2. Підготуйте розповідь на одну із запропонованих тем:
- Особливості політичної публіцистики Юлія Цезаря
Га́й Ю́лій Це́зар (лат. Gaius Iulius Caesar; 12/13 липня 100 до н. е. — 15 березня 44 до н. е.) — давньоримський державний і політичний діяч, полководець, письменник. Він зіграв важливу роль в історії світової публіцистики. Його здатність використовувати агітацію і мистецтво оратора у запеклій політичній боротьбі вражала. Саме той період характеризувався активними змінами в суспільстві, тому така публіцистична діяльність була новою зброєю.
Цезар був не тільки полководцем, а й письменником, одним з найкращих римських прозаїків. З його творів збереглися «Записки про Галльську війну» — 7 книг — важливе історичне джерело для вивчення суспільного ладу, побуту й культури кельтських і германських племен І століття до н. е. Також випускав газету - «Acta Diurna», що означає «щоденні дії», так само, як слово «щоденник», від французької слова «день» (подорожі). Перші видання Acta Diurna спочатку передбачили для високопоставлених римських державних службовців, судей, еділів, квесторів та інших важливих персонажів, але цезар увійшов до відомих справжніх потенційних громадських ресурсів, і в часі Галльської войни Цезар зробив Acta Diurna доступним для широкої публікації.
3. З’ясуйте публіцистичний зміст слів із легенди про євшан-зілля в Галицько-Волинському літописі: «Да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути».
Легенда про євшан-зілля:
«Тоді Володимир Мономах пив золотим шоломом із Дону, забравши землю їх усю і загнавши окаяннях агарян. По смерті ж Володимировій остався у Сирчана один лиш музика Ор, і послав він його в Обези, кажучи: «Володимир уже вмер. Тож вернися, брате. піди в землю свою». Мов же ти йому слова мої, співай же йому пісні половецькії. А якщо він не схоче, - дай йому понюхати зілля, що зветься євшан». Той же не схотів ні вернутися, ні послухати. І дав Ор йому зілля, і той, понюхавши і заплакавши, сказав: «Да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути». І прийшов він у землю свою. Од нього ж родився Кончак».
Євшан-зілля — різновид полину, що росте в південних степах; має сильний і відночас ніжний, приємний запах. 1899 р. Микола Вороний, згодом один з засновників Української Центральної ради, написав свій найвідоміший твір - поему за мотивами цієї легенди про необхідність повернення людині історичної пам'яті, усвідомлення своєї національної приналежності.
Саме євшан-зілля є образом рідної землі, батьківщини і тому відіграє важливу роль в українській літературі і публіцистиці.
4. Дати відповіді на питання:
− Які жанри публіцистики були найпоширенішими у Стародавньому Римі? Чим це можна пояснити?
Хроніки та новинні повідомлення, що розповсюджувалися в Стародавньому Римі про події, що відбулися в місті. Переписували їх від руки сувої під назвою Acta diurna populi Romani («Щоденні справи римського народу») вивішувалися на площах і доставлялися політикам чи просто знатним містянам. Римські газети являли собою дерев'яні дощечки, на яких записували хроніку подій. Новинні зведення, як правило, мали неофіційний характер, поки Юлій Цезар не розпорядився в обов'язковому порядку поширювати звіти про засідання сенату, доповіді полководців і послання правителів сусідніх держав.
− Які жанрові особливості має публіцистичний текст?
Основні мовні засоби публіцистичного стилю - це сплав елементів наукового, офіційно-ділового, художнього стилів. З одного боку, у ньому широко використовується суспільно-політична лексика, політичні заклики, гасла, точні найменування (подій, дат, учасників, місця), а з іншого - багатозначна образна лексика, що здатна привернути увагу читача і вплинути на нього, художні засоби - тропи і фігури. Всі лексеми, як правило, чітко поділяються на позитивно-оцінні й негативно-оцінні. Навіть при художньому домислі в публіцистичному стилі авторське "я" збігається з фактичним мовцем.
Сфера застосування, призначення публіцистичного стилю і ознаки, яким він має відповідати, виробили в ньому певні мовні форми вираження. Насамперед до таких можна зарахувати суспільно-політичну лексику: як власне суспільно-політичну: актив, актуальність, громадський, громадянин, держава, державність, єдність, ідея, ідейність, так і загальновживану, що часто вживається у суспільній сфері і набула такого контекстного значення: боротьба (сил), вогнище (війни), проблема (роззброєння) тощо. Я би також зазначила, що публіцистичний стиль завжди виражає протистояння певних сил. Це його обов'язкове призначення і головна ознака.
− Для чого в публіцистичному творі повинне бути відчутним авторське «я»?
Образ автора- не звичайний "образ", "характер" у творі, він так само не тотожний особистості журналіста, хоча в окремих випадках наближено відображає особливості цієї особистості. Якщо в художній літературі образ автора - все-таки образ зображений, тобто образ, який має автора (письменника), то в журналістиці ми маємо справу не з образом оповідача, а безпосередньо з автором. Іншими словами, маємо справу з автором-людиною, яка не ставить собі за мету створення власного образу. В цьому принципова різниця і унікальність образу автора в журналістиці. Авторське самовираження має кілька шляхів: або "риска в риску", або об'ємно і опукло. Проте співвідношення образу автора з реальною особистістю не завжди прямолінійно, адекватно проявляється у творі.
Образ автора - не самоціль у творі. Журналіст у силу своєї місії творчості не прагне до цього. Текстові і нетекстові показники особливості, в цілому випливають із ситуаційної ролі автора, його контактів з матеріалом і читачем. Образ автора має формуючі ознаки і в одній публікації і в серії, і в індивідуальній, і в суспільній свідомості читача.
− Які елементи публіцистичності наявні у творах періоду Київської Русі («Повість минулих літ», «Повчання дітям» та ін.)? Навести приклади.
Вершинними здобутками стародавнього українського публіцистичного слова стали два твори: "Слово про Закон і Благодать" митрополита Іларіона (1037–1050) та "Повчання" Володимира Мономаха дітям (1117). Саме в цих творах можна побачити одні із основних ознак публіцистичності: політичні гасла, заклики, а також використання суспільно-громадянської лексики.
− Які типи публіцистики пропонує розрізняти Й.Лось?
− Чим відрізняється публіцистика від публіцистичності?
Публіцистика– це твори, в яких оперативно досліджуються й узагальнюються з особистих, групових, державних, загальнолюдських позицій актуальні факти та явища з метою впливу на громадську думку, суспільну свідомість, а відтак на соціальну практику. Публіцист вдається до своєрідного поєднання логічно-абстрактного і конкретно-образного мислення, впливаючи на розум і почуття людини, стимулюючи її певні вчинки, соціальну активність. Публіцистика невіддільна від науки, філософії, мистецтва та інших потоків соціальної інформації, постійно збагачується ними, зазнає їхнього впливу, зворотно впливаючи на них. З огляду на це можна вести мову не лише про публіцистику як певний вид творчості, а й про публіцистичність.
Під публіцистичністю слід розуміти певні тенденції, елементи, ознаки публіцистики, стильові особливості, властиві, насамперед, іншим потокам журналістської інформації, деяким видам наукових праць, творам художньої літератури, іншим видам мистецтва, охоплюючи зокрема й образотворче мистецтво (плакат, карикатура), музику (гімн, ода). Публіцистичність – проникнення характерного для публіцистики методу в твори не публіцистичні за соєю основою. Публіцистичність виникає тоді, коли автор прагне зворушити реципієнта, вплинути на його свідомість, зумовити відповідну реакцію. Змінити не тільки уявлення, а й поведінку людини, спричинити її відповідні вчинки. Поняття публіцистичності органічно охоплює широке суспільне звучання, проблемність, тенденційність, полемічність і специфічну, властиву саме для публіцистики образність. Будь-який виступ, звернений до широкої аудиторії, тією чи іншою мірою виконує публіцистичні функції, стає публіцистичним.