3 розділ особливості розвитку літератури США ХХ століття

Ім'я файлу: курсова2.docx
Розширення: docx
Розмір: 82кб.
Дата: 21.03.2021
скачати
Пов'язані файли:
ВСТУП.docx

МІСТ
ВСТУП.........................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЛІТЕРАТУРИ США ХХ СТОЛІТТЯ…………...……………………………………………5

РОЗДІЛ 2. РОМАН «ВЕЛИКИЙ ГЕТСБІ» — ВЕРШИНА ТВОРЧОСТІ Ф. С. ФІЦДЖЕРАЛЬДА………………………………………….…..9

РОЗДІЛ 3. ВІДОБРАЖЕННЯ «АМЕРИКАНСЬКОЇ МРІЇ» ТА «АМЕРИКАНСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ» У РОМАНІ ФРЕНСІСА СКОТТА ФІЦДЖЕРАЛЬДА «ВЕЛИКИЙ ГЕТСБІ»

«Американська мрія» провідна тема у літературі ХХ століття……………………………………………………………...13
«Американська мрія» та «американська трагедія» у романі «Великий Гетсбі»………………………...…………………………..…17
Символи «американської мрії»………………………………………...21
Суспільство «століття джазу»………………………...……………..…23

ВИСНОВКИ………………………………….…………………………………….25

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………….27
ВСТУП
Від самого відкриття Америки розповсюджувалось уявлення про «американську мрію», що можна вважати темою творчості більшості письменників США. У ХХ столітті в Америці панував час зростання добробуту, шаленої гонитви за багатством і успіхом і разом з тим час занепаду ідеалізму, якому немає місця в суспільстві, де панують гроші, бізнес, холодний прагматизм.

Гостра соціальна критика притаманна творам кращих американських письменників того часу. Так, Джон Дос Пассос і Синклер Льюїс написали романи, де засуджували нерозумний егоїзм представників американського бізнесу. Багато хто з визначних письменників відчували себе настільки відчуженим від своєї країни й суспільства, що надавали перевагу проживанню за кордоном, в Європі, наприклад, у Берліні, Лондоні, Римі та насамперед у Парижі. І все ж, незважаючи на розчарування суспільством «без ідеалів і надії», для тих же письменників 20-ті роки — один з найбільш новаторських і плідних у творчому плані періодів.

Френсіс Скотт (Кей) Фіцджеральд (1896 — 1940) поєднав у своїй творчості тему «втраченого покоління» із розвінчанням «американської мрії». Його роман «Великий Гетсбі» є прекрасним контрастом між «американською мрією» та «американською трагедією».

Тема «американська мрія» є цікавою на сьогодні для багатьох людей, адже у зв’язку з розвитком Америки та її успішною економікою, багато людей цікавиться культурою та соціальним життям цієї країни. Люди починають починають мрія про життя в Америці й у них появляється їх «американська мрія», але чи знають вони, що означає термін «американська мрія» для самих американців? Багато письменників Америки писали про це і у їх числі Френсіс Скотт Фіцджеральд. Саме тому обрана проблематика дослідження є актуальною на даний момент.

Теоретико-методологічна основою курсової роботи є праці різних літературознавців, вчених, які досліджували проблематику «американської мрії», розвиток літератури США, а також життя і творчість Френсіса Скотта Фіцджеральда. Цим темам присвячували свої публікації такі вчені, як Н. А. Анастасьєв, В. Горбунов, Г. Й. Давиденко, С. Дітькова, Я. Н. Засурский, А. Звєрєв, І. Є. Зозуля, Л. Калюжна, Т. Капоте, Н. Киреев, В. Кухалашвілі, Ю. Я. Лідський, В. А. Пронин, Е. В. Староверова, М. А. Черняк, Т. В. Шебуренкова.

Об'єктом курсової роботи є рефлексія «американської мрії» та її реалізація у творі «Великий Гетсбі». Предметом роботи є роман Френсіса Скотта Фіцджеральда «Великий Гетсбі».

Мета курсової роботи полягає у аналізі «американської мрії».

Відповідно до зазначеної мети виникає необхідність вирішення таких завдань:

Розглянути особливості розвитку літератури США у ХХ столітті.
Вивчити біографію Френсіса Скотта Фіцджеральда.
Розглянути зміст роману «Великий Гетсбі».
З’ясувати: що таке «американська мрія», проаналізувати відображення цієї мрії у творі Фіцджеральда «Великий Гетсбі».

Курсова робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЛІТЕРАТУРИ США ХХ СТОЛІТТЯ
Художня література США, як відомо, довго відставала від історично старших і естетично більш зрілих літератур європейських країн. У 20 — 30-і роки нашого століття художнє пізнання і відображення світу досягло у США принципово нового, якісно вищого рівня, ніж будь-коли. Особлива заслуга тут належить літературі — найрозвиненішому, принаймні на той час, виду мистецтва у Сполучених Штатах. Серед найвидатніших американських письменників, творчість яких ознаменувала кінець провінціалізму в літературі США, вивила її на рівень провідних національних літератур, одне з найвизначніших місць належить Скотту Фіцджеральду (1896—1940) [ 14, с. 109 ].

Історія літератури США після завершення Другої світової війни охоплює кілька десятиліть. У цей значний період створено чимало творів із різноманітним художнім змістом. У післявоєнні роки з`явилися нові явища й тенденції в американській літературі зокрема, угруповання поетів-бітників і школа прозаїків «чорного гумору». «У творчості ряду письменників продовжувала жити традиція натуралізму, зниженого, позбавленого глибокого філософського обґрунтування, варіант якого нещадно експлуатувався антихудожньою «масовою» белетристикою. Чільним, найбільш плідним началом в американській прозі після Другої світової війни був реалізм —правдиве, глибоко аналітичне відображення дійсності в її сутнісних проявах і внутрішніх закономірностях» [ 11, с. 24 ].

Письменники-реалісти, які тяжіли до соціальної критики й прагнули осягнути актуальні проблеми сучасності, разом з тим зазнали впливу з боку різних напрямків філософії, модних естетичних течій та ідеологічних тенденцій. Історія післявоєнного роману в США — це насамперед історія боротьби реалізму з різного роду нереалістичними течіями, історія еволюції й збагачення реалістичного творчого методу. «Розвиток реалістичної літератури ускладнювався винятково сильним впливом конформізму, впливом фрейдизму, модерністськими тенденціями. Різкі перепади в економічному житті країни, гострі класові конфлікти, періодичні виникнення внутрішньополітичних криз, специфіка післявоєнних міжнародних відносин — усе це не могло не справити відбиток на духовний внесок американської творчої інтелігенції до скарбниці світової культури, не позначитися на звучанні художніх творів» [ 6, с. 122 ].

Найбільш прикметною рисою постіндустріальної літератури виявляється розвиток важливої традиції американської словесності XIX — XX століть —традиції Купера, Твена, Фіцджеральда, Хемінгуея , Селінджера, які зображували відхід (або навіть втечу) героя від неприйнятних для нього соціальних умов або обставин його долі й пошук ним особистої волі, яка сприймалася як щастя. Літературні персонажі кінця XX сторіччя також перебувають у стані своєрідної «втечі», і це «втеча» або «відхід» від усіх форм відповідальності в житті. Щастя такий стан не приносить, але герої до нього й не прагнуть, заперечуючи його можливість взагалі [ 16, с. 216 ].

Американською літературою з кінця 1940-х до 1990-х здійснено важливе відкриття: криза — це одне з життєвих явищ, її слід визнати як факт і пережити, перш ніж удасться її подолати. 1940-й рік, коли вийшов роман Е. Хемінгуея «По кому подзвін», підбиває підсумки певного етапу історії американського суспільства. Новий роман Е. Хемінгуея з великою точністю відбиває атмосферу тогочасної дійсності 40-х років, що знайшло відгук в емоціях читачів. Після війни життя втратило свої звичні обриси, тому герої великого письменника вмирають уже не в боротьбі з фашизмом, а тому, що втомилися жити [ 18, с. 152 ].

Батьківщиною постмодерністської літератури дослідники визнають США — саме звідси постмодернізм поширився у Європі й всьому світі. Теорія постмодернізму починає складатися в США на хвилі інтересу до інтелектуально-філософських, постфрейдистських і літературознавчих концепцій французьких постструктуралістів. Американський «ґрунт» виявився найбільш сприятливим для сприйняття нових віянь внаслідок низки причин. Тут відчувалася потреба в осмисленні тих тенденцій у розвитку мистецтва й літератури, які заявили про себе із середини 1950-х і все більш набирали силу, що призвело в середині 1970-х до зміни культурної парадигми загалом: модернізм поступився місцем постмодернізму [ 12, с. 86 ].

Великий вплив на американську літературу 1970-х років справила філософія екзистенціалізму. Проблема відчуження людини покладена в основу ідеології й естетики покоління так званих «бітників». В 1950-х роках у Сан-Франциско утворилася група молодих інтелігентів, які називали себе «розбитим поколінням» — бітниками. Бітники напрочуд емоційно сприйняли такі явища, як післявоєнна депресія, «холодна війна», загроза атомної катастрофи. Вони фіксували стан відчуженості особистості від сучасного суспільства, що виливалося у формах протесту. Представники цього молодіжного руху стверджували, що їхні сучасники — американці живуть на руїнах цивілізації. Бунт проти істеблішменту став для них своєрідною формою міжособистісного спілкування, що споріднювало їх ідеологію з екзистенціалізмом А. Камю й Ж. П. Сартра [ 15, с. 84 ].

Форма роману примітна тим, що в ході оповідання письменник розширює тимчасові й просторові рамки, охоплюючи події декількох десятиліть і включаючи в дію різні країни світу — від США до Чилі

Разом з тим у цей час простежується розмивання всіляких культурних і внутрішньо літературних меж, до кінця 1980-х остаточно стерлися й кордони поміж художньою прозою й публіцистикою, що призвело до розквіту літератури факту в 1960-х й подальшого її розвитку в наступному десятилітті. Дане явище, позначене як «новий реалізм», хоча й базувалося на давній традиції, дійсно виявилося новим. Воно знаменувало собою певний поворот – від витонченої літературної гри постмодернізму, від абсолютної апатії й відчуженості «постіндустріальної» прози до життя, факту. Незважаючи на безперечну спадковість, відмінність «нового реалізму» від літератури факту 1960-х очевидна. Вона полягає, по-перше, у значно більшій свободі творчої уяви творців і, по-друге, у переміщенні в центр авторської уваги вже не соціально-політичних подій, а обставин повсякденного життя, за якими приховані типові колізії, характери, людські долі [ 16, с. 249 ].

«Новий реалізм» виявляється найбільш плідною тенденцією «білої» американської словесності 1990 — початку 2000-х років і дедалі завойовує більше прихильників серед письменників різних поколінь. Загалом сучасна література США є різноманітною, різноголосою, відкритою власним традиціям і традиціям світової культури, вона постійно оновлюється і постає воістину великою літературою [ 15, с. 164 ].

Отже, проаналізувавши розвиток американської літератури другої половини ХХ століття, можна сказати що, література повоєнних років перетерпіла ряд значних змін та трансформацій, що були пов’язані з цілим рядом факторів: впровадження нових філософських концепцій, «стик» культурних і інтелектуальних цінностей, криза образу автора, стрімкий розвиток постмодерністської літератури.
РОЗДІЛ 2. РОМАН «ВЕЛИКИЙ ГЕТСБІ» — ВЕРШИНА ТВОРЧОСТІ Ф. С. ФІЦДЖЕРАЛЬДА
«Великий Гетсбі» — один з найкращих творів письменника. В ньому найяскравіше виявились дві властивості таланту Фіцджеральда — пафос, емоційна напруженість романтика і гострий, навіть сатиричний погляд реаліста. Ці властивості переплітаються в художній тканині твору, створюючи яскравий та індивідуальний малюнок. А художня тканина будь-якого твору словесності — це насамперед його мова. Цілком справедливою є думка проф. А. І. Ревякіна, що мова твору «в будь-якому своєму прояві не нейтральна, а ідейно і естетично цілеспрямована, підкорена певним завданням, які поставив перед собою письменник» [ 9, с. 8 ].

Роман «Великий Гетсбі» з'явився одночасно з романом Драйзера «Американська трагедія». Подібність між цими творами простежується в кількох аспектах: обидва герої прагнуть до втілення «американської мрії»; обох чекає поразка; обидва мимоволі вступають на шлях злочину (у разі Гетсбі — приховування злочину) і до обох приходить розплата за вчинене: смерть [ 7, с. 695 ].

Оповідач у творі — тридцятирічний Нік Каррауей, уродженець Середнього Заходу, син поважаних батьків, випускник престижного університету, учасник Першої світової війни, що у повоєнний час (1922 р.) приїхав до Нью-Йорка навчатися банківській справі, хоча й плекає у глибині душі мрію про письменництво. Це він розповідає читачеві про ту пригоду, в яку виявився втягнутим два роки тому. Тоді він зняв занедбаний будиночок у приміській зоні Нью-Йорка Вест-Егг, на березі затоки, де розташовано було багаті будинки, що належали «бог зна яким заможникам». Головним героєм оповіді й стає його найближчий сусіда, хазяїн великого палацу із вежами і пишними сходами, справжньою бібліотекою, мармуровим басейном і величезним парком, нікому не відомий, загадковий та ексцентричний самотній молодий чоловік на ім’я Джей Гетсбі — «Великий Гетсбі». Постать оповідача сприяє створенню ліричної тональності й наявності іронічного погляду водночас. Нік Каррауей став ідеальною знахідкою для Фіцджеральда, адже він — людина освічена й неупереджена, іронічна і розважлива, толерантна до іншого і своя у світі «заможних».

Перед читачем «Великого Гетсбі» виникає яскрава картина потворності буржуазного світу. Сам Гетсбі на початку роману є досить загадковою особою. Він неймовірно багатий, живе в розкішному будинку поблизу Нью-Йорка, на самому березі затоки, і майже щодня влаштовує грандіозні прийоми для сотень гостей [ 9, с. 8 ].

Кохана, мрія Гетсбі Дейзі та її чоловік Том Б'юкенени до багатства причетні від народження, вони — його носії і його «контекст». Том постає його жорстким, сильним, безжальним тілом. Дейзі — вишуканий витвір, зросла на багатстві прекрасна квітка. Недаремно в її голосі "бринять гроші". Дейзі — далека родичка, а Том — колишній однокурсник Ніка, вони живуть у фешенебельному районі Іст Егг, розташованому якраз навпроти Вест Еггу (і ця планометрія промовиста — адже традиційно вважається американський Захід країною дикого багатства, а Схід — регіоном окультуреної заможності).

Гетсбі — людина, яка створила себе за рецептами американської моралі, і володіння багатством є невід’ємним компонентом мети і сенсу його життя. Втім воно облагороджене мрією, красою, любов’ю. Він має землю, віллу, машину (світлий лімузин — машина смерті, промовистий американський символ руху дорогою життя) [ 5, с. 15 ].

Автор у романі "Великий Гетсбі" не стільки описує головного героя, а саме той світ, до якого він прагне, і, описуючи цей світ багатства, він приводить нас до думки, що Гетсбі приречений на загибель із самого початку! Він до цього йшов — він це отримав. ) [ 7, с. 696 ].

Герой роману Джей Гетсбі живе однією всепоглинаючою мрією —коханням до Дезі Фей, яка не дочекалася його повернення з війни і вийшла заміж за мільйонера Тома Б’юкенена. Гетсбі вирішує будь-що знову допомогти її любові. Але яким чином? Він займається шахрайством гендлярством за допомогою ділка Мейера Вулфшима, який «здатний скористатися довір’ям п’ятдесяти мільйонів людей з прямолінійністю грабіжника, що зламує сейфи». За п’ять років Гетсбі здобуває велечезне багатство, та воно допомагає йому вразити Дезі, мабіть, тільки тому, що в самому її голосі «бринять гроші». По тому вона зраджує Гетсбі, і він гине.

Епізод похорону Гетсбі — один з центральних у романі. Дезі, не кажучи вже про безліч людей, що користувалися гостинністю Гетсбі, не віддали йому останньої шани. Лише оповідач, скептичний і раціональний Нік Каррауей, не відступився від людини, яка, здавалося б, уособлювала все те, що він щиро зневажав [ 9, с. 11 ].

Ніку «…хотілося відшукати для нього когось. Хотілося увійти до кімнати, де він лежав, і запевнити його: — Я відшукаю вам когось, Гетсбі. Не хвилюйтесь. Довіртесь мені, а я вже вам — когось відшукаю» [ 10, с. 122 ].

Фіцджеральд піднімається тут до серйозної критики суспільства, яке спотворює людські почуття і взаємини, штовхає людину на злочин, робить трагедію, якщо не неминучою, то в усякому разі закономірною [ 9, с. 9 ].

Після виходу книги американські критики відзначили, що в романі «Великий Гетсбі» переважає детективна лінія, а деякі з них, незважаючи на загальну позитивну оцінку твору (Г. Л. Менкен), угледів в його сюжеті «не більш, як прикрашений анекдот».

Відповідаючи на несправедливі нападки, Фіцджеральд писав знаменитому літературному критику Едмунді Вільсону: «Уникаючи образливого зіставлення першого класу з третім, можу сказати: якщо мій роман — анекдот, то й «Брати Карамазови» — теж. І його можна було б, з певної точки зору, звести до детектива. Жоден з оглядачів, навіть з найбільш захоплених, не мав уявлення, про що йдеться у цій книзі». А й справді, про що? Адже «Гетсбі» — не камерний роман, як може здатися на перший погляд, а гостросоціальний твір, в якому оповідається про бездушність, що ховається під маскою респектабельності, про жорстокість можновладців і про фальшиві ідеали, запроваджені антигуманістичною буржуазною мораллю).

Г. Л. Менкен помітив, здавалося б, очевидну «тривіальність» сюжету «Гетсбі» (незаможний юнак покохав багату дівчину), але Фіцджеральд, використовуючи саме такий «простий» хід, виразно показує згубність ідеї збагачення, яка володіє американцями, граничний індивідуалізм, моральний розпад особистості й антагонізм між людиною і буржуазним суспільством [ 13, с. 74 ].

Отже, у романі «Великий Гетсбі» образ Гетсбі складається із сукупності різних точок зору, таким чином підкреслюється трагічність цього персонажа. Це трагедія неординарних людей, котрі вирішили присвятити себе єдиній справі — примноженню своїх капіталів. У цьому вони вбачали ключ до людського щастя. Гетсбі спекулює на біржі, збиваючи неабиякі статки, лише заради того, щоби здобути право на кохану жінку. Але гроші — незважаючи на їхню позірну могутність — не здатні принести йому щастя.

У душі Гетсбі відбувається конфлікт двох несумісних прагнень, двох зовсім протилежних стихій. З одного боку, це мрійливість, наївність, простодушність, «романтичний запал», «рідкісний дар надії». А з іншого —практицизм і неперебірливість у засобах, плазування перед багатством і успіхом, марнотратність людських сил.
РОЗДІЛ 3. ВІДОБРАЖЕННЯ «АМЕРИКАНСЬКОЇ МРІЇ» ТА «АМЕРИКАНСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ» У РОМАНІ ФРЕНСІСА СКОТТА ФІЦДЖЕРАЛЬДА «ВЕЛИКИЙ ГЕТСБІ»
3.1. «Американська мрія» провідна тема у літературі ХХ ст.

У романі «Великий Гетсбі» Фіцджералд виносить на загальний розгляд феномен «американської мрії», який є одним із засадничих понять усієї американської історії. В образі головного героя Джея Гетсбі письменникові вдалося одночасно домогтися дивовижної гармонії у змалювані привабливості мрії та неминучого її краху [ 3, с. 15 ].

Потрібно зауважити, що проблема «дійсності» та «ілюзій» стає однією з провідних в американській літературі у ХХ століття. Розвиток капіталістичної Америки був нерозривно пов'язаний з утопічною мрією про краще майбутнє. Але тут обмежуватися лише матеріальним чинником не варто, адже, в першу чергу, пересічний американець початку ХХ сторіччя мріє про місце в суспільстві, про соціальне положення, що й отримує назву «американська мрія», тобто «успішність» [ 5, с. 16 ].

У першій половині XX ст. в США спостерігався бурхливий літературний розквіт. Відомим американським романістом був Теодор Драйзер, автор романів «Дженні Герхардт», «Сестра Керрі» та «Американська трагедія».

У 1925 р. вийшов у світ роман Френсіса Скотта Фіцджеральда «Великий Гетсбі», який відразу ж знайшов прихильність у читачів.

Видатне місце у світовій літературі XX ст. посідає Ернест Хемінгуей, автор загальновідомих антивоєнних творів «Прощавай, зброє!», «По кому подзвін», збірки новел «Сніги Кіліманджаро». У США творили в цей період Вільям Фолкнер (романи «Святилище», «Світло в серпні» та інші), Ерскін Колдуелл, відомий такими художніми творами як збірка новел «Американська земля», романами «Лампа горить цілу ніч», «Біля свого порога» та іншими. Поет Роберт Фрост представлений збірками поезій «На північ від Бостона», «Нью-Гемпшір», «Струмок, що тече на захід», а Едгар Лі Мастере збіркою «Антології Спун-Рівер». Одним із найвідоміших письменників США став Річард Райт, автор книги оповідань «Діти дядька Тома». У 1930 р. Нобелівська премія з літератури була присуджена видатному американському романісту Сінклеру Льюїсу за романи «Головна вулиця», «У нас це неможливо» та інші [ 4, с. 177 ].

Американська мрія не могла не стати предметом пильного інтересу американських письменників. «Із самого початку американська белетристика, в основному, жила вабленням до мрії — і відчуттям, що мрію зрадили, — пише відомий англійський письменник і літературознавець Уолтер Аллен. — На цьому тримаються романи Купера про Натті Бампо, звідси йде гіркота і лють багатьох американських «радикальних романів» — від Френка Норріса і Драйзера до Нормана Мейлера. Творчість цих письменників пройнято критичним відношенням: до предмета зображення (окремий американець або яка-небудь сторона американського життя) вони підходять з наперед складеним уявленням про те, яким повинне бути життя в Америці, і, протиставляючи ідеал дійсності, вершать суд над нею». Скотт Фіцджеральд також вершить суд над американською мрією, над буржуазною Америкою у «Великому Гетсбі» [ 9, с. 10 ].

Особистість Фіцджеральда легко ототожнюється з героями його творів. Все це в підсумку сприяло широкій популярності автора, який зумів виразити головні вартості молодого покоління: юність, потяг до насолод і безтурботних розваг. «Він уособлював втілення американської мрії: молодості, вроди, заможності, раннього успіху, — зазначає біограф Фіцджералда, письменник Е. Тернбулл, — і вірив у ці атрибути так пристрасно, що аж наділяв їх певною величчю» [ 3, с. 15 ].

Мрія типової людини отримати певний соціальний статус призводить до викривлення моральних, релігійних норм. Одержимість ілюзіями нерідко призводить до руйнації мрій, адже людина не може жити лише ілюзіями. Та на щось більше у неї немає можливості. У будь-якому випадку: піднявся вгору чи так і залишився внизу, важливо одне, чи дійсно ти досяг омріяного щастя, зайнявши в життя різні позиції, так і не досягли того, за що дійсно варто було боротися. Виходить, що міф про Америку «рівних можливостей» був і залишається міфом, реальністю є лише незліченні соціальні та особисті трагедії, породжені крахом мрії. На початку ХХ століття книжкові полиці Америки займали твори відверто реакційної та розважальної літератури, де прославлявся міф про успішну Америку, «американській спосіб життя». Героями пригодницьких романів ставали успішні підприємці «мільйонери, повії, загалом, банальні любовні історії, як легко вирішувалися та, не змушуючи замислитися ні письменника, ні читача, розважали [ 6, с. 217 ].

Лише з появою в літературі Джона Ріда, Теодора Драйзера відбувається виродження белетристики та зародження «великого американського роману», що правдиво зображує реальні біди державного ладу Америки як «найкращого в світі»». Ми переконано стверджуємо, що Теодор Драйзер актуальний і сьогодні, але сучасний пересічний американець навіть не знає хто це.

До середини століття американська театральна сцена не бачила справжніх п’єс, які б розкрили реалії буття американців. Чужоземні (переважно європейські) спектаклі вдовольняли невибагливого глядача. Лише кризові 30-ті роки поставили на сцені ті конфлікти (расові, політичні, класові), що дійсно виражали проблеми доби. Неабияка заслуга у цьому блискучого драматурга Юджина О’Ніла, який заклав основу самобутнього американського театру. Він, класик американської драми, театр Америки наблизив до кращих зразків європейського, що відвів безодню між досягненнями американської драми і прози. О’Ніл вивів на сцену типову людину, яка не лише розчинилася у класовому суспільстві, а й загубила саму себе [ 4, с. 178 ].

Фіцджеральд, як і інші письменники «втраченого покоління», що переважно втратили ідеали («всі боги померли»), наполегливо шукав людське в людині. Це одна з визначальних рис всіх творчо близьких Фіцджеральду письменників. Інша справа, що шляхи пошуків були різними. Мета ж була одна: знайти цінності, здатні протистояти доларовій цивілізації, в якій, здавалося б, немає і не може бути місця істинно людським відчуттям, будь-якій позитивній програмі [ 9, с. 9 ].

«Велика американська мрія» була рушійною силою для багатьох героїв вишукано написаних й об’ємних книг американських письменників. Хтось із них покладав життя на її досягнення, хтось від неї відмовлявся з самого початку, а хтось її досягав і не знав, що робити з цим досягненням далі.

Якісь солідні й добре обізнані з предметом спеціалісти з вивчення Сполучених Штатів, справжні професори чи великі дипломати, які багато років пропрацювали в Америці, часто стверджували, що феномен США як великої країни й нації пояснюється наявністю «Великої Американської Мрії».

«Велика Американська Мрія», насправді просто зводяться до сильного бажання заробити багато грошей. Це бажання! Правда, дуже сильне бажання і дуже великих грошей... І навіть необов’язково заробити, а, можливо, якось виграти, знайти, витягнути якийсь щасливий білет, отримати у спадок чи якось по-іншому [ 2 ].

Головна ціль Фіцджеральда — розвінчання американської мрії у романі «Великий Гетсбі». «Американська мрія» здебільшого передбачає бажання блискавичного успіху та швидкого збагачення. А найголовніше те, що щастя і багатство є тотожними для людей, які сповідують постулати цієї «мрії» [ 9, с. 8 ].

Отже, у XX столітті проблематика американської літератури визначається фактом величезного значення: найбільш багата, сильна капіталістична країна, що йде на чолі всього миру, породжує найбільш похмуру й гірку літературу сучасності.

Література 20-го століття розкриває поняття «американської мрії». «Велика Американська Мрія» — це просто сильне бажання збагатитися, і все. Бажання це, звичайно, було оповите й оформлене складними мереживами індивідуальних мотивів і вчинків, але, врешті-решт, воно було простим і зрозумілим бажанням багатства чи, якщо сказати ще простіше, бажанням мати багато грошей.
3.2. «Американська мрія» та «американська трагедія» у романі

«Великий Гетсбі»

Протягом усієї історії США американська мрія залишалась одним із найбільш впливових міфів, який обумовлював специфіку національної ідентичності спільноти. Міф про «американську мрію» став для нації соціокультурним фреймом, який, апелюючи до колективного досвіду, й досі визначає характер та поведінку американців. Історію цього міфу можна простежити від зародження США і до сьогодні. Кожна доба привносила свої зміни, переосмислювала та редагувала сутність «американської мрії» [ 19, с. 116 ].

«Американську мрію» можна вважати темою усієї творчості Фіцджеральда — і не тільки його. Пуритани — першопоселенці мріяли побудувати у Новому світі «Місто на Горі», «Землю обітовану», здійснити божественний заповіт, «зліпити» світ за знаками сакрального. У «Декларації Незалежності» ідею було сформульовано як демократичну основу американської держави: «Ми вважаємо за очевидне такі істини: всі люди створені рівними, і всі вони наділені своїм творцем природженими і невід’ємними правами, до яких належить життя, свобода і прагнення до щастя. Для забезпечення цих прав створено серед людей уряди, що наділені владою тими, ким вони правлять» [ 16 с. 231 ].

Постулати загальноамериканської мрії спиралися на впевненість новоприбульців у тому, що ресурси Нового Світу безмежні і належать усім і кожному рівною мірою. Що свою ієрархічну залежність людина залишає у Старому Світі. Що шанси домогтися щастя, право на яке визнається за кожним, також рівні для всіх і залежать лише від персональних якостей.

Виходячи з цих високих задумів, Бенджамін Франклін, один із засновників американської державності і демократії, напучував молодь, як у буденному житті поступово рухатись до високого канону. Можна вважати, що про це він писав у «Альманасі Бідного Річарда», у власній «Автобіографії». Отже, вже на цьому рівні висока мета (свобода і щастя) стала невідривною від дуже прозаїчного втілення — кожному стати багатим, а отже — щасливим.

І далі відбувалося її подальше спрощення і розтиражування: багатство, яке функціонувало як доказ праведного трудового бережливого життя, у масовій свідомості обернулося на мету - тим більше, що воно надавало людині не тільки шанування громади, а й відкривало шлях до насолоди, безмежного користування «вигодами» життя [ 17, с. 11 ].

Критик-марксист Сідні Фінкельстайн зауважує, що «американська мрія» так і залишилася мрією. Америка перетворилася на країну «великих грошей», що й зумовило крах великої мрії про «гуманну» безкласову демократію. Такі позиції, вказує С. Фінкельстайн, обстоює й Скотт Фіцджеральд, що змальовує буття-безвихідь у «вільному світ» [ 13,с. 78 ].

У найкращому своєму романі «Великий Гетсбі» (1925) письменник показує безпідставність міфу про «винятковість» Сполучених Штатів, виродження і крах «американської мрії». Вдале художнє вирішення задуму дозволило авторові створити роман оригінального жанру [ 14, с. 109 ].

Основним сенсом роману і стає проникнення у «єство» Великого Гетсбі, а через нього — в сенс самої «американської мрії». Гетсбі — людина, яка створила себе за рецептами американської моралі, і володіння багатством є невід'ємним компонентом мети і сенсу його життя. Втім, воно облагороджене мрією, красою, любов'ю. Він має землю, віллу, машину (світлий лімузин —машина смерті, промовистий американський символ руху дорогою життя). Власне, його майно описано широкими вільними мазками.

Його самоповага мало залежить від тих засобів, якими здобуто багатство. Він певен у правильності власного шляху, вважає, що досяг всього своєю працею. Сукупність правил, що нею керується підліток Джиммі Гетц, дуже нагадує франклінівські заповіти, заповіти батьків-пілігримів, засновників американської буржуазної держави [ 8, с. 30 ].

Загибель Гетсбі відбувається не через зіткнення з реальністю (з нею він перебуває в повній гармонії), а від руйнування, краху, спустошення мрії, оскільки тиражована спрощена «американська мрія», яку зведено до багатства, розходиться із ідеалом батьків-пілігримів, не може дати щастя людині, яка виховувалась на цих ідеалах [ 10, с. 10 ].

Багатство становить фетиш і предмет цього роману, воно зображене автором комплексно [ 8, с. 32].

Соціальний рівень заявлений вже в перших рядках тексту цього роману: «Ще будучи зеленим і вразливим юнаком, згадує оповідач, я дістав від батька пораду, яку запамятав на все життя. що не кожному на цім світі випали переваги, які маєш ти» [ 10, с. 25 ].

Фіцджеральд описує власність Б’юкененів детально й неспішно: «Це була весела червоно-біла споруда в південному колоніальному стилі з видом на затоку. Травник, що розпочинався майже біля самої води, біг з чверть милі до парадних дверей, перестрибуючи через сонячні годинники, і стежки, посипані товченою цеглою, і пломеніючі квітники, аж поки, досягши будинку, мовби з розбігу спинався на стіну яскравозеленим виноградним лозінням...» [ 10, с. 29 ].

Будинок Б’юкенена — то не просто житло, а майно, яке характеризує своїх господарів. Фіцджеральд ніби вдихає живий дух в інтер’єрну картинку, щоб далі, у символічному русі, поєднати майно й вчинок і тим схарактеризувати його хазяїна: «Легкий вітрець гуляв по кімнаті, підхоплюючи завіси, мов бліді, — то вдуваючи їх досередини, то видмухуючи надвір..., і коли вони опускалися, по килиму винного кольору перебігала тінь, мов жмури, зняті бризом на морській гладі. Єдиною нерухомою річчю в тій кімнаті була величезна канапа, на якій... сиділи дві молоді жінки. їхні білі сукні морщилися і тріпотіли, неначе вони обидві щойно злетіли сюди після короткого польоту навколо дому...». В наведеному уривку багатство вже не просто достаток і комфорт, а естетичні категорії — краса, простір, світло. Саме тут уперше як частина інтер’єру з’являється Дейзі, вона й є найдорожчою і найпринаднішою власністю Тома Б’юкенена [ 8 с. 33 ].

Тема впливу багатства на людину неодноразово розроблялась Фіцджеральдом. «Офіційна» критика США зводила тільки до цього мало не весь творчий доробок письменника. Дехто з друзів Фіцджеральда (наприклад Хемінгуей) дорікав йому не тільки за захоплення цією темою, але й за схиляння перед багатіями, не враховуючи сатиричного забарвлення творів письменника. Найкраще на такі звинувачення відповів сам Фіцджеральд у листі до Хемінгуея:

«Я ніколи не ставився святобливо до багатих — лише в тих випадках, коли багатство поєднувалося з вищою витонченістю та гідністю». Навряд чи можна брати під сумнів ці слова: Фіцджеральд завжди був гранично щирий у критичних роздумах про себе та свою творчість. Італійський письменник Альберто Моравіа, розповідаючи про кризу буржуазної культури, колись зазначив, «мабуть, єдиний, в кого вистачило мужності дивитися в очі дійсності, був Скотт Фіцджеральд» [ 13, с. 76 ].

Автор у романі «Великий Гетсбі» не стільки описує головного героя, а саме той світ, до якого він прагне, і, описуючи цей світ багатства, він приводить нас до думки, що Гетсбі приречений на загибель із самого початку! Він до цього йшов — він це отримав.

Найбільшою трагедією Гетсбі є його кохання до Дейзі, марна надія заволодіти нею. Саме це кохання штовхає його на шлях збагачення, до тих людей, які є «серцем» (хоч і прогнилим) світу заможних [ 8, с. 34].

І все ж таки доля Гетсбі трагічна, тому що це доля бідняка. Успіх, визнання, навіть торжество кохання залежать в буржуазному світі від грошей. Але згадаємо, що одним з постулатів американської мрії є рівність можливостей для всіх американців незалежно від матеріального статусу. Фіцджеральд піднімається тут до серйозної критики суспільства, яке спотворює людські почуття і взаємини, штовхає людину на злочин, робить трагедію, якщо не неминучою, то в усякому разі закономірною [ 9, с. 11 ].

Трагічність Гетсбі в тому, що він розривається між вірою у два суперечливі міфи водночас, що несумісність бажань і стає причиною загибелі — багатство і щастя нетотожні, але прагматизм і мрійливість американця неподільні.

Автор підводить нас до розуміння трагедії Гетсбі як людини, що сама себе створила і розраховує тільки на себе . Абсолютне покладання на себе терпить поразку на рівні соціуму. Гетсбі, здається, врахував усе. Прагнучи відповідати вимогам суспільства, він оточує себе розкішними речами, замовляє одяг в Європі, намагається виглядати освіченою людиною, про що свідчать його прекрасна бібліотека та нагадування в необхідному контексті про Оксфорд [ 8 с. 35 ].

Війна не позбавила його смаку до життя, великої мрії і конкретної мети: розбагатіти й одружитися з коханою, яка може почуватися комфортно лише в багатстві [ 9, с. 11 ].

Отже, можна відзначити, що основою трагічності Гетсбі є те, що він розривається між вірою у два суперечливі міфи водночас, що несумісність бажань і стає причиною загибелі - багатство і щастя нетотожні, але прагматизм і мрійливість американця неподільні.
3.3. Символи «американської мрії»

До символів піднімаються не тільки образи Тома і Дейзі Б’юкененів. Десятки реальних речей, не надто детально й описаних автором, поглиблюються до символічного звучання. Світлий лімузин Гетсбі, розкішне наймодніше авто, природно слугує для Америки не тільки ознакою престижного багатства хазяїна, а й символом руху, самого життя. Це ж авто стає машиною смерті, й причиною краху й загибелі свого власника. Зелений вогник постійно світиться вечорами на пристані Б’юкененів. І він же стає для Гетсбі яскравішим за всі зірки, бо нібито свідчить про реальність й доступність його мрії.

В маленькій Нью-Йоркській оселі, яку Том знімає для своєї пасії і де все облаштовано за смаком Міртл, стіни обклеєно шпалерами, які імітують Версаль. Ця промовиста деталь поглиблюється до рівня символу самої мрії недалекої жінки.

Символічного звучання набувають вітер і дощ, які супроводжують кожне денне дійство Гетсбі — адже його становище у світі таке нестабільне, таке небезпечне, він «діє» в романі виключно при місячному освітленні, від чого його таємничість ще підсилюється. Втім, Гетсбі і не встиг насолодитися своїм багатством  адже за все літо і навіть в останній день життя йому не довелось скупатися у власному мармуровому басейні. Усе було марно, непотрібно, дарма [ 5, с. 13 — 14].

Особливо слід відзначити постать оповідача, що сприяє й створенню ліричної тональності, й наявність іронічного погляду водночас: «Гетсбі вірив у зелений вогник, світло неймовірного майбутнього щастя, яке відсувається з кожним роком. Нехай воно вислизнуло сьогодні, не біда — завтра ми побіжимо ще швидше, ще далі станемо протягувати руки ... І в один прекрасний ранок ... Так ми і намагаємося плисти вперед, борючись з течією, а воно все зносить і зносить наші суденця назад у минуле» [ 10, с. 132 ].

Завдяки оповідачу читач розуміє приреченість головного героя: «І серед невеселих думок про долю старого невідомого світу я подумав про Гетсбі, про те, з яким захопленням він уперше розрізнив зелений вогник на причалі, там, де жила Дейзі. Довгий був шлях, що привів його до цих оксамитових газонів, і йому, напевно, здавалося, що тепер, коли його мрія так близько, варто простягнути руку - і він спіймає її. Він не знав, що вона назавжди залишилася позаду, десь в темних далях за цим містом, там, де під нічним небом розкинулися безмежні землі Америки» [ 10, с. 132 ].

Отже, у «Великому Гетсбі», вже на повну потужність виявляється той принцип «двозначності», який виділяє прозу Фіцджеральда. Джей Гетсбі —центральний образ роману, на його розкриття спрямовано всі «джерела світла» в цьому романі: і його структура, і групування діючих осіб, і сюжет, і інтрига, а найголовніше — постійна увага оповідача.

Загибель Гетсбі здається випадковою, насправді ж виявляється підло організованою, а фактично трагічно закономірною, і вона засвідчує недосяжність «американської мрії», неадекватність багатства і щастя. Проте, вона не спростовує мрію як таку. Адже після смерті Гетсбі, Нік подається на Захід, до джерел мрії, а той «зелений вогник», до якого тягнувся Гетсбі, продовжує кликати до себе, до прекрасного і нездійсненного… Прагматизм і романтизм — незнищенні риси американців — і є складовими «американської мрії».
3.4. Суспільство «століття джазу»

Фіцджеральд увійшов в американську літературу як співець «століття джазу», того короткого періоду в американській історії, який почався незабаром після закінчення першої світової війни і завершився настанням великої депресії тридцятих років. Власне, і сама назва цього періоду запозичене з збірки оповідань Фіцджеральда «Казки століття джазу», який один американський критик характеризував «настільки ж дратівливим, наскільки і цікавим, дурним і глибоким одночасно, повчальним і абсурдним» [ 1, с. 182 ].

У двадцяті роки Америка вступила до десятиліття Процвітання, що ознаменувалося не тільки прийомом економіки, шаленими біржевими спекуляціями, надзвичайною фінансовою активність, а ще й відчутним послабленням того тиску ригористичної пуританської моралі, культу праці та накопичення, що забезпечувала провідну ідеологему держави.

Фіцджеральд пояснював: «Це була пора чудес, мистецтва, це була пора крайнощів і сатир…Всю країну охопила жадоба насолоди і гонитви за приємність. Коли говорять про джаз, мають на увазі, перш за все, стан нервової збудженості, приблизно такий, який виникає у великих містах при наближені до них ліній фронту. Для багатьох англійців та війна все ще не завершилася, тому що сили, які їм загрожують, як і раніше, активні, а відтак, «поспішай взяти своє все одно завтра помрем». Такий самий настрій з’явився тепер, хоча й з інших причин, в Америці». [ 10, с. 6 ].

Яким було століття джазу? «То було століття чудес, це було століття мистецтва, це було століття крайнощів і століття сатири,» — говорив Фіцджеральд. Діти «століття джазу» не цікавилися політикою. Вони взагалі не цікавилися нічим, крім сексу та духовної музики. Секс, відверта поведінка стали фрагментами нової молоді, нової музики афроамериканців — їх Марсельєзою. Вони переставляли з ніг на голову моральні підвалини.

Розкішні і безладні прийоми на віллі Гетсбі — мікрокосмос американського «століття джазу», крізь який просвічуються ілюзії і мрії самого Гетсбі, його смішна вульгарність і уявна велич» [ 1, с. 183 ].

Фіцджеральд знайшов свій кут зору і свою тональність. Позначилася його особлива чуйність до хворобливих явищ «століття джазу». Позначилася «незгасаюча ненависть» до багатих, до людей типу Тома Б’юкенена, який уособлює в романі світ бездушного утилітаризму, агресивного своєкористі, войовничої буржуазної аморальності. Позначилася здатність Фіцджеральда безпомилково розпізнавати трагедію, навіть коли вона прихована за блискучим маскарадом [ 7, с. 696 ].

У «Великому Гетсбі» висловився і трагізм «століття джазу», і його особлива, хвороблива краса. Через всю книгу проходять два образних ряди, співвіднесених у сумній і поетичної тональності роману.

Показуючи безпідставність і безперспективність «мрії» в сучасному суспільстві, розкриваючи її несумісність з буржуазними ідеалами і цінностями, Фіцджеральд одночасно оплакує цю мрію, шкодуючи про її недосяжність.

Отже, зробивши джаз ключовою метафорою, письменнику вдалося відобразити момент переходу Америки, яка була тісно пов’язана з ХІХ століттям і міцно трималась за добропорядність і моральність, до Америки повоєнної, що відкидали ці норм як застарілі, проголошувала відносність будь-яких обмежень і стверджувала свободу дії як життєву основу кожної активної особистості.

ВИСНОВКИ
ХХ століття у США було часом зростання добробуту, шаленої гонитви за багатством і успіхом і разом з тим час занепаду ідеалізму, якому немає місця в суспільстві, де панують гроші, бізнес, холодний прагматизм. Чимало інтелектуалів розчарувалися в Америції 20-х років з її культом великого бізнесу. Гостра соціальна критика притаманна творам кращих американських письменників того часу. Багато хто з визначних письменників (таких як же Френсіс Фіцджеральд або Ернест Хемінгуей) відчували себе настільки відчуженими від своєї країни й суспільства, що надавали перевагу проживанню за кордоном. Письменники змальовували розчарування суспільством «без ідеалів і надії».

У романі «Великий Гетсбі» Фіцджеральд виносить на загальний розгляд феномен «американської мрії», який є одним із засадничих понять усієї американської історії. В образі головного героя Джея Гетсбі письменникові вдалося одночасно домогтися дивовижної гармонії у змалюванні привабливості мрії та неминучого її краху. Головні мотиви твору: протиставлення величезних матеріальних багатств і духовного спустошення тих, хто ними володіє. Ф. С. Фіцджеральд намагається довести, що «американська мрія» трагічна. Він розвінчує популярний соціально-етичний міф про досягнення успіху всіх і кожного, про легкість «шляху вгору» в американському буржуазному суспільстві. Ідеальний образ «американської мрії» тьмяніє, а потім спотворюється. Спотворюється й уявлення про особистість у світлі національного ідеалу. Жадоба успіху, соціальні зв'язки володіють людиною, але вона, подібно Гетсбі, вірить в ілюзії до кінця.

«Американська мрія» не усвідомлено володіє Джеєм Гетсбі. Правила, за якими він живе ще з юності, — це свого роду цілковитий кодекс поведінки рішучою людини, що вірить у «мрію». Така людина наділена старанністю, ощадливістю, тверезим розрахунком, тобто усіма тими якостями, які допомагають досягти успіху у житті, власним прикладом довести, що будь-хто може добитися всього чого бажає.

Образ Гетсбі створений автором з щирою симпатією, але в той же час і з неабиякою часткою іронії. Гетсбі — американський «герой нашого часу», так званого «століття джазу», легковажно-веселого, але недовгого післявоєнного процвітання Америки. Гетсбі, як тип «століття джазу», уособлює мрійливий ідеалізм бідних провінціалів і неминучий крах їхніх мрій після жорстокої зустрічі з безжалісною реальністю. Його «американська мрія» зазнає краху і призводить до трагічної долі. Вона керувала розумом Гетсбі й через це, він утратив найдорожче — своє життя. Тому треба бути обережним зі своїми мріями і не давати їм полоти своє серце і розум, адже ніколи не знаєш до чого приведе твоя мрія.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Анастасьев Н. А. Обновление традиции в поисках утраченного времени.  М.: Сов.писатель.  1984.  С. 182-183.
Велика американська мрія: журнал Otrok.ua №4 (46), 2010 [ Електронний ресурс ]. — Режим доступу: http://otrok-ua.ru/ua/sections/art/show/velikaja_ amerikanskaja_mechta-1.html.
Горбунов В. Романы Френсиса Скотта Фицджеральда. — М. — 1974. — С. 15 [ Електронний ресурс ]. — Режим достопу: http://abonement.library.

te.ua/2013/06/blog-post.html.

Давиденко Г. Й. Історія зарубіжної літератури ХХ століття: навч. посібник / Г. Й. Давиденко, Г. М. Стрельчук, Н. І. Гречаник. — К.: Центр учбової літератури. — 2007. — С. 177 — 183.
Дітькова С. Приречені на самотність. До вивчення роману Ф. С. Фіцджеральда «Великий Гетсбі» / С. Дітькова // Всесвітня література і культура. — 2005. — №9. — С. 13 — 18.
Засурский Я. Н. Американская литература XX века / Я. Н Засурская. —М.: Изд-во МГУ, 1984. — 503 с.
Звєрєв А. Коментарі // Фіцджеральд Ф. С. «Великий Гетсбі»; «Ніч ніжна»; Розповіді. — М.: Художня література, 1985. — С. 695-696.
Зозуля І. Є. «Американська мрія» як межа сподівань і трагедія життя. Творчість Ф. С. Фіцджеральда в контексті «загубленого покоління», автобіографічність його романів / Ірина Зозуля // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України.  2011.  № 9.  С. 30-35.
Зозуля І. Є. Трагедія ідеалістів в романі «Великий Гетсбі» Френсіса Скотта Фіцджеральда / І. Є. Зозуля // Зарубіжна л-ра в шк. України — 2009. — №6 — С.8 — 11.
Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Національної Академії Наук України. Бібліотека світової літератури. Фіцджеральд Ф. С. Великий Гетсбі / Френсіс Скот Фіцджеральд. — Харків: Фоліо, 2013. — 385 с.
Капоте Т. Голоса травы: Повесть / Т. Капоте. — СПб.: Азбука-классика, 2005. — 149 с.
Киреева Н. Постмодернизм в зарубежной литературе / Н. Киреева. — М.: Флинта: Наука, 2004. — 216 с.
Кухалашвілі В. Про соціальні погляди Скотта Фіцджеральда. Рад. Літературознавство, 1973, №10 С. 73 — 79.
Лидский Ю. Я. Скотт Фицджеральд. Творчество [ Pец.: Гончаренко М. В. Багатогранне дослідження творчості письменника. — Вісн. АН УРСР, 1983, №8, С. 109 — 111. ]. — К.: Наук. думка, 1982. — 367 с.
Пронин В. А., Толкачев С. П. Современный литературный процесс за рубежом.  М.: Изд-во МГУП, 2000.  168 с. [ Електронний ресурс ]. — Режим доступу: http://www.twirpx.com/file/546818/.
Староверова Е. В. Американская литература / Е. В. Староверова.  Изд.:

Лицей, 2005.  319 с.

Удовиченко Л. М. Людину роблять Людиною не гроші / Л. М. Удовиченко // Всесвітня література. — 2003. —№5. — С. 10 — 13.
Черняк М. А. Феномен массовой литературы ХХ века / М. А. Черняк. — СПб. : Изд-во РГПУ им. А.И.Герцена. — 2005. — С. 152.
Шебуренкова Т. В. Концепт свободи як один із компонентів міфу про американську мрію у романі Пола Остера «Левіафан» / Т. В. Шебуренкова // Наукові праці [ Чорноморського державного університету імені Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія» ]. Сер.: Філологія. Літературознавство. — 2010. — Т. — 141 с., Вип. 128. — С. 116 —119. — [ Електронне джерело ]. — Режим доступу: http://nbuv.gov.uа/ UJRN/ Npchdufl_2010_141_128_27.

скачати