"Античні міста-держави Північного Причорномор'я "

Ім'я файлу: Античні міста.docx
Розширення: docx
Розмір: 33кб.
Дата: 16.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
Ой летіла стріла.doc
Практична робота №2.docx
Педагогіка_дошкільна_для_сайта_1.docx
Фізичний розвиток немовлят курсова.doc
Гошко Анастасія СБЗ-41 економіка (1).docx
Методична розробка (2).doc
Моя концепція.docx
[UAReferats.com]_C29N14832.doc
мет зош Г-4.docx
реферат (2).rtf
194445.docx
ТІ-01_Диханов_Ярослав_Асинхронн_лаб_6.docx
перзентація 1.pptx
доклад.docx

Міністерство освіти і науки України

Рівненський державний педагогічний університет

Факультет історії,політології та міжнародних відносин

Індз

На тему: “Античні міста-держави Північного Причорномор'я ”

Виконав

Ткачук Микола

Іст-12

Рівне 2020

Зміст

Утворення Ольвії як першої грецької колонії……………………………..3-5

Херсонес Таврійський………………………………………………………..6-8

Пантікапея…………………………………………………………………….9-11

Висновок……………………………………………………………………….12

Використана літерату……………………………………………………….....13

Утворення Ольвії як першої грецької колонії

Ольвія в перекладі означає «Щаслива». Розташована на правому березі Бузького лиману біля сучасного с. Парутине Очаківського району Миколаївської області. Це комплекс пам’яток відомого античного міста-держави, який знаходиться за 40 км від обласного центру.

Ольвія була заснована грецькими переселенцями на початку VI ст. до н.е. і проіснувала майже тисячу років. Це місто згадував у своїх творах Геродот. В епоху розквіту територія міста досягала 55 га, його некрополя – до 500 га, а по берегах Бузького, Дніпровського і Березанського лиманів розмістилися півтори сотні сільськогосподарських поселень, що складали сільську околицю міста.

Ольвія – офіційна назва міста, засвідчена в декретах, написах на монетах, більшості літературних джерел. Проте в творах деяких античних авторів місто названо Борисфеном (за грецькою назвою Дніпра), а його жителі — борисфенітами. Певно, це пояснюється тим, що Ольвія знаходилася неподалік від гирла Дніпра, а цю ріку греки вважали однією з найбільших рік у світі.

Сьогодні на цьому місці – Національний історико-археологічний заповідник «Ольвія», заснований у 1926 році як комплекс пам’ятників – залишків відомого античного міста-держави Ольвії. Заповідник займає площу у 300 га.

Територія заповідника включає городище і некрополь стародавньої Ольвії. До складу заповідника також включено острів Березань, де існувало найдавніше в Північному Причорномор’ї давньогрецьке поселення. Острів Березань розташований у Чорному морі, за 12,8 км на південний захід від Очакова.

Городище являє собою трикутник між Північною, Заячою балками та лиманом. Воно складається з трьох частин: верхнього міста, терасного міста, площею 30 га, та нижнього міста. Нижнє місто з портом, площею понад 25 га, затоплене водами Бузького лиману.

Некрополь (місто мертвих) Ольвії займає площу біля 300 га і знайомить нас з різноманітними типами поховань і споруд для цього.

Цікавою в північному Причорномор’ї є ольвійська система водопостачання. Тут збереглися резервуари для води, фрагменти кам’яного жолоба, по якому вода подавалася за допомогою так званого сифона до побутових споруд.

Типовою для стародавнього архітектурного ансамблю є агора — майдан розміром біля двох тисяч квадратних метрів. Навколо нього розміщувались торгові, адміністративні, культурні, навчальні і спортивні споруди.

Значну роль відігравало ремісниче виробництво. Так, великих успіхів досягли ольвійські майстри у виготовленні металевих виробів, відлитих із бронзи або міді, дзеркал, прикрас, статуеток, які часто виконувались у "скіфському звіриному стилі". В Ольвії розвивалося керамічне виробництво, ювелірне, деревообробне, ткацьке та інші ремесла.

1. VI — третя чверть IV ст. до н.е. — час найвищого піднесення міста, який завершується облогою Ольвії армією Олександра Македонського під командуванням Зопіріона. З останньої чверті IV ст. до н.е. починається другий етап економічного і політичного піднесення, яке виявилось у подальшому будівництві, розвитку місцевого виробництва, пожвавленні торгівлі.

Наприкінці ІІІ ст. до н.е. Ольвія вступила в смугу глибокої кризи. Припиняють існування більшість поселень сільськогосподарської хори, погіршуються стосунки із місцевими племенами і місто обноситься стінами з боку берега, погіршується якість будівництва і ремонтних робіт, припиняють функціонувати водогінні системи. В середині І ст. до н.е. місто було зруйноване гетами, про що свідчать сліди пожеж, виявлені у різних частинах міста.

2. В елліністичний час Ольвія мала всі головні органи державної влади. За своїм політичним устроєм вона була демократичною рабовласницькою республікою, яка в III-I ст.., можливо, була замінена на олігархічну форму влади. В такій республіці у виборах адміністративних органів брало участь усе населення поліса, за винятком жінок, іноземців і рабів, котрі не вважалися громадянами поліса. Права громадянства надала валися тільки тим іноземцям, які зробили великі послуги державі. Вони мали значно менше реальних можливостей, ніж їх багаті співвітчизники, щодо обрання на високі посади, які були часто пов’язані з необхідністю значних особистих витрат заради блага держави.

Вищим органом державної влади в ольвійському полісі були Народні збори. Практично це були збори міської общини повноправних вільних громадян. Народні збори, найчастіше шляхом хейротонії (псефізести), ухвалювали декрети й постанови. На зборах вирішувалися найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики: прийняття до громадянства, нагородження громадян, які мали відповідні заслуги перед містом, регулювання морської торгівлі, укладання міжнародно-правових угод та договорів тощо. До компетенції народних зборів належали також вибори посадових осіб і контроль за їхньою діяльністю.

Значну роль в управлінні полісом відігравала Рада міста (Буле) — постійно діючий орган влади. Обиралася вона повноправними громадянами міста, ймовірно на місячний термін, а її секретар – грамматевс – на рік, протягом якого у низці випадків міг виконувати, окрім іншого, й епонімну функцію. Рада міста готувала рішення народних зборів, перевіряла кандидатури на виборні посади, контролювала діяльність виборних посадових осіб,

Виконавчу владу здійснювали різні магістратури – колегії або окремі посадові особи, магістрати, які обиралися на Народних Зборах відкритим голосуванням, здебільшого на один рік. Магістратури були незалежні одна від одної й підлягали лише Раді та Народним Зборам.

Вищою магістратурою була колегія архонтів з п’яти-шести осіб, діяльність якої торкалась майже всіх галузей життя поліса. Вона керувала всіма іншими колегіями, а також наглядала за станом фінансів, контролювала випуск грошей, відповідала за дипломатичні стосунки.

3. Неабияку роль у державному житті Ольвії відігравав суд. У судочинству брали участь судді, звинувачені, свідки. Винні платили штрафи, у них конфісковували майно на користь держави. Особливо суворо карали вільновідпущених, які порушили закон. – їх можна було знову зробити рабами.

Отже, вже у VI-I ст.ст. Ольвійський поліс був демократичною рабовласницькою республікою зі своїм державним устроєм, культурою, економікою.

Херсонес Таврійський

Херсонес Таврійський; в візантійський час - Херсон, в генуезький період - Сарсона, в літописах Київської Русі - Корсунь) - поліс, заснований древніми греками на Гераклейському півострові на південно-західному узбережжі Криму. Єдиний античний поліс Північного Причорномор'я, міське життя в якому безперервно підтримувалася аж до кінця XIV століття. Протягом двох тисяч років Херсонес був великим політичним, економічним і культурним центром Північного Причорномор'я, де був єдиною дорийской колонією. Нині Херсонесское городище розташоване на території Гагарінського району Севастополя і є історико-археологічним заповідником.

Херсонес разом з його хорой на Гераклейському півострові входить в список об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО , однак з 2014 року моніторинг збереження музею-заповідника з боку ЮНЕСКО не проводиться, оскільки організація не визнає , що він знаходиться під юрисдикцією Росії . У Російській Федерації, яка контролює спірну територію Криму, є особливо цінним об'єктом культурної спадщини федерального значення , на Україні, в межах міжнародно визнаних кордонів якої знаходиться спірна територія, - пам'яткою культурної спадщини національного значення .

Херсонес був заснований в 424-421 роках до н. е. як давньогрецька колонія вихідцями з малоазійської Гераклеї Понтійської . Існує також версія про наявність більш раннього поселення . Закладена у нинішньої Карантинної бухти , колонія незабаром освоює Гераклейский півострів , а потім і території північно-західного Криму, поділивши до IV століття до н. е. Крим з Боспором .

Місто представляв собою типову еліністіческую поліс-фортеця і хору. Весь Гераклейский півострів поділений на рівну сітку з наділів громадянам. Кілька наділів контролювалися однією садибою хори. Руїни таких садиб досі частково збереглися. Між наділами, або клерами, були розбиті дороги. Вирощувалися, головним чином, виноград і злакові. Сліди підпірних виноградних стінок досі добре помітні на території Гераклейського півострова. За рахунок великої території хори - територія Херсонеса збігається або навіть перевищує територію забудови житлових районів сучасного міста Севастополя.

Будучи демократичним полісом , Херсонес брав активну участь в общегреческих святах, спортивних змаганнях, вів активну зовнішню плітику. Верховної покровителькою міста вважалася Діва . У IV-III століттях до н. е. Херсонес випускає масові серії срібних монет, успішно конкурували з іншими валютами чорноморського регіону.

У III столітті до н. е. в Херсонесі жив історик Сіріск, який окреслив історію міста і його взаємини з Боспором та іншими містами Причорномор'я. Згадка про це історика зберіг пам'ятний декрет, що датуються другою половиною III століття до н. е.

Також у місті був свій календар. Головним святом були Партеніт.

Всі роки існування держави Херсонесу доводилося вести війни. У II столітті до н. е. йшла кровопролитна, тривала війна зі скіфами. Була втрачена Керкинітіда, зруйнований Калос Лімен, ворог неодноразово стояв біля воріт міста. Херсонес змушений був звернутися за допомогою до понтийскому царю Митридату VI Євпатора, який направив до Криму великий загін на чолі з полководцем Диофантом. Діючи на чолі об'єднаної армії, куди входили херсонеські і понтийские війська, Діофант протягом трьох кампаній (близько 110-107 років до н. Е.) Розгромив скіфів, взяв Феодосію, пройшов на Керченський півострів і захопив Пантікапей. Однак і Херсонесу не вдалося зберегти свою самостійність: він увійшов до складу держави Мітрідата. З тих пір місто перебувало в постійній залежності від Боспорського держави. З часу свого виникнення Херсонес, на відміну від інших античних міст Північного Причорномор'я, перебував у ворожому оточенні: в горах жили племена таврів-скотарів, а степи Криму були зайняті кочовими скіфами, які згодом увійшли до складу Скіфського царства в Криму. Становище було настільки небезпечним, що херсонесити мусили укріплювати не тільки місто, а й його околиці. Напружені відносини стримували встановлення економічних зв'язків Херсонесу з місцевим населенням Криму. Тому господарською основою цього міста-держави стало власне розвинене багатогалузеве сільське господарство, згодом і ремесла. Певну роль в економіці міста відіграла торгівля. Наприкінці V — на початку IV ст. до н. є. налагодилися добрі стосунки Херсонесу з Гераклеєю Понтійською, Фаросом і Синопою.

Розвивалася також торгівля з Ольвією, Боспором та середземноморськими містами. На початку IV ст. до н. є. Херсонес почав карбувати власну дрібну монету.

За державним ладом Херсонес на ранніх етапах історичного розвитку був типовим рабовласницьким демократичним полісом, а згодом набув деяких рис елліністичної централізованої держави, хоча й зберіг ряд інститутів, характерних для полісної системи. Верховні органи — народні збори і сенат (рада) вирішували питання внутрішнього життя і зовнішньої політики. Локальною особливістю Херсонесу серед держав Північного Причорномор'я була наявність службової особи, яку називали царем (басилевсом). Назва "цар" мала досить умовний характер. Цар був епонімом — особою, ім'ям якої при датуванні державних документів називався рік. Цим, а також релігійними справами й обмежувалися функції царя. Згодом цей титул взагалі втратив будь-який практичний сенс і був символічно перенесений на богиню Діву, яка звалася "царюючою". Виконавчу владу здійснювали різноманітні колегії.

У Херсонесі точилася постійна боротьба між прихильниками демократичної та олігархічної форм правління. Про це свідчить Херсонеська присяга, в якій йдеться про вірність демократичному устрою Херсонесу, служіння народові, про боротьбу проти відторгнення будь-яких частин держави, до складу якої входили Керкініта, Гірський Порт та інші міста. Особлива увага приділялася необхідності протидії змовам.

Значні зміни відбулися у зовнішньополітичному становищі Херсонесу, зокрема у стосунках із сусідніми племенами. Так, у III—II ст. до н. є. скіфи Криму утворили сильну державу на чолі зі Скілуром, яка свої зусилля спрямувала на завоювання морських портів, щоб налагодити торгівлю з грецькими державами.

На рубежі III—II ст. до н. є. скіфи напали на Херсонес. Сили були нерівні, і в 179 р. до н. є. Херсонес змушений був піти на союз з Понтійським царством.

Пантікапея

Давньогрецьке місто, заснований в кінці VII століття до н. е. вихідцями з Мілета на місці сучасної Керчі; в пору розквіту займав близько 100 га. Акрополь розташовувався на горі, що зветься сьогодні Мітрідат. Головним божеством-покровителем Пантікапея з заснування поселення був Аполлон, йому був присвячений головний храм акрополя. Спорудження найдавнішого і грандіозного за мірками Північного Причорномор'я будівлі храму Аполлона Іетра було завершено до кінця VI ст. до н. е. Крім того, пізніше поруч з палацом Спартокидов знаходився храм в честь Афродіти і Діоніса.

Місто згодом був оперезаний потужною системою кам'яних укріплень, яка перевершує афінську.

В околицях міста знаходився некрополь, який відрізнявся від некрополів інших еллінських міст. Крім звичайних у той час для еллінів грунтових поховань некрополь Пантікапея складався з ланцюга курганів, що простягаються уздовж доріг від міста в степ. З південного боку місто оздоблює найбільш значна гряда курганів, іменована сьогодні Юз-Оба - сто пагорбів. Під їх насипами поховані представники варварської знаті - скіфські вожді, які здійснювали військово-політичний протекторат над містом. Кургани і зараз становлять одну з головних визначних пам'яток околиць Керчі. Найбільш популярні кургани Куль-Оба, Мелек-Чесменський, Золотий та особливо Царський. Борсфсркі царі мали велику владу.

Вони були верховними власниками і розпорядниками земельних угідь, міст, поселень, наділяли ними своїх наближених; нагороджували іноземних купців привілеями; керували збройними силами; їм підпорядковувалися також судові органи. Полісні форми правління - народні збори, рада були різко обмежені в своїх правах. Під контролем царів перебували наймане військо, військовий флот і загони, які надавались в їх розпорядження вождями підвладних племен. В особливо небезпечні моменти до цих сил приєднувалося цивільне ополчення.

Високого розвитку досягли різні ремесла - металообробне, ювелірне і особливо гончарне. Так, в IV столітті до нашої ери в ряді міст існували майстерні, в яких виготовляли керамічні вироби.

Сільське господарство, промисли, ремесла носили товарний характер.

Все це створювало сприятливі умови для розвитку торгівлі. Боспор був одним з основних постачальників зерна та інших продовольчих товарів в Грецію і особливо в Афіни.

У Боспорської державі широко використовувалася праця рабів в ремісничому виробництві, міському будівництві, домашньому господарстві, менше - в сільському господарстві. Існували різні джерела поповнення чисельності рабів. Найчастіше рабами ставали полонені, захоплені під час війн.

Населення Боспорського держави було численним і досить строкатим за своїм етнічним складом. У містах і селах проживали греки, а також вихідці з скіфського, Синдська і меотского оточення.

Залежність місцевих племен складалася у визнанні ними верховної влади боспорського царя, сплаті данини сільськогосподарською продукцією, участі у військових діях. Однак вони зберегли своє племінне пристрій, свої звичаї, особливості побуту. Групами племен керували вожді.

Місто лежало на березі глибокої зручної бухти, на важливому торговельному шляху. Він мав зручний зв'язок і з населенням степових територій Криму, а через нього - з племенами північних районів. Пантікапей, заснований на місці колишньої торгової факторії, до часу виникнення Боспорського держави представляв собою типовий грецький місто, розташоване на терасах укріпленого пагорба - акрополя. Тут розміщувалися житлові будинки городян. В кінці VI - початку V століття до нашої ери тут був побудований величний храм. Пантікапей став столицею Боспора.

На першому етапі існування Боспорської держави всі міста, що увійшли до нього, зберігали місцеве самоврядування і певну самостійність, особливо в рішенні внутрішніх справ.

У Боспорської державі в цей час склалися передумови економічного і політичного розквіту. Розвивалися торгівля і сільське господарство.

В 438 році до нашої ери Археанактидів змінив Спартак I, наступники якого - Спартокіди утримували владу в своїх руках до II століття до нашої ери. Існують різні гіпотези про походження Спартокидов. Одні історики вважають їх вихідцями з місцевої знаті, інші кажуть, що Спартак був греком.

Представник знатного Мілетського роду Археанакта, став архонтом (виборним магістратом) для демократичного союзу більшості грецьких міст на Боспорі з 479 р. До н.е. е. зі столицею в Пантікапеї. Протягом наступних 42 років в Боспорської конфедерації головували Археанактіди, яких Діодор, модернізуючи минуле, помилково назвав «царюючими» (для Діодора все боспорські правителі були царями). При Спартокидах, які змінили Археанактидів в 438 до н. е. і правлячих на Боспорі до 109 до н. е., вже все без винятку міста колишньої конфедерації підпорядковувалися Пантікапею - політичному, торгівельному, ремісничому і культурному центру. В результаті активної зовнішньої політики Спартокидов - тиранічна влада яких переросла в царську - Боспорське царство в середині IV ст. до н. е. включило в себе східну Тавріку і Таманський півострів.

Розквіт Боспорського царства відноситься до періоду правління Левкона I з 389 по 349 рр. до н. е., його синів і закінчується на онука Евмела (309-304 рр. до н. е.), в плани якого входило зробити Понт Евксінський (Чорне море) внутрішнім морем свого царства.

Останній з Спартокидов - Перисад V - не зміг протистояти домаганням варварів (сарматів) На гегемонію над Боспором і змушений був зректися престолу на користь Понтійського царя Мітрідата Євпатора.

Однак в 107 р. До н.е. е. під час переговорів з Диофантом про передачу влади понтийскому царю в Пантікапеї спалахнуло повстання Савмака, і останній з роду Спартокидов був убитий. Вождь повстанців скіф Савмак став правителем Боспору. Лад, який встановився в період правління Савмака, що тривав близько року, невідомий. Після тривалої підготовки Мітрідат VI направив з Сінопи велику каральну експедицію Діофанта. У Криму в неї були включені херсонеські загони. Війська Діофанта взяли Феодосію, пройшли Керченський півострів і захопили Пантікапей. Савмак був полонений, а Боспорське царство перейшло під владу Мітрідата VI.

Придушивши повстання, Мітрідат почав керувати Боспорським царством, яке увійшло в Понтійське. Протягом трьох Мітридатових воєн Пантікапей і все Боспорське царство працює на воюючого з Римською республікою понтійського царя.

У 65 р. До н.е. е. який зазнав поразки Мітрідат переховується в Пантікапеї і, дізнавшись в 63 г до н. е. про зраду сина Фарнака II, заколюється на своє прохання начальником свого загону охоронців, коли його в пантікапейського цитаделі оточують повсталі проти нього і підбурювані його сином війська.

Висновок

Основними причинами грецької колонізації були: по-перше, нестача землі внаслідок збільшення населення і концентрації землі в руках знаті; по-друге, необхідність нових джерел сировини, пошук ринків збуту для продукції сільського господарства і ремесла, потреба в металах, відсутніх у самій Греції, намагання греків контролювати торговельні шляхи; по-третє, політична боротьба, що спонукала тих, хто зазнав поразки, шукати щастя в колоніях.

На території сучасної України, в Північному Причорномор’ї, існувало понад 30 грецьких колоній. Першою грецькою колонією на півдні України історики вважають поселення на острові Березань, щонеподалік сучасного міста Очакова Миколаївської області. Найбільшими з них були Пантікапей («Рибний шлях»), Херсонес («Півострів») та Ольвія («Щаслива»).

У VІ ст. до н. е. на березі Керченської протоки був заснований Пантікапей (нині на цьому місці стоїть місто Керч). Більша частина міста розташовувалась на схилах гори. На вершині гори був акрополь, обнесений міцними кам’яними мурами, а також храми та палаци. На схилах гори тулилися одно- та двоповерхові будинки, криті червоною черепицею. У них мешкав трудовий люд. На родючих рівнинних землях збирали щедрі врожаї зернових культур. Тому на пантікапейських монетах часто зображували колос.

Пантікапей був столицею Боспорського царства, яке виникло близько 480 р. до н. е. й об’єднувало понад 20 грецьких міст. До його складу ввійшли також сільськогосподарські райони Криму та Кубані, населені місцевими племенами.

Основним предметом грецького експорту з території нинішньої України була пшениця, яку вивозили до Греції у великих кількостях. Також вивозили рибу, сіль, шкіру, хутра, мед, віск, будівельний ліс, людей-рабів. Час найбільшого розквіту і самостійності античних міст Надчорномор’я припадає на V–I ст. до н. е. Греки-колоністи підтримували тісні стосунки як з грецькою метрополією, так і з місцевими племенами – скіфами, фракійцями та ін.
Такаож Економіка грецьких колоній в Північному Причорномор’ї була дуже розвинутою, про що свідчить той факт, що практично кожен значний поліс карбував власну монету з різних металів – бронзи, міді, срібла та золота. Бронзові та мідні монети,використовувалися для дрібних торгових операцій і господарських розрахунків в середині поліса. Монети з дорогоцінних металів, дуже рідкісні, іх використовували в міжнародній торгівлі.

Використана література:

С. Б. Сорочан, М. В. Зубарь, Л. В. Марченко. Херсонес, Херсон, Корсунь. — Київ: Стилос, 2003

Г. Белов. Херсонес Таврический. — П., 1948.

Малик Я., Вол Б., Чуприна В.. Історія української державності, Львів: Світ,1995. - 248 с.. 1995

Орест Субтельний «Україна: Історія». – Київ «Либідь». – 1992.
Крижицький С.Д., Зубар В.М., Русяєва А.С. Античні держави Північного Причорномор’я. - К.: Знання, 1988. - 350 с.
Античные государства Северного Причорноморья, М. 1984.

Пантикапей: Очерки истории столицы Боспора. М., 1964

скачати