3. ІС(Автомат. системи управління) та їх роль в удосконаленні управління виробництвом
Удосконалювання ІС спрямоване на забезпечення кожної ланки управління необхідною і якісною інформацією та скорочення часу на її збирання і обробку.
Для досягнення цієї цілі визначають об'єм та склад інформації з кожного рівня і з кожної ланки управління, періодичність її подання і терміни обробки, встановлюють інформаційні зв'язки між підрозділами апарату управління: яку інформацію одержує, кожний відділ, від кого у які терміни, коли і яку надсилає . Все це створює чіткість роботи інформаційної системи, узгодженість управлінських впливів.
Етапи удосконалювання ІС:
Перший етап - вивчення існуючої інформаційної системи. Вивчається структура системи управління, склад виконуваних робіт підрозділами й окремими виконавцями, потоки інформації, інформаційні взаємозв'язки, склад інформації, діюча документація і звітність.
Другий етап - аналіз отриманих даних. В результаті встановлюється відповідність інформаційного забезпечення функціям і завданням апарату управління, виявляються недоліки інформаційної системи. Також визначають відсутні показники, трудомісткість операцій збирання й обробки інформації, дублювання інформації, відповідність термінів надходження інформації фактичній потребі тощо. В результаті аналізу робляться висновки про роботу інформаційної системи і накреслюються шляхи удосконалювання її.
Третій етап - це розроблення і впровадження конкретних заходів щодо поліпшення роботи інформаційної системи. Вони повинні передбачати раціональні шляхи руху інформаційних потоків, оптимальний перелік даних, необхідних для кожного підрозділу, досконаліші способи і методи збирання й обробки інформації, використання електронних, технічних засобів та сучасної технології обробки інформації. Удосконалювання інформаційної системи проводять на підставі таких принципів: оптимальність складу показників і документів, максимальна інформативність документів, прискорення передачі інформації, уніфікація документів, економічність інформації.
4. Функціональна структура АСУ
Функціональна частина АСУ складається з набору взаємопов’язаних програм для реалізації конкретних функцій управління (планування, фінансово-бухгалтерську діяльність та ін.). Усі завдання функціональної частини базуються на загальних для цієї АСУ інформаційних масивах і на загальних технічних засобах.
Включення в систему нових завдань не впливає на структуру основи і здійснюється за допомогою типового для АСУ інформаційного формату і процедурної схеми. Функціональну частину АСУ прийнято умовно ділити на підсистеми відповідно до основних функцій управління об’єктом. Підсистеми у свою чергу ділять на комплекси, що містять набори програм для вирішення конкретних завдань управління відповідно до загальної концепції системи. Склад завдань функціональної частини АСУ визначається типом керованого обєкту, його станом і видом виконуваних ним завдань.
Наприклад, в АСУ підприємством часто виділяють наступні підсистеми:
технічної підготовки виробництва;
управління якістю продукції;
техніко-економічного планування;
оперативно-виробничого планування;
матеріально-технічного забезпечення;
збуту продукції;
фінансово-бухгалтерській діяльності;
планування і розставляння кадрів;
управління транспортом;
управління допоміжними службами.
Ділення функціональної частини АСУ на підсистеми дуже умовно, оскільки процедури усіх підсистем тісно взаємозв’язані і у ряді випадків неможливо провести чітку межу між різними функціями управління (наприклад, між техніко-економічним плануванням, оперативно-виробничим плануванням і матеріально-технічним забезпеченням).
Виділення підсистем використовується для зручності розподілу робіт із створення системи і для прив’язки до відповідних організаційних ланок об’єкту управління. Структура функціональної частини АСУ залежить від схеми процедур управління, що визначає взаємозв’язок усіх елементів управління і що охоплює автоматизовані, частково механізовані і ручні процедури.
Функціональна частина мобільніша, ніж основа, і допускає зміна складу і постановки завдань за умови забезпечення стандартного сполучення з базовими елементами системи.
Характеристика податкової системи з точки зору обробки інформації
Основні принципи ефективного оподаткування в сучасному світі:
Справедливість: Платники податків у схожому фінансовому становищі мають сплачувати аналогічні суми податків. Цей принцип вимагає справедливого розподілу податкового тягаря між платниками податків. Він означає, щоплатники податків з однаковим рівнем доходу мають сплачувати однакову суму податків (горизонтальна рівність), а платники податків з вищою платоспроможністю мають платити більше, ніж особи з меншою платоспроможністю (вертикальна рівність). До останнього аспекту існує декілька підходів: прогресивний (багаті віддають державі вищу частку своїх доходів, ніж бідні); регресивна (вищі ставки для платників з нижчим рівнем доходу); пропорційна/пласка шкала (всі платники податків сплачують однакову частку свого доходу).
Простота та зручність дотримання: Платники податків мають розуміти, з чого саме стягується податок і як виконувати свої податкові зобов’язання.
Прозорість та впевненість: Платники податків мають розуміти, коли і де їм сплачувати податки, а також відслідковувати зв’язок між податковим навантаженням і кількістю суспільних благ та послуг, які отримують.
Простота адміністрування: Вартість збирання податків потрібно мінімізувати. Важливо тримати баланс між витратами на збирання податків та податковими надходженнями.
Нейтральність: Податкова система повинна мінімізувати економічну неефективність та втрати добробуту та бути нейтральною до поведінки економічних агентів (за винятком випадків, коли податки навмисно запроваджуються для зміни поведінки).