3. Я, може, божевільним тут здаюся. Ми з вами люди різного коша. Ця дівчина не просто так, Маруся. Це - голос наш. Це - пісня. Це - душа! Коли в похід виходила батава, - її піснями плакала Полтава.. Що нам було потрібно на війні? Шаблі, знамена і її пісні. Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах. Вона ж була як голос України, що клекотів у наших корогвах! А ви тепер шукаєте їй кару. Вона ж стоїть німа од самоти. Людей такого рідкісного дару хоч трохи, люди, треба берегти! Важкий закон. І я його не зрушу. До цього болю що іще додам? Вона піснями виспівала душу. Вона пісні ці залишає нам. Ще тільки вирок - і скінчиться справа. І славний рід скінчиться - Чураї. А як тоді співатиме Полтава? Чи сльози не душитимуть її? |