Анестезіологія Поняття про біль

Ім'я файлу: Анестезіологія.doc
Розширення: doc
Розмір: 943кб.
Дата: 30.05.2023
скачати
Пов'язані файли:
лазер гравировка кто и где.docx
13dae425eeaa8036b51f81853f2a6f54.doc
Презентация вогнева підготовка.ppt
Особливості емоційного розвитку в підлітковому віці.doc
2.docx
Spektralnyi_analiz_neperiodychnykh_syhnaliv.pdf

Анестезіологія
Поняття про біль

• Це особливе відчуття, яке виникає внаслідок дії різних травмуючих чинників (механічна травма, запалення, пухлини та ін.) і характеризується відповідними реакціями та рефлекторними змінами функцій внутрішніх органів, спрямованих на звільнення організму від дії пошкоджуючого чинника.
Види болю

• Розрізняють:

а) кірковий біль або, його ще називають – соматичний біль, який виникає при подразненні нервових рецепторів поверхні тіла, проводиться в центральну нервову систему по аферентних волокнах і є чітко локалізованим;

б) вісцеральний біль, який виникає при подразненні внутрішніх органів.
Вегетативний біль

. У відтворенні больових реакцій приймає участь і вегетативний відділ нервової системи. Подразнення симпатико-адреналової системи призводить до накопичення на нервових закінченнях гістаміну, ацетилхоліну, які є подразниками больових рецепторів.

На больові подразнення реагують залози внутрішньої секреції, посилюючи або зменшуючи виділення гормонів (надниркові залози, щитоподібна залоза, різні утворення мозку тощо).
Прояви болю

• При відчутті болю у постраждалого виникає відповідна реакція у вигляді захисних рухів скелетної мускулатури, голосових звуків, міміки та ін.

• Клінічно больові реакції проявляються порушенням гемодинаміки, дихання, функцій залоз внутрішньої секреції, обміну речовин тощо, сумарно такі зміни можуть призвести до розвитку шокового стану.
Анестезіологія (від грец. an – заперечення, aеstesiа – відчуття, logos – наука).

Наука про знечулювання та інші методи захисту організму від надмірних подразнень, зумовлених хірургічним втручанням.

На сьогодні ні одна операція не проводиться без знеболювання. Для попередження болю використовується ціла система заходів.
Історія знеболювання

• Розвиток сучасної анестезіології розпочався на початку ХVІІІ ст. і пов’язаний з іменем французького вченого Антонія Лавуазьє, що займався вивченням газів, англійського хіміка Гумфрі Даві, який вперше вивчив дію закису азоту (звеселяючого газу) та англійського лікаря Хораса Уельса, який випробував цей засіб на собі і вперше у 1844 р. застосував у хворих при видаленні зубів.

• "Хорас Уельс, який відкрив анестезіологію"
Розвитку анестезіології сприяли

. Роботи американського хіміка Ч. Джексона з Бостона, який відкрив ефір для наркозу;

. Досліди зубного лікаря Вільяма Мортона, який випробував дію препарату на собі.

. Роботи лікаря-хірурга Д. Уорена, який вперше в світі 16 жовтня 1846 року в присутності студентів і лікарів видалив велику пухлину шиї зі застосуванням ефірного наркозу.
Знеболювання - це сукупність заходів, які застосовують при хірургічних операціях і діагностичних втручаннях для зняття больових відчуттів.

Розрізняють два основних види знеболювання (анестезії) - загальне, або наркоз, і місцеве знеболювання.
Загальною анестезією (наркозом) називають стан глибокого гальмування центральної нервової системи під дією наркозних засобів, який супроводжується втратою свідомості, чутливості, рухів при збереженні життєво необхідних функцій - дихання, серцебиття тощо (функцій довгастого мозку).
Загальне знеболювання поділяють на інгаляційний і неінгаляційний наркоз.
При інгаляційному наркозі наркозна речовина подається в організм через дихальні шляхи.
Інгаляційний наркоз буває масковий і ендотрахеальний (інтубаційний).
При масковому наркозна суміш подається на маску і хворий при цьому дихає самостійно, при ендотрахеальному наркозна речовина подається через інтубаційну трубку, безпосередньо в легені, і хворий перебуває на апаратному диханні. Засобами для інгаляційного наркозу є закис азоту, фторотан, циклопропан, трихлоретилен тощо.
Неінгаляційний наркоз ділять на

- внутрішньовенний

- внутрішньом'язовий

- ректальний.
При цьому знеболюванні не можна достатньо розслабити м'язи хворого, наркозний засіб важко дозується, а тому під чистим неінгаляційним наркозом виконують нескладні і нетривалі операції, перев'язки. Речовинами для цього виду знеболювання є гексенал, тіопентал натрію, каліпсол, кеталар тощо.

Для виконання довготривалих і найбільш складних операцій використовують комбіноване знеболювання з використанням неінгаляційних, інгаляційних наркозних засобів і міорелаксантів (препаратів, які розслаблюють мускулатуру). Застосування комбінованого інтубаційного наркозу дає змогу проводити знеболювання в третьому рівні, першій фазі (III,), що є найменш травматичним для внутрішніх органів.
• Залежно від методики проведення :

• 1) мононаркоз, коли використовується одна речовина (ефір, фторотан, пентран тощо);

• 2) змішаний наркоз, коли застосовують суміш препаратів, близьких за своєю дією;

• 3) комбінований наркоз, при якому використовують не тільки суміш речовин а і шляхи введення (в/в, інгаляційний та ін.).
Інгаляційнийнаркоз (леткі і газоподібні наркотичні засоби)

• А. Леткі наркотичні речовини.

• Ефір (Aether pro narcosi) – прозора летюча рідина зі своєрідним запахом і пекучим смаком.

• Хлороформ (Chloroforneium) – прозора летка рідина, що розкладається під дією світла.

• Фторотан (Phthorothanum), флюотан, наркотан – прозора рідина з приємним запахом.

• Етран (Etran), пенфлуран – за своєю дією подібний до фторотану.

• Пентран (Pentran), метоксилфлурон, інгалан – прозора рідина з характерним фруктовим запахом.

• Трихлоретилен (Trichlorethylenum), трилен – наркотична прозора летка рідина із своєрідним запахом.
Газоподібні наркотичні засоби.

• Закис азоту (Nitrogenium oxydulatum) – звеселяючий газ без запаху.

• Циклопропан (Cyclopropanum) - вогненебезпечний газ.
Міорелаксанти

• Препарати, що мають здатність блокувати передачу збудження в нервово-м’язових синапсах скелетної і дихальної мускулатури.
За типом дії їх поділяють на:

• а) недеполяризаційні (d-тубокурарин, ардуан, павулон, тракріум і ін.). Ці препарати є антагоністами ацетилхоліну, вони паралізують нервово-м’язову передачу і відносяться до справжніх курареподібних речовин;

• б) деполяризаційні препарати – викликають розслаблення мускулатури за рахунок деполяризації клітинних мембран, що призводить до порушення проведення збудження з нерва на м’яз (дитилін);

• в) препарати змішаної дії – можуть викликати антидеполяризаційну і деполяризаційну дію. Найбільш широко застосовують імбретил.
За механізмом дії міорелаксантів розрізняють: короткочасну, періодичну, часткову і тотальну м’язову релаксацію.
Протипоказання до інгаляційного наркозу

Абсолютними протипоказаннями є:

. Відсутність кисню, непереносимість препаратів, несправна апаратура.

. Захворювання серцево-судинної системи в стадії деккомпенсації.

. Захворювання органів дихання з вираженою легеневою недостатністю – гострої пневмонії.

. Захворювання печінкки з вираженою її функкціональною недостатністю.

. Захворювання нирокк із порушенням функкції.

. Важккий ступінь анемії.

. Захворювання із вираженим підвищеним внутрішньочерепним тискком (пухлин, ккіст тощо).

Відносними протипоказаннями є вищеперераховані захворювання, але з менш вираженими функкціональними порушеннями.
Підготовка хворого до наркозу

• Перед операцією кожному хворому слід:

перевірити стан ротової порожнини (наявні в ній вставні протези видаляють);

виміряти температуру і вагу тіла;

оглянути очі (визначити їх форму, розміри зіниць, реакцію їх на світло); перевірити прохідність дихальних шляхів (носових ходів);

виявити рухомість нижньої щелепи, шиї;

порахувати пульс і виміряти артеріальний тиск;

зібрати анамнез (алергологічний, гемотрансфузійний);

визначити групу крові, резус-фактор;

відмити шлунок;

вставити катетер у сечовий міхур і випустити сечу.

• Провести безпосередню премедикацію, суть якої полягає у введенні за 30-40 хв до оперативного втручання 0,1%-розчину атропіну сульфату з розрахунку 0,01 мг/кг, наркотичного аналгетика (1% розчину – 1 мл промедолу або 2% розчину – 1 мл омнопону тощо) і антигістамінних препаратів ( димедролу, супрастину, діазоліну і інш.).
Методи інгаляційного наркозу

• Масковий інгаляційний наркоз - проводять краплинним способом.

• Ендотрахеальний наркоз - здійснюють за допомогою трубок, які вводять у дихальні шляхи
Розрізняють 4 стадії наркозу:

• 1. Стадія аналгезії - характеризується поступово наростаючим розлитим гальмуванням кори.

• 2. Стадія збудження - виникає через 5-6 хв від початку наркозу (бунт підкорки).

• 3. Стадія хірургічного сну:

1 рівень – поверхневий наркоз (рівень руху очних яблук);

2. рівень – наркоз середньої глибини (рівень зникнення рогівкового рефлексу);

3. рівень – глибокий наркоз (рівень розширення зіниць);

4.рівень – надзвичайно глибокий наркоз.

• 4. Стадія пробудження - виходу з наркозу.

Ускладнення інгаляційного наркозу.

• Гіпоксія (порушення прохідності дихальних шляхів, пригнічення дихального центру внаслідок передозування наркотичних речовин, неполадки в апаратурі).

• Механічна закупорка дихальних шляхів (регургітація та аспіраціїя).

• Зупинка серця.

Робоче місце анестезіолога та медсестри-анестезиста
Біля операційного столу розташовується наркозний апарат, відсмоктувач, наркозний столик та столик для внутрішньовенних ін'єкцій.
На наркозному столику: ендотрахеальні трубки, роторозширювач, язикотримач, повітровід, ножиці, ларингоскоп, банка зі стерильними кульками та серветками, склянки з ефіром, тонометр та фонендоскоп.
На столику для внутрішньовенних ін'єкцій: банки зі стерильними кульками та серветками, спирт, стерильні шприци та голки, стерильний набір для веносекції, стерильна система для внутрішньовенного краплинного введення ліків, коробка з ампулами барбітуратів, міорелаксантів, атропіну сульфату, промедолу, прозерину, 40 % розчину глюкози, адреналіну.
Загальні правила проведення наркозу

Існує багато різноманітних способів проведення наркозу та безліч наркозних речовин, але при будь-якому наркозі необхідно дотримувати таких загальних правил:

1) уникати дій, які сприяють виникненню неприємних відчуттів у хворого (наприклад, задухи); з цією метою треба починати наркоз барбітуратами внутрішньовенно або інгаляцією закису азоту;

2) необхідно ретельно перевірити прохідність усіх газів через наркозні апарати у дихальні шляхи;

3) під час наркозу хворий повинен бути під постійним наглядом до повного відновлення його свідомості, появи кашльового рефлексу, м'язового тонусу та самостійного дихання;

4) результати спостережень реєструються у наркозній карті, де відмічаються основні показники стану хворого (дихання, пульс, AT, реакція зіниць), а також вжиті заходи (переливання крові, вливання рідин, введення ліків).

Основні обов'язки медичної сестри-анестезиста:

1. Виконання медикаментозної підготовки за призначенням лікаря-анестезіолога.

2. Підготовка анестезіологічної апаратури до наркозу, а також інструментів, медикаментів, наркотичних речовин, кисню та ін.

3. Очищення і стерилізація інструментів та апаратів після наркозу.

4. Контроль за своєчасною доставкою хворого для проведення наркозу та укладання його на операційному столі. Перед початком наркозу у хворого необхідно зняти зубні протези, якщо вони є.

5. Постійна допомога лікарю-анестезіологу протягом усього періоду проведення наркозу - до повного пробудження хворого.

6. Заповнення наркозної карти.

7. Спостереження та транспортування прооперованого хворого з операційної у післяопераційну палату та нагляд за ним за вказівкою лікаря-анестезіолога; сестра-анестезист не має права відлучатись із операційної або від ліжка хворого без дозволу лікаря-анестезіолога.

8. Ведення обліку використаних препаратів, своєчасне виписування та одержання їх із аптеки.

9. Знання основ анестезіології та уміння, за неохідності, дати ма- сковий наркоз за допомогою наркозного апарата, а також проводити керовану вентиляцію легень, непрямий масаж серця.

Догляд за хворим під час наркозу
Під час наркозу сестра-анестезист заповнює наркозну карту, в якій записуються всі дані щодо перебування у стані наркозу. Зазначають початок наркозу і речовини, якими він проводиться. Якщо під час наркозу вводять Лікарські засоби, наприклад, міорелаксанти, серцеві засоби, переливають кров, це фіксується в карті з вказівкою точного часу їх введення. Через кожні 5 хв відмічають пульс, тиск, ширину зіниць, рогівковий рефлекс хворого.

Якщо наркоз проводять під самостійним диханням, відмічають його частоту, а також концентрацію насичення організму киснем і анестетиками. Крім того, в наркозній карті вказують етапи операції - початок, закінчення, видалення якогось органа, залежно від чого змінюється і тактика наркозу - більш глибо-

кий наркоз, введення певних лікарських засобів тощо. Незалежно від того, якими засобами виконують наркоз і які міорелаксанти при цьому вводять, на час закінчення операції їх дія на організм хворого повинна припинитись.

Апаратура для проведення знеболювання
Для проведення апаратно-маскового й ендотрахеального наркозу необхідний наркозний апарат, маски, інтубаційні трубки, допоміжні інструменти (роторозширювач, язикотримач, перехідники, дихальні мішки тощо). Наркозний апарат складається з 4 основних вузлів: балонів із редукторами, дозиметра, випаровувача для наркозних засобів і абсорбера (рис. 6.1).

Балони бувають: кисневі - по 10-40 л, синього кольору, під тиском 150 атм.; із закисом азоту - по 10 л, сірого кольору, під тиском 50 атм.; із циклопропаном - ємністю 2 л, оранжевого кольору, під тиском 5 атм. До балонів під'єднують редуктори з манометрами для подачі в наркозний апарат газів під робочим тиском: кисень, закис азоту.

Дозиметри показують витрати кисню і наркозних речовин. Для кисню і газоподібних речовин передбачений дозиметр, що показує відсотковий вміст газів у дихальній суміші. Дозиметрами для рідких наркотичних речовин є випаровувачі, в яких на вході до дихальної системи хворого формуються парогазові суміші попередьо заданої концентрації.
Рис. 6.1. Наркозний апарат.
Абсорбер - прилад, наповнений хімічною речовиною, яка поглинає вуглекислий газ із видихуваного повітря.

До кожного наркозного апарата додаються дихальні шланги, маски, мішки, трубки тощо.
Правила роботи з наркозним аппаратом
Перед початком роботи необхідно перевірити кількість газів у балонах, заземлити апарат, заповнити абсорбер свіжим абсорбентом і закрити його, щоб він не поглинав вуглекислий газ із повітря. Перевіряють роботу дозиметра, почергово відкриваючи вентилі і стежачи за підйомом поплавків у ротаметрах. Ритмічно стискаючи дихальний мішок, перевіряють роботу клапанів вдиху і видиху. У термокомпенсатор заливають 1 л дистильованої води необхідної температури, а у випаровувач до мітки - рідкий анестетик, яким будуть проводити наркоз. Перевіряють герметичність випаровувача, продуваючи його киснем при закритому крані; при цьому не повинен відчуватись запах анестетика.

Після ретельної перевірки всіх вузлів і агрегатів наркозного апарата сестра-анестезист доповідає лікареві про його готовність.
Правила техніки безпеки при роботі з наркозним апаратом:

1. Не дозволяється знімати задню стінку з працюючого апарата.

2. Під'єднання пацієнта до респіратора необхідно проводити гофрованими шлангами з антистатичної гуми, і лише тими, що входять до комплекту даного наркозного апарата.

3. Після закінчення роботи апарата необхідно вилити з випаровувача залишок анестетика, причому робити це потрібно дуже повільно й обережно.
Заходи для попередження вибухів в операційній під час наркозу:

1. В операційній під час наркозу не можна користуватись відкритим полум'ям - спиртівками, газовими горілками тощо.

2. Уся електрична апаратура, що застосовується під час наркозу, повинна бути іскробезпечною і заземленою. Заземленим повинен бути і наркозний апарат.

3. Не можна користуватись діатермокоагулятором при проведенні наркозу циклопропаном.

4. Не можна носити в операційній синтетичний і шовковий одяг, а також взуття на синтетичній основі або з пластика. Необхідно носити одяг із бавовняної тканини і шкіряні тапочки на антистатичній гумі.

5. Під час роботи застосовують деталі апарата із антистатичної (чорної) гуми, а якщо маски чи шланги зроблені зі звичайної гуми, необхідно періодично зволожувати їх водою.

6. Необхідно періодично зволожувати підлогу під час роботи.

7. В операційній і наркозній кімнаті повинна бути припливно-витяжна вентиляція.

8. Необхідно стежити, щоб на деталях приладів, руках анестезиста, обличчі хворого не було слідів жиру, мазі, помади.

9. Персоналу операційної не можна носити годинник, браслети або будь-які інші металеві предмети.

10. Для зняття зарядів статичної електрики персоналу операційної рекомендується періодично (особливо перед початком роботи) торкатися руками до заземлених предметів.
Методика проведення анаратно-маскового наркозу

1. Кладуть хворого на операційний стіл, фіксують руки і ноги, шкіру навколо носа і рота змазують вазеліном.

2. На дозиметрах встановлюють потік кисню 8-10 л/хв, накладають маску, дають хворому подихати чистим киснем 1-2 хв.

3. Включають подачу анестетика, поступово збільшують швидкість подачі анестетика, зменшують - кисню.

4. При стадії збудження швидкість подачі анестетика збільшують, при настанні хірургічної - зменшують до підтримуваль- ної дози.

Примітка. При даному знеболюванні операцію виконують у хірургічній стадії другого рівня і тільки при найвідповідальніших етапах операції (коли потрібно максимально розслабити м'язи), протягом короткого часу, дозволяється поглибити наркоз до третього рівня.
Методика проведення інтубаційного наркозу

1. Проводять внутрішньовенний (ввідний) наркоз. За допомогою шприца вводять одну з речовин для внутрішньовенного наркозу: 1% розчин гексеналу, тіопенталу натрію, і через 10-15 с настає наркозний сон.

2. Вводять внутрішньовенно один із міорелаксантів короткочасної дії - дитилін, диплацин для розслаблення м'язів рота, глотки, трахеї.

3. За допомогою ларингоскопа в трахею вводять інтубаційну трубку(рис. 6.2).

4. Підключають до трубки наркозний апарат, який подає в легені газову наркозну суміш і забезпечує апаратне дихання.

5. Вводять міорелаксанти тривалої дії (тубокурарин) для попередження відновлення самостійного дихання.

Примітка. Інтубаційний наркоз під час операції є поверхневим, тобто підтримується на хірургічній стадії першого рівня, що є безпечнішим для хворого.

Для попередження поширення внутрішньолікарняної інфекції через наркозний апарат після кожної операції його необхідно дезінфікувати.

Виписка з інструкції щодо очищення і знезаражування апаратів для інгаляційного наркозу
1. Обробці підлягають як нові апарати з метою звільнення від пилу, мастильних речовин, так і апарати, які були в користуванні, для видалення пірогенних речовин, кусочків тканини тощо.

2. Для миття елементів і комплектуючих деталей використовують дезінфекційний розчин, що складається з перекису водню і мийного засобу ("Прогрес", "Лотос", "Летра"). Для приготування робочого розчину беруть 90 мл 33 % пергідролю, 5 г порошку і 905 мл питної води. Найкращий ефект досягається при температурі 50 °С.

3. Етапи обробки: 1) промивають деталі розібраного наркозного апарата під проточною водою; 2) замочують у дезрозчині на 15- 20 хв при температурі розчину 50 °С; 3) миють деталі в цьому ж розчині ватно-марлевими тампонами, 25-30 с на кожний предмет (не рекомендується мити щітками, йоржиками, тому що є небезпека залишення щетинок і аспірації їх у дихальні шляхи);

4) споліскують оброблені деталі під проточною водою 10 хв;

5) просушують стерильним простирадлом; 6) проводять пробу на наявність залишків мийного засобу (фенолфталеїнову).

4. При можливому забрудненні апарата мікобактеріями туберкульозу деталі і блоки із гуми і пластмаси занурюють в один із розчинів:

- З % розчин перекису водню на 3 год;

- 10 % розчин формальдегіду на 1 год;

- 1 % розчин дезоксону на 0,5 год;

- 5 % розчин хлораміну на 2 год.

5. Після використання апарата для хворих на правець або газову анаеробну інфекцію його занурюють в один із розчинів:

- 6 % розчин перекису водню на 6 год;

- 1 % розчин дезоксону на 45 хв;

- 10 % розчин формальдегіду на 4 год.

6. Зовнішня обробка. Перед входом в операційну балони з газами, зовнішню поверхню апаратів, столів, обладнання протирають ганчіркою, змоченою в 1 % розчині хлораміну або 3 % розчині перекису водню та у 0,5 % розчині мийного засобу.

Ускладнення наркозу і їх профілактика
Порушення прохідності дихальних шляхів може бути викликане западанням язика і надгортанника, ларинго-, бронхоспазмом, механічним закупоренням дихальних шляхів. Западання язика відбувається при повному розслабленні м'язів. Для його профілактики й усунення необхідно подати вперед нижню щелепу, натиснути на її кути так, щоб нижні зуби виступали вперед. При неефективності цього методу за корінь язика вводять повітропровід. Довжина повітропровідної трубки повинна дорівнювати відстані від кута рота до кута нижньої щелепи. Кінець повітропроводу направляють спочатку в сторону піднебіння, щоб відтиснути язик, а потім повертають його до кореня язика. Зовнішній кінець повітропроводу закріплюють (гумовий закріплюють смужками липкого пластиру, а дротяний - марлевою смужкою, проведеною навколо шиї хворого). При відсутності повітропроводу язик витягують за допомогою язикотримача, звільняючи вхід у трахею. Іноді для профілактики повторного западання язика його прошивають стерильною ниткою по середній лінії, відступивши 2 см від кінчика, нитку підтягують і фіксують затискачем до сорочки хворого.

Ларингоспазм - виникає при гіпоксії, подразненні слизових оболонок дихальних шляхів анестетиками, блювотними масами, кров'ю. Для профілактики бронхоспазму в премедикації обов'язково необхідно вводити 1 мл 0,1 % атропіну сульфату. При виникненні спазму операцію тимчасово припиняють, проводять інтубацію трахеї і виконують ШВЛ з підвищеною подачею кисню. При неможливості інтубації проводять трахеостомію або пункцію товстою голкою щитоперснеподібної зв'язки і вдування кисню через голку.

Механічне закупорення дихальних шляхів може бути викликане потраплянням у дихальні шляхи сторонніх тіл (зубних протезів, уламків каріозних зубів), слизу, крові, блювотних мас. Для профілактики цих ускладнень необхідно правильно готувати хворих до операції - зняти зубні протези, провести санацію ротової порожнини, провести аспірацію шлункового вмісту. При потраплянні в трахею крові, слизу їх відсмоктують через стерильний катетер за допомогою електровідсмоктувачів, шприца Жане.

Коли у хворого під час наркозу почалось блювання, подачу наркозних речовин припиняють, голову повертають набік і підставляють лоток. Потім порожнину рота і зіва просушують тупферами, шматочки їжі видаляють пальцем, обгорнутим марлею. При потраплянні блювотних мас у трахею їх видаляють за допомогою відсмоктувачів.

Профілактикою всіх ускладнень є ретельна та правильна підготовка хворого до наркозу.

Инструменты для наркоза
Воздуховоды используют для сохранения проходимости дыхательных путей при масочном наркозе.
Зубные распорки предназначены для сохранения доступа к ротовой полости, предохранения от закусывания интубационных трубок и языка.
Роторасширитель применяют для разведения челюстей.
Языкодержатель используется для удержания языка от западения во время наркоза, при бессознательных состояниях.
Переносные аппараты для ручной искусственной вентиляции легких предназначены для вентиляции легких в экстренных ситуациях.

Вакуумные отсосы используют для удаления содержимого из трахеи, бронхов, полости рта, желудка и раны.
Пульверизатор необходим для орошения анестезирующим раствором верхних дыхательных путей и гортани перед интубацией и при осмотре гортани.
Иглы и сосудистые катетеры используют для введения различных препаратов во время наркоза.
Ларингоскопы для осмотра гортани перед интубацией и во время интубации трахеи.
Эндотрахеальные трубки размером от № 00 до № 12-16 изготовляют из плотной медицинской резины, латексной резины или эластичной (термопластичной) пластмассы. Применяют трубки гладкие, короткие, изогнутые под прямым углом, трубки с манжетами, трубки с жестким каркасом.

Введення ларингоскопа

А - Ларингоскопія за допомогою прямого клинка. Зліва - введення клинка; праворуч - розташування клинка в гортані.
Б - Ларингоскопія за допомогою зігненого клинка. Зліва - введення клинка; праворуч - розташування клинка в гортані.
В - Розташування в гортані зігненого клинка ларингоскопа і введення трубки з манжеткою через правий кут рота потерпілого.

Інтубація трахеї

Для проведення інтубації:

а) швидко відкрийте рот хворого правою рукою;
б) вмістіть ларингоскоп в ліву руку і введіть клинок в правий кут рота хворого, змістіть його язик ліворуч таким чином, щоб можна було оглянути порожнину рота хворого; потрібно оберігати губи хворого від попадання їх між зубами і клинком ларингоскопа;
в) введіть клинок ларингоскопа уперед по середній лінії, огляньте рот хворого, язичок, глотку і надгортанник, одночасно вмістивши праву руку на лоб хворого або потилицю, підтримуючи його голову в закиненому положенні;
г) оглянете черпаловидні хрящі, вхід в гортань, голосові зв'язки, піднявши надгортанник прямим клинком ларингоскопа (мал. 12а) або досягши аналогічного ефекту, натиснувши кінцем зігненого клинка ларингоскопа на область безпосередньо перед надгортанником (мал. 12б);
д) виведіть гортань для огляду за рахунок просування клинка ларингоскопа вгору (уперед) з правим схилом. Не використовуйте верхні зуби як опору. Дуже глибоке введення ларингоскопа із зігненим клинком може привести до зміщення надгортанника вниз, а дуже поверхневе введення клинка приводить до випинання кореня язика, що утрудняє огляд гортані. При дуже глибокому введенні прямого клинка останній входить в стравохід і виводить вхід в гортань з поля зору. Цих помилок можна уникнути вчасно розпізнавши черпаловидні хрящі;
е) при необхідності, попросіть помічника подати гортань вниз для кращого огляду, а також відтягнути правий кут рота хворого для збільшення простору, необхідного для введення трубки;
ж) введіть ендотрахеальну трубку (за допомогою правої руки) через правий кут рота хворого під контролем зору. Необхідно стежити за наконечником трубки і манжеткою і, як тільки вони пройдуть через гортань, просунути трубку таким чином, щоб манжетка розташувалася безпосередньо нижче голосових зв'язок (рис 12в);
з) попросіть помічника втримувати трубку на місці проти кута рота хворого і витягніть ларингоскоп.

Трійний прийом Сафара

полягає в розгинанні голови в атлантопотиличному з’єднанні, висуванні нижньої щелепи і відкритті рота.

Для цього долоню однієї руки розташуйте так, щоб її ребро знаходилося на границі волосистої частини голови. Іншою рукою утримуйте підборіддя (альтернативний метод - підкласти під шию). Співдружним рухом обох рук розігніть голову в шийнопотиличному з’єднанні

Неінгаляційний наркоз і його види.

• Внутрішньовенний наркоз - ввідний і базис-наркоз (тіопентал натрію, гексенал, оксибутірат натрію, кетамін, рекофол та ін.).

• Нейролептаналгезія – аналгезія, відчуття байдужості та сонливість (фентаніл, дроперидол та ін.).

• Атаралгезія – спосіб загального знеболювання з використанням седативних (атарактиків) та наркотичних речовин (поєднання діазепаму, реланіуму, сібазону з фентанілом, пентазацином та ін.).

• Центральна аналгезія – спосіб наркозу з використанням великих доз наркотичних аналгетиків (1% р-н морфіну – 20-30 мл, 0,005% р-н фентанілу – 100 мл. Інші компоненти наркозу звичайні.
Місцева анестезія
Місцевою анестезією називають тимчасову втрату чутливості тканин, створену штучно за допомогою механічних, фізичних або хімічних засобів для безболісного виконання хірургічних операцій при повному збереженні свідомості хворого.

Механізм дії місцевоанестезуючих засобів полягає в стабілізації мембран нервових клітин у поляризованому стані внаслідок гальмування перенесення іонів Na\ К+, Са2+ через неї. Деполяризована нервова клітина не збуджується і не проводить нервового імпульсу.

За хімічною будовою місцевоанестезуючі засоби можна поділити на групу складних ефірів (кокаїн, дикаїн, новокаїн, анестезин) і групу амідів (ксикаїн, тримекаїн). Речовини першої групи швидко гідролізуються в організмі, і тому тривалість їхньої дії невелика, а препарати другої руйнуються ферментами печінки і діють довше.

Під впливом місцевоанестезуючих засобів насамперед блокуються вегетативні нервові волокна, які мають невеликий діаметр. Потім порушується провідність по чутливих волокнах, що проводять температурні та больові імпульси, пізніше по волокнах, що проводять тактильні відчуття (дотику, тиску). Рухові нервові волокна мають великий діаметр. Місцеві анестетики в тих дозах, в яких вони застосовуються для виключення аферентної імпульсації, на рухові нерви практично не впливають, і параліч скелетних м'язів не розвивається.

Підготовка хворого до місцевого знеболювання дещо простіша, ніж до наркозу. Напередодні.знеболювання хворому необхідно провести очисну клізму, спорожнити сечовий міхур. Премедикацію проводять так, як і перед наркозом. Перед проведенням місцевого знеболювання необхідно впевнитись у наявності обладнання і медикаментів для проведення ШВЛ, інгаляції кисню, виведення із колапсу і надання першої допомоги при алергічних реакціях.

Розрізняють такі види місцевого знеболювання: поверхневу або контактну, інфільтраційну, провідникову (регіонарну), футлярну, внутрішньокісткову, спинномозкову і перидуральну анестезії.
Види місцевої анестезії

• 1. Поверхнева (термінальна) анестезія (змащування слизових оболонок, зрошення їх, охолодження, інфільтрація розчином анестетика за методом "повзучого інфільтрату"; футлярну анестезію за Вишневським;

• Анестезуючі засоби:0,25-10% новокаїн, 0,5-2% лідокаїн, 0,5-2% мелівакаїн, 0,25-3% совкаїн, 0,25-3% дикаїн, 1-10% р-н кокаїн та ін.

Анестезія за методом "повзучого інфільтрату". Iнфiльтрацiйна анестезiя.

Показання і протипоказання до місцевої анестезії
Показання:

• Амбулаторні операції

• Невеликі за об'ємом оперативні втручання

• У ослаблених та виснажених хворих

• У старих та похилого віку пацієнтів з захворюваннями серцево-судинної та дихальної систем

• Протипоказання до загального знеболення
Протипоказання.

• Підвищена чутливість організму до анестетика

• Психічні захворювання

• Різке нервове збудження

• Ранній дитячий вік (до 10 років)

• Екстренні оперативні втручання пов'язані з кровотечею.

• Виражені фіброзні зміни м'яких тканин

• Оперативні втручання пов'язані з порушенням газообміну і які вимагають застосування керованого дихання.

• Довготривалі операції на порожнинах тіла.

• Відмова хворого від місцевої анестезії.
Стадії перебігу місцевої анестезії.

• 1.Період введення анестезуючого розчину - включає в себе виконання ін'єкції анестетика.

• 2. Період вичікування - забезпечення дії анестезуючого розчину на нервові рецептори.

Залежить від виду анестезії, анестетика та його концентрації.

• 3. Період повної анестезії - зникає больова чутливість, в той час як рухова функція та рефлекси можуть бути збережені.

• 4. Період відновлення чутливості - характеризується появою болю в ділянці оперативного втручання та набряку м'яких тканин.

Інші види анестезії

• Епідуральна анестезія.

• Спинномозкова анестезія.

• Внутрішньосудинна анестезія.

• Внутрішньокісткова анестезія.

• Новокаїнові блокади.

• Провідникова (регіонарна) анестезія: блокада нервових стовбурів, сплетінь; внутрішньосудинне або внутрішньокісткове введення анестетика, новокаїнові блокади, а також уведення анестетика в спинномозковий канал або перидуральний простір.

Перидуральна, епідуральна анестезія.

Досягається введенням анестезуючого розчину в перидуральний простір, розміщений між внутрішнім листком твердої мозкової оболонки і стінкою хребетного каналу покритою ї зовнішнім листком або епідуральний простір.

Субдуральнa cпинномозкова анестезія.

Знеболення, що здійснюється шляхом спиномозгової пункції з введенням анестетика в субарахноїдальний простір.
Матеріальне забезпечення: голка Біра з мандреном, шприц на 10 мл, шприц на 1 мл з тонкою голкою, 5 % розчин новокаїну (або інший анестетик), марлеві кульки, серветки, корнцанг у потрійному розчині, спирт.
Методика проведення субдуральної спиномозкової анестезії

• Хворий сидить, або в положенні на боці, спиною до лікаря. Голову і ноги хворого приводять до тулуба, максимально згинаючи хребет. Пункцію проводять між остистими відростками L ІІ та L ІУ або L І - L ІІ. Пункційну голку з мандреном вводять строго по середній лінії між остистими відростками поперекових хребців під кутом 5-100. При проходженні зв'язкового апарату хребта листка і твердої мозкової оболонки відчувають провалювання. Видаляють мандрен і просувають голку на 2-3 мм вперед, перфоруючи внутрішній листок твердої мозкової оболонки. Після попадання голки в субдуральний простір починає виділятися спиномозкова рідина. Голку з'єднують з шприцом, який містить 2 мл 5% розчину ефедрину. Набравши в шприц 1 мл рідини змішують ї з ефедрином і повільно вводять в субарахноїдальний простір. Через 5-6 хв після введення ефедрину іншим шприцом вводять 0,1% розчин совкаїну 0,7-0,8 мл попередньо розвівши його спиномозковою рідиною.

• Тривалість анестезії совкаїном - 4 години, новокаїном - 1 година.

Методика термінальної анестезії. Вона здійснюється переважно за допомогою розчинів дикаїну, ксикаїну, тримекаїну в малотоксичних дозах (0,5-2 % розчини), 5-Ю % розчину новокаїну. При змащуванні цими речовинами слизових оболонок спочатку зникає больова, пізніше температурна, а потім тактильна чутливість.

Методика анестезії полягає в змащуванні слизових оболонок тампоном, змоченим у згаданих розчинах, або в зрошуванні їх. Анестезія змазуванням найчастіше здійснюється 1-3 % розчином дикаїну, при цьому досягають знеболювання на 4-5 год. Для подовження дії додають 1-2 мл розчину адреналіну. Забороняється залишати тампони, змочені розчином дикаїну, на слизових оболонках.
Методика інфільтраційної анестезії. Після знезаражування операційного поля медсестра подає хірургові шприц ємністю 2 мл, наповнений 0,25 % або 0,5 % розчином новокаїну, з тонкою голкою. Анестезію починають з інфільтрації шкіри в місці наміченого розрізу шляхом утворення так званої "лимонної шкірочки". Потім довгою голкою зі шприцом ємністю 10-20 мл проводять інфільтрацію підшкірної основи, м'язів тощо. Ділянка інфільтрації шкіри і підшкірної основи повинна бути дещо більшою від зони наміченого розрізу. Просуванню голки по тканинах повинно передувати введення анестетика. На одну операцію можна використати до 800 мл 0,25 % розчину новокаїну.
Методика провідникової анестезії. Прикладом її може бути анестезія за Оберстом-Лукашевичем (рис. 6.3) при операціях на пальцях. Перед анестезією на основу пальця накладають джгут зі смужки марлі. Після обробки операційного поля з двох сторін пальця на межі бокової і тильної поверхонь основної фаланги вводять 5-8 мл 1-2 % розчину новокаїну. Спочатку анестезують дорсальні(приблизно 1 мл розчину), а при подальшому просуванні голки -долонні (приблизно 1,5-2 мл розчину) нервові гілки. Треба пам'ятати, що найбільш важливим є знеболювання долонних гілок, тому що на долонній поверхні пальців більше нервових закінчень і ці гілки іннервують кінчик пальця.
Методика проведення спинномозкової анестезії

Матеріальне забезпечення:голка Біра з мандреном, шприц на 10 мл, шприц на 1 мл з тонкою голкою, 5 % розчин новокаїну (або інший анестетик), марлеві кульки, серветки, корнцанг у потрійному розчині, спирт.

Хід процедури:

Хворого садять на стіл спиною до хірурга, пропонують максимально зігнути спину, скласти руки на животі і притиснути підборіддя до грудної клітки. Медична сестра стоїть перед хворим і утримує його в такому положенні за плечі. Інша медсестра подає хірургові кульки, змочені в спирті, для обробки операційного поля (застосовувати препарати йоду протипоказано, тому що вони можуть викликати запалення оболонок спинного мозку). Після цього хірургові подають однограмовий шприц із тонкою голкою для знеболювання шкіри в ділянці пункції, а тоді голку Біра із вставленим мандреном. Лікар робить прокол, видаляє із голки мандрен. Якщо з голки краплями виділяється спинномозкова рідина, сестра подає хірургові шприц з анестетиком. Після введення препарату і видалення голки лікар'обробляє місце пункції спиртом, робить асептичну наклейку. Звичайно при спинномозковій анестезії використовують 3 мл 5 % розчину новокаїну, 20 мл розчину адреналіну, 1,5-2 мл 5 % розчину лідокаїну гідрохлориду. Відразу ж після введення анестезуючого розчину медсестра кладе хворого на стіл.
Футлярна анестезія кінцівок
Показання. Запальні процеси кінцівок, облітеруючі захворювання артерій, рани і виразки, які повільно загоюються, відмороження, укуси отруйних змій, відкриті і закриті травми кінцівок. Перед анестезією накладають венозний джгут. Анестезію верхньої кінцівки можна провести за допомогою двох ін'єкцій - у футляри двоголового і триголового м'язів плеча, а нижньої - трьох - у футляри передньої, задньої і внутрішньої групи м'язів стегна (для проведення блокади треба добре знати анатомію кінцівки).

Після обробки операційного поля тонкою голкою в ділянці ін'єкції проводять анестезію шкіри (за типом "лимонної шкірочки"), а потім довгою голкою, проколюючи "лимонну шкірочку", під тиском вводять анестезуючу речовину в кістково-фасціальні футляри. Для проведення анестезії на стегні вводять 120-200 мл 0,25 % розчину новокаїну або іншого анестетика невеликої концентрації, на плечі - 100-120 мл. Після блокади кінцівку необхідно іммобілізувати. Повторну анестезію (при захворюваннях) можна провести через 7-8 днів.

Внутрішньокісткова анестезія
Показання. Остеомієліт, переломи, вивихи, поранення кінцівок, для знеболювання при операціях на кінцівках. Для зменшення кровопостачання кінцівці надають припіднятого положення, а потім накладають венозний джгут або манжетку від апарата для визначення артеріального тиску. Після поетапного знеболювання шкіри, підшкірної основи, окістя товстою голкою з мандреном (голка Кассирського, вкорочена голка Біра) круговими рухами проколюють кістку на 1-1,5 см. Після відтягнення голки на 0,3-0,5 см вводять 0,25 % розчин новокаїну в кількості 60-200 мл, залежно від розміру кістки. Наприклад, для анестезії стопи джгут накладають на нижню третину гомілки і вводять 50-60 мл новокаїну в п'ятку або кісточку, для знеболення гомілки джгут накладають на нижню третину стегна і вводять 100-120 мл новокаїну в кісточку гомілки. Анестезія передпліччя досягається накладанням джгута на нижню третину плеча і введенням 70-80 мл новокаїну в епіфізи ліктьової або променевої кістки тощо. Введення анестетика проводять у губчасту речовину кістки.
Новокаїнові блокади

Новокаїнові блокади широко застосовують при лікуванні запальних процесів і нервово-судинних порушень. Проводять новокаїнову блокаду в стаціонарних умовах з дотриманням правил асептики. Перед виконанням блокади необхідно ретельно підготувати операційне поле (зголити волосся, шкіру двічі обробити в місці пункції 1 % розчином йодонату, обкласти стерильними серветками). Після виконання блокади місце проколу обробляють розчином йодонату, а потім медичним клеєм (МК-6, МК-7). Коротко ознайомимося з деякими видами новокаїнових блокад.

Паранефральну новокаїнову блокаду виконують при спастичних і атонічних станах органів черевної порожнини, гострому холециститі, панкреатиті, нирковій коліці, облітеруючих захворюваннях артерій і трофічних виразках нижніх кінцівок.

Протипоказання: пухлини позаочеревинного простору.

Можливі ускладнення. Потрапляння новокаїну в товщу поперекових м'язів, про що буде свідчити зворотне витікання новокаїну з голки. Прокол нирки - в голці буде з'являтись кров, прокол кишок - в шприці з'являється газ або рідкий кал. Якщо голка знаходиться в м'язі, її необхідно просунути далі і продовжити введення новокаїну. При появі крові в шприці голку необхідно потягнути на себе і також продовжувати блокаду. При підозрі на потрапляння голки в просвіт кишки блокаду припиняють, за хворим встановлюють динамічний нагляд.
Методика проведення паранефральної новокаїнової блокади
Матеріальне забезпечення: розчин йодонату, спирт етиловий, стерильні марлеві кульки, шприц 5 мл з тонкою; голкою, шприц 20 мл з довгою голкою (10-12 см), 0,25 % новокаїн, корнцанг (пінцет, затискач), гумові рукавички.

Алгоритм дії:

1. Медична сестра і лікар миють руки під проточною водою, просушують, нігтьові фаланги обробляють серветкою, змоченою 96 % спиртом, йодом, одягають стерильні гумові рукавички.

2. Хворого роздягають до пояса, кладуть на бік, протилежний пункції, під поперек підкладають валик.

3. Медсестра корнцангом бере кульку, змочує її йодонатом, подає лікареві, який широко обробляє операційне поле в ділянці попереку. Аналогічно проводять обробку спиртом.

4. Медсестра набирає в шприц місткістю 5 мл розчин новокаїну, під'єднує до нього тонку коротку голку і подає лікареві (лікар в чотирикутнику Лесгафта-Грінфельда інфільтрує шкіру у вигляді "лимонної шкірочки" і підшкірну основу).

5. Медична сестра набирає у шприц місткістю 20 мл розчин новокаїну, під'єднує довгу голку і подає лікареві (лікар через отриману "лимонну шкірочку" проводить голку через м'язи спини на глибину до 10-12 см; по шляху просування голки тканини інфільтруються новокаїном).

6. Після потрапляння голки в заочеревинний простір (розчин новокаїну надходить без зусиль, при від'єднанні шприца не капає з голки) лікар вводить 60-100 мл розчину. Медична сестра набирає розчин у шприц без голки і подає лікареві (краще мати два шприци по 20 мл для швидшої роботи).

7. Голку виймають, місце проколу обробляють йодонатом, накладають асептичну наклейку.
Методика виконання новокаїнових блокад інших ділянок аналогічна.
Блокада сім'яного канатнка за Лоріним-Епштейном

Показання: сечокислий діатез, ниркова коліка, гострий орхіт, епідидиміт.

На межі між мошонкою і зовнішнім кільцем пахового каналу пальпаторно знаходять сім'яний канатик і після обробки операційного поля в ділянку його

проекції вводять 40-60 мл 0,5 % розчину новокаїну (рис. 6.4). У жінок анестезію периферичного відділу круглої зв'язки матки проводять біля виходу її через зовнішній отвір пахового каналу. Додатково у велику статеву

губу вводять 5-10 мл 0,5 % розчину новокаїну.

Протипоказання: невправима пахова грижа на відповідній стороні черевної стінки.

Можливі ускладнення. Поранення судин сім'яного канатика. При появі крові в шприці голку відтягують на себе і місце знаходження її в тканинах притискають на 3-4 хв. Після цього блокаду продовжують.
Шийна вагосимпатична блокада (рис. 6.5) виконується при травмах грудної клітки, торакальних і торакоабдомінальних пораненнях, операціях на стравоході, легенях, щитоподібній залозі.

Медична сестра вкладає хворого на спину, під шию підкладає валик, голову пацієнта максимально повертає в сторону (при правосторонній блокаді вліво, лівосторонній - вправо). Рука хворого з боку пункції повинна вільно звисати донизу.

Лікар вводить у ділянку проходження блукаючого нерва (прокол по задньому краю кивального м'язу) від 30 до 60 мл 0,25 % розчину новокаїну.
Блокаду круглої зв'язки печінки виконують при гострому холециститі, холецистопанкреатиті.

Медична сестра укладає хворого на спину, і лікар вводить у круглу зв'язку печінки (починає робити пункцію на 1 см вище і правіше пупка) лікувальну суміш. Склад суміші може бути різним. При вираженому больовому синдромі без загальних явищ вводять 40-50 мл 0,5 % розчину новокаїну, в який додають 1 мл 0,2 % розчину платифіліну, 2 мл 1 % розчину папаверину, 2 мл 2 % розчину но-шпи, вітаміни групи В і аскорбінову кислоту.

Новокаїнова блокада через поперековий трикутник. Показаннями до її виконання є в основному ті ж захворювання, що і для паранефральної блокади. Медична сестра укладає хворого на бік, під поперек підкладає валик, і лікар вводить в заоче- ревинний простір від 60 до 80 мл 0,25 % розчину новокаїну.
Крім вищеописаних, проводять також внутрішньотазову, навколокуприкову, періанальну, пресакральну та інші види блокад.
скачати