Ім'я файлу: Основні відомості про аерофотознімання Microsoft Word.docx
Розширення: docx
Розмір: 1681кб.
Дата: 23.06.2020
скачати
Розширення: docx
Розмір: 1681кб.
Дата: 23.06.2020
скачати
3. ОСНОВНІ ВІДОМОСТІ ПРО АЕРОФОТОЗНІМАННЯ
Поняття про аерофотознімання.
Технологічна схема контурного аерофотознімання.
Процеси під час аерофотознімання. Перекриття аерофотознімків.
Польові фотолабораторні роботи.
Сучасна технологія фотограмметричного опрацювання фотознімків.
Вимоги до матеріалів фотографічної і фотограмметричної якості продукції.
Оформлення і здача матеріалів замовнику.
§ 1. Поняття про аерофотознімання
Аерофотозніманням називається сукупність робіт, в результаті яких отримують аеронегативи і аерознімки місцевості, тобто це фотографування поверхні землі з повітря.
Її виконують для складання топографічних карт, вивчення та обліку лісових, земельних угідь і водних ресурсів, землевпорядкування, рельєфу, ландшафтів, техногенних процесів, проектування інженерних споруд, проведення геолого-розвідувальних робіт тощо. Аерофотознімання поділяють на топографічне і тематичне. Її розвиток тісно пов’язаний з розвитком авіації та космонавтики. За фотознімками складають топографічні карти і фотопродукцію: ортофотоматеріали, фотоплани, фотосхеми, фотокарти.
Аерознімання включає такі роботи:
льотні – полягають у підготовці й виконанні польоту над знімаємою територією з дотриманням технічних вимог;
аерофотознімальні – складаються з розробки технічних умов польоту і фотографування;
польові фотолабораторні – складаються з обробітку експонованих фільмів, друкування аерофотознімків й виготовлення репродукції накидного монтажу;
польові фотограмметричні – включають в себе реєстрацію матеріалів аерофотозйомки і накидний монтаж з оцінюванням якості аерофотозйомки.
Всі ці роботи тісно пов’язані між собою і при їх проектуванні і при виконанні.
Носієм аерофотоапарата (рис. 3.1), за допомогою якого виконують це фотографування є літак. В залежності від фізико-географічних умов району робіт, масштабу знімання та вимог, які до них надають, для виконання аерофотознімання використовують літаки різного типу.
При виборі типу літака враховують наявність наступних факторів:
зручність розміщення аерофотоапарата та огляду місцевості;
можливість досягнення у разі виробництва дрібномасштабних знімань досить високої робочої висоти (5-8 км), на якій літак здатний тривалий час літати, стабільно зберігаючи елементи польоту;
експлуатаційна швидкість, при якій найбільш раціонально використовують літак для аерофотографування, повинна бути 180-450 км/г.
Рис. 3.1. Різні типи аерфотоапаратів
Для дрібномасштабного аерофотознімання використовують літаки із швидкістю не менше 400 км/год., для крупно масштабної – 100-200 км/год. Стабілізація літака у повітрі забезпечує мінімальне відхилення аерофотознімків від горизонтального положення.
Утримування літаком постійної висоти та швидкості забезпечує отримання аерофотознімків однакового масштабу із заданим відсотком перекриття.
Для аерофотознімальних робіт використовують літаки як застарілих моделей – Ан-2, Ан-30, Іл 14 (ФКМ), Ту-134 СХ, Ан-28 ФК, гелікоптери – МІ-8Т і КА-26, так і сучасні аналоги типа Learjet, Cessna, Partenavia тощо.
Поряд з класичним аерофотозніманням є також і спеціальні вимірювальні польоти з використанням цифрового 12-канального багато спектрального сканера Daedelus 1260. В залежності від призначення, як наприклад, кліматологія міст, використання території, реєстрація теплових затрат, забруднення вод, використовують канали від ультрафіолетового до термічного ультрачервоного діапазону спектру.
Рис. 3.2. Зовнішній вигляд
сучасної аерофотокамери RC-30
У сучасному виробництві використовують велику кількість різноманітних аерофотоапаратів. Так, наприклад, камера RC-30 має прямий інтерфейс із бортовою навігаційною системою, дозволяє автоматично анотувати кадри у процесі знімання і проводити корекцію (рис. 3.2). Сама камера є модульною. Необхідні компоненти – пристрій транспортування фільму та пристрій компенсації змазування зображення – входять у центральний керуючий блок. Змінні модулі: об’єктиви й касети для фільму. У процесі знімання камерою керують мікропроцесор та програмне забезпечення. Діапазон перекриття кадрів регулюється від 1% до 99 % із кроком 1%. Автоматичний вимірник експозиції PEM-F спеціально розроблений та оптимізований для аерофотознімання й забезпечує коректну експозицію при польотах над будь-яким типом місцевості, на різних висотах носія із будь-яким типом плівки. У процесі знімання у негатив можна вводити будь-які 200 символів на вибір користувача, наприклад: масштаб, координати центра фотографування, дата, час, що триває експозиція, тип плівки тощо.
Перспективне
фотографування
Вертикаль
Поздовжне иперекри-ття
Оптична вісь АФА
Вертикаль
Планове
маршрутне
фотографування
Рис. 3.3. Види аерофотознімань
Аерофотознімання поділяють на планову (горизонтальну), коли оптична вісь аерофотоапарата відхиляється від заданого прямовисного положення не більше ніж на 3°, і перспективну (нахилену) – при більшому, теж заданому її похиленні (див. рис. 3.3). У випадку використання при плановому аерофотозніманні (α ≤ 3°) гіроскопічної стабілізації аерофотоапарата, яку здійснюють за допомогою гіроскопів, вказаний кут нахилу не перевищує 30′-40′. Такий вид планового знімання називається гіростабілізованим аерофотозніманням.
Аерофотознімання може бути:
багатомаршрутним (аерофотознімання площі) – коли фотографують місцевість шляхом прокладання ряду прямолінійних взаємно паралельних аерофотознімальних маршрутів звичайно з заходу на схід і зі сходу на захід;
маршрутним (аерофотознімання смуг) – при якій виконують знімання вузької смуги місцевості і складається, як правило, з одного маршруту;
поодиноким(вибіркове точкове аерофотознімання) – коли отримують поодинокі аерофотознімки об’єктів, які фотографують для уточнень та інших потреб.
§ 2. Технологічна схема контурного аерофотознімання
Контурне знімання – це створення карт і планів місцевості із зображенням тільки її «ситуації», тобто контурів та місцевих предметів без відтворення рельєфу території. При контурному зніманні показують обриси (межі) кожного контуру та його зміст (характер угіддя, забудови тощо). Контурне знімання виконують із застосуванням кутових і лінійних вимірювань в натурі або поєднанням польових і камеральних топографічних робіт на основі аерофотозйомки. Масштаб і методика контурного знімання визначається призначенням й заданою площею. Застосовується при складанні контурних планів внутрігосподарського землеустрою, планів лісонасаджень, лоцманських карт, ситуаційних планів міст, проектованих автодоріг тощо.
Наведемо технологічну схему(див. рис. 3.4) виготовлення контурних (штрихових) планів у масштабах 1:10000 і 1:25000 з коефіцієнтом трансформування Кt = 1,7-2,5х.
Повний цикл роботи після аерофотознімання триває від 1 до 3 років в залежності від характеру об’єкту знімання, об’єму робіт із згущення головної геодезичної основи, розмірів території, що знімається, виробничої потужності підприємства та інших причин.
Однією із основних особливостей виробництва аерофотознімань за даною технологією є розрахунок одного аеронегативу для виготовлення фотоплану одної трапеції заданого масштабу.
    Аерофотознімання |
Польові роботи Камеральні роботи
| | |
| | ||
Планова прив’язка аерофотознімків | | Згущення планового робочого обґрунтування (планова фототріангуляція) |
| | ||
Польове с./г. дешифрування |  | Фототрансформування та виготовлення фотопланів |
| | ||
| | | |
| | ||
| | | Перенесення горизонталей з топографічних корт на прозору основу |
| | |  Виготовлення контурних планів |
Рис. 3.4. Технологічна схема проведення контурного аерофотознімання
З цією метою аерофотознімальні маршрути прокладають вздовж паралелей, які проходять через центри трапецій державної або умовної розграфки.
§ 3. Процеси при аерофотозніманні. Перекриття аерофотознімків
Аерофотознімання та опрацювання її матеріалів суттєво залежать в економічному, технічному, а також, і в організаційному відношенні від вибору масштабу фотографування (1/m),головної відстані аерофотоапарата f, висоти фотографування Н, формату аеронегативу (l x l) та їх перекриття (Рх; Ру).
Прийнятомасштабом фотографування називати масштаб зображення на аеронегативі.
Якщо позначити масштаб фотографування 1/m, а плану 1/М, тоді коефіцієнт збільшення (трансформування), який використовують для виготовлення кінцевої продукції, буде дорівнювати:
(3.3.1)Чим більше Кt, тим менше потрібно аеронегативів. Це зменшує вартість комплексу аерофотогеодезичних робіт.
Вибір Кt залежить від величини f і робочої висоти Н, тобто
(3.3.2)тоді
(3.3.3)або
(3.3.4)Висота вимірюється як відстань за прямовисною лінії від будь-якої поверхні до центру Sі тому (див. рис. 3.5):
Рис.3.5. Висоти фотографування
Но – абсолютна висота польоту (відстань від рівня моря АВ до т. S);
На – відносна висота польоту (відстань від рівня аеродрому CDдо т. S);
Н– середня висота фотографування (відстань від середньої висоти Zo ділянки знімання EF до т. S;
Ні – істинна висота фотографування (відстань від будь-якої конкретної точки поверхні землі MNдо точки S.
Для складання завдання використовують карту території, яку поділяють на ділянки з однаковим рельєфом. Спочатку розраховують максимальну витримку (t):
(3.3.7)де, М – масштаб основи;
Wкм/год. – швидкість літака.
Далі розраховують кількість аерофотознімків. Для цього спочатку розраховують площу ділянки (S):
S = LX×LY, (3.3.8)
де, LX – довжина ділянки аерофотознімання;
LY – ширина ділянки аерофотознімання.
а вже потім – погонний кілометраж (LS) (рис. 3.8):
(3.3.9)де, S – площа ділянки фотографування;
BY = m×by (рис. 3.7).
Тільки тепер визначають кількість знімків (S):
(3.3.10)де, LS – погонний кілометраж;
BX = m×bx (рис. 3.7).
і розраховують кількість часу, яка необхідно для знімання ділянки (Т):
(3.3.11)де, LS – погонний кілометраж
Wкм/год. – швидкість літака.
Виконання завдання полягає у підготовці до польоту, перельоту до ділянки з аеронавігаційною підготовкою, прокладанні аерофотознімальних маршрутів та проведенні завершальної роботи.
Рис. 3.6. Перекриття аерофотознімків
Таким чином аерофотознімання повинні виконувати таким чином, щоб суміжні аеронегативи уздовж маршруту або між ними частково взаємно перекривалися. Перекриття будь-яких двох суміжних аеронегативів в маршруті називається поздовжнім (Рх), а перекриття аеронегативів між двома суміжними маршрутами – поперечним (Ру) (див. рис.3.6) (п.4.3-4.5 ГКИНП 09-32-80).
Їх величини задають у відповідності до таблиць 3.1 та 3.2:
Таблиця 3.1.
Задане поздовжні перекриття у %
| Задане | Мінімальне | Максимальне | |
| h: H ≤ 0,2 | h: H > 0,2 | ||
| 60 80 90 | 56 78 89 | 66 83 92 | +70 +85 +93 |
Таблиця 3.2.
Задане поперечні перекриття у %
| Масштаб аерофотознімання | Розраховане | Мінімальне | Максимальне |
| дрібніше 1: 25000 1: 25000 - 1: 10000 крупніше 1: 10000 | 30+70×h/Н 35+65×h/Н 40+60×h/Н | 20 20 20 | +10 +15 +20 |
Найбільш рентабельно використовувати центральну частину аерофотознімку, яку називають робочою площею.Робочою площею називається центральна, найменша частина аерофотознімка, яка обмежена з усіх боків прямими лініями, проведеними посередині поздовжніх (Рх) і поперечних перекриттів (Ру) (рис. 3.7).
Обмеження робочої площі є однією із основних робіт з аерофотознімками. Тільки у межах робочої площі проводять дешифрування об’єктів та угідь, виділення таксаційних ділянок й ув’язка відведень за межами тощо.
Для виконання такої роботи із трьох маршрутів відбирають середній знімок і контактують з ним суміжні знімки. Для цього беруть досліджуваний середній аерофотознімок і перекривають його спочатку зліва. Ці знімки суміщають за ідентичними контурними точками між собою, перекриття ділять навпіл і на середньому знімку проводять гуашшю пряму лінію. Таким же чином проводять розмежувальну лінію посередині перекриття між аерофотознімками – середнім і правим. Потім беруть аерофотознімки, які перекривають середній аерофотознімок зверху і знизу, також поєднують їх за ідентичним контурам і проводять по центру перекриттів тонкі лінії. Одержаний в результаті цього прямокутник abcd (див. рис. 3.7) з пунктирними межами і буде робоча площа аерофотознімка. У відповідному бланку малюють схему перекриттів, відображаючи форму й розміри робочої площі від площі аерофотознімка.
Рис. 3.7. Робоча площа аерофотознімку Рис. 3.8. Схема аерофотознімання ділянки
Розміри сторін робочої площі аерофотознімку (аеронегативу) bx і byможливо визначити за формулами (див. рис. 3.7):
(3.3.12)
(3.3.13)де, l – розмір формату аерофотознімку (аеронегативу);
Рх – величина поздовжнього перекриття;
Ру – величина поперечного перекриття;
Кожна сторона робочої площі є в той же час стороною робочої площі суміжного аерофотознімка і, здавалося б, з’єднавши вирізані робочі площі аерофотознімків між собою, можна отримати при цьому повне суміщення їх кордонів. Проте насправді неточне поділ зони навпіл призводить до того, що сторони робочих площ не сходяться, а кути їх не поєднуються. Щоб уникнути цих розбіжностей і неузгодженостей, потрібно перекриття ділити не просто навпіл, а в кутах робочої площі знайти спільні контурні точки (перетину доріг, кути ріллі, злиття струмків і т.д.) і з’єднати їх послідовно між собою прямими лініями. Тільки при такому обмеженні можна домогтися суміщення ідентичних контурів робочих суміжних аерофотознімків.
§ 4. Процеси під час аерофотознімання
Польова лабораторія, до впровадження цифрових технологій, входила до складу льотно-зйомочного загону, у якій виконували роботи з проявлення аерофільмів, виготовлення аерофотознімків та репродукцій накидних монтажів.
Якщо розглянути проявлення аерофільмів тоді воно суттєво відрізнялося від проявлення звичайних аеронегативів як своїми специфічними вимогами так і умовами виконання робіт.
По-перше, завжди необхідно досягати найвищої якості аеронегативів, так як від нього залежала ступінь наступного збільшення зображення, якісні й кількісні показники дешифрування, прив’язки, фототріангуляції, трансформування та стереоскопічне опрацювання.
По-друге, усі аеронегативи повинні були однакової якості, так як при масовому їх виготовленні це полегшувало б наступні процеси. Звичайними вимогами була також велика швидкість виконання робіт.
Для проявлення експонованої аероплівки у польовій лабораторії використовували спеціальний проявний прилад, який складається з чотирьох ємкостей для розчинів та води, станіни з двома барабанами та реверсним електродвигуном для їх обертання.
Аерофотоплівку перемотували з котушки аерофотоапарата на барабан приладу, після чого вільний кінець закріплювали до іншого барабану, а потім станіну з експонованою аероплівкою занурювали у бачок із проявником. Після включення реверсного електродвигуна аерофільм спочатку починав перемотуватися в розчині проявника на порожній барабан, а потім у зворотному напрямку.
Процес проявлення тривав 25-30 хвилин. Потім аерофільм таким же чином ополіскувався у бачку з водою та закріплювався у бачку з фіксажем. Після закріплення зображення станіну з аерофільмом переносили до бачку з чистою водою, де плівку остаточно промивали. Промитий аерофільм висушували на спеціальних сушильних барабанах (у шафах), де механізм намотування обертався двигуном.
Все це відбувалося при аерофотозніманні фотоапаратами, який містили у собі негативні матеріали. Нині йдеться про заміну хімічних реакцій, для перетворення прихованого світлозапису (фотозображення) у видиме, цифровими технологіями без застосування срібномістких матеріалів, тобто отримання цифрового растрового зображення – цифрових знімків із допомогою сучасний різноманітних фотограмметричних цифрових фотоапаратів. Про все це ми з вами поговоримо у розділі «Основи цифрової фотографії».
§ 5. Сучасна технологія фотограмметричного опрацювання фотознімків
Технології фотограмметричного опрацювання матеріалів знімання розвивалась і удосконалювалась протягом століття, і нині цей процес не зупиняється. Найбільш сучасною технологією є аналітичне та цифрове опрацювання фотозображення. Незважаючи на бурхливий розвиток цифрової фотограмметрії й активне впровадження цифрових фотограмметричних станцій, продовжує залишатися актуальною і традиційна аналітична фотограмметрія.
Фотограмметричне опрацювання матеріалів знімання (фотографування) об’єктів за аналітичною технологією побудована на використанні високоточних аналітичних стереоприладів і систем, засобів обчислювальної техніки та програмного забезпечення (рис. 3.9).
Рис. 3.9. Варіанти підходів до організації сучасних аерознімальних робіт
До числа завдань, які вирішуються із допомогою аналітичних технологій, належать:
стереофотограмметричне опрацювання знімків;
побудова й урівнювання маршрутної і блочної фототріангуляції;
вимірювання знімків та подальша побудова цифрової моделі місцевості;
цифрове складання карт із кодуванням ознак й контролем при збиранні даних;
високоточне вимірювання координат точок;
збирання даних для отримання ортофотознімків тощо.
Деякі аналітичні стереоопрацьовуючі прилади мають загальну операційну систему, сервісні приладдя, периферійне обладнання. Вони можуть об’єднатися в інтегровану автоматизовану систему універсального призначення, здатну паралельно вирішувати декілька задач. Сучасний розвиток комп’ютерних технологій, а також теоретичне дослідження у галузі опрацювання зображень зробили можливим застосування цифрових методів.
Можливості лазерно-локаційної технології дозволяє запропонувати принципово нові методики топографо-геодезичної та інженерно-вишукувальної діяльності і взагалі всіх прикладних дисциплін, пов’язаних зі збором та опрацюванням геопросторових даних. У тому числі вперше з’являється можливість радикально інтенсифікувати всі складові технологічного циклу виробництва топографічних карт і планів великих масштабів. Це дозволило деяким науковцям стверджувати про появу, на базі лазерно-локаційного методу, систем картографування реального часу (СКРВ).
Цей термін, звичайно, потребує уточнення, так як категорію реального часу не слід розуміти буквально топографічний план не з’явиться безпосередньо в ході проведення лазерно-локаційної зйомки. Однак цей термін виражає головну відмінну рису використовуваної технології та програмно апаратних систем, які цю технологію реалізують переходом на методи картографування, при яких тривалість етапів камерального опрацювання знімальних даних порівнянна з тривалістю збору даних, тобто виконання власне аерознімальних робіт.
Також цифрові фотограмметричні станції є інноваційною продукцією з фотограмметричних засобів для виведення метричної й семантичної інформації. Їх створення було обумовлене збільшенням потужності та швидкодії сучасної обчислювальної техніки за рахунок підвищення характеристик процесорної бази та засобів опрацювання великих обсягів цифрової інформації, швидкого зниження її вартості, успіхом у галузі створення й використання геоінформаційних систем (ГІС), а також використання зображень, отриманих цифровими знімальними системами.
У виробничих підрозділах підприємств нині використовують всі, із невеликого переліку, вітчизняні цифрові фотограмметричні станції. В Україні найбільш відома ЦФС «Дельта». Це обладнання було успішно представлене на міжнародних фотограмметричних конгресах у Відні та Амстердамі. Необхідно зауважити, що упродовж 1997-2015 рр. підприємство виготовило понад 700 приладів, частину з яких поставлено до США, Канади, Іспанії, Італії, Швеції, Південної Кореї, Китаю, Єгипту, Ботсвани, Куби та у більшість країн СНД.
§ 6. Вимоги до матеріалів фотографічної і фотограмметричної якості продукції
Аерофотозйомочний матеріал повинен відповідати вимогам «Основных положений по аэрофотосъемке, выполняемой для создания и обновления топографических карт и планов», ГКИНП-09-32-80.
При прийманні аерофотознімальних продукції виконують контроль: повноти комплектності та правильності оформлення матеріалів аерофотозйомки, правильності складання паспортів аерофотозйомки, загального технічного стану, фотографічного і фотограмметричного якості аерофільма, повноти контрольних фотограмметричних вимірювань, наявності та якості фотоплівок з показаннями радіовисотоміру і статоскопа.
Після оцінювання фотографічної якості продукції виконують польові фотограмметричні роботи які складаються із нумерації аеронегативів, складання накидного монтажу та оцінювання якості аерофотозйомки ділянки (див. розд. 5 ГКИНП 02-190-85).
Нумерацію аеронегативів проводять з емульсійної сторони у лівому верхньому куточку, підписуючи поряд із номером дату і шифр аерофотозйомки (при цьому усі підписи будуть отримані у правому верхньому (ПнС) куточку аерофотознімків). Після нумерації аеронегативи відправляють на контактний друк. Винятком є цифрові знімки у яких автоматично вдруковуються нумера і вони вже є позитивними.
Накидним монтуваннямназивають наближене з’єднання контактних аерофотознімків, частинами, які перекриваються, для отримання безперервного зображення місцевості. Накидне монтування виконують способом блимання (рис. 3.10) на дерев’яних щитах в межах умовних або зйомочних трапецій державного розграфлювання. Монтування починають з верхнього маршруту справа наліво.
Аналогічним чином монтують усі інші аерофотознімки наступних маршрутів таким чином, щоб вони перекривалися не тільки уздовж маршруту, але й між ними.
| Рис. 3.10. Спосіб блимання при монтуванні знімків | Рис. 3.11. Визначення перекриття |
Накидний монтаж виконують з аерофотознімків маршрутів, які підлягають здачі замовнику. При поздовжньому перекритті аерофотоснімков у 60% монтують усі аерофотознімки, при перекритті 80% – через один, при перекритті 90% – через три. Крайні аерофотознімки маршрутів монтуються обов’язково незалежно від величини поздовжнього перекриття.
При поперечному перекритті маршрутів 30% монтуються всі маршрути поспіль, при перекритті 60% – через маршрут. Номери аерофотознімків повинні бути добре видні на накидному монтажі.
Накидний монтаж, як правило, складається на чотири суміжні трапеції створюваної карти (плану), відповідні одній трапеції карти (плану) дрібнішого масштабу.
Якщо об’єкт менше найменшої знімальної ділянки, то накидний монтаж виготовляється на фактично сфотографовану ділянку.
Репродукції накидного монтажу при аерофотозніманні в масштабах 1:35000 і крупніше виготовляються із зменшенням у три-чотири рази, а при аерофотозніманні в масштабах дрібніше 1:35000 – зі зменшенням у два-три рази.
Рис. 3.12. Фотограмметрична лінійка
На репродукції накидного монтажу повинно бути вказано: рік виконання робіт, масштаби аерофотозйомки та репродукції, умовна номенклатура трапеції і шифр об’єкту.
Оцінку фотографічної якості аерофотозйомки виконують на основі сенситометричних визначень вибіркових аеронегативів. Інші аеронегативи порівнюють із ними візуально.
Фотографічна якість залежить від стану атмосфери, освітленості об’єкту знімання, технічних умов проведення аерофотографування, фотохімічного (цифрового) опрацювання. При візуальній оцінці на аерофотонегативах (цифрових знімках) не повинно бути виявлено механічних пошкоджень, зображень хмар, їх тіней, відблисків, ореолів тощо. Зображення на знімках повинно бути різким, з хорошою проробкою деталей у світлих і темних ділянках. Оптична густина (тон) і контрастність повинні відповідати нормативам. При візуальному способі для порівняння можна використовувати знімки-еталони – знімки, фотографічну якість яких оцінено висококваліфікованими фахівцями-експертами. Застосування сучасних приладів та цифрових технологій дозволяє більш точно й об’єктивно оцінювати фотографічну якість аерофотовідображення.
Камеральне оцінювання фотограмметричної якості виконується у такому порядку:
а) визначають поздовжні і поперечні перекриття аерофотознімків за допомогою спеціальної 100% лінійки (рис. 3.12) – віддаль від нуля до ста відповідає стороні аерофотознімку – і оцінюється у відповідності до величин наведених у таблицях 3.1 і 3.2 (див. рис. 3.11);
| Рис. 3.13. Оцінка прямолінійності аерофотозйомочного маршруту відносно вісі маршруту | Рис. 3.14. Оцінка орієнтування аерофотознімків |
б) визначають прямолінійність маршрутів, при зйомці рівнинних районів з репродукції накидного монтажу знімальної ділянки, а при зйомці гірських районів – на репродукції накидного монтажу окремих маршрутів. Для цього центри або однойменні (наприклад, північно-східні) кути аерознімків з’єднують прямою лінією (натягують нитку). Величина n найбільшого відхилення центру (або кута аерофотознімка) від прямої лінії l характеризує прямолінійність маршруту(див. рис.3.13). Якщо довжина маршруту дорівнює L, то величину не прямолінійності (n%) обчислюють за формулою:
(3.6.4)Відхилення від прямолінійності маршруту не повинно перевищувати 2%, при висоті фотографування Н> 750 м та масштабі дрібніше 1:5000, а відхилення у 3% – при Н 750 м у масштабі крупніше 1:5000.
в) орієнтування сторін аерофотознімку – це непаралельність базису фотографування стороні аерофотознімка (так звана «ялинка») і визначається кутом (див. рис. 3.14).
Для контролю «ялинки» два суміжних аерознімка маршруту суміщають за ідентичними контурами, розташованими поблизу початкового напрямку і на один з аерофотознімків переносять центр сусіднього. Центральну точку радіальної шкали фотограмметричної лінійки (див. рис. 3.10) поєднують з центром першого, а її горизонтальну лінію – з початковим напрямком цього аерофотознімка. Із кутової шкали фотограмметричної лінійки проти напрямку лінії базису беруть відлік, який і визначає величину непаралельності базису стороні аерофотознімка.
При поздовжніх перекриттях рівних 80-90% «ялинку» визначають за сусідніми, а при 60%-му перекритті – через один або два аерофотознімка.
Цей кут не повинен перевищувати 3°, 5°, 7° та 10° відповідно при f = 70, 100, 140 та 200 мм;
г) кути нахилу аерофотознімку ° наближено визначають за показниками круглого рівня, який вдрукований у аеронегатив або за результатами вимірів поперечних паралаксів стереопар і даними статоскопа. (див. рис. 3.15). Взаємні поздовжні і поперечні кути нахилу аерофотознімків, отриманих стабілізованими аерофотоапаратами, не повинні перевищувати 1,5° для f = 140 мм і 2,0° для 200 мм, а сума взаємних поперечних кутів нахилу із серії аерофотознімків – відповідно 2,0° і 2,5°. При цьому кількість знімків з максимальними значеннями взаємних поздовжніх кутів нахилу на ділянці не повинно перевищувати 3%, а взаємних поперечних кутів нахилу – 5%.
Кути нахилу при аерофотозніманні без стабілізації аерофотоапарата не повинні бути більшими 3°. При висоті зйомки болем 750 м кількість аерофотознімків з кутами нахилу 3° не повинно бути більшими за 10% від загальної кількості аерофотознімків на ділянці.
Середня помилка визначення взаємних кутів нахилу складає ± 5.
д) відхилення від заданої висоти фотографування Н визначається за показниками радіовисотоміра або за картою шляхом вимірювань і співставлень відповідних відрізків. Вона не повинна відхилятися від заданої більш ніж на 3%.
Рис. 3.15. Круглий рівень, що вдрукований у негатив
(аерофотознімок)
Аерофотосхематичні маршрути повинні продовжуватися поза межі знімальної ділянки на 1, 2, 4 базиси фотографування при розрахунковому поздовжньому перекритті аерофотознімків 60, 80, 90% відповідно.
Усі межі ділянки аерофотозйомки повинні бути забезпечені аерофотознімками. Перевірка проводиться за репродукцією накидного монтажу, при якому суміщення аерофотознімків повинно бути виконано за ідентичними контурами, які розташовані у зонах поздовжнього і поперечного перекриттів. Особливо ретельно повинні бути суміщені контури, які розташовані поблизу (1-2 см) початкових напрямків. При поздовжньому перекритті близько 60% для монтування повинні бути використані усі аерофотознімки: при 80% – через один, а при 90% – через два аерофотознімка. На монтажі повинні бути нанесені рамки трапецій та межі ділянок; номери усіх аерофотознімків повинні чітко читатися, а зображення бути різким.
§ 7. Оформлення і здача матеріалів замовнику
На кожну завершену ділянку складають паспорт аерофотозйомки. Паспорти аерофотозйомки комплектують за об’єктами з додатком картограми розташування знімальних ділянок на об’єкті, виписок з формулярів аерофотоапаратів і спеціальних приладів. Матеріали аерофотознімальних робіт повинні бути пред’явлені замовнику для приймання у найкоротший термін, але не пізніше чотирьох місяців після завершення аерофотозйомки об’єкта.
На аерофільмі кадри аеронегативів повинні бути пронумеровані. Написи на аеронегатівах (шифр об’єкта, дата, номер) повинні займати площу не больше 8×62 мм, що впритул примикає до верхнього правого краю кадру аеронегатіву. Напис виконується на емульсійної стороні плівки дзеркальним зображенням шрифту. На кінцях аерофільму надписуються «початок» і «кінець», шифр об’єкта і кількість кадрів.
Нумерація статограм і висотограм проводиться відповідно з нумерацією кадрів негативів аерофільму, до якого вони належать. На кожній статограмі повинні бути зазначені: постійні статоскопа, висота аеродрому над рівнем моря, висота польоту над аеродромом, температури повітря на висоті польоту і в кабіні літака; на висотограмі – висота польоту при фотографуванні.
По завершенню аерофотознімання замовнику передаються такі матеріали (п.7. ГКИНП 09-32-80):
аеронегативи,
контактні аерофотознімки,
репродукції накидного монтування,
показники радіовисотоміра і статоскопа,
паспорт з технічними даними зйомки.
При прийманні матеріалів аерофотозйомки замовник перевіряє їх відповідність «Основним положенням з аерофотознімання, що виконуються для створення й оновлення топографічних карт і планів ГКИНП 09-32-80» та умовам договору. Приймання-здача матеріалів аерофотозйомочних робіт оформляється приймально-здавальним актом за встановленою формою.
При виявленні невідповідності аерофотозйомочних матеріалів замовник пред’являє виконавцю відповідні рекламації у встановлені договором терміни.
Рекомендовано прочитати:
ГКИНП 09-32-80 «Основные положения по аэрофотосъёмке, выполняемый для создания и обновления топографических карт и планов». М., «Недра, 1982 (рос.)Кордуба Ю.Г., Смірнов Є.І. Фотограмметрія: Навчальний посібник. – К.: МАПУ, 2007. – 256 с.: стор. 36-50 (укр.).
Купріянчик І.П., Бутенко Є.В. Фотограмметрія та дистанційне зондування: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. // І.П.Купріянчик, Є.В.Бутенко. – К.: МВЦ «Медінформ»,2013. – 392 с.: стор. 13-24 та 57-60 (укр.).
Мурашев С.А., Гебгарт Я.И., Кислицын А.С. Аерофотогеодезия: учеб.-М.: Недра, 1985. – 287 с.: ил.: стор.28-40 (рос.).
Фельдман М.Й., Фостиков А.О. Фотограмметрія: підруч. – Київ, 1998,-316 с.: іл.: стор.23-36, 48-51 (рос.).
Питання для самоперевірки:
Чим відрізняються між собою види аерофотознімання?В чому відмінність між фотографічною і фотограмметричною якістю аерофотозйомки?
Як при розрахунку впливає рельєф місцевості на величину поздовжнього і поперечного перекриття?
Що таке робоча площа аерофотознімання?
Які матеріали здають замовнику по завершенню робіт?
Індивідуальні завдання (задачі):
Визначить величину робочої площі, якщо формат знімка 18х18 см, РХ = 70 %, а РУ = 25 %?Яка швидкість літака допустима при t = 1 300 c, а М = 12000?
Яка площа території відобразиться на робочій площі аерофотознімку формату 18х18 см при m = 14000, РХ = 60 %, а РУ = 30 %?
Реферати з тематики: історія розвитку аерофотознімання; сучасне аерофотознімання та перспективи; застосування аерофотознімання для потреб землеустрою;інструкції, положення, рекомендації щодо проведення аерофотознімання, оцінка якості матеріалів аерофотозйомки тощо.