Антропний принцип
План.
Вступ.
Антропний принцип.
Слабкий і сильний антропний принцип.
Остаточний антропний принцип
Синергетичний антропний принцип.
Принцип участі Уіллера.
Фундаментальні константи.
Декілька фактів при зміні фундаментальних констант.
Основна ідея антропного принципу.
Унікальність нашого всесвіту та проблема існування інших всесвітів.
Висновок.
1.Вступ.
Перш ніж перейти до поняття антропного принципу, його різних формулювань, основної ідеї, давайте спочатку розглянемо, як людство, в принципі, за всю свою історію дійшло до такого поняття?
Людство не мало достатньо надійної інформації але все ж таки завжди замислювалось над таємницею походження життя і Всесвіту. Кожна цивілізація в минулому створила свої певні міфи про виникнення світу і людини. І в наш час теж, людство проявляє велику зацікавленість у цих питаннях. Як і колись, люди сподіваються на можливість існування життя ще де-небудь окрім Землі – наприклад на планетах Сонячної системи чи взагалі можливо і поза її межами. І сьогодні, коли ми спостерігаємо як космічні кораблі досліджують міжпланетний простір, а деякі з них вже навіть летять і до інших планет, то ця проблема існування та пошуку життя у Всесвіті стала ще більш, можна так сказати актуальною і цікавою.
Зараз ми маємо один-єдиний приклад - знання про життя на Землі. Іншого прикладу у нас поки що немає.
І тоді виникає питання: наскільки закономірним чи може випадковим був процес зародження життя на Землі? І якщо, наприклад, виконуються такі умови: там наявність всіх хімічних елементів, які входять до складу живого, температура середовища, відсутність кисню в атмосфері планети, бо за його наявності утворюється озоновий екран, що поглинає сонячний ультрафіолет, тощо, то за відомими законами фізики та хімії негайно починається утворення складних органічних сполук. Тож напевне, початок життя на планеті Земля був цілком закономірним явищем, бо на ній реалізувалися всі необхідні початкові умови.
А от подальший перехід від переджиття до життя, а також його існування, стали можливими за підтримання стабільними впродовж мільярдів років цілком певних характеристик зовнішнього середовища. І ця умова також реалізувалась на Землі.
Ці питання вивчалися практично на протязі всієї історії людства (Арістотель, Птолимей, М.Коперник, Д.Бруно, К.Ціолковський та багато інших)
А взагалі, десьв 2-й половині XX ст. людство зрозуміло, що життя не позбавлене певного загально-космічного змісту і що умови, завдяки яким воно виникло, не є випадковим збігом певних фізичних обставин, а найглибшим чином пов'язане з глобальними космологічними причинами - з історією і розвитком Всесвіту в цілому.
2.Антропний принцип.
З'ясувалося, що виникненню розуму і життя передувала дуже довга еволюція фізичних чинників у Всесвіті. І якби еволюція Всесвіту мала інший характер, життя в ньому навряд чи могло б зародитись. Так чому ж Всесвіт, у якому ми живемо, має саме такі властивості, що сприяють існуванню життя і розуму, а не які-небудь інші?
Можливо, в іншому Всесвіті, що має інші властивості, ми просто не змогли б з'явитись, і такий «інший» Всесвіт нікому було б спостерігати і вивчати.
І тут ми переходимо власне до самого поняття антропного принципу.
Антропний принцип (АП, від грец. «антропос» - «людина») уперше проголосив фізик Б. Картер у 1973 р. Його формулюють так: «Ми існуємо, тому що Всесвіт такий, який він є». Тобто, що люди спостерігають Всесвіт саме таким, а не інакшим, оскільки за інших умов людей у такому світі не існувало б.
Простими словами це можна описати так.
Вчені вивчали наш світ і вивели формули, які описують поведінку нашого світу. Майже в кожній формулі є якісь фіксовані для нашого світу константи . Після цього вчені подивилися на всі ці константи і поставили питання - а що буде, якщо ці константи трохи поміняти, наскільки зміниться наш світ? І тоді з'ясувалося, що якщо навіть хоч трохи змінити деякі константи і порахувати, то світ змінюється настільки, що неможливо існування зірок, планет, молекул і навіть атомів. І тоді постало питання - а чому ми живемо в такому світі, в якому саме такі константи, а не інакші?
Так ось антропний принцип - це спосіб відповісти на це питання. І ця відповідь така: "Ми живемо в тому світі, в якому ми б могли жити, і тому ми і спостерігаємо саме такі фундаментальні константи, а якби константи були інші і ми б не могли жити в цьому світі - ми б і не бачили, що константи такі ".
Відповідь ніби на перший погляд вірна, але в ній упущено найцікавіше:
Світи з різними такими константами постійно виникають, але оскільки розумного життя в них немає, то їх як би ніхто і не бачить (нема кому спостерігати за цим життям), а значить таких світів як би і немає! Звідси також випливає, що якщо навіть ймовірність виникнення цивілізації на подобі нашої і дуже мала, то нескінчена кількість спроб робить її появу досить ймовірною. А звідси, цілком можна припустити, що ми не одні в цьому окремо взятому всесвіті.
Антропний принцип допускає як релігійну так і наукову інтерпретацію. Згідно релігійної, антропні характеристики Всесвіту виглядають як підтвердження віри в Творця, який дуже гармонійно спроектував наш світ. А наукова теорія заснована на твердженні про принципову можливість існування багатьох світів, в яких реалізуються різні комбінації фізичних параметрів і законів.
З точки зору природознавства антропний принцип покликаний пояснити, які повинні скластися співвідношення між фундаментальними фізичними і хімічними параметрами, щоб сприяти появі розумного життя.
3.Слабкий і сильний антропний принцип.
Існують також різні формулювання антропного принципу, але найчастіше він подається у формі двох тверджень (слабкого і сильного):
Слабкий АП (WAP) «Наше положення у Всесвіті є привілейованим у тому розумінні, що воно повинно бути сумісним з нашим існуванням як спостерігачів», тобто: оскільки ми тут, то умови повинні бути сприятливими для нашого існування.
Слабкий антропний принцип зводився до того, що космологічні параметри, які відкривають і спостерігають астрономи, визначаються нашим власним існуванням.
У цьому формулюванні антропний принцип не має на увазі будь-яких першопричин, за якими Всесвіт сформувався б саме так, як він це зробив, і за якими фундаментальні природні константи такі, як вони є. Допускається (теоретично) існування буквально незліченної безлічі інших всесвітів з іншими наборами фундаментальних констант, але саме виникнення форм розумного життя можливо лише у всесвітів, подібних до нашої, - тобто, досить стійких, щоб в них встигли розвинутися розумні форми життя .
Ось, наприклад, аналогія: якщо десять разів поспіль підкинути монету, ймовірність того, що десять разів підряд випаде орел, складе (1/2) 10 = 1/1024. Тобто з 1024 серій з кидання монети 10 разів поспіль ми, в середньому, лише одного разу досягнемо результату, при якому монета всі десять разів підряд впаде однієї стороною догори. Це суворий наслідок теорії ймовірностей, але, після того, як монета десять разів підряд випала орлом, сенсу шукати відповіді на запитання, чому так сталося, немає і бути не може. Можна скільки завгодно відстежувати і описувати траєкторію хаотичного руху монети в польоті - ніякої закономірності в випаданні орла або решки немає. Точно так само з незліченної кількості можливих всесвітів лише у небагатьох є шанс на те, що набір фундаментальних констант склався в них сприятливим (з точки зору їх подальшого стійкого розвитку) чином, інші ж приречені на практично миттєве стиснення або розпилення без утворення стійких структур. І тільки в цих стійких всесвітах може зародитися розумне життя, яке потім буде задавати питання про причини свого походження.
Сильний АП (SAP): «Всесвіт (і, отже, фундаментальні параметри, від яких він залежить) має бути таким, щоб у ньому, на деякому етапі еволюції, дозволялося існування спостерігачів». Іншими словами, у Всесвіті закономірно і обов'язково виникають саме такі умови, що призводять до появи людини.
Сильний антропний принцип зводився до того, що Всесвіт повинен містити життя. Тобто константи природи мають бути саме такими, щоб життя могло існувати.
Прихильники цього погляду на речі обгрунтовують свою точку зору тим, що є якийсь універсальний (і до цих пір не відкритий) закон, згідно з яким всі фундаментальні вселенські константи просто не можуть відрізнятися від тих, які ми маємо в реальності. Крайня точка зору в цій космогонічної традиції доходить до того, що не тільки універсальні константи зумовлені, але і розвиток усвідомленого розуму у Всесвіті неминучий.
В слабому антропному принципі позиція людини слабка. У підходящому Всесвіті вона з’являється випадково, вона може в ньому і не бути без будь-якої втрати для нього. І навпаки, в рамках сильного антропного принципу, мислячі особи не випадкові, їх позиція сильна, їх неможливо відділити від Всесвіту.
Різниця між сильним і слабким варіантами полягає в тому, що сильний характеризує світ на всіх стадіях його існування, а слабкий тільки на тих, де розум може зародитися лише гіпотетично.
4.Остаточний антропний принцип
Ще більш суперечливим є остаточний антропний принцип (FAP). Цю ідею розробили Барроу та Тіплер. Вони не бачили особливого змісту в тому, що Всесвіт мав на меті народження розумних спостерігачів, а потім ці розумні спостерігачі вимирають. FAP визначається наступним чином:
«Інтелектуальна обробка інформації повинна існувати у Всесвіті, і коли вона з’явиться, вона ніколи не згасне.»
В останньому розділі Антропного космологічного принципу вони окреслюють майбутнє Всесвіту, в якому FAP є істинним. У цьому Всесвіті через мільярди років після великого вибуху з часом виникає розумне життя на основі вуглецю (тобто ми самі). Протягом тривалого періоду часу, коли цивілізація розвивається, вона переростає у різні форми життя, які є більш міцними та краще здатними пережити суворі умови міжзоряних подорожей та необхідних тривалих часових періодів. Ці нові форми життя не будуть засновані на вуглеці, але можуть бути, наприклад, інтелектуальними самовідтворювальними роботами. Потім цивілізація поширюється на сусідні зірки і з часом поширюється по всій галактиці.
Врешті-решт вона поширюється на сусідні галактики та через весь Всесвіт. Якщо в далекому майбутньому розширення Всесвіту сповільниться і припиниться, і він почне стискатися, це може закінчитися тим, що називається сингулярністю нескінченної щільності, де Всесвіт закінчиться, а простір і час перестануть існувати. Барроу і Тіплер назвали цей момент часу Точкою Омега.
У точці Омега життя отримає повний контроль над Всесвітом і зможе обробляти нескінченну кількість інформації. Останні два речення «Антропного космологічного принципу» стверджують:
«Як тільки буде досягнута Точка Омега, життя отримає контроль над усією матерією і силами не тільки в єдиному Всесвіті, але і у всіх Всесвітах, існування яких логічно можливо; життя розповсюдиться на всі просторові регіони у всіх всесвітах, які могли б логічно існувати, і збереже нескінченну кількість інформації, включаючи всі шматочки знань, які логічно можливо пізнати. І це кінець»
Загалом наукове співтовариство скептично відреагувало на ФАП. Для багатьох це пахне псевдонаукою. У огляді "Антропного космологічного принципу" американський письменник-науковець Мартін Гарднер назвав його "повністю безглуздим антропним принципом". Крім того, хоча в 1980-х рр. багато астрономів вірили у Всесвіт, який з часом перетворився б на сингулярність, це не підтверджується поточними спостереженнями. На загальну думку, ми живемо у Всесвіті, який буде розширюватися вічно, і тому не буде точки Омега.
5. Синергетичний антропний принцип.
Також існує варіант синергетичного антропного принципу, що охоплює ряд положень:
1. Існуючий варіант Всесвіту виник в результаті процесу самоорганізації матерії, як підсумок єдино можливого шляху розвитку. Або ж виник в результаті багаторазових - випадкових або невипадкових - виборів одного з варіантів подальшого розвитку. І саме в цьому, підсумковому на сьогодні варіанті, реалізувалося «тонке налаштування» і виник спостерігач. Відбір законів природи - це теж, свого роду, форма конкуренції - життя.
2. Якщо на ранніх етапах еволюції Всесвіту багаторазово відбувався біфуркаційний (зміна якісної поведінки динамічної системи за малої зміни її параметрів) вибір одного з можливих альтернативних варіантів - шляхів розвитку (можливо, це відбувалося в процесі конкурентного відбору варіантів), - то, можливо, даний стан більш стійкий, ніж інші, і породжує більш стійкі структури, в тому числі життя і розум.
3. Можливо, в просторі фізичних величин, таких як дія, швидкість, сила, маса, заряд, магнітний момент і т.п., існують атрактори типу стійких фокусів або пульсацій - циклів. У світі, який відповідає одному з таких стійких фокусів, існує наш Всесвіт і в ньому ми. Інші атрактори породжують інший Всесвіт і, можливо, інший тип розумних спостерігачів. Вибір атрактора, можливо, стався після великого вибуху (і не раз). Буде новий вибух - буде новий атрактор.
4. Відомі сьогодні закони синергетики, принципи самоорганізації, на відміну від законів фізики, не містять фундаментальних констант, отже, є системними законами, інваріантними до вибору тих чи інших чисельних значень цих констант. Розумно припустити, що в будь-якому Всесвіті, при будь-якому наборі констант в процесі самоорганізації з неминучістю виникнуть свої форми високоорганізованої матерії, життя і розуму.
5. В основі складних структур світу, на думку С. П. Курдюмова, лежить вузький, унікальний клас математичних моделей з нелінійними статичними залежностями коефіцієнта «теплопровідності» і потужності джерела «тепла» від температури:
Тільки ця модель забезпечує існування складного спектра структур-атракторів, що виникають на розвинених автомодельних (тобто самоподібних, що зберігають при еволюції свою форму) стадіях процесів і відрізняються різними розмірами і формами.
Іншими словами, життя (існування живих організмів), за твердженням В. Л. Гінзбурга, у відомих нам формах можлива не при всіх фізичних параметрах, що характеризують матерію. У нашому Всесвіту ці параметри такі, що життя можливе. Якщо ж існують інші Всесвіти (і тоді їх правильніше назвати метагалактиками), а така гіпотеза існує, то в деяких з них, якi характеризуються іншими параметрами взаємодії між частинками речовини, життя було б неможливе.
5. Фундаментальні константи.
Багаторічна практика досліджень, спостережень і здоровий глузд привчили нас до думки, що навколишній світ, який ми бачимо, сам собою зрозумілий і єдино можливий, що інакше і бути не може.
Проте насправді це зовсім не так. Як показують теоретичні дослідження, структура нашого Всесвіту дуже нестійка по відношенню до його основних фундаментальних констант. Навіть за невеликих відхилень від їхніх наявних значень Всесвіт мусив би повністю змінити свій вигляд. Його будова, починаючи від елементарних частинок і закінчуючи надскупченнями галактик, спростилася б, а значні структурні складові зникли б. Ці константи забезпечили такий процес еволюції Всесвіту, за якого виникла можливість утворення складних систем, складних форм руху матерії, а отже, життя і людини.
Що ж це за константи? Основних їх визначають 7 (хоча на даний час фізики вказують приблизно на 40 фундаментальних констант):
Наш 3-х вимірний простір;
Маса електрона
Різниця мас нейтрона і протона
Електромагнітна взаємодія
Гравітаційна взаємодія
Сильна взаємодія (ядерна)
Слабка взаємодія (ядерна)
Якби ми самі підбирали фундаментальні константи по яких був би спроектований всесвіт, то переконалися б, що у всіх цих створених нами всесвітах життя виникнути б не змогло. Треба було б вибирати саме такі константи, які зараз існують. Людина із Землею не підлаштовані під них, а навпаки, вони самі підлаштовані для людини на Землі. Виходить, що без спостерігачів не було б Всесвіту, нікому не було б його бачити і чути. Це і є антропний принцип.
6. Декілька фактів при зміні фундаментальних констант.
Очевидним є те, що відносна сила чотирьох сил (та інших основних параметрів), виглядає точно налаштованою, щоб забезпечити можливість створення зірок, планет та можливу еволюцію розумного життя. Для ілюстрації цього наведемо кілька прикладів:
1) наприклад, якби маса протона була б меншою на 30 %, то в нашому фізичному світі були б відсутні будь-які атоми, крім атомів водню, і життя стало б неможливим.
2) якби маса електрона була хоча б удвічі більша, ніж вона є, електрон «завалювався» б на протон, і замість атомів водню (і всіх інших елементів) у всьому Всесвіті були б лише нейтрони і нейтронні зорі;
3) Водень - найпоширеніший елемент у Всесвіті. У ранньому Всесвіті через 10-1000 секунд після великого вибуху, коли він мав температуру мільярди градусів, близько 25% споконвічного водню перетворювалось на гелій шляхом ядерного плавлення. Якби сильна взаємодія була лише на 2% сильнішою від його поточного значення, то весьїї водень перетворився б на гелій у перші кілька хвилин існування Всесвіту. У Всесвіті не було б сполук водню, таких як вода, яка, наскільки нам відомо, необхідна для життя.
4) Якби сильна взаємодія була лише на кілька відсотків слабшою, то дейтерій (важкий водень) не був би стабільним. Це означало б, що певні життєво важливі для життя елементи, такі як азот і фосфор, які утворюються в центрі зірок внаслідок ядерних реакцій, що зливають дейтерій з іншими ядрами, не будуть утворюватися в якійсь помітній мірі.
5) Якби електромагнітна взаємодія була втричі сильнішою, а всі інші сили мали однакову силу, то жоден елемент, важчий за вуглець (атомний номер = 6), не міг би утворитися. Для цих елементів відштовхувальна електромагнітна сила між протонами в ядрі була б сильнішою, ніж ядерна сила тяжіння, що утримує ядро разом. Тому таких елементів, як азот і кисень, на яких базується життя, не існувало б.
6) Якби гравітація була в тисячу разів сильнішою, тоді зірки були б набагато меншими і швидше спалювали б своє ядерне паливо. Замість того, щоб жити десять мільярдів років, типова зірка жила б близько 10 мільйонів років. Пройшло сотні мільйонів років від моменту формування Землі до появи перших одноклітинних форм життя. Отже, у Всесвіті з сильнішою гравітацією ці міні-сонечка перестали б світити ще до того, як почалися б навіть перші кроки в еволюції.
7) Якби сила всіх сил була однаковою, але речовини у Всесвіті було набагато менше, то спосіб розвитку Всесвіту був би зовсім іншим. У нашому Всесвіті початкова нерівномірність розподілу матерії на її ранніх стадіях з часом стала такими структурами, як зорі та галактики, які ми бачимо сьогодні. Якби щільність звичайної речовини становила 10% від її поточного значення, тоді такі структури, як зірки та галактики, не утворилися б.
Крім фундаментальних констант, можна навести ще такі збіги сприятливих факторів для виникнення життя на Землі, на які вказував український астроном І. А. Климишин:
1) Вода має найбільшу густину при температурі +4 °С, завдяки чому лід перебуває над водоймами. В іншому випадку, як при замерзанні інших речовин, лід випадав би на дно, водойми промерзали б до дна, і життя в них було б неможливе.
2) Атмосфера Землі складається з таких газів і в такому співвідношенні, які найкраще сприяють розвиткові та існуванню життя. Якщо б концентрація кисню була більшою, то все, що може горіти, уже давно згоріло б, а при меншому значенні цієї концентрації горіння було б зовсім неможливим.
3) Розміри Землі: більша маса утримала б водень в атмосфері, і вона була б непридатною для життя, а менша маса не утримала б кисню.
4) При більшій на 1 % віддалі Землі від Сонця ще 2 млрд років тому почалося б некероване зледеніння, а при меншій на 5 % відстані вже 4 млрд років тому почався б нестримний парниковий ефект зі значним підвищенням середньорічної температури нашої планети. Парниковий ефект, створюваний в атмосфері Землі частками одного відсотка вуглекислоти й водяної пари, сприяє підвищенню температури на поверхні Землі на 30°, тобто підтриманню її на оптимальному рівні.
5) Тривалість доби на Землі і її колова орбіта є важливою основою для підтримки температури поверхні в оптимальних для життя межах.
6) Відома роль також озонового шару повітря, який є захисним щитом живого від космічного ультрафіолетового випромінювання.
7.Основна ідея антропного принципу.
Основна ідея антропного принципу - ідея зв'язку між існуванням людства і фундаментальними властивостями Всесвіту. Сам по собі цей принцип ще нічого не пояснює. Але він дає новий напрямок досліджень, сприяє постановці та вивченню ряду питань, на які раніше не звертали особливої уваги. Одне з цих запитань - які саме властивості Всесвіту забезпечують наше існування?
У світоглядному плані антропний принцип має у собі і філософську ідею - тобто взаємозв'язок людини і Всесвіту.
8.Унікальність нашого всесвіту та проблема існування інших всесвітів.
Як ми вже вияснили, існування життя можливе лише при певних фундаментальних константах. Їх навіть дуже невеликі зміни, коли життя ще можливе, говорить про унікальність «набору» цих значень у нашому Всесвіті. Тобто саме ця «унікальність» цих параметрів забезпечує можливість існування життя. Виникає питання: оскільки набір фізичних сталих величин у нашому Всесвіті унікальний, а все унікальне малоймовірне (за теорією ймовірності), то яким чином такий збіг умов міг здійснитися?
З точки зору антропного принципу, наш Всесвіт пройшов через нескінченну послідовність циклів розширення і стиснення. На початку кожного з них складався свій набір фізичних констант, що змінювався від циклу до циклу. Ми з'явилися в тому циклі, в якому сформувалося поєднання фізичних сталих та інших властивостей, сприятливе для виникнення складних структур і живих систем.
Окрім цього, не виключено, що в матеріальному Космосі існує нескінченна кількість різних всесвітів водночас, у кожному з яких свій набір, свій комплекс фізичних констант і властивостей. У нашому Всесвіті, з нашим комплексом фізичних явищ, зв'язків і фундаментальних фізичних констант, його стабільність забезпечується саме тими законами природи, які реалізувалися в навколишньому світі.
Отже, ми існуємо у тому Всесвіті, властивості якого дозволяють формування живих організмів. Можуть також існувати інші всесвіти, де діють інші фундаментальні закони, і можливе існування принципово інших форм життя, з іншими властивостями простору-часу і світовими константами, не менш організованих, ніж наш, і навіть таких, що забезпечують існування негуманоїдних форм життя і розуму.
І в тому, і в іншому випадках питання про те, як міг реалізуватися випадковим чином унікальний і тому малоймовірний набір фізичних констант, фактично знімається. Оскільки число можливостей, тобто циклів розширення (різних всесвітів), нескінченне, то в існуванні в одному з цих циклів (в одному з цих всесвітів) необхідного для життя збігу умов з позицій теорії ймовірностей вже немає нічого неможливого.
Є гіпотеза про те, що всесвіти, які з'являються з невдалим поєднанням констант, подібно як живі дефективні мутанти, не виживають у боротьбі за існування з суперниками, які мають наближені до ідеалу параметри, і зникають або асимілюють з останніми. Щоправда, саме уявлення про інші Всесвіти, що перебувають за межами нашого, як і роздуми про початок часу і межі простору, здаються нам фантастичними, і приводять людський розум до грані реальності. Але саме ця загадковість і є головною привабливістю космології — науки про Всесвіт.
З другого боку, якщо інші всесвіти існують, то їхнє існування підкоряється принципово іншим законам, ніж існування нашого Всесвіту. А це означає, що ми аж ніяк не можемо мати якийсь зв’язок з ними, адже фізичний зв'язок між різними об'єктами можливий тоді, коли вони живуть за якимись подібними законами.
Виникає питання: як же здійснити зв'язок з тим, що принципово не схоже на наш світ? Окремі вчені припускають, що такими каналами зв'язку в нашому Всесвіті можуть бути чорні діри. Можливо, що бар'єри простору-часу, які відокремлюють наш Всесвіт від інших всесвітів, не такі вже й неприступні. Не можна виключити, що з часом ці бар’єри все-таки будуть подолані наукою і виведуть наші уявлення про Космос на якийсь зовсім новий рівень.
10 . Висновок.
Практичне значення антропного принципу полягає в тому, що ми не єдині, які спостерігаємо наш світ і його закони, а тому є ймовірність існування інших світів з іншими законами.
Наприклад, антропний принцип проявився при відкритті неевклідової геометрії, де закони класичної геометрії не діють, або його можна припускати і в ситуаціях, які описав Ейнштейн: залежність перебігу часу від швидкості.
Вчені, які вивчали і зараз вивчають варіанти існування в часі і просторі інших Всесвітів, прийшли до таких висновків:
у Всесвіті відбуваються постійні зміни, і його параметри також постійно змінюються, а тому може скластися таке поєднання цих параметрів, коли стає практично неминуча поява розумного життя;
таке ж може статися і в рамках одного Всесвіту, але в тих місцях, де властивості його складуться в сприятливе співвідношення;
також не можна відкидати і гіпотезу про існування якогось «мультивсесвіту» лише тому, що ми його не бачимо і не спостерігаємо за ним.
Таким чином, в світі робиться спроба за допомогою використання принципу антропності розширити поле спостережень, виводячи його за межі сформованих законів природи, ну і теорій, які їх звично пояснюють.
Антропний принцип дає логічну можливість стверджувати, що наука, філософія і релігія говорять про одну й ту ж ідею виникнення Всесвіту і людини, але з різних позицій, і описують практично одне і те ж, але різними мовами і термінами. Можливо, останні відкриття дозволять вже завершити безплідну війну світоглядів та ідеологій. Може, настав час «збирати каміння», цілісно поглянути на все і вся, збирати мозаїку людини, суспільства, природи, Всесвіту в єдину картину?