:
визначити предмет, об'єкт і методи архівознавства;
охарактеризувати зв'язок архівознавства з іншими науками та навчальними дисциплінами;
дослідити джерельну базу та історіографію архівознавства;
проаналізувати систему архівних установ України.
Наукова новизна роботиполягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема архівознавства як наукової системи і навчальної дисципліни.
Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси архівознавства.
Предметом дослідженнявиступає розгляд архівознавстваяк науки.
РОЗДІЛ 1. АРХІВОЗНАВСТВО ЯК НАУКОВА СИСТЕМА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА
1.1. ПРЕДМЕТ, ОБ'ЄКТ І МЕТОДИ АРХІВОЗНАВСТВА
Архівознавство - це комплексна система знань, що вивчає історію, теорію і практику архівної справи, її правові та економічні засади.
З цього визначення архівознавства випливає його суть як навчальної дисципліни, що сприяє підготовці фахівців для архівних установ, дає необхідні знання для істориків, правників, культурологів, філологів, фахівців державного управління, яким у науковій і практичній діяльності доводиться вирішувати проблеми архівістики.
Місце, роль і функції архівознавства як навчальної дисципліни визначаються кваліфікаційними характеристиками та державним стандартом рівня знань і практичних навиків бакалаврів, спеціалістів та магістрів. Загальне завдання курсу "Архівознавство" полягає в тому, щоб дати майбутнім фахівцям систему знань з історії зародження і розвитку архівної справи, формування Національного архівного фонду України, становлення архівної системи та діяльності державних архівних установ, основних принципів комплектування, зберігання і використання інформаційно-документальних ресурсів.
Надзвичайно важливою є роль архівознавства як навчальної дисципліни в підготовці істориків, адже професія історика будь-якого профілю потребує знань і практичних навичок роботи з усіма видами історичних джерел, насамперед - з архівними документами.
Предметом архівознавства як наукової системи є тенденції та закономірності становлення й розвитку архівної справи, наукові засади експертизи цінності документів, організації документів Національного архівного фонду, архівного описування, створення довідкового апарату, зберігання та використання відомостей, що містяться в архівних документах.
Об'єкт архівознавства складають Національний архівний фонд та система архівних установ.
У теоретичному осмисленні проблем, пов'язаних із предметом та об'єктом архівознавства, виробленням методів їх вирішення полягає головне завдання архівознавства.
Архівознавство стало наукою завдяки тому, що спирається на загальнонаукові й специфічні методи дослідження. Сукупність цих методів та основоположних принципів науковості, історизму, об'єктивності, всебічності становить методологічну основу архівознавства. Розглянемо докладніше основні методи та принципи архівознавчого дослідження. Його підґрунтям є загальна теорія історичного пізнання, що користується універсальними методами наукового аналізу і синтезу, які дозволяють досліджувати структуру архівного фонду, аналізувати всі його елементи, ідентифікувати документи. Водночас за допомогою методу синтезу роблять висновки й теоретичні узагальнення.
Пріоритетним методом архівознавства є історичний, який разом з логічним та хронологічним уможливлює ґрунтовне дослідження витоків і розвитку архівної справи, виявлення основних етапів формування архівної системи, з'ясування внеску провідних архівістів в архівну науку і практику, аналіз впливу конкретно-історичних чинників на стан і характер архівного будівництва.
Важливу роль відіграють ретроспективний та порівняльний (компаративний) методи. Перший дає змогу відштовхнутися від сьогодення і поступово зануритися у архівну минувшину, виділяючи при цьому найхарактерніші риси і тенденції для кожного етапу архівного будівництва, закономірності розвитку архівознавчої думки. Другий уможливлює порівняння нових і старих знань, архівних технологій, виявлення приросту наукових знань і прогресивних методик опрацювання архівних фондів, модернізацію технологій їх зберігання і використання[4, c. 17-19].
Вивчення документів як одне з найважливіших завдань архівознавства найчастіше опирається на методи історичного джерелознавства: наукової евристики, класифікації і критики джерел, їх ідентифікації тощо. Крім того в архівознавстві застосовують методи соціологічних досліджень, статистично-математичного опрацювання матеріалів із застосуванням комп'ютерної техніки та новітніх інформаційних технологій.
Жодний з названих методів не є універсальним і не може абсолютизуватися. Оптимальних результатів досягають за умови комплексного використання методів, віддаючи перевагу тим, які найповніше відбивають специфіку дослідження, його проблематику та дозволяють вирішувати дослідницькі завдання.
Усі компоненти архівознавства, насамперед історія, теорія і практика архівної справи, ґрунтуються на основоположних принципах науковості, історизму, об'єктивності та всебічності. Послідовне дотримання всіх цих принципів, своєрідних правил для дослідника, є гарантом правдивого висвітлення будь-якої архівознавчої проблеми. Принцип науковості застерігає від описовості, фактографічності, кон'юнктурності та заідеологізованості. Неодмінною умовою успішного архівознавчого дослідження є постійне дотримання принципу історизму. Він орієнтує дослідника на необхідність ґрунтовно з'ясовувати, як і коли виникло те чи інше явище в архівній сфері, які основні етапи у своєму розвитку воно пройшло, чим стало або які уроки випливають з минулого. Цей принцип вимагає від дослідника глибоко аналізувати конкретно-історичні умови, в яких розвивалась архівна справа, уникати будь-яких проявів модернізації історичного процесу.
Важливе значення має принцип об'єктивності. Як відомо, об'єкти джерелознавчого і архівознавчого дослідження мають об'єктивний характер, але позначені суб'єктивізмом, оскільки створені людьми. Документи, що передаються на зберігання до архівів, в т. ч. законодавчі акти, міжнародні угоди, є продуктом діяльності чи творчості конкретної людини або групи людей. Отже, чинник суб'єктивності притаманний самому об'єкту пізнання. У ролі суб'єкта щодо об'єкта вивчення виступає сам дослідник, що неминуче відбивається на його оцінках подій, явищ та осіб. Досягти об'єктивності можна лише за умови врахування всіх точок зору на ту чи іншу подію, зіставлення їх аргументації, побудови оптимальної версії.
Принцип об'єктивності передбачає всебічність дослідження, що має бути нормою для всіх етапів пізнавання: від пошуку, відбору і вивчення джерел та літератури до реконструкції на їх основі процесу архівного будівництва. Всебічність дослідження застерігає від упереджених схем, однобічних оцінок, замовчування подій і фактів, які "не вписуються" в авторську доктрину.
Крім загальних принципів архівознавства, слід враховувати специфічні принципи ведення архівної справи. Йдеться про принципи неподільності архівних фондів, доступності архівної інформації (відкритості) та ін.
Архівознавство як наукова система і навчальна дисципліна тісно пов'язане з практикою архівної справи. Воно має першочергове значення для прикладних досліджень, неодмінною рисою яких повинно бути наукове обґрунтування практичних рекомендацій і пропозицій, спрямованих на вдосконалення роботи архівних установ, підвищення її ефективності. У тісному зв'язку з практикою проводяться і дослідження з історії й теорії архівного будівництва. Історіософія позитивізму орієнтує на виявлення позитивного, прогресивного у процесах та явищах минулого, узагальнення кращого досвіду, винесення уроків з минулого, застереження від повторення помилок і негативних явищ[63, c. 12-15].
1 2 3 4