Мазур Руслана 32-МЕ1
Самостійна робота №19
"Фізіологічна характеристика втоми спортсменів"
У процесі розвитку втоми у м'язах, які виконували роботу, вичерпуються запаси енергетичних субстратів (АТФ, КФ глікогену) , накопичуються продукти розпаду (молочна кислота , кетонові — тіла) . Також, порушується регуляція процесі , пов'язаних із енергетичним забезпеченням м'язового скорочення, з'являються зміни у роботі систем легеневого дихання і кровообігу.
Як відомо запаси АТФ у м’язах невеликі і їх ледве вистачає на 1 с напруженої м’язової роботи . Запасів креатинфосфату (КФ), що використовується для ресинтезу АТФ при роботі максимальної інтенсивності, вистачає лише на 6-8 с. Зниження швидкості відновлення АТФ може бути причиною настання втоми.
У скелетних м'язах людини після максимально можливої короткочасної роботи концентрація КФ падає майже до нуля, а концентрація АТФ - приблизно на 30-40%. У стані втоми знижується кількість АТФ у нервових клітинах, а це порушує синтез ацетилхоліну в синапсах , що зумовлює порушення роботи ЦНС при формуванні рухових імпульсів і передаванні їх до "робочих" м'язів; сповільнюється швидкість обробки сигналів , що надходять від пропріо- i хеморецепторів ; у моторних центрах розвивається захисне гальмування, пов'язане з утворенням у-аміномасляної кислоти.
При втомі у процесі виконання фізичних навантажень пригнічується робота залоз внутрішньої секреції, що є причиною зменшення гормонів і зниження активності ряду ферментів. Насамперед, це позначається на міофібрилярній АТФ-азі, що контролює перетворення хімічної енергії у механічну роботу . При зниженні швидкості розщеплення АТФ у міофібрилах автоматично зменшується і потужність виконуваної роботи. Втома зумовлює активності ферментів аеробного окиснення , порушення взаємозв'язків між реакціями окиснення і ресинтезу АТФ. Для підтримання необхідного рівня АТФ посилюється гліколіз , а це призводить до закислення внутрішнього середовища організму спричиняє порушення гомеостазу . Посилення катаболізму білкових сполук супроводжується підвищенням вмісту сечовини у крові.
Під час тривалого фізичного навантаження у м'язових клітинах спортсмена нагромаджується молочна кислота , що дифундує згодом у кров і викликає зміни кислотно - лужного балансу . Зниження рН внутрішнього середовища впливає на функціонування ряду ферментів , що діють у слаболужному середовищі ( pH = 7,35-7,40 ) , зокрема фосфофруктокінази , АТФ - ази . У спортсменів величина pH після значних навантажень тривалістю 40-60 с може складати 6,9 і нижче .
Під час тренувань і змагань спортсмени виконують вправи , що вiдрiзняються за інтенсивністю та тривалістю , циклічністю тощо . При цьому можливий вияв різних ознак утоми.
Наукові дослідження показали , що важливе значення у визначенні функціонального стану спортсменів мають симпатоадреналової системи ( САС ) . Ця система має важливу гомеостатичну й адаптаційно - трофічну роль в організмі і є інтегральним нейро - гормональним індикатором , що характеризує стресову й емоційну реакцію спортсменів у відповідь на навантаження під час тренувань і змагань . Її можна використовувати для оцінювання поточного стану , емоційної напруги , у передстартовому періоді і на змаганнях , розвитку втоми чи адаптаційних процесів .
При короткотривалому інтенсивному навантаженні (наприклад, тренуванні, спрямованому на збільшення швидкості бігу), порівняно з початковим станом, спостерігається активація гормональної і медіаторної ланок CAC, підвищується виділення адреналіну (у 3 рази), норадреналіну (у 1,5 рази), однак резервні можливості системи, що оцінювалися за екскрецією дофаміну, істотно не змінювалися.
При тривалому напруженому тренувальному навантаженні ( 30–60 с ) , що спрямоване на покращення швидкісної витривалості , спостерігали збільшення активності ланок САС . Так , екскреція адреналіну і норадреналіну порівняно із початковим станом зростала майже у 3 рази і дофаміну більше ніж у 2 рази . Така реакція САС на тривале навантаження є позитивною . Довготривала робота серцево судинної й дихальної систем під час подолання наддовгих дистанцій призводить до зниження функціональних властивостей їх нервових регуляторних центрів . В такому випадку як правило не накопичується значна кількість метаболітів, а основним фактором втоми є зниження концентрації цукру в крові . гіпоглікемія . Значне вуглеводне голодування коркових клітин може обумовити навіть порушення психічних функцій , що зрідка спостерігається на фініші і проявляється у формі неадекватної поведінки .
Напружене функціонування нервових центрів при циклічній роботі великої потужності швидше призводить до їхнього виснаження , ніж робота помірної потужності . Також швидше знижується працездатність органів дихання й кровообігу . Споживання кисню досягає максимальної величини , на яку здатний організм спортсмена , постійно збільшується кисневий борг , B організмі нагромаджуються недоокиснені продукти, що спричиняє порушення функціонування нервових центрів .
До циклічної роботи максимальної потужності належать фізичні вправи 13 долання спринтерських дистанцій різних видах спорту , де вивільнення енергії триває короткий час - у межах десятків секунд . За такий часовий відрізок не відбувається помітних змін у функціонуванні різних систем органів . А при максимальнiй та субмаксимальній потужності втома передусім пов'язана зі зміною функціонального стану центральної нервової системи . Позаяк м'язова робота має анаеробний характер , то у м'язах нагромаджується велика кількість недоокиснених продуктів , зокрема молочної кислоти.
Втома при статичних зусиллях наступає швидко , незважаючи на видиму " легкість ” вправи . При статичних вправах визначальним у розвитку втоми є зниження працездатності нервової системи . При будь - якій роботі динамічного характеру в центральній нервовій системі відбувається безперервне чергування процесів збудження й гальмування . Такий характер функціонування нервових центрів забезпечує більш тривалу їхню працездатність . При статичній - у нервових центрах стан збудження підтримується безперервно , немає ритмічного чергування збудження із гальмуванням . Такі особливості функціонування нервових центрів призводять до швидкого зниження їх працездатності.
Силові навантаження пов'язані передусім з активізацією нервових центрів , які сприймають інтенсивні імпульси , що надходять із пропріорецепторів рухового апарату . Отже при силовій роботі основне навантаження припадає на нервову систему.