Рання діагностика і лікування пухлин у 1 — 11 стадії. Для цього застосовують дослідження апаратними (КТ. МРТ), біохімічними (визначення рівня онкомаркерів) та імунологічними методами (наприклад, за тестом В.І. Говалло. 1980—1985 pp. — за відсотком малих лімфоцитів у крові).
3. Розробка нових хіміопрепаратів, що більш вибірково, цілеспрямовано впливають на пухлину.
4. Розробка нових методів імунотерапії, біотерапії — активація резистентності організму, створення протипухлинних сироваток.
5. Розробка нових методів імуногенної інженерії — видалення з пухлини генів-мутантів або введення в пухлину генів-блокаторів тощо.
6. Підвищення радикалізму, ефективності, фізіологічності, анатомічності. косметичності обширності хірургічних втручань у декількох анатомічних ділянках (череп —обличчя —прилеглі ділянки).
7. Рання, більш повна одномоментна реконструкція і відновлення трачених органів і тканин. якщо є впевненість у повному видаленні пухлини (методами мікросудииної хірургії, клаптевими операціями на м'яких тканинах, клаптями на артеріалізованих ніжках, відновлення кістки, зубів, у тому числі зубними імплантантами).
8. Профілактика післяопераційних ускладнень.
9. Використання ектопротезів: окуляри-протези носа і пух, імплантати для опори протезів різних частин обличчя.
10. Повна реабілітація онкологічних хворих: медична (фізична), психічна, соціальна, професійна.
Особливості хірургічного лікування, первинна пластика
Обсяг тканин, які підлягають видаленню, зумовлений поширеністю пухлини, її характером, локалізацією, особливостями лімфовідтоку і включає здорові тканини, що забезпечує абластику операції. Тому первинна пластика відразу після видалення пухлини с необхідною з огляду на анатомічні, фізіологічні і психологічні обставини. Однак стан тканин після проведення рентгено- та хіміотерапії часто призводить до значного уповільнення регенерації, численим ускладненям — некрозу тканин після рентгенотерапії. вторинного інфікування і запалення, ерозії судин, кровотеч.
Основні операції викопують через 3—4 тиж. після передопераційної рентгенотерапії: розрізи роблять з урахуванням ділянок опромінення і введення хіміопрепараті; після операції призначають активну антибактеріальну терапію; проводять зондове і парентеральне годування хворих перші 10—12 діб.
Крововтрата під час операпій сягає 0,5 л і більше, тому операції виконують під контрольованою гіпотонією (арфонад 100-150 мг) та, бажано, гіпотермією (знижують температуру тіла хворого до 33-32оС) тощо.
При проведенні первинних пластичних операцій заміщувати виниклі дефекти тканин краще авто тканинами. Для цього найчастіше використовують шкірно-жирові клапті, які беруть неподалік від дефекту поза зоною опромінення (тому він має бу- ти великим), а донорське місце необхідно закрити зближенням країв рани або вільним пересадженням шкіри. Використовують також стебло Філатова (краще, щоб у ньому була велика підшкірна кровоносна судина), артеріалізовані клапті тканини, а також пересадження клаптів на мікросудинних анастомозах.
Знеболювання під час операнііі типове — загальне з інтубанією трахеї, НЛА або місцеве потенційоване.
Широке застосування пластики вільним шкірним клаптем не випадково. З одного боку, після видалення пухлин шкіри або перенесених травм, особливо на обличчі, найчастіше залишаються обширні, але поверхневі дефекти, що досягають в більшості випадків лише верхніх шарів підшкірної жирової клітковини. У разі ж проростання пухлини в підшкірну клітковину можна взяти трансплантат у всю товщу шкіри, забезпечивши відповідність глибини дефекту товщині трансплантата, що необхідне для задовільного косметичного результату. Розщепленим шкірним клаптем зручніше користуватися при заміщенні значних неглибоких дефектів на обличчі, особливо коли разом з пухлиною віддаляються ті патологічні утвори, на тлі яких розвинувся рак (келоїдні, опікові, травматичні рубці, невуси і ін.). Застосування пластики вільним шкірним клаптем оберігає рану від інфікування, грубого рубцювання і значно скорочує терміни її загоєння. Вільний шкірний трансплантат є кращою біологічною пов'язкою для рани. Проте до останнього часу єдиної точки зору на можливість застосування пластики вільним шкірним клаптем негайно після видалення злоякісних пухлин шкіри немає.
Вперше застосував метод вільної пересадки шкіри німецький хірург Хрістіан Бунгер в 1823 році: він пересадив узятий із стегна шматочок шкіри, що містить епідерміс і повну дерму, на ніс. Операція пройшла успішно. Надалі він мав багато послідовників і всі вони підкреслювали важливість повного видалення жирового шару.
ТЕХНІКА ПЕРЕСАДКИ ШКІРИ
Вільну пересадку шкіри проводять або у всю товщу, тобто пересаджують епідерміс і дерму без підшкірножирового шару, або ж пересаджують клапті середньої товщини, до складу яких входить епідерміс і різний по товщині шар дерми. Після пересадки шкіра зазнає значні зміни. Деякі частини шкіри дегенеруют, некротизуються. Регенерація може бути неповною. Те, що приживає, супроводжується запальними змінами в тканинах, на які був перенесений трансплантат. Тканини під трансплантатом і сам трансплантат піддаються склерозу, що зумовлює вторинне зморщування трансплантата. Перебудова трансплантата закінчується до кінця п'ятого тижня. До цього часу починається утворюватися новий шар жирової клітковини і трансплантат стає рухомим. Відновлення чутливості наступає поволі і не в повному ступені.