Зміст
1. Вступ
2. Історія підприємництва
3. Підприємництво: сутність, ознаки, принципи
4. Індивідуальне підприємництво
5. Висновок
1.Вступ
Підприємництво — це вільна, ініціативна діяльність людей у різних сферах виробництва, що здійснюється на власний страх і ризик з метою одержання прибутку. Підприємництво є необхідною визначальною рисою ринку, його обов'язковим атрибутом. Якщо нема підприємців, то нема й ринку, і навпаки.
Підприємництво є рушієм економіки, оскільки є каталізатором науково-технічного прогресу та використання грошових коштів та інших ресурсів. Саме підприємець не просто створює товар, а й намагається досягти власної вигоди, для чого здійснює наступне:
1. Покращує засоби виробництва
2. Покращує умови виробництва
3. Впроваджує нові технології виробництва
4. Проводить науково-технічні розробки
5. Здійснює економіки
6. Лобіює зміни до законодавства
Таким чином, окрім функції безпосередньо виробництва чи реалізації товарів, набагато важливішою є новаторська функція підприємництва. Котра може впроваджуватися як безпосередніми науково-технічними розробками чи інноваціями, так і завдяки ціновій та неціновій конкуренції.
Суспільна корисність підприємництва є беззаперечною, та проявляється у наступному:
1. Інновації
2. Виплата податків
3. Зайнятість населення
4. Рух грошових коштів
5. Конкуренція
У даній роботі, мною буде розглянуто як підприємництво загалом, так і індивідуальне підприємництво зокрема, а також досліджено його роль та значення в рамках розвитку національної економіки, надано викладки з історії та перспектив розвитку підприємництва.
2. Історія підприємництва
Історія підприємництва починається із середньовіччя. Саме професійні групи купців, торговців, ремісників були початковими підприємцями, діяльність яких передбачала одержання прибутку. Але тільки із зародженням капіталізму, коли прагнення до багатства набуло нестримного характеру, маючи на меті одержання необмеженого прибутку, дії підприємців набувають професійного й цивілізованого характеру. Нерідко підприємець, будучи власником засобів виробництва, і сам працював на своїй мануфактурі. Важливим моментом у розвитку європейської цивілізації, який забезпечив розвиток власне самих продуктивних сил, було виникнення і утвердження нової релігії – протестантства як морально-етичної й виховної надбудови суспільства, яка заохочувала підприємницькі починання й ділову активність людини. Велика Реформація (XVI ст., 1517 р.), давши поштовх протестантському віровченню, змінила ставлення до підприємницької діяльності. За сучасними оцінками, такий поворот у релігійній свідомості сприяв виникненню нового світогляду, змінив ставлення до праці й став потужним стимулом для розвитку підприємництва в Європі. Виховний ефект нової релігії привів до появи нового типу особистості з відчуттям відповідальності за себе і прагненням до примноження свого багатства. Отже, утвердження нової надбудови забезпечило стрімкий розвиток підприємництва в середині XVI – на початку XVII ст. Швидкого піднесення підприємницька діяльність набуває з появою в середині XVI ст. акціонерного капіталу й акціонерних компаній, які, як відомо, уперше виникли у сфері міжнародної торгівлі. Спочатку було засновано англійську торговельну компанію для торгівлі з Росією (1554 р.), пізніше, у 1600 р., створено англійську торговельну Ост-Індську компанію, у 1602 р. – голландську ОстІндську компанію, у 1670 р. – компанію Гудзонової затоки.
Надалі відбулася дифузія акціонерної форми господарювання в усі інші галузі економіки, передусім у банки. У 1694 р. був заснований на акціонерних засадах Англійський банк. В організації підприємницької діяльності мотив одержання максимального прибутку починає домінувати, і це спричинило появу нових професій – менеджерів-керівників і організаторів великого виробництва. Підприємницькі функції, раніше зосереджені в одній особі, диференціюються за спеціалізованими напрямами. З'являються фінансисти, економісти, бухгалтери, юристи, конструктори, технологи. Над усіма ними постає менеджер, що звільнився від багатьох функцій і зосередився на керуванні й організації виробництва. Саме в цей період починається наукове осмислення процесів економічного розвитку загалом і підприємництва зокрема. В економічній літературі термін "підприємець" уперше з'явився в Загальному словнику комерції, виданому в Парижі у 1723 р., і трактувався як "людина, що бере на себе зобов'язання з виробництва або будівництва об'єкта". Підприємцем почали називати людину, що уклала з державою контракт на виконання робіт або на постачання певної продукції. Оскільки вартість контракту була попередньо обумовлена, розміри прибутків або збитків залежали від успішності самих підприємців. Значний внесок у розвиток підприємництва зробив Річард Кантільйон (французький учений ірландського походження). Він розробив першу концепцію підприємництва. Підприємець (за Річардом Кантільйоном) – людина, що діє в умовах ризику, зумовленого тим, що торговці, фермери, ремісники та інші дрібні власники купують за конкретною ціною, а продають за невизначеною. Але головна заслуга Р. Кантільйона полягає в тому, що він, поставивши підприємця в центр економічної системи суспільства, зробив його об'єктом наукового вивчення й тим самим поклав початок подальшим теоретичним дослідженням у цій галузі. Учений уперше висунув положення про ризики як основну функціональну характеристику підприємництва.
Історична довідка
Річард Кантільйон (англ. Richard Cantillon; 1680-ті – травень 1734) – автор Essai sur la Nature du Commerce en Général (Есеї про природу торгівлі взагалі), книжки, яку британський економіст кінця XIX ст. Вільям Стенлі Джевонс вважав "початком політичної економії". Хоча небагато відомостей збереглося про життя Р. Кантільйона, відомо, що ще молодим він досяг успіху в торгівлі та банківській справі. Р. Кантільйон досяг успіху значною мірою завдяки зв'язкам серед бізнесменів та політиків, які він отримав через свою родину та одного з перших роботодавців, Джеймса Бриджеса. Наприкінці 1710-х та на початку 1720-х Р. Кантільйон спекулював, а згодом допоміг Джону Ло організувати ажіотаж із акціями Компанії Міссісіпі, завдяки яким розбагатів. Проте це багатство було отримано за рахунок людей, які, позичивши у Р. Кантільйона гроші для придбання акцій, залишилися перед ним у боргу після краху компанії. Розорені боржники переслідували Кантільйона позовами до суду і навіть замахами на вбивство аж до його смерті в 1734 р. Есеї залишились єдиним відомим внеском Р. Кантільйона в економічну науку. Вони були написані близько 1730 р., надруковані 1755 та поширювались як рукопис. Незважаючи на великий вплив на ранній розвиток фізіократів і класичної школи економіки, Есеї були майже забуті, аж поки в кінці XIX ст. на них не звернув увагу В. С. Джевонс. На праці Р. Кантільйона вплинув досвід роботи банкіром, особливо спекулятивна бульбашка Компанії Міссісіпі Джона Ло. Есеї вважають першим повним трактатом з економіки, в якому висвітлено такі питання: методологія причинно-наслідкових зв'язків, монетарні теорії, ставлення до підприємця як до носія ризику, розвиток просторової економіки тощо.
3. Підприємництво: сутність, ознаки, принципи
Основні поняття та категорії
Підприємець – це суб'єкт, який поєднує в собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів і методів виробництва, а також нових благ, якостей та сфер застосування, капіталу. Підприємництво – господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку (ст. 3, п. 2 Господарського кодексу України). Підприємництво – особливий вид діяльності, який характеризується такими ознаками: ¾ це самостійна діяльність, діяльність "за свій рахунок". Основою підприємницької діяльності є власність підприємця; ¾ це ініціативна, творча діяльність. Основою здійснення підприємницької діяльності є власна ініціатива, творчо-пошуковий, інноваційний підхід; ¾ це систематична діяльність. Підприємницька діяльність має бути постійною, пов'язаною з відтворювальним процесом, і обов'язково офіційно зареєстрованою; ¾ це діяльність, яка здійснюється на власний ризик, під власну економічну (майнову) відповідальність; ¾ метою підприємницької діяльності є отримання прибутку або власного доходу. Отже, узагальнююче визначення підприємництва може бути таким: Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична діяльність господарюючих суб'єктів з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, яка здійснюється на власний ризик з метою отримання прибутку або власного доходу. Підприємливість – це здатність до самостійних, неординарних, нетипових дій господарюючих суб'єктів. Тому в умовах ринку практично всі люди мають бути підприємливими, однак це не означає, що всі повинні і можуть бути підприємцями. Як показує світовий досвід, лише 5–8 % населення тієї чи іншої країни є представниками підприємницьких кіл. Підприємницька діяльність – це серцевина підприємництва, яка є системотвірною складовою підприємництва, але сама по собі ще систему не створює. Систему підприємницька діяльність формує тоді, коли вона розглядається не сама по собі, а як діяльність, де враховується вся сукупність факторів внутрішнього і зовнішнього ринкового середовища, тобто єдиний комплекс факторів, які з тим чи іншим ступенем оптимальності реалізують потенціал цієї економічної діяльності. Функції підприємництва. Сутність підприємництва значно глибше розкривається через його основні функції: інноваційну (творчу), ресурсну, організаційну, стимулюючу (мотиваційну). Інноваційна (творча) функція підприємництва полягає в сприянні генеруванню та реалізації нових комерційних ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком. Ресурсна функція підприємництва передбачає мобілізацію на добровільних засадах матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів. Організаційна функція підприємництва полягає в безпосередній організації виробництва, збуту, реклами тощо, зводиться до поєднання ресурсів в оптимальних пропорціях здійснення контролю за їх виконанням. Стимулююча (мотиваційна) функція підприємництва зводиться до формування стимулюючого (мотиваційного) механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача. Американські економісти К. Макконнелл і С. Брю у відомій праці "Економікс" визначають підприємництво через функції, що виконуються підприємцем: ¾ вияв ініціативи в об'єднанні факторів виробництва, усіх ресурсів для виробництва певного товару або послуги з метою одержання прибутку; ¾ прийняття неординарних рішень в управлінні підприємством; ¾ упровадження інновацій через виробництво нового виду товару (послуги) або вдосконалення чи радикальної зміни виробничого процесу; ¾ підприємець – це людина, яка наражається на ризик, несе відповідальність за економічний ризик, що пов'язаний не тільки з його часом, працею і діловою репутацією, але і вкладеними коштами – власними і своїх компаньйонів. Суперечності – рушійна сила будь-якого розвитку, в тому числі й підприємництва. Суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами – найзагальніше протиріччя економічної системи суспільства і підприємництва, що містять у собі цілу систему неузгодженостей, які виникають між різними їх елементами (між виробництвом і споживанням, зростанням потреб і можливістю задоволення їх, між різними формами власності, інтересами, попитом і пропозицією, технікою і технологією, робочою силою і засобами виробництва). Як рушійна сила підприємництва суперечності водночас самі потребують розв'язання, оскільки, нагромаджуючись до "критичної маси", можуть виявитися у вигляді різних криз. Формою розв'язання суперечностей як внутрішніх чинників саморозвитку економічних процесів і явищ виступає підприємництво, яке є системним явищем і має власні внутрішні імпульси розвитку (конкуренція), систему забезпечення і відтворення (прямі зв'язки суб'єктів ділових відносин), інфраструктуру (біржі, банки, інформаційні системи, консалтингові та аудиторські компанії, навчальні заклади тощо), систему управління (менеджмент), систему вивчення контрагентів (маркетинг), систему оцінювання діяльності (гроші). Отже, володіючи власною внутрішньою логікою і здатністю до саморозвитку, підприємництво саме собою стає рушійною силою. Підприємництво – це соціально-економічна і ділова творчість людини. Саме в ній, у самій людині, в її особистій ініціативі, енергії, активності, відповідальності, порядності, винятковій працьовитості закладені рушійні сили підприємництва. Прагнення людини реалізувати свої ідеї, винаходи, виявити себе, задовольнити власні амбіції спонукають її до підприємницької діяльності. Історія розвитку підприємництва засвідчує, що без ризику бізнесу не буває. Ризик притаманний тільки людині. Це інтуїція, гра, обґрунтований розрахунок, змагання в конкурентній боротьбі. Це радість перемоги розуму та розрахунків або гіркота поразки і прорахунків, але те й інше стимулює бізнес. Одних ризик надихає, інших загартовує, але виграє здебільшого суспільне виробництво, оскільки неухильно створюється багатство для людей і суспільства. Прагнення до створення матеріальних і духовних благ, до збільшення багатства також є рушійною силою підприємництва, тому що задовольняє потреби не тільки самого підприємця, а й суспільства. Потреби мають здатність випереджати рівень виробництва. Це пояснюється тим, що розвиток суспільства, а отже, і підприємництва, породжує такі потреби, які не можуть бути задоволеними наявними продуктивними силами. Зростання цих потреб наштовхується на вузькі рамки можливостей задоволення їх, що зумовлює потребу в нових продуктивних силах (технології, техніці, впровадженні нових професій і т. ін.). Отже, потреби виступають рушійною силою як суспільства загалом, так і підприємництва зокрема. Важливими рушійними силами підприємництва є також економічний інтерес та економічна конкуренція.
Економічний інтерес – це форма реалізації потреби, а також користь, вигода, яка досягається в процесі реалізації економічних відносин. Якщо економічні відносини не реалізують економічних інтересів, суб'єкти господарювання намагаються досягти своєї вигоди поза діючими економічними відносинами (порушують закони, розвивають тіньову економіку). Особистий економічний інтерес надзвичайно багатогранний, як і потреби, що лежать у його основі. Людина є носієм усіх економічних інтересів: особистого, колективного, суспільного, групового, сімейного тощо. Через особистий економічний інтерес можна реалізувати інтерес сім'ї, колективу, суспільства, ефективно розв'язувати суперечності між ними. Особистий інтерес становить усвідомлене відображення об'єктивних економічних відносин у діяльності суб'єктів підприємництва. Ігнорування його є регресом розвитку підприємництва. Реалізувати свій інтерес людина може лише беручи участь у суспільному виробництві. Система стимулів – надзвичайно важлива характеристика підприємництва. Очікування винагороди виступає рушійною силою підприємництва, яка стимулює підприємців виробляти більше, а роботодавців – витрачати ресурси раціонально. Стимули, виконуючи свою роль з обслуговування підприємництва, по-різному впливають на ставлення людей до праці. Так, матеріальні стимули спонукають до праці в надії на винагороду, духовні – на суспільне визнання, соціальні – на поліпшення добробуту. Проте, незважаючи на різні способи впливу на суб'єктів підприємництва, функція в них одна – активізувати підприємницьку діяльність. Саме в умовах підприємництва з'являється можливість створити власну справу, зайнятися тією працею, яка людині подобається, де вона може реалізувати власні ідеї, інтереси, потреби, де праця стає стимулом її діяльності. Економічна конкуренція – це суперництво, змагання за досягнення найкращих результатів, економічна боротьба між фірмами (підприємцями) за найвигідніші умови виробництва та збуту товарів. Така конкуренція є суперництвом між підприємцями щодо задоволення власних інтересів, пов'язаних із продажем виробленої продукції, виконанням робіт, наданням послуг одним і тим самим споживачам. У своєму прагненні до задоволення запитів споживачів підприємець реалізує власний економічний інтерес лише вступаючи в змагання за споживача, намагаючись виштовхнути свого суперника зі сфери виробництва. Конкуренція є об'єктивною закономірністю становлення і розвитку підприємництва, важливою передумовою впорядкування цін, а також сприяє витісненню з виробництва неефективних підприємств, раціональному перегрупуванню ресурсів, захищає споживача від диктату виробників. Принципи підприємництва – це вихідні (первісні) засади, норми, правила, через які реалізується свобода підприємницької діяльності. Підприємницька діяльність здійснюється на основі таких принципів: ¾ вільного вибору видів діяльності, що не заборонені чинним законодавством (окремі види діяльності можуть здійснюватися тільки державними підприємствами й організаціями, а деякі види діяльності – лише на підставі спеціального дозволу – ліцензії); ¾ залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; ¾ самостійного формування програм діяльності; ¾ самостійного вибору постачальників і споживачів продукції; ¾ самостійного встановлення цін відповідно до законодавства; ¾ вільного наймання працівників; ¾ залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене чинним законодавством; ¾ вільного розпорядження прибутком, що залишився після внесення платежів, установлених чинним законодавством; ¾ самостійного здійснення підприємцем – юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності; ¾ використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на власний розсуд. Підприємництво як явище господарського життя завжди розвивається в певному соціально-економічному та історичному середовищі. Саме тому для його безперервного відтворення необхідні чітко визначені передумови.
4. Індивідуальне підприємництво
Індивідуальне підприємництво - це таке підприємництво, власником якого є одна людина. Власник індивідуального бізнесу є, як правило, і його менеджером. Він діє від свого імені і на свій ризик, має необмежену відповідальність (персональну) усім своїм майном за зобов'язання, які виникають у процесі підприємницької діяльності. Це означає, що майно індивідуала як компенсацію за борги також конфіскують.
Індивідуальна трудова діяльність (ІТД) - це найпростіша форма підприємництва. Щоб почати таку діяльність, достатньо подати в податкову службу за місцем проживання заяву про реєстрацію. Для більшості видів діяльності ніяких дозволів на їх проведення не вимагається. Окремі види діяльності, перелік яких установлюється законодавчо, дозволяється проводити тільки за ліцензією. Особи, які займаються ІТД, не мають права використовувати найману працю. Індивідуал у ринкових умовах діє як фізична особа: купує патент, платить тільки прибутковий податок із громадян. Розрахунки веде, як правило, готівкою чи використовує свій особистий рахунок в Ощадбанку. Бухгалтерський облік веде за спрощеною формою: дохід визначає як різницю між виторгом і витратами.
Підприємництво без утворення юридичної особи - це одна з вигідних форм індивідуального підприємництва. На ринку товарів і послуг підприємець без утворення юридичної особи користується такими ж правами, що і підприємство, а саме: має право мати свій розрахунковий рахунок у банку, товарний знак, одержувати кредити, проте він не має права використовувати найману працю, хоч може залучати громадян до своєї роботи на основі договору підряду чи на комісійних умовах. Ставки податків на доходи, одержані від такого виду діяльності, нижчі, ніж у підприємств. Підприємець без утворення юридичної особи є платником таких податків: прибуткового, місцевих податків і страхових внесків у Пенсійний фонд України.
Індивідуальне приватне підприємство - це таке підприємство, власником якого є приватна особа чи сім'я. Приватне підприємство є юридичною особою, тому може використовувати найману працю. Власник індивідуального підприємства самостійно відповідає всім своїм майном за свої зобов'язання.
Приватним підприємством відповідно до ст.113 ГКУ визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці з використанням найманої праці Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання – юридичної особи. Зауважимо, що у Цивільному кодексі України про приватні підприємства немає жодної згадки, що іноді створює певні проблеми.
Оскільки приватне підприємство є юридичною особою, то згідно із ч.3 ст.96 ЦКУ учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за її зобов’язаннями, а юридична особа не несе відповідальності за зобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків, визначених установчими документами та законом. Серед випадків, установлених законом, можна назвати, наприклад, товариство з додатковою відповідальністю (учасники таких товариств несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства не всім своїм майном, проте в певній його частині додатково до зроблених до статутного капіталу вкладів), повні товариства (в яких учасники солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном) або командитні (в яких субсидіарну відповідальність покладено на повних учасників, паралельно з якими до складу товариства входять учасники, відповідальність яких обмежена їх вкладами).
Щодо приватних підприємств у законодавстві таких додаткових застережень про відповідальність власників підприємства за зобов’язаннями товариства не зроблено , а тому має діяти наведене вище правило: учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за її зобов’язаннями.
Зауважимо, що створення та діяльність приватного підприємства - процес, який недосконало врегульований законодавством України. Ці підприємства функціонують на основі ст.113 ГКУ, інших законів поки-що не має. Отже, засновник приватного керується загальними нормами законодавства, що регулюють створення суб’єкта господарювання (ст. 56-58;62 ГКУ), що дає змогу йому на власний роздум вирішувати питання про органи управління та їх компетенцію, про порядок розподілу прибутку та збитків, про умови реорганізації та ліквідації приватного підприємства, про вихід учасників тощо. Це, без сумніву, належить до переваг цієї форми суб’єкта підприємництва. Наприклад, власник приватного підприємства може самостійно визначити розмір його статутного фонду, не будучи обмеженим його мінімальним розміром. Однак, тут також є загроза того, що юридична особа, названа при своєму створенні приватним підприємством, насправді виявиться ,наприклад, повним товариством.
Отже, якщо статутний фонд приватного підприємства поділений на частки, у цьому разі приватне підприємство попадає під визначення господарського товариства, вид якого визначається умовами статуту. Якщо ж статутний фонд приватного підприємства не поділено на частки, то застосовувати до такого підприємства приписи нормативних актів, присвячених господарським товариствам, не можна.
5. Висновок
В даній роботі мною було розглянуто засади, принципи та сутність підприємництва загалом, а також виділено особливості та принципи, а також завдання та сутність індивідуального підприємництва. Для об’єктивності та послідовності викладення матеріалу мною було розглянуто історію зародження та розвитку підприємництва, вчень про цей вид господарської діяльності та його ролі в національній економіці.
Як було викладено вище, підприємництво зародилося ще в Середньовіччі, та спершу мало під собою саме індивідуалізм, як основну засаду зародження та розвитку, а в своєму розквіті спиралося на людський егоїзм та раціональність. В той же час, неможливо не помітити суттєву еволюцію як самого явища, так і вчень про нього від надзвичайного примітивних, до комплексних, включаючих не лише уявлення про підприємництво як діяльність з метою виробництва чи збуту продукції, але й визнання його інноваційної ролі.
Індивідуальне підприємництво було історично першим, оскільки саме торговці та ремісники були першими підприємцями, опираючись на свій хист та новаторські ідеї.
Згодом, індивідуальне підприємництво видозмінилося, перетворившись в один з локомотивів економіки розвинутих країн в XXI сторіччі. Цьому сприяла автоматизація виробництва, антикорпоративний рух в США, Європейському Союзі та Японії, зародження франчайзингу, виникнення мікрокредитування, фрілансу, доступного інтернету та можливості отримання кредитів під низький відсоток. Також, важливу роль відіграла роль домінування лівих сил на початку XXI, котрі вбачали в індивідуальному підприємництві можливість до вирівнювання соціального стану населення. Все це призвело до того, що в середньому доля індивідуальних видів підприємництва у ВВП розвинутих країн складає близько 40%, однак в Україні та країнах Радянського Союзу коливається в районі 5-10%.