1   2   3   4   5
Ім'я файлу: Vse.doc
Розширення: doc
Розмір: 285кб.
Дата: 29.06.2020

Вступ

Однією з ознак цивілізованості країни, свідченням залучення суспільства до світового співтовариства є рівень розвитку духовності її громадян, моральні цінності та ідеали, котрі сповідує більшість населення. Згідно із методологією даного дослідження духовний світ молоді визначається сукупністю характеристик духовного світу особистості, наявністю і специфікою сталих відносин із складовими духовної спадщини - освітою, наукою, мистецтвом, релігією, мораллю, етикою. Стан духовного здоров’я обумовлюється засвоєною молодою людиною системою цінностей, її ментальністю, ставленням до сенсу життя, оцінкою власних можливостей та перспектив їх реалізації. Важливими індикаторами духовного світу є рівень та структура культурних запитів та потреб, а також наявні можливості для їх задоволення. В свою чергу, духовний світ істотно залежить від прийнятих у соціумі способів проведення дозвілля.

Особлива увага сучасних соціологів до молодіжної проблематики є одним із показників якості українського суспільства. Справа в тому, що підвищений інтерес до молодіжного покоління характерний, кажучи словами Карла Манхейма, для “динамічних суспільств”, які переживають інтенсивні соціальні зміни, подібні до тих, що почалися в Україні в останнє десятиліття ХХ ст. Процеси демократизації обумовили необхідність переходу від пасивної, виконавської життєвої установки, яка нещодавно домінувала в масовій свідомості, до активної, самостійної позиції. Молоді як соціальній групі, найбільш схильної до інновацій і найменш скованої стереотипами минулого, здійснити подібний перехід значно легше, ніж старшому поколінню. Перед сучасною молоддю відкриваються можливості самостійної інтерпретації соціальної дійсності і вибору способів дій, стилю життя, що, на її думку, найбільш адекватні суспільним змінам.

Актуальність дипломного дослідження обумовленна необхідністю вивчення духовного світу сучасної молодої людини, визначення основних ціннісних орієнтацій, культурних запитів.Адже проблема ціннісної орієнтації молодої людини повинна бути вирішена з позицій цілісного, системного підходу до вивчення людської індивідуальності, що виражає найбільш прогресивну тенденцію сучасної науки. Проблема дослідження культурних запитів молоді залишається актуальною, так як, по-перше, немає єдиного підходу до трактування понять: культурні запити, ціннісні орієнтації; по-друге, кардинальні зміни в політичній, економічній, духовній сферах нашого суспільства тягнуть за собою радикальні зміни в ціннісних орієнтаціях і вчинках молоді. Особливого значення сьогодні набуває вивчення змін, які відбуваються в свідомості сучасної молоді. Актуальність вивчення духовного світу та ціннісних орієнтацій молоді обумовлена виникненням цілого ряду праць, які присвячені різним аспектам цієї проблеми.

Об’єктом дослідження дипломної роботи є світогляд молоді, а предметом – ціннісні орієнтації.

Метою дипломної роботи є вивчення змістовних характеристик духовного світу сучасної української молоді як результату складної і суперечливої дії великої кількості близьких між собою чинників: структурних ознак, способу життя, можливостей і практики проведення дозвілля, культурних запитів і потреб, місця і ролі освіти у системі життєвих пріоритетів.

В процесі дослідження пропонується вирішити такі основні завдання:

1) розкритття суті духовного світу та культурних запитів сучасної молоді, використовуючи соціологічну літературу;

2) вивчення теорії і практики становлення ціннісних орієнтацій;

3) проведення дослідження ціннісних орієнтацій у старшокласників;

4) проаналізувавши матеріал, виявити наступні моменти:

  • яке місце у ієрархії актуальних для української молоді проблем посідають релігійність, культура, національна свідомість?

  • роль матеріальних чинників у добробуті молоді.

Гіпотеза дослідження полягає в припущенні про те, що ціннісні орієнтації молоді мають різну направленість, в залежності від статі, регулюють їх поведінку. Нині особливо актуальною стає й інша гіпотеза, що формування особистості людини залежить від системи ціннісних орієнтацій, а процес формування системи ціннісних орієнтацій стимулюється значним розширенням спілкування, зіткненням з різноманіттям форм поведінки, поглядів, ідеалів.

Теоретико-методологічною основою дослідження є застосування загально-наукових методів дослідження, а саме: описового та пошукового. Крім того ми використали метод системного аналізу, порівняльний метод та застосували теоретичний аналіз психолого-соціологічної літератури. Необхідною у даному дослідженні є методика дослідження психологічних особливостей ціннісних орієнтацій, як механізму регуляції поведінки. Це дозволило нам об’єктивно і всебічно розглянути актуальну і важливу проблему сучасності, а також дозволило зробити певні узагальнення.

Аналіз літератури. Оскільки тема дипломної роботи є актуальною, то в останній час з’являється все більше і більше публікацій з даної проблематики, що дозволяє всебічно проаналізувати це явище. Звичайно, що тут є своя специфіка і тому з усього масиву джерел та літератури ми опрацювали різні журнальні та газетні статті, публікації. Враховуючи специфіку та новизну даної теми переважна більшість літературних джерел належить до періодичних видань. Особливо важливе місце в переліку літератури займають такі періодичні видання, якими володіє бібліотека нашого університету, це загалом відомі журнали: Соціологія:теорія, методи, маркетинг; Социс; Політична думка та газети: День, Урядовий кур’єр. В процесі написання дипломної роботи використовувалась наукова література, а саме теоретичні розробки спеціалістів різних профілів; А.В. Мудрик, І. С. Кон, А. С. Шаров, В. Т. Циба, І. В. Степаненко та інші.

Наукова новизна дипломної роботи полягає в тому, що на основі аналізу абсолютно різнопланових джерелв культурно-дозвіллевій сфері розглядається молодь різних вікових категорій, з’ясовується сприйняття молоддю соціальних проблем суспільства.

Практична значущість дипломного дослідження полягає в тому, що робота може бути використана в навчальній діяльності студентів, аспірантів, викладачів вищих навчальних закладів та всіх, хто переймається проблемами молоді, а також при підготовці до іспитів та в подальшій науковій роботі. У дипломній роботі відображаються результати сучасних досліджень теоретичного і емпіричного характеру. Фактичний матеріал та висновки можуть бути використані при вивченні курсів “Соціологія молоді”, “Соціологія особистості”.

Структура дипломної роботи відповідає меті та завданням дослідження і складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

Розділ 1. Духовний та соціокультурний розвиток молоді

1.1 Духовність людини в контексті соціологічного виміру

Нині людство вступило в якісно новий етап розвитку людської цивілізації – постіндустріальний, чи інформаційний. За словами американського футуролога Елвіна Тоффлера, знання та культура на цьому етапі набувають значно більшої ваги, ніж будь-коли. За таких умов суспільство стає все більш людиноцентристським, а індивідуальний розвиток особистості, з одного боку, є основним показником прогресу, з іншого – головною передумовою подальшого розвитку суспільства. Новонароджена дитина трапляє в певне людське середовище зі своєю, вже сформованою культурою, ментальністю, народними традиціями тощо. Однак їй ще належить стати особистістю: розвинутися не лише фізично, але й засвоїти все те, що є в її оточенні, - і, перш за все, культуру. Програми поведінки індивідові генетично не передаються. Він залучається до соціально-культурного середовища зусиллями свого безпосереднього оточення та під впливом соціальних інститутів в результаті процесу соціалізації [17,23-26].

Перехід України до сучасного ринкового господарства, до входження її у світовий економічний і культурний простір неможливий без глибоких соціально-психологічних змін у масовій свідомості, без засвоєння кожною окремою особистістю нових цінностей (співвіднесених із загальнолюдськими), нових моделей і зразків поведінки. Усі зміни в економіці, політиці, духовному житті так чи інакше відбиваються в свідомості об’єкта та суб’єкта цих змін – людини. За роки здобуття незалежності, в процесі демократичних перетворень в українському суспільстві відбулись значні структурні зміни. У їх руслі принципово змінювалась і соціокультурна ситуація: обвальний спад виробництва, висока інфляція, високі ціни унеможливлювали бюджетне фінансування різних соціокультурних програм навіть на рівні залишкового принципу. Попередні дотації держави на культуру, освіту та науку були істотно скорочені, що несприятливо позначилось на функціонуванні традиційних закладів культури, сфери дозвілля. Для сучасного ринку особистий розвиток індивіда не становить безпосереднього інтересу.

В наш час, коли суспільство у взаємодії з довкіллям дійшло до критичної ситуації, визначальним фактором існування людства є формування духовності, і особливо – майбутніх фахівців різних профілів. Саме в духовному потенціалі відображаються можливості актуалізації духовних сил особистості в цілеспрямовані діяльності. У зв’язку з цим в гуманістичній педагогіці зростає зацікавленість духовними параметрами буття, серед яких особливої значущості набуває духовно-творча сфера людини.

На думку більшості вітчизняних та зарубіжних дослідників, без культу духовності людство загине. Особливої уваги потребує проблема формування духовної культури у майбутніх фахівців.

Духовне життя переважно охоплює процеси виховання, освіти, науки, культури, літератури, мистецтва і відображається в поглядах, думках, концепціях, суспільних процесах і явищах, у реалізації духовних потреб та інтересів людини.

Духовність – це спосіб розбудови особистості, це, образно кажучи, зустріч із самим собою – своєю душею, внутрішнім “Я”, вихід до ціннісних інстанцій формування особистості та її менталітету; провідний фактор смислової гармонізації, поєднання образу світу з моральними законами.

Як писав геніальний Г.Сковорода, людина народжується двічі: фізично й духовно. Біля духовної колиски стоїть духовний наставник – вчитель, який стає дитині другим батьком, матір’ю, бо прищеплює її душі високі моральні якості віри, надії, любові, глибокої поваги до рідної землі, свого роду, народу, держави. Духовне народження Г.Сковорода вважав істинним, оскільки людина осягає “божественне в собі”, а зародки її духовності є в серці від народження (“філософія серця”), але вони не одразу усвідомлюються, бо їй протистоять могутні сили темної тілесності [24,34-55].

Духовність – це специфічна людська якість, яка формується в процесі розуміння і сприйняття певних суспільних норм та цінностей. Усі разом вони складають духовний світ людини, чим забезпечують соціально-психологічний бік її здоров’я, культурні, естетичні та духовні потреби.

Під духовними потребами, як вказує Ж. Юзвак, ми розуміємо “прагнення індивіда до засвоєння загальнолюдських та індивідуальних цінностей та їх створення в процесі духовних різновидів діяльності. До індивідуальних цінностей входять інтереси, погляди, ідеали, потреби особистості, які є результатом усвідомлення навколишнього світу та свого власного місця в ньому. Загальнолюдські цінності включають людяність, добро, красу, справедливість, знання” [60,139-145].

Розвиток духовності полягає в процесі позитивних якісних та кількісних змін, досягнення цілісності та гармонії всіх її структурних характеристик. Духовний розвиток уявляється як шлях від знання до розуміння, від емоцій до співчуття, від сприймання до творчості, від егоцентризму до гуманізму.

Сама сутність процесу духовного розвитку полягає в русі до органічної єдності, взаємопроникнення таких духовних категорій, як добро, істина, краса. Цей процес може бути інтерпретований як різновид творчої діяльності, оскільки він є індивідуальним шляхом пізнання людиною своєї справжньої природи, відкриття власних можливостей та їх реалізації.

Учені-гуманісти кінця ХХ століття теоретично осмислюють та практично втілюють у життя проблему духовного ренесансу людини й суспільства через різні науки: педагогіку, психологію, філософію, етику, релігієзнавство, соціологію тощо.

В українському соціологічному словнику С.Гончаренка духовність визначається як “індивідуальна вираженість у системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб: ідеальної потреби пізнання й соціальної потреби жити, діяти “для інших”. З категорією “духовність” співвідноситься потреба пізнання світу, себе, смислу і призначення свого життя. Людина духовна в тій мірі, в якій вона задумується над цими питаннями і прагне дістати на них відповідь. Формування духовних потреб особистості є найважливішим завданням виховання” [14,23-24].

Духовна культура особистості, вважає П.Щербань, складається з таких культур: інтелектуальна (знання, мислення); моральна (честь, гідність, культура почуттів, статева культура); культура спілкування (комунікативні здібності, духовні запити, культура мови); національна культура та національна самосвідомість; художньо-естетична; християнська морально-етична (релігійні заповіді та традиції); родинно-побутова; політична правова, екологічна культура особистості.

Умови, що їх створює зовнішнє середовище для духовного розвитку особистості, самі по собі не забезпечують виникнення духовних потреб, не спонукають до самопізнання, самовдосконалення, якщо у людини не сформований необхідний для цього рівень розвитку психічних якостей та властивостей, який може стимулювати потребово-ціннісну взаємодію із середовищем, - тобто психологічну готовність вступити в “духовні взаємини” з довкіллям. Здатність до духовного зростання визначають внутрішні умови.

Поступово оволодіваючи духовними цінностями, кожна людина входить в суспільство. Духовні цінності стають її власними життєвими цінностями та орієнтирами.

З набуттям життєвого, соціального досвіду людина і сама все більше включається в створення і розвиток духовних цінностей в процесі різноманітної суспільно корисної діяльності.

Процес особистісного розвитку, на думку соціологів, визначається трьома головними взаємозалежними характеристиками: а) психофізіологічною зрілістю – рівнем розвитку в процесі онтогенезу нервової системи індивіда; б) психічною зрілістю – рівнем розвитку духовності, культури, менталітету особистості; в) соціальною зрілістю – рівнем відповідності особистості вимогам суспільства, ступенем її соціалізованості. Зрілість психофізіологічних функцій у своєму розвитку проходить ряд вікових періодів, визначається генетичними особливостями нервової системи індивіда й активно впливає на стан його фізичного і психічного здоров’я. Фізіологічне через психічне реалізує свої потреби і частково коригується ними (розум, воля), але навчання і виховання певною мірою можуть нівелювати ці особливості. Психічна зрілість визначається рівнем розвитку духовності людини, її культури, менталітету і значною мірою залежить від обставин життя людини, рівня розвитку духовності навколишнього соціального середовища. Соціальна зрілість несе в своїй основі міру адаптивності особистості до життя в суспільстві, визначає межі її соціальних запитів і найбільш активно впливає на професійне і особистісне самовизначення індивіда.

Одним із важливих показників, який свідчить про соціалізованість людини в сучасних умовах є, на нашу думку, не лише її професійний розвиток, а й ступінь освоєння нею етичних і естетичних цінностей, ступінь залученості до культури. Система соціалізуючого впливу радянської доби ставила завдання сформувати людину за певним стандартом: з належним марксистським світоглядом, належною поведінкою, належними комуністичними переконаннями. Освіта, виховання, заклади культури були зорієнтовані на людину середніх здібностей. Це породило глибокий дефіцит духовності, формування двоїстої моралі, яка втратила зв’язок із загальнолюдськими цінностями. Формувалась пересічна особистість, збіднена на гуманізм, справедливість, совісність, інтелектуальну культуру, культуру світосприймання і культуру почуттів, позбавлена свободи вибору.

Як відомо, духовне багатство особи робить її стійкою, впевненою, цілеспрямованою, адекватною в поглядах і поведінці, здатною до самостійних рішень. Така особа несе позитивні ідеї та емоції, розуміється на законах і проблемах суспільства, здатна бути відповідальною не лише за свої вчинки, рішення, а й за долю суспільства, в якому вона живе. Основним її кредо є “розвивати свою людську природу не для теперішнього, а для майбутнього”, щоб наступне покоління не знищило найкраще із того, що вже встигло зробити попереднє. Соціалізація має на меті привчити людину до культури, оцивілізовувати її, навчити жити в суспільстві, зважаючи на інших людей, на проблеми загальноцивілізаційної ваги. Соціалізована особистість повинна бути здатною аналізувати свої вчинки і дії, ставити перед собою значущі цілі, що відповідають вимогам і нагальним потребам суспільства, сформувати потребу самовиховання, спрямовану на вдосконалення самої себе, на вироблення позитивних якостей та звичок і подолання негативних.

Джерелом самооцінки має бути не те, що молода людина вміє чи не вміє порівняно з іншими, а те, чого вона не вміла раніше, але вміє тепер, і що вона хотіла б уміти в майбутньому [49,55-56].

Здобуття вищої освіти безсумнівно сприяє зростанню культурних потреб молоді, формуванню її необхідних навичок, вмінь, настановлень та мотивації для їх задоволення. У сучасних умовах освіта є системою засвоєння культури, а культура – це середовище, в якому живе, росте і розвивається особистість. Культурно-дозвіллєва сфера суттєво впливає на процес соціалізації особистості, формування її духовного світу, визначення моральних цінностей в якості духовних орієнтирів. Необхідною передумовою формування духовного світу студентської молоді є наявність вільного часу та усталені навички і можливості його проведення в той чи інший спосіб. Водночас духовні цінності молодої людини, їх ієрархія зумовлюють її вибір на користь того чи іншого способу проведення дозвілля. На задоволення культурних потреб молоді, проведення змістовного дозвілля, що дає їй можливість розвивати свій творчий потенціал, значно впливають також соціально – економічні фактори: соціальний статус молодих людей, їх батьків, середньодушовий прибуток у родині, майно (власність), наявність вільного часу тощо. При цьому матеріальне становище подвійно відбивається на задоволенні культурних потреб – у безпосередній актуальній формі, коли певні соціальні групи молоді вже володіють тією чи іншою мірою предметами та способами опанування культури, і в опосередкованій потенційній, коли вони лише володіють реальною можливістю придбати ці предмети, засоби, долучитись до проведення змістовного дозвілля.

Формування духовності громадян, особливо молодих, відбувається на основі навчання, розвитку пізнавальної активності, задоволення певних духовних та культурних потреб. Досвід практичної роботи переконує, що проблема духовного виховання студента потребує взаємозв’язку позанавчальної діяльності з навчальним процесом, поєднання розвитку естетичних поглядів і художнього світогляду та естетичного самовиховання.

Тим більше занепокоєння викликає те, що чимало молодих людей схильні до беззмістовного проведення вільного часу. Більшість з опитуваних відзначили, що свій вільний час вони проводять, в основному у себе вдома, або у друзів. І тільки 17,8% відвідують заклади культури.

Сучасні вчені нараховують до 500 різних видів і форм дозвілля. Тут і участь в самодіяльній художній творчості, заняття спортом, відвідування театрів, кіноконцертних залів, бібліотек, музеїв, подорожі, кіно-фотоаматорство, колекціонування і багато іншого. Це далеко не повний перелік видів творчої діяльності, від яких залежить духовне багатство і розвиток самої особи.

Нині стоїть важливе завдання виховувати у людей постійну потребу в своєму культурному зростанні. Вона має бути того ж рівня значимості, що й потреба у праці. Якщо ця остання є мотиваційною основою готовності індивіда до інтенсивної трудової діяльності, то перша – також основою до активних форм дозвілля і зростання культурних потреб особистості.

Виховне значення дозвілля пов’язане з його якістю, змістом, різноманітністю форм, функціями, мірою прилучення людини до дозвільної діяльності, станом роботи закладів культури. Там, де її зміст лишається бідним, а форми і методи – шаблонними, примітивними, виховне значення клубів, будинків і палаців культури знижується. На жаль, не всі вони ще стали місцем, де кожен може знайти собі заняття до душі, тобто з пасивного глядача і слухача перетворитися на активного учасника заходів, які вони проводять [42,11-14].

Що ж виховується на дозвіллі? Світоглядна культура, потреби, смаки, почуття й емоції людей, їх колективістська свідомість, уміння. Сьогодні особливе значення має виховання світоглядної культури, розумних потреб і смаків, особливо у молоді. Соціологічні дослідження художніх смаків молоді підтверджують, наскільки актуальною є нині дана проблема.

Творчість – одна з найбільш високих цілей дозвілля. Йдеться про те, що не тільки у сфері праці людина може створювати нове, а й у сфері дозвілля. Дозвілля надає можливості для творчості усім без винятку. У цій сфері ніщо не заважає реалізації закону переміни занять, і вона дозволить більш об’ємно та різнобічно розбудовувати духовність конкретної особистості.

Дозвілля – могутній засіб вияву талантів, зміцнення обдарувань. Власне, елемент творчості притаманний багатьом видам і формам дозвіллєвої діяльності. Проте існують, так би мовити, чисті форми творчого дозвілля. Серед них найчастіше виділяють гуртки художньої самодіяльності, певні види клубів за інтересами, любительські об’єднання.

Колективне проведення дозвілля, а саме таке ми маємо на увазі щодо студентів вищих навчальних закладів, вимагає спільності захоплень, психологічних контактів між людьми, швидкої адаптації новачків. Воно поєднує у собі видовищність, змагальність, розважальність, інформативність з виховним моментом.

Поєднання індивідуально-особистісних і колективістських елементів у способах проведення вільного часу є необхідною умовою культури дозвілля, яка формується всім укладом життя сучасного суспільства. Але це - не стихійний процес. Він передбачає цілеспрямовану дію на потреби й інтереси людей, їх смаки, погляди, виховання уміння правильно розпоряджатися своїм вільним часом і, зрештою, формувати духовність у сфері дозвілля.

Як і в попередні роки, у сфері дозвілля нині взаємодіють дві протилежні тенденції: одна – це пасивний, статичний спосіб проведення вільного часу, інша – його інтенсифікація з допомогою активних занять. Квартира й нині залишається основним місцем проведення дозвілля міським жителем. Однією з причин такого “пасивного” дозвілля є “одомашнення” духовної культури, яка у вигляді книг, музичних записів, відеофільмів, ігор, колекцій дедалі більше “осідає” в квартирах. Сьогодні “все є під рукою” для того, аби зробити свій дім справжнім осередком культурного життя, відпочинку, дозвілля. Це й притримує людей вдома.

Зрозуміло, посилення тенденції до пасивного проведення вільного часу ускладнило і загострило ряд проблем дозвілля. Ось одна з них: виховання культурних потреб і смаків людей, які б стимулювали організацію відповідних форм домашнього дозвілля. Це мають бути такі форми, які б сприяли процесам “роздомашнення” культури, формували активність людей у засвоєнні духовних благ, прагнення до більш широкого, ніж сімейне, спілкування.

У студентської молоді збільшуються потреби до особистої незалежності, прагнення до самоствердження. Виникають протиріччя з оточуючими людьми, носіями затверджених норм, вимог, традицій, не виключається і агресивне ставлення до заведеного порядку. Збільшується відповідальність особистості за певні вчинки. В період зрілості, з ростом освіченості і культури, набуттям життєвого досвіду діяльність особистості стає найбільше вільною.

Прагнення мати більший об’єм вільного часу великою мірою пов’язане з прагненням студента змінити свою манеру проведення дозвілля – реалізувати задумані плани, поглибити знання, зайнятися творчою діяльністю, “знайти себе”. Інакше кажучи, зростає цілеспрямованість використання студентами свого вільного часу, прагнення утвердити себе в очах оточуючих, заслужити їхню повагу. Людина начебто переносить функції, які завжди належали роботі та навчанню, на вільний час [47,68-75].

Традиційна мережа культурно-освітніх, дозвіллєвих закладів, яка протягом багатьох років формувала певний рівень культури студентської молоді, сьогодні не тільки значно скоротилася, але й не відповідає потребам молодого покоління, переживає кризу, більша частина молоді не користується її послугами.

Сьогодні ситуація у суспільстві диктує нові завдання духовного розвитку майбутнього фахівця. Становлення духовності особистості передбачає соціокультурний процес впливу суспільства на людину. Водночас це і форма духовно-інтелектуальної активності особистості, яка критично, творчо освоює нові суспільні ролі, цінності, осмислює досвід попередніх поколінь у нових соціально-економічних, духовно-інтелектуальних умовах.

Аналіз перетворень, які нині відбуваються в культурно – комунікаційній сфері українського суспільства, свідчить про їхній неоднозначний, суперечливий характер. З одного боку, падіння попередньої системи цінностей та норм, злам очевидності та смислу старого соціокультурного світу, розпад колишніх організаційних структур супроводжується руйнацією тогочасних зовнішньоструктурних форм і залежностей. Частково цей процес обумовлюється глобальними трендами загальноцивілізаційного типу. З іншого – інституційні зміни в нашому суспільстві скеровані на конструкцію і вкорінення нового аксіонормативного порядку, пов‘язаного з цінностями демократії та вільного ринку. На жаль, ці зміни відбуваються повільно, з великими труднощами. Як фіксують дослідження українських соціологів, має місце девальвація в масовій свідомості таких цінностей, як свобода, демократія, культурна активність тощо. В цих умовах рейтинг культурної активності, яка в ринкових умовах начебто не приносить ніякого зиску, знижується. Все це означає, що нові зовнішньоструктурні форми і залежності, що тільки утворюються в культурно – комунікаційній сфері суспільства, поки що не здатні істотно впливати на культурне зростання населення, гарантувати людині права на культурний розвиток, доступність культурних цінностей і благ.
  1   2   3   4   5

скачати

© Усі права захищені
написати до нас