Адвентивні рослини у флорі України

Ім'я файлу: основа_1576699950.docx
Розширення: docx
Розмір: 2257кб.
Дата: 02.06.2022
скачати

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЦЕНТРАЛЬНОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

КАФЕДРА БІОЛОГІЇ ТА МЕТОДИКИ ЇЇ ВИКЛАДАННЯ

РЕФЕРАТ

на тему:

«Адвентивні рослини у флорі України»

Виконав:

Студент ІІ курсу (ПН18Б)

Денної форми навчання

Природничо-географічного факультету

Перехрест Руслан

Перевірив:

доцент кафедри біології,

кандидат біологічних наук

Аркушина Ганна Феліксівна

Кропивницький 2019

Зміст

Вступ 3

1.Адвентивні рослини та шляхи їх поширення 4

2.Найбільш розповсюджені види адвентивних рослин в Україні 13

3.Види адвентивної рослинності в Кіровоградській області 15

4.Методи боротьби з розповсюдженням адвентивних рослин 21

Висновок 24

Список використаних джерел 25

Додатки 26

Вступ

Масове поширення чужоземних видів після їх випадкового проникнення в країну або в окремі місцевості, де їх раніше не було, добре відоме. Деякі адвентивні рослини за короткий час поширюються по всій країні; інші поволі, але неухильне збільшують свої ареали; треті – майже не поширюються. Чимало занесених рослин гине відразу або через деякий час. Але навіть ті нечисленні а них, які добре пристосувалися до нових умов існування, завдають великої шкоди сільському господарству.

Для попередження занесення нових адвентивних рослин і боротьби з карантинними бур’янами при Міністерстві сільського господарства України існує Державна інспекція по карантину і захисту рослин, яка веде велику роботу по охороні наших полів від найбільш злісних бур’янів, що підлягають карантинному контролю. Але для успішного проведення карантинних заходів та розробки заходів боротьби з занесеними бур’янами необхідне поглиблене вивчення адвентивної флори. На жаль, до цього часу дослідження в цій галузі мають лише фрагментарний характер. Вивчення адвентивних рослин має не тільки важливе практичне (народногосподарське) значення, але і цікаві й теоретичні питання; а саме історію розселення адвентивних рослин у нових областях, формування їх вторинних ареалів, взаємовідношення з місцевою флорою.

Адвентивні рослини та шляхи їх поширення

Адвентивні рослини – рослини, поява яких у певній місцевості пов’язана не з природним флорогенезом, а здебільшого з несвідомим занесенням їх людиною з первинного ареалу в інші флористичні області або на інші континенти в процесі господарської діяльності [1].

Поширення плодів і насіння є одним з основних засобів розселення видів. Чимало видів з великим потенціальним ареалом здатні значно поширитися у відповідних місцезростаннях, якщо вони мають виключно ефективні засоби поширення. Наявність різноманітних пристосувань до поширення плодів і насіння різними агентами має особливе значення для адвентивних рослин [2].

Діяльність людини допомагає рослинам подолати природні перешкоди, які стримують їх поширення. Прижившись в новій місцевості, рослини продовжують поширюватись також і природними засобами. Від ефективності останніх часто залежить доля занесених рослин. З первісного осередку адвентивні рослини розносяться людиною в нові місцевості і утворюють там нові осередки. Навколо цих осередків адвентивні рослини розселяються вже самостійно і згодом утворюють-великі колонії. Поступово ці колонії з’єднуються між собою і поширення чужоземців набирає загрозливих розмірів. Адвентивні бур'яни поширюються переважно в місцях з порушеним рослинним покривом, тому що ніякі, навіть найбільш ефективні, засоби поширення не можуть подолати конкуренцію, яку бур’яни зустрічають у природних ценозах. Бур’янові угруповання менше здатні протистояти поширенню адвентивних рослин і навіть іноді повністю витісняються ними [2].

Засобам поширення плодів і насіння присвячено багато праць, в яких описуються переважно окремі типи пристосувань. Це праці Г. Рідлі і Е. Ульбріха, а у вітчизняній літературі єдиною працею, в якій висвітлено різні засоби поширення плодів і насіння, в монографія Р.Ю. Левіної. В цих працях адвентивним рослинам приділено мало уваги і взагалі в них описуються лише пристосування до антропохорії, а природним засобам поширення, які мають для адвентивних рослин не менше значення, лише у Г. Рідлі відведено незначне місце [2].

Слід розрізняти спосіб занесення і засоби подальшого поширення адвентивних рослин. Найбільш важливими факторами, які сприяють заносу названих рослин, в торгівля, розвиток транспорту, війни, переселення народів, перегін худоби.

Загальновідомі способи занесення рослин висвітлено в працях деяких вітчизняних і особливо західноєвропейських ботаніків, зокрема у А. Теллунга:

1) Занесення адвентивних рослин з насінням культурних рослин.
С. Дан наводить чимало бур’янів, характерних для місць вивантаження зерна. С. Гойний зазначає, що чорнощир звичайний завозиться з зерном. А. Теллунг спостерігав адвентивні рослини навколо складів із зерном і млинів. Г. Браун подає великий список адвентивних рослин, які були знайдені ним на солодових відходах пивоварного заводу. Серед них він зазначав гіпекоум повислий, нетребу звичайну і колючу, нагідки польові, блекоту чорну, щирицю звичайну, канаркову траву малу. Дурман звичайний часто завозиться з насінням пшениці, вівса, сорго, кукурудзи та сої. Насіння щириць трапляється серед насіння проса, маку, люцерни. З зерном пшениці заноситься сухоребрик волзький, який часто зустрічається біля клинів, портових складів.

Насіння багатьох рослин поширюється з кормом, який завозиться для свійських і співочих птахів, що утримуються у клітках. Під час прибирання клітки невикористане насіння потрапляє у сміття і викидається на смітники, де згодом проростав.

Важливу роль у заносі насіння адвентивних рослин відіграють сільськогосподарські дослідні станції, які висівають насіння, одержане з багатьох країн світу. З 114-ти видів адвентивних рослин 29 є здичавілими.

Насіння багатьох рослин завозиться людиною свідомо для використання їх у господарстві. Але запроваджуючи у культуру рослини інших країн, людина часто не передбачає можливих наслідків. Деякі з цих рослин дичавіють і перетворюються на злісні бур’яни, наприклад, чорнощир звичайний, гречка татарська, розрив-трава дрібноквіткова та ін.

2) Занос насіння адвентивних рослин з різними вантажами. Насіння і плоди багатьох адвентивних рослий переносяться з різними вантажами, особливо з вовною і бавовною, в яких завжди є насіння з гачками, липкими залозками, колючками тощо. Такий способом розселилася нетреба колюча і, можливо, інші види цього роду. Toмy в місцях очищення вовни і бавовни завжди трапляються адвентивні рослини.

Чимало насіння різних рослин міститься і в упаковці вантажів. Занесення рослин з насінням і вантажами великою мірою залежить від розвитку торгових відносин між окремими країнами [2].

3) Переселення народів. Деякі рослини було занесено в нові місцевості кочівниками, переселенцями, колоністами. Так, вважають, що дурман звичайний занесли до Європи цигани. Кочівники, можливо, занесли нетребу звичайну. Існує припущення, що скажений огірок могли занести до Криму ще давні переселенці з середземноморських країн, які заснували там свої колонії. З Криму цю рослину згодом було занесено в північні райони України. Можливо також, що до Одеси скажений огірок міг потрапити з баластом [2].

Насіння щириці синюватої розноситься кіньми і великою рогатою худобою. Є свідомості, що насіння дурману звичайного поширюється козами, які споживають його, незважаючи на те, що він отруйний і більшість тварин його не їсть. У літературі описано випадки поширення тваринами деяких бур’янів, зокрема щириці лободовидної і синюватої і повитиць, насіння яких проходить непошкодженим через травний шлях тварин. Пройшовши через травний шлях, насіння бур’янів потрапляє у гній і зберігається в ньому довгий час. Температура, яка виникав при розкладі гною, недостатня для їх знищення. Разом з гноєм, що використовується як добриво, насіння бур’янів потрапляв на поля і проростає там [2].

Взагалі поширенню рослин сприяють як свійські, так і дикі тварини. Наприклад, насіння кропиви коноплевидної поширюється ховрашками і байбаками. Багато рослин поширюється птахами (плоскуша, щириці), мурашками ( куряча сліпота жовта, квасениця рогата), жуками та блощицями (коноплі дикі).

4) Війни . Можна навести багато прикладів, які ілюструють вплив війн на переселення рослин. Вважають, що аїр і нетреба звичайна поширювалися татарами під час татаро-монгольської навали. Але це лише припущення. Більш точні дані одержано в пізніші часи в міру вивчення місцевих флор. Французькі війська занесли галінсогу дрібноквіткову.

5) Перенесення насіння транспортом. Тепер це надзвичайно важливий фактор розселення рослин. Найбільше значення мав морський транспорт, на що вже давно звернув увагу Чарлз Дарвін. Моря і океани часто є лише фізичною перешкодою і не визначають ґрунтово-кліматичних меж ареалу багатьох видів.

Річковий транспорт відіграє помітну роль у поширенні адвентивних рослин уздовж річок і утворенні нових осередків бур’янів. Таким способом на Україні поширюються нетреби, елодея тощо.

Залізничний транспорт має незрівнянно більше значення. По залізницях заносяться в нові райони іноземні рослини, а також місцеві види, які поширюються з півдня на північ. Так, залізницями було занесено щирицю білу і лободовидну, кропиву коноплевидну і деякі інші види. На залізницях знайдено кропиву коноплевидну та галінсогу дрібноквіткову, а також цілий ряд степових рослин.

Останній часом все більшого значення в розселенні рослин на Україні набував автотранспорт. Найбільш постійні супутники шосе і автовокзалів – щириці, нетреби, ромашка запашна. З камінням, яке використовується для будівництва шляхів також заносяться деякі рослини. З баластом і піском поширюється хрінниця густоцвіта.

Взагалі способів заносу рослин дуже багато, вони надзвичайно різноманітні і мають Іноді найнесподіваніший характер. Наприклад, у 1685 р. з Канади було завезено чучело птаха, набите сім’янками злинки канадської. Невелика кількість сім'янок, які випадково висипалися з нього, поклала початок поселенню цього виду в Європі [2].

Р.Ю. Левіна виділяє 3 основні категорії засобів поширення плодів та насіння за допомогою людини:

агеотохорія (поширення засобами транспорту);
ергазіохорiя (розсіювання і розподіл у ґрунті насіння бур’янів збиральними машинами і знаряддями обробітку ґрунту);
спейрохорія (поширення насінин з насінням культурних рослин). Але занесення рослими в нову місцевість – лише перший етап у розселенні виду на цій території. Чимало видів успішно розселяється в нових місцевостях, незрівнянно більша кількість чужоземців зазнав невдачі іноді відразу ж, іноді через багато років. Це трапляється внаслідок того, що рослина не може пристосуватися до даних умов, які не відповідають її екологічним і фізіологічним вимогам, або внаслідок опору, який чинить “прибульцями” природа або людина.

Щодо нашої флори, то кількість рослин, які не прижилися і зникли через більш-менш довгий час, досить незначна. Можливо, це пояснюється неповнотою даних, тому що адвентивними рослинами на території області почали цікавитися порівняно недавно. В той же час досить багато занесених рослин значно поширилося по нашій території, причому деякі з них навіть витісняють місцеві бур'яни [2].

Закріплення занесених рослин у новій місцевості та їх дальше поширення значною мірою залежать від ефективності і різноманітності природних факторів поширення їх плодів та насіння. Якщо при утворенні нових осередків у віддалених один від одного районах головна роль належить людині, то в масовому захваті території навколо цих осередків, у величезному зростанні кількості рослин у місцях, де прижився занесений вид, у поступовому зростанні ареалу цього виду найбільше значення належить природним факторам поширення. Чим більше насіння потрапляє в нові території, тим успішніше розселяється вид. Наприклад, у багатьох адвентивних рослин (чорнощиру, амброзії, диких конопель тощо) насіння масово осипається біля материнської рослини і дуже засмічує ґрунт. Потім воно розноситься дощовими потоками, повінню, тваринами та іншими природними агентами. Завдяки цьому площа, яку займав даний вид, збільшується з року в рік. Особливо швидко поширюються рослини, насіння яких розноситься різними способами.

Здатність поширюватися за допомогою різних способів адже характерна риса адвентивних рослин. Досліджуючи способи поширення тієї чи іншої адвентивної рослини, важко віддати перевагу будь-якому з них, настільки вони завжди пов’язані між собою і доповнюють один одного. Відокремившись від рослини яким-небудь способом, плоди або насіння, завдяки різним пристосуванням, продовжують поширюватися і шийки способами, які завжди сполучаються ніж собою. Чіпкі та клейкі плоди і насіння розносяться на невеликі відстані тваринами, а на більші – транспортом. Наприклад, сім’янки нетреби, які вкриті колючою, опушеною обгорткою, розносяться тваринами, транспортом і водою. У щириці білої дрібне гладеньке насіння легко висипається з коробочки і густо вкриває землю біля материнської рослини. Потім воно розноситься дощовими потоками і розталим снігом на більші відстані. Рослина, утворюючи форму перекотиполя, переноситься вітром досить далеко і засмічує ґрунт на значній площі. Дрібне насіння щириці білої разом з землею легко прилипає до ніг та коліс і розноситься ще далі.

При перевезенні засміченого ґрунту насіння може потрапити дуже далеко, навіть на інший континент. Отже, насіння щириці білої, яке осипається біля материнської рослини і не має, здавалось би, ніяких пристосувань до поширення, виявляється здатним подолати величезні відстані за допомогою вітру, води, тварин і людини. Така взаємодія факторів поширення значною мірою обумовлює швидке поширення адвентивних рослин [2].

При віднесенні рослин до якої-небудь карпоекологічної категорії брали за основу спосіб відокремлення плодів або насіння від материнської рослини як первісне кільце в наступному сплетінні взаємодії інших факторів поширення.

За цим принципом, користуючись класифікацією Левіної віднесли дані адвентивні рослини (59 видів) до таких категорій:

Автобарохори – насіння осипається під впливом сили тяжіння.
Автомеханохори – насіння активно розкидається внаслідок особливого механізму розкривання плоду або особливої будови насіннєвих оболонок.
Балісти – рослини, плоди яких мають пристосування, що заважають само висіванню насіння, внаслідок чого воно висипається лише при розхитуванні стебел.
Анемохори – насіння розноситься вітром.
Зоохори – насіння розноситься тваринами.
Гідрохори – насіння розноситься водою.

Два види – елодея канадська і лепеха звичайна – в наших умовах розмножуються лише вегетативно. Поширюються вони водою і людиною. Елодею розносять також птахи.

Місцезростання, де трапляються адвентивні рослини, різняться між собою, і це, безумовно, відбивається і на способах поширення рослин у різних умовах.

Для характеристики способів поширення адвентивних рослин у тих або інших було взято найбільш типові представники цих місцезростань.
Ці рослини зустрічаються і в інших місцезростаннях, але дане є для них основним.

Деякі, переважно дуже поширені адвентивні рослини, настільки типові в різних місцезростаннях, що важко вирішити, яке з них є основним. Такі рослини довелося включити в різні групи одночасно.

Найбільш численні адвентивні рослини на рудеральних місцезростаннях. Більшість з них відразу оселяється тут, інші потрапляють сюди з поля, городів, або парків. Для них характерне дуже дрібне насіння, яке легко розноситься з землею, а також дощовими потоками. Велика родючість автобарохорів і розріджена рослинність на рудеральних місцях сприяють створенню величезних колоній цих рослин. Багато в цих місцезростаннях і зоохорів, які постійно розносяться тваринами. Крім того, насіння багатьох барохорів теж розноситься тваринами з землею, прилипає до їх ніг. Всі рослини рудеральних місцезростань широко розносяться за допомогою транспорту.

Серед сегетальних бур’янів перше місце займають автобарохори, друге – балісти. Єдиний анемохор – галінсога дрібноквіткова – поширюється переважно з насінням городніх культур і декоративних рослин, а також вегетативне і засмічує не польові, а городні культури і сади. Такий високий процент барохорів серед сегетальних бур’янів Р.Ю. Левіна пояснює тим, що в умовах поля поширення насіння плодів природними агентами втрачає своє значення. Значно більшу роль тут відіграє засмічення ґрунту, так у сегетальних барохорів виробилися пристосування іншого характеру: велика родючість, швидке осипання насіння, гетерокарпія, тривале зберігання схожості, час визрівання і проростання насіння збігаються а визріванням і проростанням засміченої культури. Крім того, насіння цих рослин частково засмічує зерно і поширюється людиною з насіннєвим матеріалом. Деякі з них настільки пристосовуються до якої-небудь культури, що стають її спеціальним бур’яном і поширюються з її насінням, тому що важко відокремлюються від нього. Існує досить багато балістів (наприклад, вовчки), обсіменінню яких сприяють сільськогосподарські знаряддя [3].

В парках найширше представлені автомеханохори (половина всіх видів) потім – барохори і анемохори. Більша частина цих рослин дичавів з грядок, але через малу ефективність способів поширення вони не спроможні далеко відійти від місця культури і звичайно залишаються в межах парку.

Для адвентивних рослин, що поширені в природних угіддях, характерна здатність поширюватися переважно за допомогою природних агентів, головним чином вітру і тварин.

Найбільш розповсюджені види адвентивних рослин в Україні

Інвазійний вид ми розуміємо як такий, що походить з інших флористичних областей, занесений на територію України спонтанно або з метою культивування, повністю натуралізувався, самовідновлюється, активно та масово поширюється не лише в антропогенних, а й у напівприродних і природних біотопах у багатьох, або лише окремих регіонах, вступаючи у взаємодію з місцевими видами та виявляє сталу тенденцію до вкорінення у природні ценози, становить загрозу біорізноманіттю екосистем.

В результаті досліджень аналізу складу адвентивної фракції флори України було виділено 64 види судинних рослин, які складають групу високоактивних інвазійних видів. Загальні відомості про види адвентивних рослин зазначені в таблиці 1 (див. додаток 1) [4].

Ступінь натуралізації видів в різних районах більш або менш суттєво відрізняється, у таблиці подано його найвищий рівень у флорі України [4].
За систематичним складом ця група представлена 64 видами, які належать до 52 родів та 23 родин, зокрема Asteraceae – 21 вид, Poaceae та Fabaceae – по 6, Apiaceae та Amaranthaceae – по 3, сім родин – по два види та 11– по одному. Лише один рід Amaranthus представлений трьома видами, дев’ять – двома, решта – одним.

На відміну від загального спектру життєвих форм видів адвентивної фракції флори України (Протопопова, 1991) у дослідженій групі однорічників (26 видів) стільки ж як і загалом трав’янистих полікарпіків, дерев і кущів: дворічників – два, одно- і багаторічників – чотири, багаторічників – 13, напівкущів – один, кущів – чотири, дерев – дев’ять, дерев’яниста ліана – одна та кущ/дерево – один [4].

За походженням суттєво переважають американські види, з яких північноамериканських – 34, південноамериканських – два, центральноамериканських – один. Друге місце займають види, які походять з області Давнього Середземномор’я (18), у т.ч. середземноморських – п’ять, західносередземноморських – три, середземноморсько-східнотуранських та середземноморсько-іранський – по одному, середземноморсько-ірано-туранських – два, ірано-туранський – один, мало- та середньоазійський – один, малоазійський – один, центральноазійських – два. Два види походять із субальпійської смуги Кавказу. Видів східноазійського походження – чотири, далекосхідного та південно- й південно-східноазійського – по одному. Найменше видів, які походять з різних регіонів Європи: західноєвропейський – один та середньоєвропейських – два.

Отже, переважання видів американського походження свідчить, що до нових умов найкраще адаптуються рослини, які у первинному ареалі ростуть у подібних умовах. Видів середземноморського походження серед інвазійних небагато, хоч це найбільш чисельна група адвентивних рослин у флорі України. Цим підтверджується те положення, що види із трансконтинентальним типом ареалу мають більші можливості для пристосування у нових умовах ніж види, які походять із суміжних флористичних областей [4].

Види адвентивної рослинності в Кіровоградській області

Флора кіровоградської області є досить різноманітною і налічує велику кількість адвентивних видів рослин у межах свого біоцинозу. Найбільш поширені серед них такі види:

Родина Aceracea/Acer negundo L. – Клен ясенелистий, к. американський, к. негідний (див. додаток 2). Дерево заввишки до 20 м, часто з кількома стовбурами, кора сіра, крона широка крислата, часто поникла; молоді пагони зелені, голі, з густою сизою поволокою, пізніше гілки сірі. Листки непарнопірчасті, з 3–5 листочків, з черешками завдовжки 4–8 см; яйцеподібні або ланцетні, звичайно відтягнуто-гострокінцеві, по краю зубчасті; кінцевий листок нерідко трилопатевий. Квітки: тичинкові – в щільних пучках, згодом квітконіжки видовжуються і звисають; маточкові – в рідких повислих китицях або волотях. Дводомний вид, чоловічі рослини цвітуть трохи раніше жіночих, до розвитку листків, анемофіл. Плоди – подвійні крилатки .

Вік першого плодоношення: на відкритому місці з поживними ґрунтами – 5 років, під наметом лісу може становити 15 років і більше. Максимальна насіннєва продуктивність – 100–500 тис. крилаток на дерево. Максимальний вік дерева – 100 років. Цвіте IV–V, плодоносить V [5, с. 64-91].

Родина Asteraceae – Ambrosia artemisiifolia L. – Амброзія полинолиста (див. додаток 3). Терофіт, ярий однорічник, одно- або дводомний. Коренева система стрижнева. Стебло заввишки 20–150 (200) см, прямостояче, розгалужене, розсіяно опушене. Листки пірчасторозсічені, завдовжки 2,5–15 см, зверху темно-зелені, майже голі, знизу сіро-зелені, щетинисто-коротковолосисті, точково-залозисті. Тичинкові квітки лійкоподібні, жовті, п’ятизубчасті, по 5–25 квіток зібрані у напівкулясті кошики діаметром 3–5 мм. Чоловічі кошики у колосоподібних або китицеподібних суцвіттях розташовані на верхівках пагонів. Маточкові квітки сидять нижче у пазухах верхівкових листків, без оцвітини, зібрані у 1–5-квіткові кошики. Сім’янки оберненояйцеподібні, завдовжки 2–4 мм, зеленувато-сірі до чорно-коричневих, гладкі, блискучі, без чубчика, з невеликим виступом на верхівці. Розмножується насінням, що зберігає схожість від 5 до 40 років. Насіннєва продуктивність особини до 100 тис. Проростає наприкінці квітня – у травні, у пізніших сходів спостерігається неотенія. Виду властиві автобарохорія, балістохорія, гідрохорія, зоохорія, антропохорія (агестоергазіо, спейрохорія). Анемофіл. Цвіте VII–X, плодоносить VIII–X.

ConyzacanadensisL. – Злинка канадська, дрібнопелюстничок канадський (див. додаток 4). Одно-, дворічник (терофіт), заввишки 10–180 см. Стрижнева коренева система з коротким головним коренем. Пагони прості, вгорі розгалужені, вкриті жорсткими волосками. Листки ланцетні, цілокраї, загострені, розсіяно коротковолосисті з жорсткими довгими волосками, завдовжки 2,5–10 см, завширшки 2–10 мм, густо вкривають усе стебло. Черешки листків звужені до основи, вузько крилаті. Кошики зібрані у розлогі волоті, численні, діаметр 3–5 мм, на тонких ніжках заввишки 0,5–1,5 см. Крайові язичкові квітки маточкові білі або червонуваті, дуже короткі, часто коротше обгортки кошика [5, с. 64-91].

Сім’янки дрібні, рідкоопушені, завдовжки 1–2 мм,прозорі, з чубчиком завдовжки 3–5 мм. Утворює озимі форми і формує розетку з кінця серпня до жовтня, а квітконосні пагони дає наступного року. Часом злинка розвивається, як яра рослина. За вегетаційний сезон на одній рослині формується 50–300 кошиків, у кожному з яких 30–40 сім’янок, схожість насіння 80 %.

Дослідження у степовій зоні показали, що найвищі значення репродуктивного зусилля С. canadensis у природних біотопах – 47,5 %, у напівприродних – 35,1 %, у техногенних – 31,5 %. Виду властива анемохорія. Цвіте VII–IX, плодоносить VIII–X [5, с. 64-91].

Grindelia squarrosa (Pursh) Dunal – Гринделія розчепірена
(див. додаток 5). Терофіт, дворічник (інколи багаторічна трав’яна рослина або напівкущик). Коренева система стрижнева. Стебла заввишки (10) 40–100 см, поодинокі, галузисті, голі або зрідким опушенням, густооблиснені. Зубці стеблових листків закінчуються групою сидячих залозистих трихом. Кошики зібрані у щиткоподібне суцвіття, рідко поодинокі, гетерогамні, усі квітки жовті. Листочки у 4–6 рядів, густо залозисті, лінійні; вістря майже циліндричне. Сім’янка гола, білувата, жовтувата, сіра або коричнювата, еліпсоїдна, завдовжки 1,5–4,5 мм, з чубчиком. Розмножується насінням. Насіннєва продуктивність 7–25 тис. на особину. Питома насіннєва продуктивність – близько 440 000 сім’янок на 1 м2. Має тривалий період схожості. Виду властива балісто-, зоо-, гідро- та антропохорія (агестохорія). Цвіте VI–X, плодоносить VIII–X [5, с. 64-91].

Phalacroloma annuum L. – Тонколучник однорічний
(див. додаток 6). Гемікриптофіт, монокарпік, ярий або озимий одно- або дворічник (Ph. septentrionale може бути багаторічником). Коренева система стрижнева, головний корінь тонкий. Стебла прямі, заввишки (30) 50–100 см, у Ph. annuum доволі густоволосисті, у Ph. septentrionale звичайно слабковолосисті, до майже голих. Нижні листки черешкові, листова пластинка завширшки до 20–40 мм. У Ph. annuum стеблові листки, крім найвищих, віддалено великозубчасті, від овальних до лінійноланцетних. У Ph. septentrionale верхні, а зазвичай і середні стеблові листки цілокраї або зі згладженими зубцями, нижні часто віддалено великозубчасті. Кошики (5–50 шт. у Ph. annuum та 10–200 шт. у Ph. septentrionale) зібрані у волотеподібні або щиткоподібні суцвіття. Обгортка чашо- або блюдцеподібна, діаметром (2) 4–12 мм. Листочки обгортки численні, голі або опушені. Язичкові (маточкові) квітки значно довші за обгортку, у Ph. annuum (80–125 шт.) звичайно світло-рожеві або світло-лілові, нечасто – білі, у Ph. septentrionale звичайно білі, рідко світло-рожеві. Квітки диска двостатеві, з віночком жовтим або жовто-оранжевим, трубчастим, у Ph. annuum завдовжки 2–2,8 мм, у Ph. septentrionale – 1,5–2,5 мм. Сім’янка бліда, розсіяно опушена. Чубчик у крайових сім’янок з щетинок завдовжки 0,2–0,3 мм, у серединних – подвійний. Розмножуються сім’янками, видам властиві анемо- та антропохорія. Апомікт. Цвіте VII–IX, плодоносить VIII–XI.

Solidago сanadensisL. – Золотарник канадський (див. додаток 7). Трав’янистий багаторічник, гемікриптофіт. Пагін прямостоячий, заввишки 60–120 (250) см, у суцвітті розгалужений, густооблиснений, з короткими волосками. Нижні стеблові листки гостропилчасті, ланцетні, завдовжки 9–12 см, звужені до верху і до основи у дуже короткі черешки. Верхні листки завдовжки 3–7 см, майже цілокраї, сидячі. Кошики зібрані у волотеподібне суцвіття завдовжки 10–25 см. Кошики численні, дрібні. Всі квітки жовті, плідні, крайові – язичкові, а серединні – трубчасті. Сім’янка завдовжки 0,5–0,6 мм, з чубчиком білих волосків. Насіннєва продуктивність 1 особини до 100 тис. сім’янок, схожість до 95 %. Анемохор. Цвіте VII–VIII, плодоносить VIII–X [5, с. 64-91].

Родина Elaeagnaceae Elaeagnus angustifolia L. – Маслинка вузьколиста (див. додаток 8). Листопадне дерево, часом кущ, заввишки до 5–8 (10) м. Молоді пагони сріблясті, 2–3-річні червоно-бурі або коричневі, нерідко колючі. Листки чергові, яйцеподібноланцетні, подовженоовальні, ланцетні, цілокраї, зверху сірувато-зелені зі світлими жилками, знизу сріблясто-білі. Квітки запилюються перехресно, за допомогою комах, ароматні, по 1–3 у пазухах листків, дзвоникоподібні. Плід – еліпсоїдна або яйцеподібна несправжня кістянка (сфалерокарпій). Плодоношення щорічне, рясне. Розмножується насінням, кореневими паростками. За сприятливих умов здатен плодоносити на 3–5-й рік. Орніто- та гідрохорія. В ґрунті насіння зберігає життєздатність протягом 3 років. Окремі дерева живуть до 80 років.

Hippophaл rhamnoides L. – Обліпиха крушиноподібна (див. додаток 9). Дуже галузистий кущ, іноді дерево, заввишки до 4 м, з численними гілками і колючками. Листки вузькі, лінійні або лінійноланцетні, тупуваті, сидячі, з трохи загорнутими краями, зверху темно-зелені, зісподу сріблясті. Чоловічі квітки – в коротких колосках, жіночі квітки поодинокі. Плоди овальні, кулясто-овальні або майже кулясті, жовтуваті або оранжево-червоні. Цвіте рослина до розпускання листків. Розмножується насінням, яке зберігає високу схожість протягом 2 років. Починає плодоносити з 3–6 років. Насіннєва продуктивність 7–9 (16) кг плодів з одного дерева. За вегетативного відновлення кореневими паростками швидко формуються додаткові корені, що мають численні бульбочки з азотфіксуючими бактеріями .Орнітохорія. Цвіте V–VI, плодоносить VIII–IX.

Родина Robinia pseudoacacia L. – Біла акація (див. додаток 10). Дерево заввишки до 35 м. Крона велика, розлога. Кора темно-сіра, на старих гілках і на стовбурі потріскана; молоді гілки зеленуваті або червонуваті. Листки непарнопірчасті, складаються з 4–10 пар бокових листочків; листочки довгасті, довгастоовальні або овальні, цілокраї. Квітки в негустих, пазушних, пониклих гронах. Віночок білий або блідо-рожевий. Плід – біб з 3–15 (30) насінинами. Схожість зберігає 3 роки. Розмножується насінням і кореневими паростками. Швидкий ріст, особливо в перші 10 років; глибока і потужна коренева система Цвіте V–VI, плодоносить – IX–X .

Родина Salicaceae. Salix fragilis L. – Верба ламка (див. додаток 11). Дерево заввишки 15–20 м, з широкою кроною і ламкими при основі гілками. Листки вузькояйцеподібноланцетні, в основі круглясті, поступово витягнуті в довгу косу верхівку, по краю грубо і нерівномірно залозисто-зубчасті, дещо шкірясті, зверху дещо блискучі, темно-зелені, знизу бліді або сизі, з обох боків зовсім голі. Одностатеві квітки зібрані у сережки. Квітки без оцвітини. Тичинок 2, вільні, при основі волосисті. Зав’язь гола, на короткій ніжці. Ентомофіл. Цвіте V, плодоносить VI [5, с. 64-91]

Методи боротьби з розповсюдженням адвентивних рослин

Для забезпечення своєчасного запобігання поширення адвентивних видів рослин, у т.ч. інвазійних, в ценозах та виявлення найбільш небезпечних з них слід проводити їх моніторинг, що насамперед повинен включати:

періодичне обстеження ценозів з метою виявлення видового складу, динаміки, рясності, стабільності популяцій та їх самопоновлення, темпів поширення, впливу на культурні та аборигенні рослини тощо;
за комплексом вищенаведених ознак з’ясування їхнього впливу на довкілля;
для розробки ефективних способів попередження і контролю необхідно мати дані щодо стану, щільності, вікових спектрів популяцій виду, ступеня натуралізації, можливості заносу як з насіннєвим матеріалом так і спонтанно – з прилеглих місцевостей; адаптованості до різних проявів антропогенного впливу (ступінь гемеробії) в усіх наявних типах місцезростань, характер розміщення осередків тощо.

Для успішного вирішення контролю біологічного забруднення насамперед доцільно:

а) проводити типізацію осередків або зон поширення виду на зонально-ценотичній основі у різних біотопах;

б) характеризувати диференціацію ареалу кожного виду згідно ступеня поширення (наприклад, для амброзії полинолистої – Закарпаття – дифузне, Прикарпаття – осередкове, Розточчя-Опілля, Полісся – дифузне, Лісостеп: Правобережжя – дифузне, Лівобережжя – суцільне, Степ – суцільне, Крим – дифузне);

в) застосувати широке впровадження щорічного картування ареалів виду для з'ясування їхньої динаміки та визначення темпів і напрямів поширення тощо; [5]

г) запровадити популяційні дослідження видів адвентивних рослин;

З метою зменшення загрози інвазійних рослин пропонуємо розробити комплексну програму дослідження інвазійних процесів у природних та культурних фітоценозах України, яка має бути спрямована на вирішення широкого кола пріоритетних питань наукових досліджень, зокрема:

а) запровадження та ведення реєстру інвазійних видів рослин з визначенням ступеня загрози для окремих регіонів;

б) створення системи моніторингу інвазійних рослин у лісових, лучних та інших типах фітоценозів для з’ясування темпів інвазії окремих видів;

в) розробка стратегії управління, попередження і зменшення ризиків, пов'язаних з інвазійними рослинами в сільському та лісовому господарствах, з урахуванням тенденцій зміни клімату;

г) з’ясування економічних, соціальних та екологічних наслідків експансії інвазійних рослин;

е) посилення координації та обміну інформацією між дослідниками, користувачами природних рослинних ресурсів та контролюючими органами про комплексні підходи до управління інвазійними процесами і їх попередження [4].

Реалізація цієї програми дасть змогу:

підвищити рівень знань у галузі ефективного управління ризиками інвазій існуючих і потенційних бур'янів у сільському і лісовому господарстві та раціонального використання природних рослинних ресурсів;
зменшити ризик поточного і майбутнього впливу на природні оселища та культур фітоценозу на основі впровадження сучасних інструментів, методів і технологій попередження і зменшення загрози впливу інвазійних рослин з урахуванням зміни клімату;
покращити розуміння економічних, соціальних і екологічних загроз унаслідок впливу інвазійних рослин та зосередити увагу на найбільш серйозних проблемах, розробити методи їх вирішення;
полегшити прийняття управлінських рішень щодо зменшення ризику інвазій, впровадження стратегій і варіантів економічно ефективної інтегрованої боротьби на всіх рівнях (національному, регіональному та місцевому).

Таким чином, запобігання проникнення неаборигенних видів через фітокарантинні та інші заходи є, безумовно, найбільш екологічно бажаним і економічно ефективним методом управління у цій галузі. Існує нагальна потреба для розвитку систем раннього попередження, щоб визначити ймовірність загрози інвазії певного виду. Основою оцінки ризику фітоінвазій є науково обґрунтоване попереднє прогнозування, яке дає змогу визначити види, які не були поширені в регіоні, але існує висока ймовірність реалізації ними інвазійної спроможності. Інвазійний потенціал рослин визначається комплексом характеристик властивостей їхніх популяцій, які забезпечують виживання і поширення у нових регіонах. Зважаючи на гетерогенність кліматичних умов України та велику мозаїчність ландшафтів, у багатьох регіонах існує загроза фітоінвазій, тому комплексна оцінка ризиків проникнення і поширення видів адвентивних рослин є нагальним завданням у сфері біобезпеки держави. [4]

Висновок

Очевидним є те, що проблема фітоінвазій в регіоні, як і в усій Україні, – це один із пріоритетних аспектів діяльності природоохоронних організацій. У зв’язку з цим до невідкладних завдань зі збереження природної флори належить контроль за розвитком фітоінвазій, що включає насамперед моніторинг інвазійних рослин, особливо трансфомерів, на флористичному, ценотичному та популяційному рівнях. А це, у свою чергу, вимагає з’ясування біоекологічних особливостей видів, які складають їхній адаптаційний комплекс у регіоні та картування локалітетів, що стане основою прогнозування подальшого їхнього розповсюдження. До першочергових завдань належить також максимальне забезпечення збереженості існуючих і збільшення кількості об’єктів природно-заповідного фонду регіону за рахунок тих територій, на яких ще добре зберігся природний рослинний покрив.

Список використаних джерел

http://esu.com.ua/search_articles.php?id=42645
У світі рослин / Заверуха Б. В. - Київ : Урожай, 1980. - 167 с.
Бур’яни України: визначник-довідник / [А. І. Барбарич, О. Д. Вісюліна, М.Є. Воробйов та ін.] – К.: Наукова думка, 1970. – 508 с.
https://menr.gov.ua/files/docs/Bioriznomanittya/zvit_kadastr_flora/Zvit_kadastr_%D1%872.doc
Бурда Р. І. Чужорідні види охоронних флор Лісостепу України / Р.І.Бурда, Н. А. Пашкевич, Г. В. Бойко, Т. В. Фіцайло. – К.: Наук. думка, – 2015. – 116 с.