«Аграрне право, як самостійна галузь права»

1 2 3

Ім'я файлу: Аграрне_право,_як_самостійна_галузь_права.docx
Розширення: docx
Розмір: 63кб.
Дата: 18.03.2022
скачати
Пов'язані файли:
22073.doc
Лекція № 8 (1).docx
Реферат - Нотаріат в Україні.doc
12_ ЕП_ПСЗ+ (1).docx

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Кафедра аграрного, земельного та екологічного

права ім. академіка В.З. Янчука

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Аграрне право»

на тему: «Аграрне право, як самостійна галузь права»

Студента 4 курсу 6 групи

Спеціальності 081 «Право»

Кислицький Б. С.

Керівник:

професор кафедри, д.ю.н.

О.В. Гафурова

Національна шкала ______________

Кількість балів: _______ Оцінка ECTS_____

Члени комісії:

______________ _________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

______________ _________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

м. Київ 2022 рік

ВСТУП………………………………………………………………………....3РОЗДІЛ.1 АГРАРНЕ ПРАВО, ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА……………………4

1.1 Поняття та формування аграрного права………………………………...4

1.2 Предмет аграрного права України………………………………………..7

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА АГРАРНОГО ПРАВА ЯК ГАЛУЗІ ПРАВА………………………………………………………………………..12

2.1. Методи аграрного права……………………………...………………....12

2.2 Принципи аграрного права………………...……………………………15

2.3 Система аграрного права…………………...…………………………...20

2.4 Джерела аграрного права…………………...…………………………..33

ВИСНОВКИ……………………………………...…………………………..36

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………...….38

Вступ

Актуальність теми: Аграрне право є однією з галузей права України, що має свій предмет, метод, принципи, систему та джерела. Аграрно-правові норми регулюють відносини, що об’єднанні особливою сферою господарювання і які виникають в процесі сільськогосподарської виробничої та пов’язаної з нею діяльності.

Аграрне право – це самостійна галузь права, норми якої регулюють відносини, що виникають між суб’єктами аграрного права з приводу виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, кількість і якість якої впливає на продовольчу безпеку країни.

Аграрне право це, по-перше, комплексна галузь права, яка є сукупністю різних за юридичною природою норм, що регулюють земельні, трудові, майнові, організаційні, управлінські та ін. відносини; по-друге — інтегрована галузь права, норми якої регулюють відносини багатьох аграрних суб'єктів: фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів, особистих селянських господарств, приватних і державних аграрних підприємств та ін. по-третє, — це спеціалізована галузь права, що зумовлено таким узагальнюючим для всіх аграрних суб'єктів принципом їх основної діяльності, як сільськогосподарська виробнича та пов'язана з нею діяльність. У свою чергу, ця діяльність має певну специфіку — пов'язаність із використанням природних властивостей земель сільськогосподарського призначення.

Мета курсової роботи: є дослідження визначення аграрного права як самостійної галузі системи права України, аналіз різних підходів до визначення аграрного права як галузі права, обґрунтування поняття аграрного права як самостійної галузі права.

Завдання курсової роботи: відштовхуючись від мети, необхідно вирішити наступні завдання: проаналізувати становлення та історію аграрного права, дослідити предмет, метод, та принципи аграрного права, а також визначити систему.

Предмет курсової роботи- визначення аграрного права, як самостійна галузь права.

РОЗДІЛ.1 АГРАРНЕ ПРАВО, ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА

1.1. Поняття та формування аграрного права

Термін «аграрне право» вперше був введений в 1908 р. німцем Ріхардом Парком, що видав в 1927 р. книгу про основи пруського аграрного права. Пізніше цей термін широко розповсюдився. В же в 1954 р. у Флоренції за ініціативою італійських учених юристів-аграрників був скликаний перший міжнародний науковий конгрес з питань аграрного права, відповідно до рішення якого в 1958 р. був створений інститут порівняльного міжнародного аграрного права. У його першій асамблеї, яка відбулася в квітні 1960 р., брали участь і радянські вчені.

Аграрне право як комплексна галузь права, сформувалась у 70-х рр. минулого століття внаслідок об'єднання в єдиний комплекс правових норм, які регулювали суспільні відносини в колгоспах, державних сільськогосподарських підприємствах, інших сільськогосподарських виробничих структурах, що існували у той час. Біля витоків формування сільськогосподарського (аграрного) права як комплексної галузі стояли й українські вчені. Серед них Н. І. Титова, В. З. Янчук, В. І. Семчик, О. О. Погрібний, А. М. Статівка та ін. Новим поштовхом для розвитку аграрного права стало виникнення суверенної держави України. Зокрема, цьому сприяли проведення на селі земельної та аграрної реформ. Характеризуючи визначення аграрного права, необхідно враховувати, що це: комплексна галузь права, яка є сукупністю різних за юридичною природою норм, що регулюють органічний за змістом комплекс аграрних суспільних відносин, а саме: земельних, трудових, майнових, організаційних, управлінських та ін.; інтегрована галузь права, норми якої регулюють відносини багатьох аграрних суб’єктів: фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів, особистих селянських господарств, приватних і державних аграрних підприємств та ін.; спеціалізована галузь права, оскільки в основі діяльності всіх аграрних суб’єктів є сільськогосподарська виробнича та пов’язана з нею діяльність (ця діяльність пов’язана із використанням природних властивостей земель сільськогосподарського призначення); аграрне право відповідає окремій аналогічній галузі економіки (адекватність галузі права й галузі економіки).

Аграрне право є самостійною галуззю права та складовою частиною системи права України. Аграрне право певною мірою є правонаступником як колишнього колгоспного, так і сільськогосподарського права.

Необхідність існування аграрного права, як комплексної галузі обумовлюється специфікою діяльності суб'єктів аграрних відносин. Адже у сільськогосподарській діяльності органічно поєднується сільськогосподарська діяльність із землевикористанням, а землі виступають основним засобом виробництва. Зазначена специфіка суспільних аграрних відносин є першоосновою для вирізнення їх як предмета правового регулювання окремою комплексною, інтегрованою і спеціалізованою галуззю аграрного права.

Аграрне право як комплексна галузь права, сформувалась у 70-х рр. минулого століття внаслідок об’єднання в єдиний комплекс правових норм, які регулювали суспільні відносини в колгоспах, державних сільськогосподарських підприємствах, інших сільськогосподарських виробничих структурах, що існували у той час.

Об’єктом аграрних відносин цих різних суб’єктів стала насамперед їх сільськогосподарська виробнича діяльність, яка має єдину спрямованість перш за все на використання земель сільськогосподарського призначення для виробництва аграрної (сільськогосподарської) продукції. Ця діяльність є безпосередньо сільськогосподарською або може бути тісно з нею пов’язаною.

Новим поштовхом для розвитку аграрного права стало виникнення суверенної держави України. Зокрема, цьому сприяли проведення на селі земельної та аграрної реформ.

Становлення аграрного права як нової галузі (на відміну від класичних галузей права) стало можливим лише на базі вже сформованої відповідної галузі законодавства, яке істотно розширилося та набуло якісно нового змісту[2. с.32].

Аграрне право України— це комплексна, інтегрована, спеціалізо- вана галузь права, що регулює комплекс пов’язаних між собою виробничо-господарських, земельних (земля є основним засобом ви- робництва у сільському господарстві), майнових, трудових та організаційно-управлінських відносин, які складаються в процесі ви- робництва і перероблення сільськогосподарської продукції в аграрному секторі між сільськогосподарськими підприємствами і об’єднаннями, фермерськими і підсобними господарствами, іншими виробниками незалежно від форм власності, а також між ними і працівниками цих господарств[1,с.11].

Аграрне право як галузь права:

комплексна галузь права, яка є сукупністю різних за юридичною природою норм, що регулюють органічний за змістом комплекс аграрних суспільних відносин, а саме: земельних, трудових, майнових, організаційних, управлінських та ін.;
інтегрована галузь права, норми якої регулюють відносини багатьох аграрних суб’єктів: фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів, особистих селянських господарств, приватних і державних аграрних підприємств та ін.
спеціалізована галузь права, оскільки в основі діяльності всіх аграрних суб’єктів є сільськогосподарська виробнича та пов’язана з нею діяльність (ця діяльність пов’язана із використанням природних властивостей земель сільськогосподарського призначення).
аграрне право відповідає окремій аналогічній галузі економіки (адекватність галузі права й галузі економіки).

1.2.Предмет аграрного права України

Державна політика України в галузі розвитку аграрного і земельно- го ринків пов’язана з необхідністю дослідження комплексу організацій- них і правових проблем, які виникли у зв’язку з реалізацією аграрної і земельної реформ, створенням належних умов для ринкового середови- ща та вдосконалення правового регулювання ринкових відносин, а також розв’язання проблем гармонізації аграрного законодавства України, Європейського Союзу (ЄС), інших зарубіжних країн, вступу країни до ЄС і Світової організації торгівлі (СОТ) та формування Єдиного еконо- мічного простору (ЄЕП) за участю України.

Вирішення цих питань неможливе без обґрунтованої і виваженої аграрної політики, оновлення економічної і правової систем України, які б повністю відповідали потребам країни, забезпечували її продо- вольчу безпеку.

Аграрні перетворення стали, таким чином, реальною необхідністю. Вони потребують відповідного правового забезпечення, нормативного регулювання у сфері суспільних відносин, пов’язаних з виробництвом, переробленням і реалізацією сільськогосподарської продукції. Здій- снення аграрної політики, а також аграрної і земельної реформ в Укра- їні є необхідним і важливим чинником у встановленні економічного порядку в суспільстві. Це викликає потребу в перегляді та вдоскона- ленні права і законодавства України в цілому і аграрного зокрема.

Коло аграрних відносин, що їх регулює аграрне право, не є стабіль- ним і змінюється відповідно до розвитку виробничих та суспільних відносин.

Дуже важливим у цьому відношенні є прийняття Верховною Радою України 24 червня 2004 р., з урахуванням світового досвіду державно- го регулювання сільськогосподарського виробництва, Закону «Про державну підтримку сільського господарства України»^{(4 с9)}. У ньому визначено основи державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо стимулю- вання виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграр- ного ринку, а також забезпечення продовольчої безпеки населення України.

У процесі виробничо-господарської та іншої діяльності різноманіт- них (як за формою власності, так і за організаційно-правовою формою) сільськогосподарських товаровиробників виникає комплекс складних, взаємопов’язаних майнових, земельних, господарських, трудових, організаційно-управлінських та інших відносин. Вони не становлять органічної єдності, проте специфіка виробничо-господарської діяльності в агропромисловому секторі зумовлює необхідність їх об’єднання в одну систему.

У цій системі норма кожної з галузей права регулює свої специфіч- ні відносини. Наприклад, майнові відносини можуть бути предметом регулювання цивільного права, земельні — предметом регулювання земельного права тощо. Оскільки ці відносини складаються у процесі обробітку землі, виробництва, перероблення і збуту сільськогосподар- ської продукції, їх не можна віднести до жодної з традиційних галузей права. Недивлячись на те що різноманітні види суспільних відносин у сільському господарстві не становлять органічно єдиного відношен- ня, тим не менше вони тісно пов’язані одні з одними і можуть розгля- датися як цілісне утворення.

Неможливе і регулювання сільськогосподарської праці нормами тру- дового законодавства через різноманітність видів сільськогосподарської праці, її сезонний характер, розрив між періодом трудового процесу і його наслідками, залежність від природно-кліматичних умов та ін. Крім того, в кооперативних підприємствах, поширених у сільськогосподарському виробництві, трудові відносини з однією частиною працівників ґрунту- ються на умовах їх членства, а з іншою частиною (громадянами, які не є членами цих підприємств) на основі договорів (контрактів). Це свід- чить про те, що аграрні відносини як відносини комплексного характеру, потребують і їх комплексного правового регулювання. Отже, можна зро- бити висновок про те, що аграрне право як комплексна галузь має регу- лювати аграрні відносини традиційними та спеціальними нормами [5,с. 90-92].

Виходячи із пріоритетності державної політики щодо АПК і важ- ливої ролі права в її здійсненні, правознавці роблять обґрунтований висновок про те, що все це є основою формування галузі аграрного права, обумовленого специфікою сільського господарства, наявністю у ньому тісно взаємопов’язаних різноманітних аграрних відносин, що складаються при здійсненні переважно виробничо-господарської, а також іншої діяльності сільськогосподарських підприємств, органі- зацій, їх об’єднань, підприємців (фермерів).

Проте питання предмета аграрного права, визначення його як га- лузі права і його системи є дискусійним. Так, у підручнику «Господар- ське право» зазначено, що регулювання відносин у будь-якій галузі народного господарства має свої особливості. Мають особливості і галузі, в яких задіяні підприємства, організації промисловості, тор- гівлі, що обслуговують сільське господарство.

Відносини у сільськогосподарському виробництві для зручності регулювання можна згрупувати, однак, як зазначає В. С. Мартем’янов, вони є не що інше, як відносини господарські.[6 с.17]

Предметом аграрного права є такі відносини, що являють собою комплекс земельних, майнових, трудових та організаційно-управлін- ських відносин, які ґрунтуються на приватній, державній, комунальній власності і виникають у сфері сільського господарства, і пов’язаних з ними інших відносин сільськогосподарських підприємств та їх об’єднань, а також діяльності селянських і особистих підсобних гос- подарств. Такого висновку дійшли автори підручника «Аграрное право». Не поділяючи цих поглядів, автори підручника «Аграрне право України» висловлюються про те, що аграрне право України перебуває у стадії становлення як самостійна й інтегрована галузь на- ціонального права, в якої є власний предмет, власні і частково інтегро- вані об’єкти, власні суб’єкти, методи, система. У різний час вислов- лювалися також думки про те, що аграрне право слід розглядати тіль- ки як галузь законодавства, деякі дослідники оцінюють його з позицій галузі науки, структурної частини системи правознавства

Звичайно, кожна з цих тез по-своєму є важливою й обгрунтованою і в умовах становлення аграрного права України має право на існуван- ня. Але, на наш погляд, завжди слід ураховувати час і характер сус- пільних відносин, за яких висловлювалися ті чи інші думки. Так, за- значену думку про те, що аграрне право України перебуває у стадії становлення, було висловлено в підручнику «Аграрне право України» ще у 1996 р. Відтоді пройшло більше 12 років і за цей час в аграрних правовідносинах відбулися кардинальні зміни, відповідно до яких аграрне право стало самостійною, комплексною, інтегрованою, спеці- алізованою галуззю. Однак необхідність характеристики конкретних відносин, що регулюються аграрним правом, обмежує можливості більш докладного аналізу дискусійних проблем щодо правової при- роди аграрного права і його місця у загальній системі права.

У зв’язку з тим, що суспільні відносини, котрі є предметом аграрно- го права, мають комплексний характер і, як правило, тією чи іншою мірою пов’язані із земельними відносинами, без яких сільськогосподар- ське виробництво фактично неможливе, земельні відносини слід виокре- мити із системи аграрних відносин. У сільському господарстві, а саме в аграрному секторі, земля є основним засобом виробництва, на відміну від інших сфер виробництва, де земля є просто територіальним про- стором для розміщення основних фондів і підприємств у цілому.

В умовах перетворення земельних відносин на основі приватної власності на землю, що спостерігається в сільському господарстві, коло цих відносин значно розширюється. Воно охоплює не тільки відноси- ни, що виникають унаслідок надання права власності чи користування землею, а й відносини щодо її розпаювання, раціонального і цільового використання, збереження родючості землі, а також комплекс заходів щодо охорони земель сільськогосподарського призначення. У зв’язку з перерозподілом землі, легалізацією приватної власності на неї по- ширюються і відносини аграрного підприємництва. Особливий вид земельних відносин, що регулюється аграрним правом, — це відноси- ни у сфері тимчасового і платного користування сільськогосподарською землею, суб’єктом яких виступають власники земельних ділянок (дер- жава, юридичні особи, громадяни, у тому числі володарі земельних часток) і орендарі-сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, громадяни, що ведуть особисте селянське господарство, орендні підприємства, працівники сільськогосподарських підприємств. Предметом спеціального, правового регулювання є також земельні

Звичайно, кожна з цих тез по-своєму є важливою й обгрунтованою і в умовах становлення аграрного права України має право на існуван- ня. Але, на наш погляд, завжди слід ураховувати час і характер сус- пільних відносин, за яких висловлювалися ті чи інші думки. Так, за- значену думку про те, що аграрне право України перебуває у стадії становлення, було висловлено в підручнику «Аграрне право України» ще у 1996 р. Відтоді пройшло більше 12 років і за цей час в аграрних правовідносинах відбулися кардинальні зміни, відповідно до яких аграрне право стало самостійною, комплексною, інтегрованою, спеці- алізованою галуззю. Однак необхідність характеристики конкретних відносин, що регулюються аграрним правом, обмежує можливості більш докладного аналізу дискусійних проблем щодо правової при- роди аграрного права і його місця у загальній системі права.

У зв’язку з тим, що суспільні відносини, котрі є предметом аграрно- го права, мають комплексний характер і, як правило, тією чи іншою мірою пов’язані із земельними відносинами, без яких сільськогосподар- ське виробництво фактично неможливе, земельні відносини слід виокре- мити із системи аграрних відносин. У сільському господарстві, а саме в аграрному секторі, земля є основним засобом виробництва, на відміну від інших сфер виробництва, де земля є просто територіальним про- стором для розміщення основних фондів і підприємств у цілому.

В умовах перетворення земельних відносин на основі приватної власності на землю, що спостерігається в сільському господарстві, коло цих відносин значно розширюється. Воно охоплює не тільки відноси- ни, що виникають унаслідок надання права власності чи користування землею, а й відносини щодо її розпаювання, раціонального і цільового використання, збереження родючості землі, а також комплекс заходів щодо охорони земель сільськогосподарського призначення. У зв’язку з перерозподілом землі, легалізацією приватної власності на неї по- ширюються і відносини аграрного підприємництва. Особливий вид земельних відносин, що регулюється аграрним правом, — це відноси- ни у сфері тимчасового і платного користування сільськогосподарською землею, суб’єктом яких виступають власники земельних ділянок (дер- жава, юридичні особи, громадяни, у тому числі володарі земельних часток) і орендарі-сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, громадяни, що ведуть особисте селянське господарство, орендні підприємства, працівники сільськогосподарських підприємств. Предметом спеціального, правового регулювання є також земельні.
1 2 3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас