2. ОСОБЛИВОСТІ КРАЇН ІЗ ПЕРЕХІДНОЮ ЕКОНОМІКОЮ.
До країн з перехідною (постсоціалістичною) економікою належать держави колишнього СРСР, країни Центральної та Південно-Східної Європи. Це 28 постсоціалістичних країн — європейських, колишнього СРСР та Монголія, які є індустріально-аграрними країнами.
Найвищий рівень розвитку серед них мають країни Центральної Європи (Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія) та Балтії (Естонія, Латвія, Литва), які активно реформують свою економіку. У деяких з них рівень життя майже впритул наблизився до стандартів країн Західної Європи, а темпи економічного росту зберігаються стабільно високі й навіть перевищують західноєвропейські. Основні структурні перетворення в економіці вже проведені.
Інші держави, такі як Болгарія, Румунія, Україна, Албанія, Македонія перебувають у стадії трансформації усієї економічної системи, і їм ще потрібно вирішити доволі складні проблеми перехідного періоду.
Є й такі країни, які відчувають застій і вже перестали рухатися у бік ринкової орієнтації. До них насамперед належать Росія й Білорусь, ринкові реформи в яких захлинулися, і нависла серйозна загроза повернення до старої адміністративно-командної системи. Належать до цієї групи й країни, які серйозно потерпіли від воєнних дій у результаті порушення їхньої територіальної цілісності й численних етнічних конфліктів. Таким державам сьогодні просто не до реформ, перед ними стоїть проблема відновлення постраждалої від війни економіки. Це Сербія, Чорногорія, Боснія й Герцеговина.
Головні особливості країн із перехідною економікою характеризуються наявністю цілком сформованого господарства, яке за структурою мало чим відрізняється від структури господарства економічно розвинених країн. Майже всі вони є індустріальними або аграрно-індустріальними країнами. На сучасному етапі розвитку постсоціалістичним країнам не вистачає капіталу, іноземних інвестицій для розвитку найсучасніших галузей господарства. Більшість галузей промисловості працюють на застарілій, спрацьованій техніці, яка не здатна виробляти сучасну, конкурентоспроможну на світовому і внутрішньому ринку продукцію. Недостатнім є й рівень упровадження новітніх технологій у виробництво.
У цих країнах тільки формуються сучасні організаційно-управлінські структури ринкового господарства. Тут розпочалася доволі складна й нерідко суперечлива економічна перебудова на ринкових засадах. Деякі країни на цьому шляху досягли значних успіхів, наприклад Словенія, Чехія, Словаччина, Угорщина тощо. В інших країнах реформи штучно гальмуються, що призводить до кризових явищ у їхньому соціально-економічному розвитку.
У найменш сприятливій ситуації в цій групі країн опинилися пострадянські держави, що не зуміли швидко інтегруватися до міжнародних структур, які вже проявили свою ефективність і перспективність. Усі вони характеризуються внутрішньою політичною нестабільністю.
На практиці розвиток країн із перехідною економікою значно різниться. Деякі країни експериментують із ринковою реформою протягом декількох десятиліть, у той час як інші, що здобули незалежність не так давно, здійснили цей перехід значно швидше (наприклад Македонія, Сербія і Чорногорія). У деяких випадках реформи супроводжувалися значними політичними змінами, такими як повалення диктатора в Румунії або інтеграція з іншими країнами — об’єднання двох частин Німеччини. В інших випадках економічні реформи були прийняті діючими урядами (Китай, Лаос, В’єтнам).
У пострадянських країнах із перехідною економікою існують впливові сили, які свідомо гальмують перебудову суспільства, де влада належить злочинним олігархічним кланам, поширена корупція. Тут значну роль відіграє тіньовий капітал, а внутрішній ринок належить іноземним компаніям.
Шокова терапія
Шо́кова терапі́я — умовна назва комплексу радикальних економічних реформ, що спрямовані на «лікування» економіки держави, виведення її з економічної кризи. До таких реформ належать:
Лібералізація цін
Скорочення грошової маси
Приватизація збиткових, а подекуди і прибуткових державних підприємств.
Особливої популярності термін «шокова терапія» набув після втілення комплексу радикальних вільноринкових реформ у Польщі, т.зв. «плану Бальцеровича». Хоча сам автор і головний реалізатор цього плану неодноразово критикував вислів «шокова терапія» як характеристику його реформаторської політики.
Градуалізм – 1) політика, спрямована на зниження інфляції впродовж тривалого періоду через державне управління сукупним попитом без шкоди для зайнятості,
Градуалізм - економічна концепція, яка передбачає здійснення державою послідовних, уповільнених еволюційних реформ з перетворення планової централізованої економіки країни (вихідна точка перетворення або трансформації) в ринкову економіку (кінцева точка) після перевірки ефективності цих реформ на регіональному рівні з подальшим поширенням на всю територію країни. Головна роль формування ринкової економіки відводиться державі, при цьому допускається поступова і послідовна заміна елементів планової централізованої економіки елементами ринкової економіки, і ефективні елементи старої системи можуть залишатися.
Практично градуалісти виходять з можливості формування не "чистої ринкової економіки» (її просто в реальності не існує і навіть «ринкові економіки» розвинених країн Західної Європи, Північної Америки та Японії - «реального капіталізму», - є змішаною економікою).
«Шокова терапія» - це економічна концепція, відповідно до якої держава здійснює одномоментно комплекс радикальних реформ за допомогою лібералізації цін, різкого скорочення державних витрат, роздержавлення і приватизації, «непопулярних соціальних реформ» і т.д.
В Азії дев’ять країн із перехідною економікою — це колишні республіки СРСР, що перебувають на етапі структурної перебудови (Казахстан, Узбекистан, Грузія, Вірменія, Азербайджан) та Монголія.
Місце перехідних економік у системі світового господарства визначає цілий ряд суперечливих факторів. З одного боку, це прагнення переважної більшості колишніх соціалістичних держав увійти в політичні, військові та економічні структури Заходу. З другого боку, об'єктивна реальність сучасного етапу розвитку цих країн зумовлює необхідність активної взаємної співпраці країн між собою. Йдеться про існуючу досі залежність більшості постсоціалістичних економік від російської паливно-сировинної бази, низьку конкурентоспроможність їхнього національного виробництва, близьке географічне розташування країн. Очевидно, що друга група факторів більшою мірою стосується регіону країн СНД. Своєю чергою, переорієнтація перехідних економік на західні (перш за все західноєвропейські) структури залежить від швидкості просування цих країн шляхом ринкових перетворень та рівня демократизації суспільного життя. Зрозуміло, що такі країни, як Польща, Угорщина, Чехія, Словенія мають реальний шанс стати складовим підрозділом європейської економічної інтеграції у найближчій перспективі. Значення тут має й цілеспрямована політика урядів країн Східної та Центральної Європи у цьому напрямі. Одним з перших її результатів стало помітне посилення зовнішньоекономічних зв'язків цих країн з Європейським Союзом. Нині не менше половини обороту зовнішньої торгівлі країн Східної та Центральної Європи припадає на €С. Пришвидшенню процесу переорієнтації сприяло укладення Європейським Союзом угод про асоційоване членство з Угорщиною, Польщею, Словаччиною та Чехією у 1991
з Болгарією та Румунією — у 1993 р. У 1997 р. ЄС розпочав переговори про повне членство в Союзі з Польщею, Словенією, Угорщиною та Чехією й підготовчу роботу щодо прийняття в ЄС Болгарії, Румунії й Словаччини. Сьогодні у цьому процесі беруть участь і республіки Балтії. Естонія — серед перших кандидатів на входження в Європейський Союз. Латвія й Литва перебувають на стадії проведення підготовчої роботи.
Визначення ролі країн з перехідними економіками у світовому господарстві вимагає врахування того факту, що для розвинених західних країн і нових індустріальних держав досить привабливими є ринки, що з'являються у результаті трансформації економік країн другого світу з їх відносно дешевою але кваліфікованою робочою силою, наявною ресурсною базою, чималим внутрішнім рин-
ком з ненасиченим попитом. Це зумовлює достатньо великі обсяги іноземних інвестицій, спрямовані у регіон поетсоціалістичних країн. Очевидно, що більш значні інвестиційні потоки спрямовані в країни з більш реформованими економіками, або ж туди, де є значні запаси корисних копалин, перш за все, паливно-енергетичних. Так, загальний обсяг лише прямих іноземних Інвестицій в країни Центральної Європи (Польща, Чехія, Угорщина) за 1989—1997 pp. становить 40 млрд дол. США. 3 цього приводу вже згадувалася Естонія, яка є одним з лідерів серед пострадянських держава за обсягами іноземних капіталовкладень. На перше ж місце за обсягом прямих іноземних інвестицій серед республік колишнього СРСР вийшов Казахстан. Обсяг прямих іноземних інвестицій тут у 1997 р. сягнув суми майже в 3 млрд дол. США. Більше ніж 80 % усієї промисловості країни контролюють іноземні підприємці. Основні кошти тут спрямовані у нафтогазовий комплекс, перспективи розвитку якого оцінюються спеціалістами цієї галузі дуже високо.
Значні іноземні капіталовкладення було зроблено також у розробку нафтових родовищ Азербайджану (в 1997 р. — 1,8 млрд дол. США, а всього заплановано вкласти 12 млрд дол.). Перспективною є участь іноземних компаній у прокладанні великих магістральних газопроводів у Туркменистані, у будівництві підприємств у Киргизстані та Узбекистані. В інших країнах — членах СНД обсяги прямих іноземних інвестицій значно менші. В Україні їх сума на 1 липня 2000 р. становила приблизно 3,6 млрд дол. США. Пояснює недостатню зацікавленість іноземних бізнесменів у підприємницькій діяльності в більшості країн колишнього СРСР низка негативних чинників, а саме: політична невизначеність, недоліки правової системи, відсутність гарантій безпеки для іноземних підприємців, ко-румпованість державних чиновників, підозріле ставлення до іноземних інвесторів, непередбачувана поведінка керівників підприємств тощо. Зазначені фактори, а також низький рівень життя переважної більшості населення в країнах з перехідними економіками, відсутність належної ринкової інфраструктури — це ті негативні складові, що стримують процес економічної експансії ринків більшості пострадянських держав і без подолання яких подальший поступальний розвиток цих держав суттєво ускладнюється.
Прямі іноземні капіталовкладення для перехідних економік — це також можливість оволодіння досвідом сучасної комерції та практикою новітнього менеджменту, тобто тими складовими реформування національних економік постоціалістичних країн, що можуть забезпечити їм належне місце у системі світового господарства.