Англія у XIV – XV ст.
1.Причини , напрямки та результати німецької колонізації
Якщо говорити про причини , напрямки та результати німецької колонізації, то варто зазначити, що в ХІІ – XV ст. німецька колонізація розпочалася на Закарпатті. Тут важливим є те, що перші переселенці були за походженням саме із північних німецьких областей,сюди можемо віднести: Нижню Саксонію, Фландрію. А якщо говорити про те, де вони селелися, то цей процес відбувався в нинішніх райцентрах Берегові, Тячеві та інших населених пунктах. Якщо говорити про ХІ століття, то в цей період територія Берегова була першою в Закарпатті, де міцно осіли угорські феодали. Угорські феодали, зацікавлені у збільшенні прибутків зі своїх володінь. І для цього вони запрошують сюди німецьких колоністів, а передусім ремісників. Не варто забувати про те, що у ХІІІ столітті в місті було стільки колоністів, що це призвело до зміни його назви – Лампертсас. Але лише з 1507 р. місто називається вже Берегсас. Багато німецьких колоністів цього періоду вимерли від різних епідемій, але потрібно зазначити і про тих, хто залишився. Отже, ті, котрі залишилися – асимілювалися з місцевими мешканцями . Після монголо-татарської навали на запрошення галицьковолинських князів у підвладні їм землі приїздять німецькі майстри, які сприяють відбудові міст, розвитку ремесла і торгівлі. Галицько-Волинський літопис повідомляє, що в 1235 р. в Галичі були одні ворота, які звалися німецькі. Мені варто зазначити, що за експансії Литви та Польщі на українські землі німецька колонізація посилюється. Цю ситуацію було спричинено тим, що різні пільги й магдебурзьке право, що їх надавали німцям литовські князі й польські королі. Якщо говорити про різні місто, то тут можна сказати, що у XII – XIV століттях магдебурзьке право отримують такі великі торгові міста як Київ, Львів, Кам’янець-Подільський, Луцьк та інші. Німецькі колонії з’явилися в Перемишлі, Дрогобичі, Самборі, Галичі, Коломиї, Снятині, інших містах. Вплив іноземних переселенців був такий великий, що це з часом вплинуло на архітектуру, господарство, самоуправління міст Західної України. Найперші книжки, надруковані кирилецею, серед цілого слов’янства, були українські. Перший друкар українських книжок – Швайпольт Фіоль – був родом німець, походив із Нейштадту в Франконії. Церква св. Іоанна в Сереті була резиденцією католицького єпископа, до єпархії якого належали німецькі переселенці. Однак унаслідок несприятливих умов (часті війни, турецьке васальство) у XVI ст. еміграція німців припинилась, а нащадки попередніх асимілювались. Пізніше коли Буковина стала частиною Австрії, розпочався наступний етап у розвитку німецьких колоній.
1. Чинники посилення впливу парламенту у XIV- XV ст. в політичному житті Англії.
Отже, мені варто розпочати з того, що основи діяльності парламенту були сформовані за часів Едуарда І. У “зразковий” (він отримав його назву) англійський парламент з 1295 р. особистими листами короля запрошувалися архієпископи, єпископи, абати великих монастирів та барони. Не варто забувати і про те, що крім тих представників також було і по два лицарі від кожного графства і два представники від великих міст. Саме вони обиралися місцевими зібраннями вільних людей. Щодо залежних селян, або ще як їх називають віллани і бідні городяни у ньому не були представлені. Важливим, на мою думку, є те, що початково парламент був однопалатним.
У 1297 р. під тиском лицарства та міст король видав “Підтвердження
хартії”,отже, це відбулося під тиском лицарства та міст. Не варто забувати про те, що саме ця хартія офіційно надала парламенту право приймати участь у
встановленні видів і розмірів податків.
Якщо говорити про палату громад, то важливо тут зазначити те, що вона мала власного спікера, котрий доповідав королю рішення палати. Важливо зазначити те, що король щодо парламенту мав право:
1) без санкції збирати ¾ королівських прибутків і талью – податок з міського населення домену;
2) збирати “щитові гроші”;
3) встановлювати розміри мита на вовну і шкіру.
Щоправда, з 1340 р. парламент відвоював право підвищувати мита на товари.
У XIV ст. парламент отримав право видавати закони – біллі.
Парламент закріпив становлення станової монархії в Англії. Склалися три загальнодержавні станові групи: баронство (близько 200 осіб), лицарство і городянство (представники 80-ти міст).
2. Охарактеризуйте політичні та соціальні заходи короля Едуарда III.
Король Едуард III відомий запровадженням у 1349 р. “робітничого
законодавства” в Англії. Згідно нього усі дорослі чоловіки й жінки від 12 до
60 років, які не мали землі чи інших засобів до життя, зобов’язані були
найматися до тих, хто їм пропонував роботу за ту платню, що існувала до
чуми. За відмову найматися або залишення роботи дочасно передбачалося ув’язнення, заковування в колодки, клеймо розпеченим залізом. Наймачі і
робітники, які домовлялися про високу оплату, каралися штрафами. Влада
своїми статутами, наприклад, 1351, 1361 і 1388 рр., неодноразово не лише
підтверджувала ці постанови, але й посилювала покарання за їх порушення.
Метою “робітничого законодавства” було забезпечити феодалів і
цехових майстрів дешевою робочою силою за допомогою позаекономічного
примусу. Не обмежуючись цим, багато лордів намагалися повернути на
панщину вілланів, раніше переведених на грошовий оброк. Це вже були
методи сеньйоріальної реакції: у манор повертали силою тих, хто отримав
особисту свободу, пішов у місто або інші місця на заробітки.
Робітниче законодавство Едуарда III, очевидно, було покликане
розв’язати проблему конфлікту цього нового світосприйняття з
консерватизмом вищих прошарків населення не меншою мірою, ніж
вирішити суто економічне питання забезпечення відновлення зруйнованого
епідемією господарства. Однак на заваді вирішенню цього завдання ставала безкомпромісність законодавців, яка виявлялася в переважно насильницьких
заходах, спрямованих на упокорення робітників: штрафи, примусові клятви,
створення спеціального робітничого правосуддя тощо. Такий підхід, укупі з
обмеженістю реальних важелів впливу на свідомість населення такий,
прирікав на невдачу домагання можновладців. Основним об’єктом робітничого законодавства, безумовно були робітники на селі, де попит на працю був у цілому вищим, ніж у місті; але й в останньому відзначено випадки непокори робітників – навіть на королівських майстернях. Так, у 1356 р. невдоволені зменшенням заробітку робітники майстерні з виробництва пергаменту для королівських документів самовільно залишили роботу, але були заарештовані та силоміць повернуті на робоче місце.
Робітниче законодавство, втім, мало несподівані наслідки: спільні
кривди, що їх внаслідок надміру рестриктивних положень королівських
ордонансів зазнавали робітники всіх спеціальностей і класів (laborers,
servants, artificers ішли пліч-о-пліч у всіх робітничих постановах), стали тим
поживним ґрунтом, на якому почала зароджуватись окремішня робітнича
свідомість, а прирівнювання неслухняних робітників до небезпечних
кримінальних злочинців не могло викликати нічого, крім обурення. Саме
Від локальних виступів і стихійних рухів селянство у другій половині XIV ст. переходить до більш масових і організованих форм протесту, що охоплюють все більше районів.
3. З’ясуйте основні причини розгортання в Англії антицерковного руху і
роль Джона Вікліфа.
З 1309 р. папи знаходилися в Авіньйоні під впливом французьких королів, вони були вороже налаштовані до Англії і підтримували у війні Францію. Саме це активізувало рух. Король, парламент і лорди намагалися звільнити англійську церкву від впливу
папства і накласти руки на її земельні володіння. Вороже і з заздрістю
ставилися до католицької церкви рицарі і міщани. Не варто забувати, що саме вони намагалися не лише
звільнити церкву з-під впливу Риму, але й реформувати її – спростити
обряди, позбавити багатств.
Особливо гострим було невдоволення католицькою церквою у
середовищі селянства і міської бідноти через підтримку нею панщини і
особистої залежності, значні розміри церковної десятини тощо. Таким чином,
створилася атмосфера загальної державної антицерковної опозиції.
Початок масовому антицерковному рухові поклав своїми проповідями і
творами професор Оксфордського університету Джон Вікліф
Вікліф заперечував право папи збирати побори з Англії і втручатися
у справи світської влади.
Коли папа став вимагати церковного суду над Вікліфом, король і міщани стали на його захист.
Вікліф чи не вперше поставив під сумнів право папи і єпископів давати
грамоти на відпущення гріхів (індульгенцію), а також на таємну сповідь. Він
вважав, що в інституті папства немає необхідності, адже єдиним джерелом
віровчення має бути Священне Писання, доступне для мирян. З цією метою
Біблію переклали з латини англійською мовою. У 1381 р. його вчення засудили як єретичне. Але воно знайшло широкий відгук у середовищі простих англійців, оскільки ще до нього проти офіційної церкви виступили лолларди (бідні священики). Вони протестували і проти духовенства, і проти феодалів та королівських чиновників, йшли в народ і пропагували свої ідеї, вкладаючи у вчення Вікліфа більш радикальний соціальний зміст.
Отже, наступне, що я б хотіла зазначити, це те, що найталановитішим і найпереконливішим серед народних проповідників був Джон Болл, який вимагав: конфіскації церковного майна; відміни церковної десятини; рівності станів і спільності майна. Джона Болла за його погляди зараховували до представників селянсько-плебейських єресей, оскільки його проповіді виражали інтереси селянства і міської бідноти. Але за наказом архієпископа Кентерберійського Джон Болл був ув’язнений.
4. Причини і результати повстання Уота Тайлера 1381 р.
Селянське повстання в Англії 1381 — велике повстання, що сталося за часів династії Плантагенетів в сельській місцевості Англії (особливо на півдні) та Лондоні. Відоме також як повстання Вота Тайлера або Великий підйом. Розглядати повстання Уота Тайлера необхідно крізь призму суспільних процесів, що відбувалися в той час в Англії, які і стали причинами, що спонукали селянство заявити про себе таким радикальним способом. Такими причинами є: 1. Економічний розвиток Англії в XIV в. Процес комутації. Тут варто мені трішки розгурнутисвою думку. Розвиток грошового господарства привів до розкладання англійського кріпосного маєтка - манора. Лорди знаходили більш вигідним замінювати (коммутировать) панщину грошовим оброком. Комутація насамперед була вигідна найбільш заможним селянам. Селяни-середняки на початку XIII в. часто відмовлялися від комутації, оскільки їм важко було дістати гроші. З течією часу, із збільшенням кількості грошей в селі, і середнє селянство стало розцінювати комутацію інакше, бачачи в ній поліпшення свого положення. Але селяни були незадоволені тим, що грошова рента, що встановлюється лордом, була дуже високою. Їх роздратовувало те, що при умовах, що змінилися лорд часто вже сам не погоджувався на комутацію, а іноді, допустивши її на час, знову повертався до панщини.
2. «Чорна смерть» і її наслідки.
У 1348 р. в Англії вибухнула страшна епідемія чуми, прозвана сучасниками «чорною смертю». Майже третя частина населення країни загинула внаслідок епідемії (на думку деяких фахівців-дослідників, навіть половина).
3. Поголовний податок.
Положення Англії в 60-х і 70-х роках XIV в. ускладнилося невдачами в Сторічній війні. Часи Креси і Пуатье, коли англійські феодали завдяки участі в походах йоменов брали блискучі перемоги, змінилися поразками.
У листопаді був зібраний парламент для обговорення поточних подій — винними були оголошені королівські чиновники, чиї дії були розцінені як неправомірні, а самі вони були названі занадто жадібними і властолюбними. Річард II також оголосив загальну амністію тим, хто стратив повстанців з порушенням правової процедури, всім повсталим проти влади, всім, хто мав відношення до вбивств королівських чиновників і тим, хто досі переховувався від в'язниці. З боку парламенту перестали виходити спроби введення нових подушних податків або реформування системи оподаткування Англії, рівень закріпачення почав зменшуватись за рахунок запровадження грошового викупу і до XV століття інститут кріпацтва в Англії остаточно припинив своє існування.
В самому Лондоні до влади прийшов «новий» патриціат на чол із торговцем тканинами Джон Нортгемптоном, оскільки частина цеху риботорговців зі «старого» патриціату була на боці повсталих. Це сприяла реформування лондонського самоуправління.
5. Висвітліть основні причини і наслідки війни Білої та Червоної троянд.
Війна Червоної та Білої троянд (англ. War(s) of the Roses) — низка військових конфліктів у Англії між родинами Ланкастерів та Йорків у період між 1455 та 1486 роками. Війна закінчилася встановленням на англійському троні династії Тюдорів.
Свою назву війна одержала від символів родин Йорків та Ланкастерів. Назва, мабуть, не вживалася в 15-му столітті, а стала популярною після публікації роману Вальтера Скотта «Анна Геєрштейнська». Вальтер Скот використав епізод із п'єси Шекспіра «Генріх VI. Частина 1», в якому ворожі один одному претенденти на престол вибирають кольори своїх троянд.
Причини:
Поразка Англії у Столітній війні;
Невдоволення королем Генріхом VІ Ланкастером;
Династичні претензії на трон;
Посилення влади баронів.
Наслідки:
Загинуло біля чверті населення країни, 80 сеньйорів королівської крові, безліч феодальних родів.
Знать, що вела свій родовід від завойовників-норманів, у цілому була знищена.
Генрі Тюдор коронувався як Генріх VII і заснував нову династію, одружився з дочкою
Едуарда IV Єлизаветою, спадкоємицею дому Йорків.
Династія Тюдорів правила до 1603 року, а її символом стала Біло-Червона троянда.