6 тема 1ч
Севера ПВ-110
І. Поділ речових прав на майнові і зобов’язальні
1. Назвіть основні відмінності між речовим і зобов’язальним правом.
Насамперед, я вважаю, що речові права за своїм обсягом значно ширші, аніж зобов’язальні. Якщо в особи є право на володіння річчю, то це вважається речовим правом. Якщо ж у особи немає безпосереднього права на певну річ, але особа може вимагати від іншої особи надання цієї речі, то це зобов’язальне право. Основна відмінність між ними це те, що в речовому праві об’єктом є річ (володіння нею), а в зобов’язальному праві об’єктом є дія (вимагання речі). Наступна відмінність- захист речового права має абсолютний характер, а захист зобов`язального має відносний характер. Абсолютний має на увазі-проти будь-кого, хто посягне на певну річ. Відносний, спрямований виключно проти особи, яка взяла на себе зобов`язання. Речове право має переважно безстроковий характер. Припинити строк можна лише, якщо ця річ знищиться, або перейде до іншого власника. Зобов`язальне право має строковий, тимчасовий характер. Право припиняється в тому випадку, якщо припиняється зобов`язання. Зміст речового права визначений законом. Тобто, за певне порушення злодій буде нести майнову відповідальність. Зміст зобов`язального права визначений договором. Тобто, обидві сторони самі домовляються між собою, про відсотки, заклад. Ці відмінності є найважливішими, і дають зрозуміти різницю між цими категоріями права.
2. Які права на речі виділяло Римське приватне право (далі - РПП) - види речових прав
У римському цивільному праві виділялись певні права на речі, а також їх види. При вирішенні майнових спорів такий поділ відігравав чималу роль. Насамперед відбувався поділ на речі манципні і неманципні. До речей, які підлягали манципації можна віднести землю, рабів, будівлю, худобу, а тобто ті предмети, які становили економічну основу. До неманципних, відповідно, відносилось все інше. Наступний поділ розмежування речей-за субстанцією, матерією. А саме, тілесні (ті, які мають матеріальну субстанцію) і безтілесні (ті, які не мають матеріальної субстанції). Самі терміни, дають зрозуміти, що тілесні можна відчути дотиком, а безтілесні думкою. Третім поділом вважається поділ на рухомі та нерухомі речі. Також можна зрозуміти значення цих термінів. Рухомі можуть рухатись у просторі, а от нерухомі, відповідно, ні. До рухомих відносяться раби, худоба, до нерухомих земля, будинки. Четвертий тип поділу: прості та складні речі. Простими оголошуються речі, усі частини яких створюють щось єдине, зв’язане (коштовності, раб). Складні складаються з штучно з’єднаних різнорідних речей, які мають між собою певний зв’язок і загальну назву (корабель, шафа). П’ятим типом поділу є подільні та неподільні речі. Подільна може бути поділена на частинки без шкоди для її господарського призначення, тобто в разі поділу ця річ не втрачає свої можливості та цінності (вино, молоко, злиток золота) Неподільною суттєво вважати річ, яка при поділі на частини втрачає свої можливості та цінності (нумізматична монета). Шостим типом вважається поділ на речі головні та побічні(придаткові). Головною річчю називається та річ, яка давала назву цілому, або без якої інша річ не може вживатись. Поділ на споживні речі та неспоживні. Споживні, тобто ті, які споживаються і в процесі їх стає менше, або взагалі не стає. Неспоживні, ті які в процесі просто стають зношеними. І останній тип поділу: речі визначені родовими ознаками та індивідуальні речі. Речі в обороті індивідуальної цінності не мають. В обороті були такі речі, які становили об`єкти приватної власності та обороту між окремими людьми. Вилучені з обороту вважались ті речі, які які не могли бути об`єктами індивідуальної власності в силу свого призначення. З цього можна зробити висновки, що у римському приватному праві є дуже багато видів речей. Існувало право власності, і право на чужі речі.
3.Чому Макарчук В.С. у підручнику зазначив, що речове право має характер абсолютного права
Речові права є абсолютними, оскільки вони встановлюють владу особи над речами. Захист речового права має виключно абсолютний характер. Тому що, протиправні дії будуть встановлені проти того, хто посягне на цю річ, незалежно чи це злодій чи добросовісний володілець. Тобто, речове право користується абсолютним захистом, і захищається проти будь-якого порушника, який посягає на об’єкт речового права (річ чи матеріальний предмет).
4.Яка різниця між речовим і зобов’язальним правом
1)Речове право-об`єктом є річ. Зобов`язальне право-об`єктом є дія.
2)Зміст речового права визначений законом. Зміст зобов`язального права визначений договором.
3)Речове право має абсолютний характер. Зобов`язальне право має відносний характер.
4)Речове право має переважно безстроковий характер. Зобов`язальне право має тимчасовий, строковий характер.
5)За обсягом речові права ширші, аніж зобов`язальні.
5. Які основні властивості речового та зобов’язального права
Наприклад, навіть той самий поділ речових прав мав велике значення при порушенні питання про право власності та про повернення плодів. Речові права регулювали відносини із приводу майна, під яким розуміються предмети навколишнього світу по своїй природі здатні бути предметами індивідуального людського розпорядження. Фактичний зміст речового права укладено в конкретні та цілком реальні, але свої життєві прояви формах панування над річчю. Завдяки речовому праву римські юристи ретельно регламентували правовий статус речей, їх види. Це можливість сформувати загальне поняття про речі. Річ представляє якусь цінність для її власника. Різноманіття речей настільки велике, що вони діляться на певні види. Речовому праву протистоїть обов`язок всіх інших осіб-не перешкоджати уповноваженій особі. Зобов`язальному праву протистоїть обов`язок іншої конкретно визначеної особи вчинити дію на користь уповноваженої особи.
6. Дайте визначення речового права за римським приватним правом.
Право називається речовим, якщо особа має таке право на річ, яке дає його носієві безпосереднього впливу дією на неї. Кожне речове право являє собою деякий безпосередній зв'язок особи з річчю. Будь-яке речове право має характер абсолютного права в тому розумінні, що воно адресовано до всіх і у випадку порушення захищатиметься проти всіх. Також римське приватне право речами визнавало все те, що створено самою природою, і те, що створено працею людини.
7. Як виникає зобов’язальне право?
Зобов`язальне право виникає з договорів та інших правомірних і неправомірних дій. До виникнення зобов`язання людина (боржник) є абсолютно вільною. А коли вже ця людина вступає в зобов`язання, то обмежує себе, і бере на себе якісь правові обов`язки.
8. Дайте визначення зобов’язального права.
Зобов`язальне право-це певні правові відносини, сторонами якого є кредитор та боржник. В такому правовідношенні кредитор має право вимагати, щоб боржник вчинив якусь дію, або ж від неї утримався. Отже, боржник зобов`язаний здійснити вимогу кредитора. Змістом вимоги кредитора є його ж право на певну поведінку боржника. Ця поведінка може виражатись у будь-якому значенні, чи позитивному, чи негативному. Предметом зобов`язання є завжди дія, яка має юридичне значенні, і несе за собою певні правові наслідки. Зобов`язальне право регулює майнові відносини в сфері виробництва та цивільного обороту. Право називається зобов`язальним, якщо безпосереднього права на річ немає, а є лише право вимагати від іншої особи надання речі, або ж виконання певної дії.
9. Який поділ зобов’язального права запропоновано у підручнику Макарчука В.С. – с. 118.
На сторінці 118, у підручнику «Основи римського приватного права» Макарчука В. С. запропоновано такий поділ зобов`язального права: договірне право, деліктне право та інші зобов`язання, які виникають з позадоговірних правомірних дій. Права, які витікають з цих зобов`язань припиняються разом з припиненням зобов`язань.
10. Які види речових прав були відомі римлянам?
Римлянам були відомі такі види речових прав: володіння, право власності, право на чужі речі.
11. Що таке «права на чуже майно»?
Ще з часів Стародавнього Риму відоме таке поняття, як «право на чуже майно». Тобто, користування чужою річчю. Право на чужу річ об`єднювало право сервітуту, емфітевзис, суперфіцій та заставне право. Виникнення прав на чуже майно мало свою мету. Це була необхідність задоволення інтересів інших осіб, шляхом обмеження сукупності правомочностей власника стосовно належних йому речей. Римське право допускало існування прав на чужі речі, але, звичайно, не в тому обсязі, яким мав власник, або володар цієї речі. Вся сукупність прав на чужі речі об’єднювалась поняттям «сервітут».