МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ
ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ, МАРКЕТИНГУ І ЛОГІСТИКИ
КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ НА ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
Реферат на тему :
«АГРАРНІ ВІДНОСИНИ ТА ЇХ ОСОБЛИВОСТІ»
Максименко Н.В.,
студентка 1 курсу
факультету менеджменту , маркетингу і логістики;
за фахом-управління персоналом .
Науковий керівник:
Павленко Г.М.
Одеса-2018
План
1.Аграрні відносини………………………………………….……2
2.Особливості відтворення в сільському господарстві…………5
2.1 Процес відтворення………………………………………....8
4.Висновки………………………………………………...………..9
5.Список літератури………………………………………………11
1
Вступ
1.Аграрні відносини
Аграрні відносини – особливий вид економічних відносин у суспільстві між його членами, господарствами, державою з приводу привласнення різних об'єктів власності, а також землеволодіння, землекористування реалізації сільськогосподарської продукції та розподілу доходів господарств.
Головним в аграрних відносинах є розподіл землі – основного засобу виробництва в сільському господарстві – між класами, соціальними групами, громадянами, на яких правах земля розподілена – приватної власності, оренди, тимчасового або довічного користування тощо. Це визначає характер економічних відносин і суперечностей в аграрному секторі їх розв'язання здійснюється революційним шляхом або в процесі еволюційного розвитку виробництва, вдосконалення землеволодіння і землекористування, розвитку продуктивних сил. Цей процес у кожній країні світу мав свої особливості. Так, в Англії капіталістична земельна власність виникла внаслідок вигнання селян з їхній земель і обгородження цих земель У Німеччині (Пруссії), Російській імперії та в інших країнах Європи поміщицькі латифундії у процесі реформ поступово перетворювалися на капіталістичні господарства. Земельні реформи 1848-61 у цих державах ліквідували феодальну земельну власність – основу кріпосницької системи – і зумовили появу великої кількості селянських господарств. У Франції феодальне землеволодіння скасувала Велика Французька революція (1789-93), тут утвердилося дрібноселянське господарство, засноване на приватній власності на землю. У США земля безкоштовно передавалася у власність поселенцям (гомстедерам), які започаткували розвиток фермерського господарства. У зарубіжних країнах значного розвитку набула оренда землі у землевласників селянами-фермерами або капіталістами-підприємцями. На час, визначений договором, орендар стає господарем землі, самостійна приймає рішення щодо виробництва і реалізації продукції, розподілу доходів.
У колишньому СРСР землю націоналізували, вона стала власністю держави і була передана в користування селянам. Але наприкінці 20-х – на початку 30-х було проведено насильницьку колективізацію і створено колгоспи й радгоспи. Селянські господарства були ліквідовані, а найзаможніші селяни розкуркулені й репресовані.
2
Створена колгоспно-радгоспна система виявилася вкрай неефективною, оскільки виробник був відчужений від землі, управління та створеного ним продукту, перетворювався на наймита, не зацікавленого в ефективному використанні ресурсного потенціалу. Але колгоспи і радгоспи були вигідною формою господарювання для держави, легше було командувати ними, вилучати у селян не тільки додатковий, а й нерідко необхідний продукт через механізм «ножиць цін» (занижених на сільськогосподарську продукцію і завищених на промислову).
В аграрному секторі колишнього СРСР були деформовані не лише економічні відносини між державою і окремими господарствами, а й всередині колгоспів, для аграрних відносин було характерне бюрократичне планово-адміністративне регулювання на всіх фазах суспільного відтворення. В адміністративному порядку визначалися розміри посівних площ, їх структура, поголів'я худоби, обсяг товарної продукції та ціни на неї, оплата сільськогосподарської праці тощо і як наслідок – втрата, господарської мотивації, низька економічна ефективність сільськогосподарського виробництва, загострення продовольчої проблеми, перманентна криза сільського господарства. Вихід з такого стану – докорінна зміна всієї системи аграрних відносин, насамперед реформування відносин власності, а також внутрігосподарських відносин у колгоспах і радгоспах. З цією метою в Україні прийнято законодавчі акти, спрямовані на прискорення аграрної реформи, її стратегічна мета полягає у формуванні реального власника і дбайливого господаря землі, в соціально-економічній розбудові села, вирішенні продовольчої проблеми, виведенні аграрного сектора економіки на світовий рівень. Реформа передбачає формування селянського (фермерського) господарства на основі приватної власності на землю, існування державних, кооперативних та інших сільськогосподарських підприємств. На початку 1992 прийнято Закон України «Про селянське (фермерське) господарство», який гарантує право громадян на створення фермерських господарств, їх самостійність і рівність з іншими формами господарювання. Але формування фермерських господарств – тривалий процес.
Для нормального розвитку таких господарств (на початок 1997 їх налічувалося понад 35 тис.) потрібні гарні дороги, відповідно оснащені приміщення господарського призначення, найсучасніші сільськогосподарські машини, сервісне обслуговування. А головне – формування селянина-господаря.
3
Певним поштовхом у цій роботі став Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 3.XII.1999 (йдеться передусім про зміну відносин власності й системи управління), який активізував процес роздержавлення, паювання землі та майна, створення колективних господарств на принципово нових засадах. Складового частиною аграрних відносин є рентні відносини.
4
2. Особливості відтворення в сільському господарстві .
Функції аграрних відносин формують визначальне місце у соціально-виробничій системі життєзабезпечення людей. Йдеться не про протиставлення аграрних відносин усім іншим формам суспільних відносин, не про спробу поставити їх над усіма іншими відносинами, а лише про те, що аграрні відносини мають розглядатися як серцевина, навколо якої повинне формуватися і втілюватися в практику все те, що покликане забезпечити всі життєві потреби окремих громадян, їх сукупностей, держави. Сучасні, не тільки продовольчі, а й інші складнощі, які переживає Україна на сучасному етапі, великою мірою, а по деяких аспектах повністю зумовлені недооцінкою саме визначальної ролі і місця аграрних відносин у системі інших відносин. Явище це зумовлене ситуацією, за якої до цього часу не вдалося вивести аграрні відносини на рівень, який відповідав би потенційним можливостям і потребам сучасного розвитку України.
Крім вищезазначених функцій, в аграрних відносинах реалізуються також інші. Одна з них – збереження і підтримка способу життя, притаманного українському селянству. Як відомо, проживання в селі і робота в сільському господарстві – це не просто функціонування селянства, а спосіб їх життя з усіма його особливостями, складнощами і проблемами. За обставин, що склалися в останні роки в сільськогосподарській галузі, дуже багато з історично зумовленого способу життя українських селян втрачено або підірвано, що поглиблює сучасні складнощі.
Однак при цьому не втрачений потяг до землі, а навпаки, як свідчить досвід останніх років, відроджується їх тяготіння до власної, приватної землі. Ситуація не змінюється при зміні організаційних способі її використання, за яких поряд з безпосереднім, власним господарюванням на землі широкого розвитку набувають різні форми земельно – орендних відносин. Навпаки, урізноманітнення форм реалізації прав на приватні земельні ділянки набуває значення одного з найважливіших чинників відродження найкращих історично зумовлених рис українського селянств, які в свою чергу забезпечать відродження сільського господарства. Засобом узгодження економічних інтересів суб’єктів, господарюючих на землі, як свідчить досвід, є система науково обґрунтованих рентних відносин та адекватного цінового механізму, яка ґрунтується на праві земельного власника продавати землю, давати її в оренду тощо.
5
В Україні ці атрибути ринкової економіки відсутні а отже, немає реального власника землі. Він існує лише формально.
Земельна власність економічно реалізується у земельній ренті, розміри якої визначаються договором між землевласником і орендарем, де враховуються такі фактори, як родючість земельних ділянок, переданих в оренду, їх місцезнаходження відносно ринку збуту, вирощена на цих ділянках продукція, а також ринкова ціна землі та форма позичкового процента. Адже земельна рента є процентом на той капітал, який заплатив землевласник за землю або міг би отримати за її продаж.
Таким чином, на перший план формування реального приватного власника на землю висувається проблема визначення ринкової вартості землі, перетворення її в об’єкт купівлі – продажу, тобто товар. Купівля - продаж землі, її обіг у товарній формі є наслідком розвитку капіталістичного способу виробництва, до яких, як відомо, належить і земля. Але ж земля не має вартості, тобто не є продуктом праці, а тому і не є товаром. Однак для перетворення будь – якої речі в об’єкт купівлі – продажу, тобто товар, непотрібно нічого іншого, як здатності стати об’єктом монополії і відчуження. Приватна власність на землю одних передбачає відсутність власності на землю у других, що означає монополію і відчуження.
У результаті продажу землі, особливо тих ділянок, які нині не обробляють через відсутність у їх власників матеріально – технічних і фінансових резервів, нічого не відчужується від її речового складу , а тільки збільшується кількість земель як засобу виробництва. При продажу землі, яка уже слугує засобом виробництва, збільшується земля – капітал, не збільшуючи і не зменшуючи матеріальний склад або просторовий її вимір. Земля як матерія – вічна, а як капітал не більш вічна, ніж будь – який інший капітал, продуктивне використання якого приносить доход його власнику, зокрема земля – капітал – доход у вигляді ренти. Для землевласника рента є процентом на той капітал, який він заплатив за землю, землевласник продає тільки ренту, тобто монопольне право отримувати доход із землі у вигляді ренти.
У країнах з розвинутою економікою земельна рента знаходить вираз у певній сумі коштів, яку землевласник отримує від передачі в оренду певної ділянки землі. В Україні власники земельних паїв, переданих в оренду, отримують у вигляді земельної ренти певну кількість продукції в розмірі 1% від вартості валової продукції, зібраної з орендованих ділянок.
6
Розрахунки свідчать, що отримує наш власник земельного паю у вигляді земельної ренти мізерну частину того, щ він міг би отримувати за наявності ринку землі та її реальної ринкової ціни. За таких умов сформувалося б дійсно господарське ставлення до земельної власності, бажання її примножувати та ефективно використовувати. В усіх країнах Заходу земельна власність вважається особливо почесною формою власності, а купівля земельної власності – найнадійнішим способом вкладення капіталу.
Аграрна сфера є складовою частиною народногосподарського комплексу і тому розвиток чи реформування цієї сфери має здійснюватися на основі певних економічних законів. В той же час сільське господарство має певні особливості, які визначають специфіку функціонування відносин цієї галузі. Особливо ці особливості аграрних відносин проявляються в сучасних умовах переходу до ринкової економіки. Основними особливостями аграрних відносин є слідуюче:
по – перше – на відміну від галузей промисловості, для яких земля є всього лише загальною умовою для функціонування в сільському господарстві земля виступає головним об’єктом виробничих відносин і основним засобом виробництва;
по – друге – збіг часу виробництва і робочого часу, що породжує сезонний характер виробництва;
по – третє – кінцевим результатом в сільському господарстві є сума зусиль людини і природи;
по – четверте – складність і різноманітність економічних зв’язків, породжених входженням сільського господарства до агропромислового комплексу;
по – п’яте – відновлення функціонування рентних відносин;
по--шосте – розвиток і вдосконалення відносин власності;
по – сьоме – розвиток і вдосконалення майнових відносин.
Сільське господарство являє собою особливу галузь економіки, специфіка виробничих процесів у якій накладає відбиток на розвиток економічних відносин. Незважаючи на те, що існує велика розмаїтість у сільськогосподарських зонах, можна виділити деякі загальні моменти, властивим процесам відтворення в галузі в цілому.
7
2.1 Процес відтворення
Процеси відтворення в сільському господарстві укладаються в наступному:
1) цикл виробництва триває один календарний рік (хоча відомі зони землеробства, у яких, завдяки особливим кліматичним умовам, можна збирати два і три врожаю в рік);
2) у сільському господарстві основним засобом виробництва є земля. Особливості землі як засобу виробництва:
- земля - це вічний, природний, вільний не відтворений засіб виробництва;
- кількість оброблюваних земель обмежена, а якість знаходиться під впливом природних умов і тому різна. За природною родючістю всі землі умовно підрозділяються на кращі, середні і гірші;
3) сільськогосподарське виробництво в значній мірі залежить від природних, кліматичних умов, що найчастіше діють несприятливо (як показує практика, у сільському господарстві кожний другий рік є неврожайним). Тому в сільськогосподарських підприємствах значна частина прибутку (до 25% чистого прибутку) спрямовується в резервний фонд;
4) у сільськогосподарських підприємствах значна частина коштів праці піддається фізичному зносу від бездіяльності. Для того, щоб усі технологічні операції в цій галузі провадилися якісно і вчасно, кожне господарство повинне мати повний набір знарядь праці, використовуваних лише кілька днів (від сили — два тижні) у році;
5) у сільськогосподарських підприємствах визначена частина продукції (наприклад, насіння, худоба, що залишаються у господарстві з метою подальшого розмноження) залишається в господарстві і не надходить до економічного обороту. Тому сільськогосподарські підприємства в меншому ступені беруть участь в економічному обміні речовин у суспільстві;
6) у сільськогосподарському виробництві переплітаються і взаємодіють технічні, економічні, біологічні і соціальні фактори виробництва, що створює в ряді випадків додаткові складності і небажані наслідки для суспільства (наприклад, коли землю «перегодували» добривами).
8
Висновок
Початковий етап реформування аграрних відносин в обновлюваній Україні має порівняно коротку історію. Проте задумане і зроблене вже дає підстави для певних узагальнень і висновків. Один із них полягає в тому, що надміру затягнулася недооцінка необхідності здійснення на всіх рівнях державної влади та відпрацювання активного моніторингу політично – правових , соціально – економічних і виробничо – господарських процесів та явищ, що відбуваються, наукового аналізу його результатів та їх використання при опрацюванні шляхів і механізмів подальшого розвитку таких відносин. Справа ускладнюється тим, що одночасно дається взнаки невміння або малий досвід аналізу таких процесів, якими є реформування аграрних відносин із великою сукупністю їх винятково важливих складових: перетворень у земельних і майнових відносинах власності, організаційно – правове реформування сільськогосподарських структур, поглиблення процесів розвитку різноукладності; поєднання прав селян на приватну власність на землю і майно з колективними формами господарювання. У колишньому Радянському Союзі цими питаннями не займалися, бо таких проблем не існувало, а в сучасних умовах за них ще ніхто не брався. І все – таки є певний досвід аналізу кожної з цих та інших складових. Проте аграрні відносини у всій їх сукупності досліджуються ще недостатньо.
Так, необхідність в них почала назрівати з перших днів формування і освоєння аграрної політики політично незалежної України з її першоосновою – земельною і аграрною реформою. Це зумовлювалося і продовжує зумовлюватися досить високою багатоаспектністю проблеми, в якій державотворницькі ідеї об’єднують все – політику, право, економіку, соціальні питання, організацію, кадрове забезпечення, технологічність агропромислового виробництва, підвищення його економічної захищеності і надійності. Все гостріше постають питання підвищення соціального статусу селянина, як серцевини всієї системи аграрних відносин, виведення рівнів його праці, життя та побуту на істотно – якісний вищий рівень, підвищення престижності селянської праці. Сюди не можна віднести занепад, призупинення культурного, освітнього і духовного селянських посилень і відновлення їх з часом до рівня, який у свій час зробив українському селянству славу як одного з найбільш розвинутих.
9
Тут немає ніякого відкриття, вся це відоме і в більшості випадків визнається. І якщо в даному випадку доводиться нагадувати про нього, то лише тому, що:
-потрібно якомога швидше відійти від спрощеного, зверненого розуміння суті реформування аграрних відносин як здійснення земельної і аграрної реформи та реорганізації сільськогосподарських підприємств. Їх потрібно розглядати як такі, що охоплюють якщо не прямо, то опосередковано все, що відноситься до сільського господарства;
реформування аграрних відносин буде ефективним лише за умови, якщо всі їх складові будуть вирішуватися в єдності і взаємо узгодженості, розглядатися як єдине ціле, в якому немає другорядних питань – всі вони без винятку важливі. Щонайменше недооцінка хоча б одного з них знижуватиме ефективність здійснення аграрних перетворень, а за певних умов може поставити їх під загрозу;
-сприйняття вищевикладеного має орієнтуватися на те, що все це може бути уміло і надійно реалізоване лише за умови його надійного кадрового забезпечення. Важлива завжди, ця проблема набуває особливого значення на перехідному етапі освоєння нових соціально – економічних відносин, побудові в Україні принципово нового суспільно – політичного ладу. Її суть повинна полягати в тому, що кадрове питання проблеми зможе бути вирішене лише за умов формування в АПК надійного кадрового управлінського середовища професіоналів найвищого ґатунку.
10
Літературні джерела
1.Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.
2.Большая Советская Энциклопедия 1949г. Т.15 ст.337 »Земельные отношения»
3.Економічний словник УРЕ 1973р. ст.. 15 „Сільське господарство”
4.Баланюк І.Ф. „Аграрні відносини: соціально-економічна суть і місце в системі суспільних відносин” Економіка АПК 2000р. №8 ст. 68-72
5.Плющ І.С. „Напрямки розвитку сучасних аграрних реформ в Україні” Вісник аграрної науки 20
6.Юрчишин В.В. „Селянське питання в сучасних аграрних відносинах” ” Вісник аграрної науки 1999р.№8 ст.60-63
7. Юрчишин В.В. „Методологічні підходи до аналізу сучасних аграрних відносин в Україні” Науковий вісник Національного аграрного університету 1999р. №18 ст. 7-10
8. Довганчин Г.В. „Роль державного регулювання економічних відносин в агропромисловому виробництві” Економіка АПК 2000 №5 ст.3-7
9.Юрчишин В.В. , Баланюк І.Ф. „Розвиток аграрних відносин” Економіка АПК 1997р. ст. 3-9
10. Вишиванюк М.В. „Новий етап розвитку аграрних відносин- Економіка АПК 2001р. ст. 14-19
11
Аграрні відносини – особливий вид економічних відносин у суспільстві між його членами, господарствами, державою з приводу привласнення різних об'єктів власності, а також землеволодіння, землекористування реалізації сільськогосподарської продукції та розподілу доходів господарств.
Головним в аграрних відносинах є розподіл землі – основного засобу виробництва в сільському господарстві – між класами, соціальними групами, громадянами, на яких правах земля розподілена – приватної власності, оренди, тимчасового або довічного користування тощо. Це визначає характер економічних відносин і суперечностей в аграрному секторі їх розв'язання здійснюється революційним шляхом або в процесі еволюційного розвитку виробництва, вдосконалення землеволодіння і землекористування, розвитку продуктивних сил. Цей процес у кожній країні світу мав свої особливості. Так, в Англії капіталістична земельна власність виникла внаслідок вигнання селян з їхній земель і обгородження цих земель У Німеччині (Пруссії), Російській імперії та в інших країнах Європи поміщицькі латифундії у процесі реформ поступово перетворювалися на капіталістичні господарства. Земельні реформи 1848-61 у цих державах ліквідували феодальну земельну власність – основу кріпосницької системи – і зумовили появу великої кількості селянських господарств. У Франції феодальне землеволодіння скасувала Велика Французька революція (1789-93), тут утвердилося дрібноселянське господарство, засноване на приватній власності на землю. У США земля безкоштовно передавалася у власність поселенцям (гомстедерам), які започаткували розвиток фермерського господарства. У зарубіжних країнах значного розвитку набула оренда землі у землевласників селянами-фермерами або капіталістами-підприємцями. На час, визначений договором, орендар стає господарем землі, самостійна приймає рішення щодо виробництва і реалізації продукції, розподілу доходів.
У колишньому СРСР землю націоналізували, вона стала власністю держави і була передана в користування селянам. Але наприкінці 20-х – на початку 30-х було проведено насильницьку колективізацію і створено колгоспи й радгоспи. Селянські господарства були ліквідовані, а найзаможніші селяни розкуркулені й репресовані.
2.Функції аграрних відносин формують визначальне місце у соціально-виробничій системі життєзабезпечення людей. Йдеться про те, що аграрні відносини мають розглядатися як серцевина, навколо якої повинне формуватися і втілюватися в практику все те, що покликане забезпечити всі життєві потреби окремих громадян, їх сукупностей, держави. Сучасні складнощі, які переживає Україна на сучасному етапі, великою мірою, зумовлені недооцінкою саме визначальної ролі і місця аграрних відносин у системі інших відносин. Явище це зумовлене ситуацією, за якої до цього часу не вдалося вивести аграрні відносини на рівень, який відповідав би потенційним можливостям і потребам сучасного розвитку України.
Ще одна функція -збереження і підтримка способу життя, притаманного українському селянству. Як відомо, проживання в селі і робота в сільському господарстві – це не просто функціонування селянства, а спосіб їх життя з усіма його особливостями, складнощами і проблемами. За обставин, що склалися в останні роки в сільськогосподарській галузі, дуже багато з історично зумовленого способу життя українських селян втрачено або підірвано, що поглиблює сучасні складнощі.
Однак при цьому не втрачений потяг до землі, а навпаки, як свідчить досвід останніх років, відроджується їх тяготіння до власної, приватної землі. Ситуація не змінюється при зміні організаційних способі її використання, за яких поряд з безпосереднім, власним господарюванням на землі широкого розвитку набувають різні форми земельно – орендних відносин. Навпаки, урізноманітнення форм реалізації прав на приватні земельні ділянки набуває значення одного з найважливіших чинників відродження найкращих історично зумовлених рис українського селянств, які в свою чергу забезпечать відродження сільського господарства. Засобом узгодження економічних інтересів суб’єктів, господарюючих на землі, як свідчить досвід, є система науково обґрунтованих рентних відносин та адекватного цінового механізму, яка ґрунтується на праві земельного власника продавати землю, давати її в оренду тощо.
Земельна власність економічно реалізується у земельній ренті, розміри якої визначаються договором між землевласником і орендарем, де враховуються такі фактори, як родючість земельних ділянок, переданих в оренду, їх місцезнаходження відносно ринку збуту, вирощена на цих ділянках продукція, а також ринкова ціна землі та форма позичкового процента. Адже земельна рента є процентом на той капітал, який заплатив землевласник за землю або міг би отримати за її продаж.
На перший план формування реального приватного власника на землю висувається проблема визначення ринкової вартості землі, перетворення її в об’єкт купівлі – продажу, тобто товар. Купівля - продаж землі, її обіг у товарній формі є наслідком розвитку капіталістичного способу виробництва, до яких, як відомо, належить і земля. Але ж земля не має вартості, тобто не є продуктом праці, а тому і не є товаром. Однак для перетворення будь – якої речі в об’єкт купівлі – продажу, тобто товар, непотрібно нічого іншого, як здатності стати об’єктом монополії і відчуження. Приватна власність на землю одних передбачає відсутність власності на землю у других, що означає монополію і відчуження. . Основними особливостями аграрних відносин є слідуюче:
по – перше – на відміну від галузей промисловості, для яких земля є всього лише загальною умовою для функціонування в сільському господарстві земля виступає головним об’єктом виробничих відносин і основним засобом виробництва;
по – друге – збіг часу виробництва і робочого часу, що породжує сезонний характер виробництва;
по – третє – кінцевим результатом в сільському господарстві є сума зусиль людини і природи;
по – четверте – складність і різноманітність економічних зв’язків, породжених входженням сільського господарства до агропромислового комплексу;
по – п’яте – відновлення функціонування рентних відносин;
по--шосте – розвиток і вдосконалення відносин власності;
по – сьоме – розвиток і вдосконалення майнових відносин.
Процеси відтворення в сільському господарстві укладаються в наступному:
1) цикл виробництва триває один календарний рік (хоча відомі зони землеробства, у яких, завдяки особливим кліматичним умовам, можна збирати два і три врожаю в рік);
2) у сільському господарстві основним засобом виробництва є земля. Особливості землі як засобу виробництва:
- земля - це вічний, природний, вільний не відтворений засіб виробництва;
- кількість оброблюваних земель обмежена, а якість знаходиться під впливом природних умов і тому різна. За природною родючістю всі землі умовно підрозділяються на кращі, середні і гірші;
3) сільськогосподарське виробництво в значній мірі залежить від природних, кліматичних умов, що найчастіше діють несприятливо (як показує практика, у сільському господарстві кожний другий рік є неврожайним). Тому в сільськогосподарських підприємствах значна частина прибутку (до 25% чистого прибутку) спрямовується в резервний фонд;
4) у сільськогосподарських підприємствах значна частина коштів праці піддається фізичному зносу від бездіяльності. Для того, щоб усі технологічні операції в цій галузі провадилися якісно і вчасно, кожне господарство повинне мати повний набір знарядь праці, використовуваних лише кілька днів (від сили — два тижні) у році;
5) у сільськогосподарських підприємствах визначена частина продукції (наприклад, насіння, худоба, що залишаються у господарстві з метою подальшого розмноження) залишається в господарстві і не надходить до економічного обороту. Тому сільськогосподарські підприємства в меншому ступені беруть участь в економічному обміні речовин у суспільстві;
6) у сільськогосподарському виробництві переплітаються і взаємодіють технічні, економічні, біологічні і соціальні фактори виробництва, що створює в ряді випадків додаткові складності і небажані наслідки для суспільства (наприклад, коли землю «перегодували» добривами).