Ім'я файлу: Негребова_Е_курсовая_работа_копия (2).docx
Розширення: docx
Розмір: 49кб.
Дата: 17.05.2020


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА КУЛЬТУРОЛОГІЇ ТА ІНФОРМАЦІЇНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
КУРСОВА РОБОТА
на тему: «Архів як центр збереження документальної пам'яті»


Студентки I курсу

спеціальності 029 «Інформаційна, бібліотечна та

архівна справа»

Негребова Є. С.

Керівник: к. і. н., доцент кафедри

культурології та інформаційної діяльності

Кригіна О.В.
Національна шкала_______________

Кількість балів:______ Оцінка: ECTS____
Члени комісії

_________ _______________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

_________ _______________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

_________ _______________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

Маріуполь – 2019
ЗМІСТ

ВСТУП 3

Розділ 1. Архівні установи – організація та напрями діяльності 5

Розділ 2. Система архівних установ України 12

Розділ 3. Документальна пам’ять України: збереження і використання в архівах 16

ВИСНОВКИ 23

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 25

ВСТУП

Один з найважливіших резервуарів пам'яті людства ‒ архіви. Однією з відмінних рис суспільної свідомості і наукової культури нашого часу, пов'язаних зі спробами осмислити минуле, створити об'єктивну картину історичного розвитку і використовувати досвід минулого в практичній діяльності, є інтерес до архівів і ретроспективної документної інформації. Формуючи, зберігаючи і організовуючи використання архівних документів, архіви тим самим беруть участь у зборі, обробці, накопиченні, зберіганні, пошуку і поширенні архівної інформації. Вони являють собою особливу інформаційну систему, виступають в якості суб'єктів інформаційних процесів.

Актуальність даної теми полягає в тому, що архівні установи є доволі важливими для сучасного суспільства. Складна життєдіяльність суспільства і держави, їх кардинальні і затребувані потреби викликали до життя максимально розвинені системи державної архівної служби: систему відкритості, без якої сучасні суспільно-економічні та суспільно-політичні системи не могли б існувати.

Діяльність державних архівів спрямована на здійснення обліку, комплектування, забезпечення збереженості архівних документів, створення і вдосконалення науково-довідкового апарату та інформаційних технологій, а також на здійснення інформаційного обслуговування органів державної влади та громадян в інтересах зміцнення російської державності.

Архів забезпечує задоволення суспільних потреб в ретроспективній документній інформації і тому викликає безсумнівний інтерес з боку дослідників з огляду на її соціально-правової значущості, в зв'язку з зацікавленістю громадян в роботі архіву, а також в маловивченою даної проблематики.

Виниклий вибух інтересу суспільства і особистості до свого минулого, прагнення до історичної та культурної самоідентифікації регіонів і інші процеси зробили саме архівознавство сьогодні максимально затребуваним.

Об’єктом роботи є архівні установи, які забезпечують збереження документальної пам’яті.

Предметом дослідження є напрями діяльності архівних установ та умови зберігання документальної пам’яті в архівних установах.

Мета роботи полягає у дослідженні діяльності архівних установ як центрів збереження документальної пам’яті.

Методологічна основа курсової роботи включає в себе: аналіз тематичної літератури, синтез даних, порівняння джерел.

Авторами, які вивчали це питання, є – В.П.Козлов, І.Б.Матяш, вони проводили аналітичну роботу, чи наспраді архіви є центрами збереження документальної пам‘яті. Матяш І.Б. є автором статті «Архіви як установи пам‘яті» від 2013 р., де аналізує іноземні статті та монографії потцій темі.

Досягнення поставленої мети вимагає розв’язання таких завдань:

  • охарактеризувати діяльність архівних установ, їх структуру та напрямки їх роботи;

  • розглянути поняття «документальна пам’ять»;

  • охарактеризувати умови зберігання та використання в архівних установах;

  • встановити роль архівів у збереженні історичної пам’яті.

Структура виконаної роботи виглядяє таким образом: у розділі 1 ми дізнаємося що таке архів, Націонадьний архівний фонд, напрями їх діяльності та організацію; розділ 2 присвячений основним системам архівних установ України та типи жокументів, які вони зберігають; розділ 3 дозволяє проаналізувати, що таке документальна пам‘ять для різних авторів, функції, властивості та місця її збереження на межах України.
РОЗДІЛ 1. АРХІВНІ УСТАНОВИ – ОРГАНІЗАЦІЯ ТА НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ

Слово «архів» походить з грецької мови та означає «присутствене місце», тобто вищі установи, в яких складалися, ухвалювалися та зберігалися різні нормативні акти. Під архівом розуміють два значення – архівна установа і сукупність архівних документів.

Передусім, архівна установа – це відповідна установа чи структурний підрозділ, що забезпечує облік і зберігання архівних документів, використання відомостей, що в них містяться, та формування Національного архівного фонду і/або здійснює управління, науково-дослідну та інформаційну діяльність у сфері архівної справи і діловодства. У свою чергу архівний документ – це документ незалежно від його виду, виду матеріального носія інформації, місця, часу створення і місця зберігання та форми власності на нього, що припинив виконувати функції, для яких був створений, але зберігається або підлягає зберіганню з огляду на значущість для особи, суспільства чи держави або цінність для власника також як об'єкт рухомого майна.

Усі архівні документи та матеріали зберігаються в Національному архівному фонді України. Національний архівний фонд – сукупність архівних документів, що відображають історію духовного і матеріального життя Українського народу та інших народів, мають культурну цінність і є надбанням української нації [9].

Під формуванням Національного архівного фонду України розуміють комплекс організаційних, методичних і практичних заходів, спрямованих на систематичне поповнення його цінними для суспільства документами та виключення із його складу документів, що втратили свою суспільну значущість. Його метою є пошук, відбір і збереження цінних документальних комплексів та окремих архівних документів, що репрезентують усі сфери життєдіяльності суспільства і держави. НАФ формується з документів, що утворилися в процесі

діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування; державних і комунальних підприємств, установ і організацій; громадян України та їх об'єднань, релігійних організацій, а також підприємств, установ та організацій, заснованих на приватній формі власності; архівної україніки.

Включення документів до Національного архівного фонду або виключення документів з нього здійснюється на підставі експертизи їх цінності комісією у складі архівістів, представників наукової і творчої громадськості, інших фахівців. Експертиза цінності документів здійснюється за ініціативою їх власника або за його згодою. У разі загрози знищення або значного погіршення стану зазначених документів їх власник зобов'язаний на вимогу державної архівної установи подати ці документи на експертизу. Юридичні особи і громадяни, які мають документи, створені до 1945 року, або які вивозять архівні документи за кордон, зобов'язані повідомити про них одну з державних архівних установ з метою вирішення питання про проведення експертизи цих документів. [11, с.4]

Принципи і критерії визначення цінності документів, порядок створення та діяльності експертних комісій затверджуються Кабінетом Міністрів України. Рішення про виключення документів із складу Національного архівного фонду приймаються експертними комісіями за погодженням з Головним архівним управлінням при Кабінеті Міністрів України. Забороняється виключення документів із складу Національного архівного фонду з політичних чи ідеологічних міркувань. Спори між архівними установами і власниками документів з питань призначення експертизи їх цінності, включення документів до складу Національного архівного фонду або виключення з нього вирішуються в судовому порядку. [11, с.5]

Державні архівні установи виконують такі основні функції: збирання, опис, класифікація, зберігання, реставрація та організація користування документами. Окрім цього, архіви виконують запити громадян, здійснює керівництво над архівними відділами районних адміністрацій та міськими архівами. Архіви регулюються спеціальними нормативними актами – положеннями, в них також прописані права архівних установ.

Архів управлінської документації зберігає:

  1. Закінчені в поточному діловодстві документи постійного та тривалого (понад 10 років) зберігання, створені структурними підрозділами.

  2. Документи з кадрових питань (особового складу) працівників установи.

  3. Документи установ-попередників.

  4. Документи підпорядкованих установ, що ліквідовані.

  5. Документи особового походження працівників установи, які відіграли певну роль в історії розвитку тієї чи іншої сфери життєдіяльності країни або її окремого регіону, що надійшли на підставі заяви їх власника.

  6. Друковані видання, що доповнюють архівні документи, необхідні для науково-методичної та інформаційно-довідкової роботи архіву.

  7. Довідковий та обліковий апарат до архівних документів. Справи установи визначені до архівного зберігання підлягають відповідному оформленню [15].

Структура діяльності архівів також зумовлена їх організаційно-виробничою роботою. У обласних та центральних архівах працюють такі відділи, як, наприклад, експертиза цінності документів, облік та зберігання документів. Також, такі архіви нерідко мають виробничі підрозділи. Одним з них, а можна сказати й головним таким підрозділом є архівосховище. В архівосховищі можна знайти архіви шести видів:

  1. архіви установи, якій належить архівосховище;

  2. архіви комісій або службовців, що підлягають цій установі;

  3. архіви установ або службовців, що їх права та функції перейшли до цієї установи;

  4. архіви установ або службовців, яких контролює та установа і їхні архіви вмістила у своєму архівосховищі;

  5. архіви, що вміщено в архівосховищі в наслідок вжитих адміністративних заходів;

  6. архіви, що їх одержано тимчасово, в подарунок, або куплено.

Читальний зал також є одним з підрозділів архівної установи. Його робота регламентується спеціальними правилами, їх архіви розробляють самостійно, на основі затверджених Головним архівним управлінняя України правил використання документів НАФ.

Головне архівне управління України, або Укрдержархів, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції і який реалізує державну політику у сфері архівної справи, діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації. [13]

Діяльність читального залу тісно пов’язана з роботою довідкової групи, тобто столу довідок. Вона, у свою чергу, входить до сфери використання

документів. Її використовують, як правило, громадяни, для задоволення власних соціально-правових потреб.

Заслуговує на увагу робота реставраційно-палітурної майстерні (дільниці) – одного з основних виробничих підрозділів архівної установи. Шляхом реставрації, ремонту та оправи документів вона забезпечує підтримання їхнього належного фізичного стану [6, c. 104].

Одною із складових управлінських функцій також є визначення обсягу та видів роботи, яку працівникам потрібно виконувати, відповідно до призначення архіву. Нерідко архіви надають різні економічні послуги, такі як, наприклад, виготовлення ксерокопій. Крім цього, однією з форм інформаційної діяльності

архівів є проведення оглядових екскурсій для студентів вищих навчальних закладів.

Напрями діяльності у різних архівів можуть бути як схожі, так й можуть відрізнятися. Зазвичай, про це сказано у спеціальних положеннях державних архівних установ. Основні ж напрями діяльності архіву такі:

  1. формування Національного архівного фонду працівниками архівної установи, його упорядкування та збереження.

  2. створення спеціального довідкового апарату до документів.

  3. реалізація державної політики у сфері архівної справи, здійснення управління архівною справою на території міста.

  4. забезпечення дотримання законодавства України про Національний архівний фонд і архівні установи.

Доступ до відомостей, що містяться в документах Національного архівного фонду України, реалізується через довідковий апарат, тобто створений на єдиних методологічних і методичних засадах комплекс взаємопов'язаних архівних довідників (у тому числі електронних), призначений для розкриття складу і змісту архівних документів. Довідковий апарат утворюється кожною архівною установою. Його побудовано відповідно до структури Національного архівного фонду. Архівні довідники містять відомості про склад, зміст документів на рівні:

  1. Національного архівного фонду загалом;

  2. державного архіву;

  3. архівного фонду;

  4. одиниці зберігання.

До найсуттєвіших ознак довідкового апарату відносять вторинність по відношенню до архівних документів, оскільки в елементах довідкового апарату міститься інформація, одержана в результаті аналітико-синтетичного опрацювання первинної документної інформації. Його підготовка та функціонування прямо залежать від організаційно-методичного забезпечення,

наявності фінансування, інтенсивності користування документами. Головними вимогами до довідкового апарату є:

  1. забезпечення багатоаспектного пошуку інформації на всіх рівнях Національного архівного фонду.

  2. придатність для документів з різними носіями.

  3. застосування уніфікованої методики складання архівних довідників [2, с. 173-174].

Одним з головних принципів організації зберігання документів є фондування документів. Робота з фондування здійснюється в джерелах комплектування архівів (фондоутворювача) в процесі формування справ на основі номенклатур справ і відбору документів для передачі на зберігання в архів, а також в архівах ‒ при описі прийнятих неупорядкованими архівних документів, переробці незадовільно складених описів, при створенні об'єднаних архівних фондів і архівних колекцій, виправлення помилок фондування. Визначення фондової належності архівних документів полягає у віднесенні їх до архівного фонду відповідного фондотворювача.

В межах архівного фонду архівних документів організовуються по одиницям зберігання. Одиниці зберігання систематизуються згідно зі схемою систематизації архівних документів в архівному фонді. Схема систематизації архівних документів в архівному фонді є підставою для внутрішньої організації одиниць зберігання архівного фонду і закріплюється описом (описами) справ, документів. Одиниці зберігання групуються послідовно за ознаками, застосування яких є найбільш доцільним для всіх або окремих груп архівних документів архівного фонду. Документи по особовому складу, а також науково-технічні документи в архівних фондах науково-дослідних організацій, рукописи

у видавництвах, історії хвороб в медичних організаціях, акти перевірок у фондах контрольних органів виділяються в особливі групи і систематизуються відособлено.

В архіві також допускається нефондова організація документів. Нефондова організація архівних документів - організація створених в діяльності різних джерел комплектування аудіовізуальних документів (кіно-, фото-, фоно- і відеодокументів) за їх видами, одному або декільком зовнішніми ознаками (кольоровості, матеріалу носія інформації, його формату, системі запису звукової інформації та ін.).

Отже, розглянувши напрямки та структуру діяльності архівних установ, можна зробити висновок про те, що архів є складною системою, яка контролюється законами України та спеціальними положеннями. Функціонування архівних установ пов’язано з діяльністю НАФ, довідкового апарату, а також вони здійснюють інформаційні, науково-дослідні та управлінські функції.

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА АРХІВНИХ УСТАНОВ УКРАЇНИ

З поняттям «архівна система» тісно пов'язані поняття система архівних установ, під яким розуміють ієрархічно побудовану сукупність архівних установ, та мережа архівних установ - сукупність архівних установ, розташованих на певній території. Систему архівних установ України складає сукупність архівів та архівних підрозділів, що забезпечують формування Національного архівного фонду, його зберігання та використання відомостей, що містяться в архівних документах, здійснюють управлінські, науково-дослідні та довідково-інформаційні функції в архівній справі. Архівні установи можуть засновуватися органами влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами на будь-якій формі власності. Належність державного архіву до певного рівня системи архівних установ (районного, міського, обласного, республіканського, загальнодержавного) визначає його ранг, що відповідає рівню державного органу чи органу місцевого самоврядування, який утворив цей архів, і складу документів, що у ньому зберігаються й підлягають зберіганню. Діяльність архівних установ регулюється Законом України "Про Національний архівний фонд і архівні установи", правилами, положеннями, інструкціями, затвердженими центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи та діловодства, державними стандартами та іншими нормативно-правовими актами.

Систему архівних установ України складають такі групи:

  1. спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері архівної справи та діловодства;

  2. науково-дослідні установи;

  3. центральні державні архіви України;

  4. галузеві державні архіви;

  5. місцеві державні архівні установи;

  6. інші місцеві архівні установи;

  7. архівні підрозділи державних наукових установ, музеїв, бібліотек;

  8. архівні підрозділи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних і комунальних підприємств, установ і організацій;

  9. архівні підрозділи об'єднань громадян, релігійних організацій, а також підприємств, установ та організацій, заснованих на приватній власності; архівні установи, засновані фізичними особами.

Спеціалізовані державні архіви зберігають документи, що обмежуються конкретним часом, тематикою, галузевою належністю, видами матеріальної основи документів, способом і технікою закріплення інформації. До спеціалізованих архівів належать Центральний державний архів громадських об'єднань України, Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Г. Пшеничного, Центральний державний науково-технічний архів України, Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України, галузеві державні архіви.

Архівами, що комплектуються, є державні архіви, які здійснюють систематичне поповнення своїх архівних фондів документами, що утворилися в їхніх джерелах комплектування. Державні архіви, що зберігають закриті архівні фонди установ попередніх історичних епох є історичні [10, c. 96-98].

Розглянемо докладніше місце і значення основних ланок системи архівних установ України у функціонуванні галузі. Провідна роль у формуванні НАФ та забезпеченні його збереженості належить центральним державним архівам. Вони створюються за рішенням Кабінету Міністрів України для постійного зберігання документів Національного архівного фонду загальнодержавного значення відповідно до свого профілю, виконання завдань та функцій держави з управління архівною справою і діловодством.

Винятково цінні та унікальні документи й колекції зосереджені в сховищах Центральних державних історичних архівів у Києві та Львові. ЦДІАК України бере свій початок з 1852 р. Формування його основних фондів, чисельність яких перевищує 1,6 тис, а одиниць зберігання понад 1,5 млн., завершилося після Другої світової війни. Тут зібрано колекції документів, що зберігалися у колишньому архіві при Університеті Св. Володимира в Києві, Всеукраїнському центральному архіві давніх актів, частини фондів Центрального архіву революції в Харкові та Київського обласного історичного архіву. ЦДІАК України зосередив у своїх фондах документи з 1369 до 1917 pp. Вони стосуються перебування українських земель у складі Литовсько-Руської держави, під владою Литви і Польщі, містять цінну інформацію про зародження українського козацтва, його боротьбу за національне визволення і державність. Важливими документальними збірками є архів Коша Запорозької Січі, документи Генеральної військової канцелярії, Малоросійських колегій та ін., значний масив документів діяльності російських владних структур в Україні XIX - початку XX ст., релігійних установ, зокрема Канцелярії київського митрополита, Києво-Печерської лаври, а також матеріали науково-технічного, історичного та культурних товариств. У фондах цензурних установ зберігаються документи, пов'язані з виданням та розповсюдженням творів Т. Шевченка, Л. Українки, І. Франка, М. Коцюбинського та ін. Гордістю архіву є фамільні фонди Ханенків, Максимовичів, Терещенків, Грущевських та ін. Цінну інформацію містять особові фонди істориків Д. Багалія, В. Базилевича, М. Владимирського-Буданова, М. Довнар-Запольського, В. Іконникова, І. Каманіна та ін.

У ЦДІАК України зберігається понад 40 колекцій мікрофільмів документів з української історії XVI-початку XX ст., виявлені під час підготовки до видання збірників документів, оригінали яких зберігаються в архівах Москви, Санкт-Петербурга, у рукописних колекціях зарубіжних бібліотек. Архів має досконалий довідковий апарат: інвентарні книги, систематичний, географічний та іменний каталоги, огляди фондів за тематикою, різні покажчики, бази даних[18, c. 119-121].

Певну специфіку має Центральний державний історичний архів України у Львові, заснований як Центральний державний архів давніх актів у 1939 р. на базі Львівського архіву давніх актів. Тут зберігається 800 фондів. Найдавніші документи архіву датуються 1233 р. Тут представлено найстарішу гродську книгу Львова 1382-1389 pp., фінансово-адміністративні книги 1401— 1414 і 1414-1426 pp., рукописні хроніки В. Зиморовича, Я. Юзефовича та ін. Колекції документів зафіксували інформацію про становище західноукраїнських земель у складі Речі Посполитої, під час Визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-1657 pp., в них представлено 13 оригінальних листів гетьмана, документи польських королів і вельмож.

Заслуговують уваги колекції документів 1920-1930-х років про український рух опору політиці Польщі в Західній Україні, діяльність Організації українських націоналістів, Українського народно-демократичного об'єднання, ліворадикальних і комуністичних угруповань. Окремий розділ становлять особові фонди істориків К. Бадецького, Ф. Ковалишина, І. Крип'якевича, А. Петрушевича, письменників М. Федюшка, А. Крушельниць-кого, О. Маковея, Г. Хоткевича та ін. В архіві є величезні масиви друкованих пам'яток, серед яких десятки тисяч книг, брошур, часописів та газет, у тому числі, понад 5 тис. стародруків. Історичну цінність мають колекції листівок, афіш, відозв, плакатів тощо. Гордістю архіву є науково-методичний кабінет спеціальних історичних дисциплін, а також довідковий апарат та археографічний доробок колективу архівістів.

Виразну специфіку має і Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва (ЦДАМЛМ) України, заснований 1968 р. для збирання й зберігання документів і використання архівної інформації з історії української культури, літератури і мистецтва. Архів комплектується документами установ культури і творчих спілок та документами особового походження Діячів літератури і мистецтва. Тут сформовано колекції документів Київського товариства старожитностей та мистецтв Київського художньо-промислового і наукового музеїв, Київського відділення імператорського російського музичного товариства.

Місцеві архівні установи можуть створюватися й органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування для централізованого тимчасового зберігання архівних документів, нагромаджених у процесі документування службових, трудових або інших правовідносин юридичних і фізичних осіб на території міста, району та інших документів, що не належать до Національного архівного фонду. Архівні установи міських рад класифікуються в Законі України "Про Національний архівний фонд і архівні установи" як "інші місцеві архівні установи" (ст. 29).

До місцевих архівних установ належать також спеціалізовані архівні установи - трудові архіви, які в порядку, передбаченому законодавством, створюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування для централізованого тимчасового зберігання архівних документів, не внесених до Національного архівного фонду.

Архівні підрозділи державних наукових установ, музеїв та бібліотек (відділи рукописів та інші структурні підрозділи) створюються в порядку, встановленому законодавством, для постійного зберігання документів Національного архівного фонду, що нагромадилися у сховищах цих установ, та інших профільних документів. Положення про такі архівні підрозділи затверджуються відповідними науковими установами, музеями і бібліотеками за погодженням з Держкомархівом України.

Найбагатші фонди серед архівних установ цієї групи мають Інститути рукопису та архівознавства Національної бібліотеки України імені В. Вернадського, відділи рукописів Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника, Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського НАН України, Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т. Шевченка НАН України, наукові архіви Інститут історії України та Інституту археології НАН України, Відділ колекцій рідкісних видань та рукописів ЦНБ Харківського національного університету ім. В. Каразіна, Національний музей історії України, Музей мистецтв ім. Б. і В. Ханенків та ін.

До системи архівних установ належать також архіви та архівні підрозділи об'єднань громадян, релігійних організацій, підприємств, установ і організацій, заснованих на колективній та приватній формах власності або фізичними особами. Такі архівні установи створюються для постійного або тимчасового зберігання документів, що не належать державі та територіальним громадам. Положення про архівні установи з приватною формою власності, затверджуються їх засновниками з урахуванням рекомендацій Держкомархіву. Чисельність цих установ має тенденцію до зростання в міру здійснення економічних реформ, розвитку приватного підприємництва, утворення нових громадських об'єднань, політичних партій.

Документи, що не належать державі та територіальним громадам можуть зберігатися також в установах, заснованих фізичними особами. Строки зберігання документів у таких архівних установах визначаються договором, укладеним засновником з власником документів або уповноваженою власником особою, з урахуванням мінімальних строків зберігання документів, визначених відповідно до законодавства. В договорі обумовлюється й місце подальшого зберігання документів у разі ліквідації установи.

З відновленням державної незалежності України почався глибинний процес реформування архівної системи, визначальною рисою якого є її демократизація, децентралізація, відкритість, перехід усіх ланок системи архівних установ на правові засади.

Визначальними критеріями класифікації архівних установ є їх видова приналежність і форма власності, на якій вони засновані. Систему архівних установ України складають уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері архівної справи та діловодства, державні архіви, науково-дослідні установи, архівні підрозділи в галузі архівознавства, державних наукових установ, музеїв та бібліотек, архівні підрозділи органів Державної влади, органів місцевого самоврядування, державних комунальних підприємств, установ і організацій та архівні підрозділи об'єднань громадян, релігійних організацій, а також Підприємств, установ та організацій, заснованих на приватній формі власності, приватні архіви. Основною ланкою системи архівних установ України є державні архіви [4, c. 149-152].

Отже, розглянувши суть і значення поняття "архівна система", можна зробити висновок про те, що воно включає сукупність основоположних принципів організації архівної справи у тій чи іншій державі, способів і технологій її ведення. Разом з тим архівна система не є чимось незмінним, її характер значною мірою визначається державним устроєм, організацією суспільного життя. Сучасним архівним системам притаманні ознаки централізації та децентралізації, причому провідною тенденцією є децентралізація, що зумовлено процесами демократизації усіх сфер суспільного життя, у тому числі й архівної справи.
РОЗДІЛ 3. ДОКУМЕНТАЛЬНА ПАМ‘ЯТЬ УКРАЇНИ: ЗБЕРЕЖЕННЯ І ВИКОРИСТАННЯ В АРХІВАХ

Документальна пам’ять – це пам’ять документа, під яким розуміється матеріальний об'єкт, який виступає в якості носія інформації у вигляді структурованих повідомлень, що задаються цільовими установками його автора, технічними можливостями, правилами, нормами і традиціями місця, часу і обставин створення матеріального об'єкта і його інформації [3, с. 360].

Для документальної історичної пам'яті властива не прив’язаність до того, що відбувалося. Вона випливає з головного функціонального призначення документа як опису якихось подій, явищ і процесів сучасності, як засоби і способи втручання в них людини і встановлення результатів такого втручання. З одного боку, вона відображає дійсно те, що відбувалося, що було зафіксовано в документі на стадії його складання. З іншого боку, далеко не завжди складання документа як опису подій, явищ і процесів відображає їх у справжньому вигляді, тобто так як було насправді, тому документальна пам'ять вимагає перевірки за допомогою особливих загальноприйнятих прийомів і методів.

Одне з властивостей документальної пам’яті – це безперервність. документальної пам'яті народу, держави, поселення або певного соціуму. Безперервність документальної пам'яті означає, що вона фіксує зародження, розвиток, результати і припинення якої-небудь події, явища, процесу протягом різних часових періодів. Документальна пам’ять зручніша, аніж усне запам'ятовування, бо фіксації письмовим, аудіовізуальним або іншим способом є більш надійною. Також, документальна пам’ять є системною, бо складається не з окремих фрагментів, ніяк не пов'язаних один з одним, а являє собою завжди різні, великі і малі, сукупності документів минулого пов'язаних один з одним. Архівна справа чи архівний фонд – ніщо інше, як відображення системності документальної пам'яті. Окрім цього, властивість системності документальної пам'яті дає можливість її перевірки на достовірність. Вони, правда, можуть бути викладені з суб’єктивної точки зору, але вони завжди відображають події, явища, процеси так, як це було насправді.

Велика частина документальної пам'яті завжди знаходиться в згорнутому, тобто в незатребувані стані, в очікуванні своєї актуалізації в документальних публікаціях, історичних дослідженнях, інших формах її розгортання. Згорнутість документальної історичної пам'яті – це нормальний її стан. Однак її актуалізація залежить не тільки від зовнішньої затребуваності, а й пов'язана з обов'язковими операціями по її упорядкуванню та створенню можливостей для її пошуку, що забезпечують публічність документальної історичної пам'яті, а значить, і її актуалізації.

Документальна пам'ять незмінна, вона є такою, яка зафіксована в документах. Це означає, що її поправити неможливо, тому що такі поправки, пов'язані, наприклад, зі знищенням документів. Документальна пам'ять є складовою частиною науково-дослідної історичної пам'яті і найважливішим джерелом її формування, розгортання та розвитку. Однак, в документальних публікаціях вона набуває властивість безпосереднього впливу на її користувача. В цьому випадку вона може виступати предметом цікавого, повчального читання і науково-дослідного інтересу. Вона головний об'єкт діяльності архівів в усі часи і в будь-якій країні. Їх матеріальна та інтелектуальна захищеність означає і захист документальної пам'яті від різного виду погроз: економічних і політичних криз, воєн, військових конфліктів, природних катаклізмів, техногенних катастроф. Саме при наявності цих загроз і їх спрацьовуванні архіви виявляються найменш захищеними, як показує багатовікова історія архівів різних країн світу. Зацікавленість держави у збереженні документальної пам'яті і має забезпечувати її захист.

Друковані видання, зазвичай, знаходяться в Державному архіві друку Книжкової палати України, є складовою частиною Національного архівного фонду країни. Головним завданням архіву є збереження друкованої продукції. У фонді зібрані видання, починаючи з 1917 року. У широкому розумінні термін «зберігання» охоплює управлінські, адміністративні, фінансові та кадрові чинники, необхідні для гарантії утримання фондів у належному стані [12].

Питання про роль архівів як установ пам’яті на міжнародному рівні було порушено під час XV Міжнародного конгресу архівів «Архіви, Пам’ять і Знання» (Відень, 2004). Спеціальне засідання конгресу – «Архіви і Пам’ять» – присвячувалося проблемам «Концепція пам’яті», «Ризик, втрати і відновлення», «Збереження віртуальної пам’яті», у ході обговорення яких до підсумкових документів конгресу було внесено визначення архівів як Пам’яті націй і суспільств, що формує їхню ідентичність і є наріжним каменем інформаційного суспільства, фундаментом демократії, відповідальності і влади. Місія сприяння збереженню й використанню архівів у світі покладалася на Міжнародну раду архівів [6].

Архіви є сховищами досвіду цивілізації, накопиченого протягом століть. Вони роблять цей досвід доступним для всіх і, крім того, забезпечують базу історичних досліджень. Через доступ до архівної інформації історики, краєзнавці отримують можливість пролити світло на факти минулого і розвинути у молодого покоління інтерес до історії і традицій і всього людства. Зберегти і зберегти для історії документальне багатство нашої країни – найважливіше завдання державних і недержавних організацій, громадян України і, звичайно, борг і обов'язок НАФ всіх рівнів.

Архів по праву називають скарбницею документальної пам'яті. Його головним завданням є збереження повноцінного комплексу документальних джерел з історії краю та їх різнобічне використання. Лише близько 10 тис. документів, а це менше одного відсотка, є документами особистого походження. А адже особисті архіви – це найважливіші історичні джерела, що дозволяють поряд з офіційними документами дати уявлення про померлого часу, розкрити його у всьому різноманітті. Такі архіви подвійно цінні для історії, так як вони дозволяють побачити побутову сторону життя людини, яка не видно за рядками офіційних звітів і зведень.

Архіви пропонують вченим і населенню щось більше, ніж музеї і бібліотеки: можливість ознайомлення з їх фондами, виставки, екскурсії, лекції, концерти та концертні цикли, організація власних наукових досліджень, видання книг і альбомів, створення фільмів, аудіо- та відеопрограм, радіо- і телепередач, випуск сувенірів. Велика частина архівних матеріалів спочатку створювалася з метою фіксації певної інформації, а потім з цією метою зберігалася в архіві.

Зараз національний інформаційний фонд України, частина з котрих присвячена або опосередковано впливає на культурну ментальність нашої епохи, закріплює специфічні риси сучасної мнемосвідомості. Такими вважаються: видання наукові, художні, образотворчі, документи для сліпих, аудіовізуальна продукція (кіно-, відео-, фото-, фонодокументи); нормативно-правові акти у сфері стандартизації, метрології та сертифікації; патентні документи тощо. Отже, функцію національної пам'яті, у певному сенсі, виконують усі бібліотечні фонди, а не лише меморіальна частина у вигляді рукописних книг та документів різного походження, стародруків, рідкісних видань та інших видів друку [5].

Отже, розглянувши, що таке документальна пам’ять, її місце в архівах та значення, можна зробити висновок, що вона займає велике місце серед архівних фондів та установ.
ВИСНОВКИ

Документальна спадщина нації складається з маленьких частинок. Збереження документальної пам’яті ‒ частина важливої роботи по збиранню і концентрації в архівах найціннішої частини документів.

Вся робота архіву (комплектування, експертиза цінності, облік) спрямована в кінцевому рахунку на забезпечення всебічного використання суспільством інформації архівних документів. Кожен, хто звертається в архів організації, має право на максимально повне, точне і вичерпне виконання своїх інформаційних запитів. Він повинен добре розбиратися в цілях, формах використання документів, знати види інформаційних документів, що складаються в архіві у відповідь на запити, і правила їх оформлення.

Архівні установи ‒ це установа чи структурний підрозділ, що забезпечує облік і зберігання архівних документів, використання відомостей, що в них містяться, та формування Національного архівного фонду.

Документальна пам’ять – це пам’ять документа, під яким розуміється матеріальний об'єкт, який виступає в якості носія інформації у вигляді структурованих докум ентів.

Архівний фонд ‒ це сукупність архівних документів, що відображають історію духовного і матеріального життя Українського народу та інших народів, мають культурну цінність і є надбанням української нації.

Більша частина документальної пам’яті зберігається в Національному архівному фонді, великою частиною якого є державний архів Книжкової палати України. Зберігання документів в архіві організовується за історично або логічно пов'язаних совокупностях ‒ архівних фондах і полягає у визначенні, уточненні фондової належності архівних документів і хронологічних меж архівних фондів, а також в забезпеченні оптимальних умов і нормативних режимів їх зберігання.

Облік документів полягає у визначенні їх кількості в обліковий одиницях і відображення цієї кількості, складу і стану в облікових документах. Облік документів забезпечує організаційну упорядкованість, ідентифікацію та можливість адресного пошуку документів, контролю за їх наявністю і станом.

Комплектування архіву полягає в систематичному поповненні архіву новими документами, на основі комплексного застосування критеріїв походження, змісту і зовнішніх особливостей документів, а також на основі експертизи цінності документів.

Збереження документальної пам’яті одна з найважливіших функцій архіву. Всі форми використання документів в сукупності дозволяють забезпечити права громадян на володіння, розпорядження архівними документами державної і недержавної частини НАФ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Архівознавство: Навч. посіб. для дистанційного навчання / За наук. ред. С. Д. Безклубенко.– К.: Універси-тет «Україна», 2005. – 173-174 c.

2. Калакура Я. С., Боряк Г. С., Дубровіна Л. А., Климова К. І., Ляхоцький В. П. Архівознавство: Підручник для студ. іст. фак. вузів — К., 1998. — 314с.

3. Козлов В.П. Документальная память в археографическом знании. М.: Древлехранилище. 2017. – 360 с.

4. Крайская З. Архивоведение: Учебник для сред. спец. учеб. заведений. — М. : Норма, 1996. — 224с.

5. Кривошея В. Бібліотеки як інституції пам'яті / Володимир Кривошея // Національна та історична пам'ять: словник ключових термінів. ‒ К., 2013. ‒ С. 28-29.

6. Ляхоцький В. На рубежі тисячоліть:здобутки та перспективи українського архівознавства // Пам'ять століть. - 1998. - № 5. - С. 90-98

7. Олійник С. Архівознавство України: Метод. рек. для студ. іст. ф-ту / Кам'янець- Подільський держ. ун-т — Кам'янець-Подільський : РВВ Кам'янець-Подільського держ. ун-ту, 2006. — 34с.

8. Матяш І. Б. Архіви як установи пам'яті / І. Б. Матяш // Національна та історична пам'ять: словник ключових термінів / кер. авт. кол. А. М. Киридон. - К., 2013.- С. 21-23.

9. Підручник для студентів вищих навчальних закладів України / Авт.: Я.С. Калакура. – К., 1998. – 104 с.

10. Положення про Державну архівну службу України від 21 жовтня 2015 р. № 870.

11. Положення про національний архівний фонд та архівні установи від 24 грудня 1993 р. № 3814-XII // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 1.

12. Про внесення змін до Закону України " Про національний архівний фонд і архівні установи": Закон від 123 грудня 2001 року № 2888-III/ Україна. Закон // Голос України. -2002. -16 січня. - С. 4-5.

13. Турчин І. Передача документів до архіву. Проведення експертизи цінності / 27.10.2015.

14. Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи: Наук. доповіді Всеукр. конф., 19-20 листопада 1996 р.:У 2 ч. / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка; Спілка архівістів України / В. Ляхоцький (упоряд.), Ірина Борисівна Матяш (упоряд.). — К., 1997. — 380с. - Ч. 1 — 380с.

15. Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи: Наук. доповіді Всеукр. конф., 19-20 листопада 1996 р.:У 2 ч. / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка; Спілка архівістів України / В. Ляхоцький (упоряд.), Ірина Борисівна Матяш (упоряд.). — К., 1997. — 264с. - Ч. 2 — 264с.

16. Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи: Програма наук. конф. / Український держ. НДІ архівної справи та документознавства; Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 1996. — 19с.

17. Хрестоматія з архівознавства: підручник / Держ. комітет архівів України, Укр. наук.-дослід. ін-т архівноі справи та документознавства ; Упор.: Г.В. Боряк, Ірина Матяш та ін. - К. : Видавничий дім "КМ Академія", 2003. - 407 с.

18. Шульженко С. Документальна пам’ять України: проблеми збереження і використання / Світлана Шульженко // Вісник Книжкової палати. ‒ 2006. ‒ № 4. ‒ 34 c.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас