Ім'я файлу: курсова Лісовький 2.docx
Розширення: docx
Розмір: 32кб.
Дата: 28.05.2021
скачати



ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСНА РАДА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ І ПРАВА ІМЕНІ ЛЕОНІДА ЮЗЬКОВА

Юридичний факультет

Заочна форма навчання
Навчальна дисципліна:

Кримінальне право

Курсова робота

на тему:

«Амністія та помилування за кримінальним правом України»

Виконав:

Лісовський Денис Сергійович

студент третього курсу

юридичного факультету

Перевірила:

Нікіфорова Тетяна Іванівна

кандидат юридичних наук,

доцент кафедри кримінального

права та процесу

Хмельницький 2021

Зміст
Вступ 3

Розділ 1. Амністія за кримінальним правом України. 5

Розділ 2. Помилування за кримінальним правом України. 10

Висновок 17

Список використаних джерел 19

Вступ.

Темою курсової роботи є «Амністія та помилування за кримінальним правом України». Тому, для розкриття даної теми, та для її всебічного розуміння необхідно перед усім з’ясувати, що із себе являє звільнення від відбування покарання в сучасних умовах розвитку української держави та суспільства. Актуальною з наукової точки зору та як дослідницький матеріал дана тема є тому, що звільненя від відбування покарання є засобом, завдяки якому здійснюється вплив на засуджених, що може бути засобом заохочення, виправлення і змушує їх до виконання обов’язку неухильно дотримуватись Конституції України та українського законодавства. Актуальність визначеної теми також зумовлена високою заповненістю закладів відбування покарання, виправленням винних осіб та необхідністю економії державних коштів на теперішньому етапі розвитку кримінального права, виражає можливу позитивну поведінку, яка полягає у певному заохоченні, державою, яка прибачить злочинцю повністю або частково. Покарання має на меті запобігання та виправленню з боку засуджених і інших «нестійких» членів суспільства, а дослідження здійснення процедури, амністії і помилування сприяє поглибленню знань про дане явище для забезпечення ефективності виправлення.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини щодо регламентації здійснення процедури амністії та помилування.

Предметом дослідження є законодавчі норми та теоретичні положення, якими визначено амністію та помилування.

Метою дослідження є об’єктивне та повне розкриття теми, дослідження амністія та помилування за кримінальним правом.

Нашим завданням відповідно до поставленої мети буде дослідити загальнотеоретичні аспекти здійснення амністії та помилування, значення цих інститутів та на кінцевому етапі дослідження зробимо відповідні висновки.

Практичне значення полягає в подальшому використанні набутих знань щодо специфіки звільнення від покарання в своїй майбутній юридичній діяльності.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновку та списку використаних джерел. Налічується шістнадцять використаних джерел. Загальна кількість сторінок – 18, кількість сторінок разом з використаними джерелами – 20.


Розділ 1. Амністія за кримінальним законом України

Амністія - акт про повне або часткове звільнення від відбування покарання категорії осіб визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи які розглянуті судами, але вироки щодо цих осіб не набрали законної сили. Амністія є виявом гуманності з боку держави. Згідно з ч. 3 ст. 92 Конституції України амністія оголошується Законом України. Таким чином питання про її проголошення знаходиться у компетенції Верховної Ради України.

    Загальні положення про амністію в Україні регламентуються Законом України «Про застосування амністії в Україні» від 01.10.1996 р. № 392/96-ВР[1] (в редакції Закону від 02.06.2011 р. № 3465–VI[2]). Актом про амністію може бути передбачено:

а) повна амністія - повне звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання;

б) часткова амністія - часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання;

    Не допускається застосування амністії до осіб:

а) кримінальні справи яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду, але не розглянуті судом з постановленням обвинувального вироку;

б) смертну кару яким в порядку помилування замінено на позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі;

в) які мають дві і більше судимості за вчинення умисних тяжких та/або особливо тяжких злочинів;

г) яких засуджено за злочини проти основ національної безпеки України, терористичний акт, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; ґ) яких засуджено за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину, крім зазначених у пункті «г», які відбули менше двох третин призначеного вироком суду основного покарання;

д) яких засуджено за злочин або злочини, що спричинили загибель двох і більше осіб;

е) стосовно яких протягом останніх десяти років було застосовано амністію або помилування незалежно від зняття чи погашення судимості та які знову вчинили умисний злочин;

є) які не відшкодували завдані ними збитки або не усунули заподіяну злочином шкоду.

Законом про амністію можуть бути визначені й інші категорії осіб, на які амністія не поширюється.

    Рішення про застосування чи незастосування амністії приймається судом стосовно кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання.

    Особи, на яких поширюється дія закону про амністію, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання, але конфісковане майно чи штраф - не повертаються. Питання про погашення чи зняття судимості стосовно осіб, до яких застосовано амністію, вирішується відповідно до положень Кримінального кодексу України.

    Закони про амністію, за винятком законів про умовну амністію, Верховна Рада України може приймати не частіше одного разу протягом календарного року.

Востаннє такий закон було прийнято у грудні 2016 року, тобто більше 3 років тому. ЗУ «Про амністію у 2016 році» № 1810-VIII від 22.12.2016[4] був опублікований у «Голосі України» №163[3], 6 вересня. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і підлягає виконанню протягом трьох місяців.

Виконання цього Закону покладається на суди.

За законом звільненню з місць обмеження волі підлягають засуджені, невідбута частина покарання у яких на день набрання чинності цим Законом становить менше одного року.

Статтею першою Закону звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі підлягають особи, визнані винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким, особи, визнані винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким а також особи, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили:

а) які на момент вчинення злочину були неповнолітніми;

б) жінки, які є вагітнимина день набрання чинності цим Законом;

в)що не позбавлені батьківських прав, на день набрання чинності цим Законом маютьдітей,яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами;

г) які на день набрання чинності цим Законом в установленому порядку визнано інвалідами першої, другої чи третьої групи, а також хворими на активну форму туберкульозу, онкологічні захворювання III, IV, СНІД III, IV клінічні стадії та інші тяжкі хвороби, що перешкоджають відбуванню покарання та підпадають під визначення переліку захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання[5].

ґ) які на день набрання чинності цим Законом досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»[6];

д) ветерани війни (учасники бойових дій, інваліди війни та учасники війни, які підпадають під дію Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»[7]);

е) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілі внаслідок Чорнобильської катастрофи - особи, які підпадають під дію Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»[8] та аналогічних законів інших держав - колишніх республік СРСР;

є) які на день набрання чинності цим Законом мають одного чи обох батьків, які досягли 70-річного віку або визнані інвалідами першої групи, за умови, що в цих батьків немає інших працездатних дітей.

Закон звільняє засуджених за частинами другою, третьою і четвертою статті 408, статтею 410, частинами другою, третьою і четвертою статті 411 Кримінального кодексу України, які захищали Україну та вироки щодо яких не набули законної сили.

Крім того, звільненню підлягають особи, засуджені за нетяжкі злочини, проте які не підпадають під дію статті 1, але відбули ¼ призначеного строку основного покарання.

Злочинці, засуджені за умисні злочини на строк не більше десяти років, отримають волю, якщо вони відбули більше половини строку. Це ж стосується засуджених за необережні злочини до 12 років.

Закон звільняє багатьох військовослужбовців - засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості та засуджених вперше за тяжкі злочини, якщо вони відбули ½ покарання.

Усім іншим злочинцям, засудженим за злочини, що не є особливо тяжкими, невідбуту частину покарання скорочують наполовину.

Особи, до яких амністія не застосовується, перелічені у статті 9 Закону України «Про амністію у 2016 році» та у статті 4 Закону України "Про застосування амністії в Україні».

Питання про застосування амністії вирішує суд за ініціативою особи, яка підтримує публічне обвинувачення в суді чи здійснює нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, органу або установи виконання покарань, а також за ініціативою обвинуваченого (підсудного) чи засудженого, їхніх захисників чи законних представників. Під час розгляду судами справ про застосування амністії участь прокурора в судовому засіданні є обов’язковою, участь може брати захисник.

В 2020 році було зарегестровано два законопроекти щодо амністії ув’язнених з місць відбування покарання. Законопроект 3181[9] від 06.03.2020 метою прийняття даного законопроекту є зменшення кількості осіб, які утримуються в місцях позбавлення волі, та, як наслідок, заощадження бюджетних коштів, що витрачаються на утримання цих засуджених. Законопроект містить аналогічну структуру порівняно із законом 2016 року. Проте, є певні відмінності які стосуються осіб:

  • які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України;

  • які брали безпосередню участь в АТО, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях;

Та законопроект 3397[10] від 27.04.2020 «Про амністію засуджених (щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2)»

По всьому світу з пенітенціарних установ ув'язнених відпускають. Цю ідею підтримують в ООН: верховний комісар з прав людини Мішель Бачелет закликала звільнити людей, які перебувають в групі ризику. За її словами, у багатьох країнах тюрми переповнені, в таких умовах фізичне дистанціювання та самоізоляція практично неможливі. «Влада повинна зробити кроки для запобігання смертей серед ув'язнених і персоналу», – закликала вона.

Так якщо вірити статистиці, то застосування амністії в попередні роки свідчить, що вона не тягне за собою ускладнення криміногенної ситуації в державі. А оголошення амністії сприяє утвердженню демократичних та гуманних засад у суспільстві та є проявом людяності.

Розділ 2. Помилування за кримінальним правом України.

Аналізуючи правову політику у сфері протидії злочинності в Україні, слід зазначити, що її визначальними рисами є гуманізація, індивідуалізація та економія кримінальної репресії, власне цьому й сприяє звільнення від відбування покарання. Здійснення помилування вважається проявом милосердя щодо особи, яка скоїла злочин та є водночас дієвим стимулом для виправлення осіб, які відбувають кримінальне покарання.

Даний кримінально-правовий інститут відомий людству ще здавна і з’явився одночасно з державною владою й системою правосуддя. Як правило, конституційним правом помилування наділений глава держави.

В Україні має право просити про помилування будь-який засуджений, незалежно від вчиненого ним злочину, якщо обвинувальний вирок набрав законної сили, а надати його може виключно Президент України (п. 27 ч. 1 ст. 106 Конституції України)[11]. Відповідно до ст. 87 Кримінального кодексу України Президент України здійснює помилування лише стосовно індивідуально визначеної особи[12].

Питання, пов’язані із застосування помилування, регулює відповідне Положення про порядок здійснення помилування (далі – Положення)[13]. Пункт 2 цього Положення визначає, що помилування засуджених здійснюється у виді:

1) заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше 25 років (клопотання про помилування при цьому може бути подане після відбуття особою не менше 20 років призначеного покарання, відповідно до ч. 2 п. 4 даного Положення);

2) повного або часткового звільнення від основного і додаткового покарань.

Так, за злочин невеликої або середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, а також за необережний тяжкий злочин, помилування може бути застосовано тільки після відбуття не менше однієї третини строку покарання, призначеного судом.

За умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин помилування може бути застосовано тільки після відбуття не менше половини строку призначеного судом покарання.

За вбивство при обтяжуючих обставинах, за інший умисний особливо тяжкий злочин, за злочини проти неповнолітніх, тероризм, злочини, пов`язані з незаконним обігом наркотичних засобів, помилування може бути застосовано тільки після відбуття не менш як двох третіх призначеного судом покарання.

Засудженим до довічного позбавлення волі, після відбуття не менш як 20 років призначеного покарання

Слід зазначити, що особа звільняється в разі її помилування безумовно від призначених їй покарань, оскільки помилування з випробувальним строком не передбачено чинними нормативно-правовими актами України. Саме це й викликало певні дискусії серед науковців, адже в разі звільнення особи не виключено вчинення нею знову нового злочину.

Ознайомившись з даним Положенням, бачимо відсутність можливості здійснювати помилування у вигляді заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, яке було в його попередніх редакціях. Пояснити це можна тим, що ст. ст. 85, 87 Кримінального кодексу України не передбачають в якості видів помилування заміни покарання або його невідбутої частини більш м’яким.

Науковці звертають увагу з цього приводу і зазначають, що таке рішення законодавця не є обґрунтованим. Обраний суб’єктом законодавчої ініціативи шлях вдосконалення законодавства не є раціональним та прогресивним. Деякі особи, які відбувають покарання за вчинення особливо тяжких злочинів, в силу своїх індивідуальних психологічних характеристик потребують не повного чи часткового звільнення від покарання, а саме заміни покарання чи його невідбутої частини більш м’яким. Таким чином, вид помилування заміна невідбутої частини покарання більш м’яким заслуговує на своє повернення до Положення про порядок здійснення помилування 2015 року. Водночас, з метою узгодження законодавства у цій сфері, ст. 87 КК України треба доповнити положенням про можливість здійснення актом про помилування заміни невідбутої частини покарання більш м’яким.

Не знайшла свого чіткого вирішення в регламентації акта про помилування і проблема відшкодування спричиненої кримінальним правопорушенням шкоди, право потерпілого на обов`язкове відшкодування завданої йому шкоди особою, до якої застосовується помилування, і право вимагати такого відшкодування, хоча законною підставою звільнення, від відшкодування, в данному випадку може бути лише відмова потерпілого.

Інститут помилування потрібно розглядати ще і як політичний або конституційно-правовий інструмент. За тривалу історію людської цивілізації помилування певних осіб багато разів виступало засобом досягнення міждержавного або внутрішньодержавного компромісу. Воно доволі часто було умовою припинення військових конфліктів, налагодження дипломатичних відносин між країнами або ж досягнення єдності народів та замирення ворогуючих політичних сил. Наприклад, у 2016 р. була помилувана українська льотчиця Надія Савченко з метою обміну на двох засуджених в Україні громадян Росії.

Інститут помилування в Україні потребує на сьогоднішній день значного вдосконалення. З цього приводу випливає питання, чи відповідає інститут помилування Конституції України, в якій ч. 1 ст. 124 чітко зазначає, що правосуддя в Україні повинно здійснюватися виключно судами, а привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Зрозуміло, що засудження особи, тобто призначення їй покарання та звільнення від нього крім суддів, не може здійснюватися ніким.

На сьогоднішній день клопотання про помилування засудженого разом з необхідними документами надсилаються до Департаменту з питань громадянства, помилування, державних нагород Офісу Президента України. Департамент готує матеріали до попередньої перевірки, Відповідно до п. 8 Положення, Комісією при Президентові України у питаннях помилування (далі – Комісія), до складу якої входять висококваліфіковані юристи, громадські діячі, політики та представники творчої інтелігенції.

Про клопотання, які не підлягають задоволенню, Департамент повинен доповісти Комісії, відповідно до п. 10 Положення, а Комісія в свою чергу доповідає Президентові України (п. 12 Положення). Таким чином постає питання, чи є можливість у Президента держави слухати доповіді щодо тисячі клопотань засуджених про помилування, які не підлягають задоволенню? Як бачимо, до функцій Президента України Положенням віднесено лише помилування засуджених за рішенням Комісії, а функція відмови в помилуванні повністю належить до компетенції Комісії, що суперечить Конституції України. Тобто в Україні здійснення помилування засуджених сконцентровано не в органі державної влади, а допоміжних (дорадчих) органах, які не повинні мати владних повноважень. Натомість, у більшості європейських країн (Данії, Норвегії, Швеції, Франції, Австрії, Польщі) до процедури помилування залучається міністерство юстиції, Генеральний прокурор та суд. Тільки в Чехії, подібно до України, є Канцелярія Президента, яка здійснює розгляд клопотань про помилування.

Аналізуючи Укази Президента України про помилування засуджених, починаючи із прийняттям Кримінального кодексу України 2001 р., зокрема, 2001–2019 рр., слід зауважити, що кількість даних осіб зменшилася майже у 100 разів. Так, у 2001 р. було помилувано 1162 особи, натомість у 2016 р. – 18 осіб. Найменша кількість помилуваних була в 2011 р. – чотири особи та в 2014 р. – одна особа. Упродовж 2018–2019 рр. загальна кількість помилуваних в Україні становила 18 осіб.

Щодо помилування осіб, засуджених до довічного позбавлення волі в Україні, то слід зазначити про те, що українське законодавство значно відстає від європейського. Міжнародне та національне право визнає, що головною метою будь-якого покарання є виправлення людини і це, безумовно, повинно бути стимулом для засудженого, що надає йому право розраховувати на звільнення. На жаль, для осіб, яким призначено покарання у виді довічного позбавленя волі в Україні єдиною можливістю звільнення є процедура помилування, яка в нашій державі є не ефективною.

За статистичними даними Адміністрації кримінально-виконавчої служби України, чисельність довічно ув’язнених осіб становила на 1 січня 2020 р. 1536 осіб (рік тому – 1541 особа, два роки тому – 1572 особи, три роки тому – 1579 осіб), в тому числі 23 жінк[14]. Варто зауважити, що в останні чотири роки кількість довічно засуджених зменшується попри те, що за даними Державної судової адміністрації щороку додається приблизно 20 знову засуджених довічників. Основною причиною є смертність засуджених. Так, у 2017 р. вмерло 33 довічно ув’язнених особи, а в 2018 р. – 27 осіб. Стільки ж довічників вмерло й у 2019 році. Призначення покарання в Україні у виді довічного позбавлення волі, як бачимо, означає повільну страту цих осіб, оскільки умови утримання в’язнів не найкращі, а шансів вийти на волю шляхом помилування практично немає.

Адвокати Гельсінської спілки у справі «Пєтухов проти України» внесли низку зауважень щодо недосконалості механізму помилування, зокрема, у разі засудження особи до довічного позбавлення волі: 1. Після відбування 20 років покарання довічно засуджений має право на помилування, яке замінить довічний термін на 25 років. Стаття 87 КК України не дає чіткого визначення, чи має засуджений відбувати ці 25 років «з нуля» чи йому зарахують попередньо відбуті роки. 2. Чи може довічно ув’язнений, отримавши новий термін 25 років, звільнитися умовно-достроково після відбування 3⁄4 цього покарання. 3. Особи, засуджені за тяжкі та особливо тяжкі злочини, можуть бути помилувані «у виняткових випадках при наявності надзвичайних обставин». Що це за обставини – закон не визначає. З практики відомо, що йдеться про невиліковно хворих або фізично непрацездатних в’язнів. Звільняють зазвичай безнадійно хворих, тому ця процедура, вважаємо, не є «можливістю звільнення». Ці умови обмежують можливість засудженого, який став на шлях виправлення. 4. Комісія з помилування розглядає клопотання заочно, без участі засудженого, а, отже, позбавляє можливості бути почутим або відповісти на запитання членів Комісії. 5. Комісія з помилування складається, окрім невизначеної кількості адвокатів, із «громадських діячів, політиків та інтелектуалів». Останні неспеціалісти і не здатні до професійної експертизи клопотань про звільнення. 6. Відсутня чітка процедура, згідно з якою тюремна адміністрація готує свою письмову думку, характеристику прохача та інші документи, які вплинуть на рішення Комісії. Прохач не може оскаржити інформацію, викладену у цих документах. 7. Комісія з помилування не зобов’язана мотивувати своє рішення в разі, якщо вона приймає рішення відхилити клопотання. А отже, довічно ув’язнений ніколи не дізнається, чому клопотання було відхилено. 8. Рішення Комісії та Президента ніде не публікуються і не підлягають подальшому розгляду судами. 9. Комісія може відхилити прохання, не надсилаючи його до Президента, Президент може відхилити прохання, не дивлячись на рекомендацію Комісії. Це додатково обмежує шанси ув’язненого. 10. Оскільки відсутній судовий розгляд відмови у помилуванні, то неможливо взагалі встановити, чи керувалися Комісія та Президент взагалі хоч якимись міркуваннями з цього приводу[15]. Таким чином, усі ці проблемні питання доцільно було б чітко зазначити у законодавстві шляхом внесення відповідних змін.

Слід зауважити, що 26 листопада 2015 р. народні депутати підтримали законопроект No 2292 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заміни довічного позбавлення волі більш м’яким покаранням»[16], згідно з яким «у разі заміни засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк двадцять п’ять років у строк відбування покарання повністю зараховується час перебування під вартою та період фактичного перебування у місцях позбавлення волі». Але Президент України наклав вето на даний закон. Після внесення до нього відповідних змін 3 жовтня 2018 р. вето президента не було подолано, закон відхилили.

Звернувшись до досвіду країн із розвиненими системами виконання покарань, слід зауважити, що мінімальна кількість років, які необхідно відбути у в’язниці для отримання можливості бути звільненим від довічного позбавлення волі, є різною: Австрія – 15, Бельгія – 15, зі збільшенням до 19 або 23 років для реци- дивістів, Кіпр – 12, Данія – 12, Фінляндія – 12, Франція – 18, Німеччина – 15, Угорщина – 20, Ірландія, Ліх- тенштейн – 1), Люксембург – 15, Монако – 15, Швеція – 10, Швейцарія – 15 років, що може бути зменшено до 10, Македонія – 15 років.

Клопотання про помилування розглядаються в більшості із вказаних країн Міністром юстиції. У разі позитивного висновку, справа передається Міністром юстиції Генеральному прокуророві для повного всебічного розслідування. Лише тоді його підписує Президент (наприклад, ст. R-133-1 Кримінального кодексу Франції). В Іспанії аналогічно, перш, ніж Король вирішить питання про помилування, клопотання повинен розглянути Міністр юстиції. Обов’язково враховується, чи не порушить помилування засудженого права тре- тіх осіб чи потерпілих від злочину. За будь-яких обставин, помилування не звільняє від цивільної відповідальності за злочин. Особливістю помилування в Чеській Республіці є те, що помилування, як правило, надається за запитом, але Президент Республіки також може надати помилування за власним бажанням. Наприклад, Міністр юстиції (або інші) може подати Президенту Республіки окремі пропозиції стосовно осіб, які не підпадають під амністію чи інші види звільнення, однак вони заслуговують на помилування. В Австрії щороку Міністерство юстиції видає запити до установ виконання покарань для того, щоб подали списки засуджених, які мають шанс на помилування. Уся процедура, підготовка матеріалів та їх подача здійснюється шляхом електронного подання та заповнення бланків. Аналізуючи досвід зарубіжних країн, було помічено, що деякі країни мають певні обмеження щодо злочинів, за які можливе помилування. Так, в Ізраїлі, для прикладу, не можна милувати засуджених за військові злочини, в Австрії на законодавчому рівні вста- новлені особи, які не підлягають помилуванню. Здебільшого, вищезазначений досвід іноземних держав з питань помилування має позитивні моменти і міг би бути застосований в Україні.
Висновок

Проаналізувавши тему наукового дослідження – «Амністія та помилування за кримінальним правом України», можна зробити ряд висновків.

Згідно ч. 3 ст. 86 КК України, амністія застосовується до осіб що відбувають покарання, або кримінальні справи які розглянуті судом, але вирок не набрав законної сили.

Так, згідно до п. 3 Указу Призидента «Положення про порядок здійснення помилування», право клопотати про помилування має тільки засуджена особа, або її захистник.

Вивченю застосування амністії та помилування приділяють увагу багато науковців. Підсумовуючи викладене вище, можна виділити призначення амністії та помилування – це певний стимул для злочинця, отримати від держави прощення, обравши потрібну поведінку і ставши на шлях виправлення.

Значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а справедливістю, можливістю виправлення особи, а також запобіганню нових кримінальних порушень.

Отже, покарання має на меті запобігання та виправленню з боку засуджених і інших «нестійких» членів суспільства, а дослідження здійснення процедури, амністії і помилування сприяє поглибленню знань про дане явище для забезпечення ефективності виправлення.

Проаналізувавши теоритичну та практичну частини застосування амністії і помилування було розглянуто і виділено його основні ознаки, такі як: 1) покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених; 2) передбачені підстави, тобто можливої, корисної поведінки у кримінальному законі; 3) застосовується до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення та її вину доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду; 4) є дієвим стимулом для виправлення осіб; 5) кожна справа розглядається індивідуально беручи до уваги особу засудженного та характеристику тюремної адміністрації; 6) може бути застосовано лише за вироком суду від імені держави або за рішення Президента України.

Отже амнісія та помилування це встановлена законом можливість державного прощення, що є дієвим стимулом для виправлення винних у скоєнні злочену осіб, що застосовується лише за вироком суду, або Указом Президента України до кожної особи індивідуально.

Список використаних джерел:
1. ЗУ «Про Застосування амністії в Україні» № 48, 1996

URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/620/96-вр

2. ЗУ «Про внесення змін до Закону України "Про застосування амністії в Україні"» № 51, 2011 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3465-17#Text

3. Голос України, № 1810-VІІІ. 22.122016

URL: http://www.golos.com.ua/article/293192

4.ЗУ «Про амністію у 2016 році» № 37, 2017

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1810-19#Text

5. Наказ Міністерства юстиції України Міністерство охорони здоров’я України № 1348/5/572, 15.08.2014 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0990-14/paran306#n306

6. ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № № 49-51, 2003URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15/paran464#n464

7. ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 45, 1993 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3551-12#Text

8. ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 16, 1991URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/796-12#Text

9. Проект Закону про амністію у 2020 році, № 3181 від 06.03.2020 URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=68322

10. Проект Закону про амністію засуджених, № 3397 від 27.04.2020

URL: https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=68676

11. Конституція України № 30, 1996

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр#Text

12. Кримінальний Кодекс України № 25-26, 2001

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text

13. Указ Президента України « Про Положення про порядок здійснення помилування» № 223/2015, 2015

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/223/2015#Text

14. Кримінально-виконавча система України в 2019 році. Статистичний огляд. URL:http://ukrprison.org.ua/articles/1581323348

15. Шинкаренко O. Пожиттєве чи смертний вирок?

URL: https://lb.ua/blog/oleg_shynkarenko/339915_pozhittieve_chi_smert

16. Пропозиції Президента до Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заміни довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням» № 2292 від 03.03.2015 http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=54261


скачати

© Усі права захищені
написати до нас