Вступ
Упродовж останнього десятиріччя в Україні посилюється суспільна увага до дітей з обмеженими фізичними можливостями, активізуються процеси їх адаптації в соціумі, розробляються нові моделі підтримки дітей з особливими потребами та їх інтеграції в соціальне середовище. Саме ці напрямки роботи з дітьми-інвалідами вимагають створення ефективних механізмів включення дітей з обмеженою фізичною дієздатністю у процес повноцінного навчання та виховання як засобу інтеграції їх у суспільство та ефективної самореалізації.
Актуальність теми. На сьогоднішній день діти з проблемами фізичного розвитку в Україні не мають достатнього належного доступу до процесу навчання в загальноосвітній школі. В українському законодавстві існує чимало законів, постанов, кодексів та інших нормативно-правових актів, які певною мірою звертаються до таких питань, як: пенсії, реабілітація та освіта дітей з обмеженими фізичними можливостями. Нагадаємо, що у Законі України «Про освіту» (1991) наголошується, що освіта є правом усіх українських громадян «незалежно від їх стану здоров’я, і повинна також надаватися системою загальноосвітніх закладів для дітей з особливими потребами фізичного розвитку» [1]. Проте, сучасне законодавство зосереджене переважно на створенні й збереженні мережі закладів спеціальної освіти для дітей з особливостями фізичного розвитку, а не на максимальному використанні ресурсів загальноосвітніх шкіл у цьому питанні.
Таким чином, з одного боку, в Україні забезпечується певний рівень освіти дітей з обмеженою дієздатністю (надомне навчання), а з іншого – унеможливлюється їх повноцінна інтеграція в соціум, оскільки діти з вадами фізичного розвитку в умовах загальноосвітньої школи не мають можливості спілкування і взаємодії зі здоровими дітьми, що виступає необхідною передумовою їх ефективного саморозвитку і самореалізації.
Зауважимо також, що діюча законодавча база, яка регулює питання соціального буття інвалідів, розроблялася в Україні переважно без повного урахування позиції батьків, які виховують дітей з особливостями фізичного розвитку та громадських організацій, що відстоюють права неповносправних. Для того, щоб створити суспільство, яке б сприяло ефективній соціальній інтеграції дітей з особливими потребами, необхідно поглиблювати знання громадськості щодо соціальної природи неповносправності, а також розуміння й усвідомлення суспільством цінності кожної дитини, пріоритетів людської гідності і забезпечення рівних прав та можливостей для всіх людей, не зважаючи на фізіологічні конституційні відмінності.
Необхідно зазначити, що провідною ідеєю багатьох світових освітніх систем є спільне навчання здорових дітей з дітьми, що мають вади фізичного розвитку (Канада, Норвегія, США, Швеція та ін.). На сьогодні в Україні існують лише поодинокі спроби запровадження інтегрованих класів при шкільних установах загального типу. Так, плідним виявляється досвід вітчизняної громадської організації «Крок за кроком» щодо впровадження подібних класів у таких обласних центрах, як Київ, Львів, Івано-Франківськ, Одеса та Полтава. Однак запровадження у загальноосвітніх закладах інклюзивних технологій вимагає сьогодні від фахівців, покликаних допомагати особливим дітям, спеціальної підготовки у напрямі роботи з дітьми-інвалідами, з сім’ями, які виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, та в цілому з соціальним середовищем.
Окрім того, в сучасному соціокультурному середовищі спостерігається низка протиріч між:
поступовим уведенням інклюзивних технологій в освітньо-виховний простір і непідготовленістю шкіл до включення дітей з особливими фізичними потребами у повноцінне шкільне середовище;
недостатнім використанням потенціалу шкільного соціального педагога у роботі з дітьми з обмеженими фізичними можливостями і наявною потребою у професійній допомозі соціального педагога дітям-інвалідам в умовах шкільного виховного простору.
Таким чином, зростання соціально-педагогічної актуальності порушеної проблеми, поступове введення інноваційної інклюзивної моделі навчання дітей з особливостями фізичного розвитку в загальноосвітніх школах України зумовили вибір теми нашого дослідження «Інклюзивне навчання дітей з обмеженими фізичними можливостями в загальноосвітній школі: погляд сьогодення».
Об’єкт дослідження: діти з обмеженими фізичними можливостями.
Предмет дослідження: інклюзивна модель навчання дітей з обмеженими фізичними можливостями в загально-освітніх закладах.
Мета дослідження: вивчення особливостей організації інноваційної інклюзивної орієнтації процесу навчання дітей з обмеженими фізичними можливостями в шкільному середовищі.
Завдання дослідження:
науково проаналізувати особливості соціалізації дитини з обмеженими функціональними можливостями в соціумі;
охарактеризувати основні моделі соціальної підтримки дітей з фізичними вадами;
визначити зміст, форми та методи діяльності педагогічних працівників з дітьми та сім’ями, які виховують дітей з обмеженою дієздатністю;
визначити ступінь підготовленості загальноосвітніх закладів щодо впровадження інклюзивної моделі освіти дітей з обмеженою фізичною дієздатністю;
розробити практичні рекомендації шкільному соціальному педагогу, батькам щодо роботи з дітьми з особливими потребами в процесі їх навчання в умовах загальноосвітньої школи.
Експериментальну базу становить загальноосвітня школа №8, м. Ізмаїла.
Структура роботи складається зі вступу, 2 розділів, 8 пунктів, висновків, списку використаних джерел (28 найменувань) та додатків (4 сторінок). Обсяг основного тексту - 40 сторінок, загальний обсяг дослідницької роботи становить 49 сторінок.