1   2   3   4
Ім'я файлу: Ярова.docx
Розширення: docx
Розмір: 104кб.
Дата: 16.11.2022
скачати
Пов'язані файли:
Лабораторна робота 1-2.docx
Конкурентоспроможність продукції підприємства та шляхи її підвищ
Реферат№3_Басько_Андрій.doc
Міністерство освіти і науки України.docx
Реферат історія.docx
2 модуль.docx
Електронна_комерція_Метод_вказ_до_вик_лаб_роб_і_сам_роботи_.doc
Курсова робота ЕОМ Василечко А.І..docx
Планування аудиту 19.09.docx
Курсова робота_менеджмент_Тимофієв_Р_В_МН_ЛГ_3_7.docx
курсова робота docx.docx

ВСТУП



Основним завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. Реалізація цих завдань здійснюється, зокрема, за допомогою надання суду сторонами справи усіх наявних у них доказів на підтвердження своєї правової позиції. Сутність поняття доказів, їх види та особливості будуть розглянуті в даній курсовій роботі.

Актуальність дослідження процесу доказування в адміністративному судочинстві, визначення його особливостей та етапів полягає, з одного боку, в основоположному значенні цих процесів для відправлення справедливого і неупередженого судочинства, ефективному захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та законних інтересів осіб. З іншого боку, ця тема набула актуальності у зв’язку з прийняттям 2017 року нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою інститут доказування зазнав значних змін. Тому дане дослідження присвячене доказам в адміністративному процесі.

Мета і завдання дослідження. Головною метою дослідження є комплексний аналіз процесу доказування в адміністративному судочинстві, огляд видів доказів, а також визначення основних новел законодавства та дослідження їхнього впливу на здійснення судочинства.

Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

  • визначити поняття та сутність доказів в адміністративному судочинстві;

  • проаналізувати види доказів в адміністративному судочинстві;

  • дослідити особливості обов’язку доказування в адміністративному судочинстві

  • окреслити випадки, за яких особи звільняються від доказування;

  • здійснити аналіз особливостей практичної реалізації залучення певних видів доказів в адміністративному судочинстві.

Об’єктом дослідження є інститут доказування в адміністративному процесі.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні особливості процесу доказування та впливу його здійснення на винесення судами рішень в адміністративних справах.

Під час написання курсової роботи були використані наступні методи дослідження:

  • системно-науковий – для опрацювання наукових праць за темою дослідження;

  • структурно-функціональний – для вивчення та класифікації стадій доказування;

  • метод аналізу та синтезу – для виявлення особливостей доказової діяльності різних суб’єктів доказування;

  • метод абстрагування – для аналізу доцільності реформування інституту доказування та впливу таких змін на адміністративне судочинство в цілому.

Інформаційна база дослідження. Різні аспекти вищезазначеної проблематики досліджували багато науковців, зокрема Т. М. Кучер, В. В. Мигович, В. А. Сьоміна, Н. В. Александрова, Р. О. Куйбіда, В. К. Колпаков, В. В. Гордєєв, Я. С. Калмикова, Д. І. Голопапа, О. В. Гаран, В. С. Петренко, О. М. Клюєв, Я. С. Калмикова О. М. Дубенко, Н. Я. Ченкова, Д. Гетманцев та інші. Крім того, дослідження проведено на підставі наступних нормативно-правових актів: Кодекс адміністративного судочинства України, Цивільний процесуальний кодекс, Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Разом з тим, напрацювання нової судової практики щодо інституту доказування, а також дискусійність цієї теми у наукових колах дає підстави стверджувати про необхідність додаткових досліджень окремих питань щодо доказів та доказування в адміністративному процесі.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ДОКАЗІВ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ
    1. Поняття та сутність доказів в адміністративному судочинстві


Вирішення цивільних спорів, передусім, спрямоване на захист прав, свобод та законних інтересів осіб від протиправних посягань. Принцип змагальності сторін у цивільному процесі хоч і зазнав деякої трансформації після набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України у новій редакції [1], однак є базовим та основоположним в адміністративному судочинстві.

Зі свого боку реалізація цього принципу здійснюється за допомогою надання суду сторонами справи усіх наявних у них доказів на підтвердження своєї позиції у справі.

Легальне визначення поняття доказів міститься у частині першій статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи [1].

Дослідниця Т. М. Кучер справедливо зауважила, що незважаючи на велику кількість наукових досліджень у сфері цього інституту, вчені, аналізуючи його зміст, структуру, форму, все більше розуміють глибинність та недосяжність його дійсної суті.

Особливу увагу науковця привертає розкриття його правової природи та відмежування від суміжних явищ і понять, яке вона досліджує через призму поглядів різних вчених, які вона зводить до наступного. Так, деякі науковці розкривають поняття доказів через засоби доказування, тим самим ототожнюючи їх. Інші вчені навпаки – розмежовують ці поняття, зазначаючи, що вони є взаємообумовленими і перебувають у нерозривному зв’язку. Представники ще однієї категорії науковців виділяють критерії, за якими здійснюється поділ між поняттями доказів та засобів доказування, і відносять конкретні їх види до цих груп [18, с. 83-84].

Отже, виходячи із законодавчо закріпленого терміну, доказами є дані, а не форми їх закріплення чи безпосередні джерела.

На даний час найбільшу підтримку серед науковців отримало «єдине» розуміння доказу. Прихильники даного підходу стверджують, що доказ виступає у вигляді єдності фактичних даних його змісту та їхніх процесуальних джерел. Дана група науковців вважає, що розуміння судових доказів саме як діалектичної єдності змісту та форми відображає зміст процесуального закону. На думку науковців, ця концепція є загальновизнаною та відображається у сучасній науковій та навчальній літературі, а отже не потребує додаткових аргументів [19, с. 68].

З цього приводу Т. М. Кучер зауважує, що відомості, які становлять інтерес для суду, можна отримати через їхніх носіїв (сторону, представника, третю особу) або безпосередніх об’єктів (річ, майно, документ тощо) [18, с. 84].

З’ясування сутності доказів в адміністративному судочинстві здійснюється через призму їх основних характеристик, які також можна вважати вимогами до доказів у цивільному процесі. Діючий КАС України до таких ознак відносить належність доказів, їх допустимість, достовірність та достатність [1, ст. 73-76].

Варто зауважити, що з набранням чинності Законом України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (15.12.2017), законодавець висуває аналогічні вимоги до доказів як адміністративному, так і у цивільному судочинстві, а отже для дослідження даного питання вважаємо за доцільне використовувати також напрацювання вчених-цивілістів у цій галузі.

Так, згідно зі ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. [1, ст. 73].

Натомість предметом доказування КАС України визначає обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Керуючись цією ознакою, суд має можливість з усієї маси наданих доказів відокремити ті, які дійсно мають значення для справи, тобто несуть у собі інформацію про обставини, що стосуються конкретного судового спору.

З іншого боку, оцінка доказів через призму їх належності дає змогу проігнорувати докази, які не містять інформації, що має значення для справи, та не витрачати додатковий час для оцінки їх за іншими ознаками [6, с. 148].

Таким чином, належність доказів пов’язується не з кількістю цих доказів, а з їхньою якістю, тобто з тим, яку інформацію вони в собі містять, як пов’язані з фактами, які підлягають встановленню в справі, і через цей зв’язок можуть підтвердити чи спростувати їх [24, с. 13].

Допустимість доказів полягає в необхідності неухильного дотримання законодавчих вимог до процесуального порядку отримання доказів. Таким чином, законодавець установив універсальне правило, за яким фактичні дані, отримані судом з порушенням встановленого процесуального порядку, апріорі є недопустимими, а отже не можуть бути враховані при винесенні рішення.

Ще однією основоположною вимогою до критерію допустимості доказів є те, що обставини справи, які за законом мають бути підтвердженими певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування [1, ст. 74].

Вимога про залишення поза увагою суду доказів, отриманих з порушенням встановленого законом порядку, стосується всіх без виключення доказів незалежно від категорії справ та позовних вимог.

Таким чином, при розгляді справи суду обов’язково необхідно з’ясувати, з якого джерела отримані надані сторонами докази.

Але виникає питання, як суду визначити джерело цих доказів, бо більшість з них сторони збирають поза залом судових засідань. Суд, якщо в нього виникають певні сумніви щодо джерела чи достовірності доказів, має це перевірити [24, с. 14].

Тим більше, що такий процесуальний обов’язок покладено на суд новою редакцією КАС України.

Достовірність доказів відображає відповідність встановлених обставин справи фактичним обставинам. Достовірність та істина є взаємопов’язаними категоріями. Достовірність висновків суду можна ототожнити з правильним встановленням обставин справи.

Лише достовірні факти можуть бути джерелом правильних висновків суду та, як наслідок, ухвалення законного рішення, а отже факти та обставини в адміністративній справі повинні бути встановлені з повною достовірністю [22].

Достатність доказів – це якісна характеристика процесу (стан), що дає змогу суду зробити однозначний висновок з наявної у справі сукупності доказів і вирішити справу по суті [1, ст. 76].

Це ознака засобу доказування у конкретній справі, оскільки вона залежить від суб’єктивної оцінки судом поданих доказів.

Визначення достатності доказів має важливе значення у справах зі суперечливими доказами, зокрема позовного провадження. Наприклад, коли висновок експерта є вірогідним і не дає однозначну відповідь на поставлені експерту питання. У такому разі вірогідний висновок експерта можна тлумачити і на користь позивача, і відповідача [12, с. 103].

Виходячи з вищевикладеного, законодавець ставить чотири найголовніші вимоги до доказів, що розглядаються судом – це належність, допустимість, достовірність та достатність. Доповнення двома останніми вимогами нової редакції КАС України можна вважати прогресивним кроком для забезпечення принципу справедливості суду.


  1   2   3   4

скачати

© Усі права захищені
написати до нас