Ім'я файлу: Розділ 2 Інфекція (19-59 стр.)129843039.doc
Розширення: doc
Розмір: 233кб.
Дата: 10.06.2020
скачати
Розширення: doc
Розмір: 233кб.
Дата: 10.06.2020
скачати
2. ІНФЕКЦІЯ ТА ІНФЕКЦІЙНИЙ ПРОЦЕС
Вперше термін “інфекція” (від лат. Infectio– заражаю, зараження) почали застосовувати у відношенні венеричних хвороб, пізніше він був поширений і на інші захворювання. Частіше всього поняття “інфекція” використовують для позначення інфекційної хвороби або її збудника. Проте інфекційне захворювання – це найбільш виражена, але не єдина форма інфекції. Існують скриті форми інфекції, коли типове захворювання не розвивається.
Інфекція– складний процес взаємодії мікро- і макроорганізмів, який протікає у певних умовах зовнішнього середовища. Інфекція може бути спричинена пріонами (інфекційними білками), вірусами, бактеріями, грибами, найпростішими, гельмінтами. У відношенні найпростіших та гельмінтів використовують ще термін “інвазії”.
Інфекційний процес – це сукупність фізіологічних і патологічних механізмів, що виникають при вторгненні в організм патогенних мікроорганізмів.
Термін “інфекція” більше характеризує збудника, а “інфекційний процес” – ті явища, що відбуваються в організмі хазяїна, як з боку самого інфекційного агента, так і з боку макроорганізма. Інфекційний процес супроводжується проникненням збудника в організм, адгезією, колонізацією, виділенням токсинів та інших факторів патогенності, впливом на метаболізм хазяїна, а також реакціями з боку ураженого організма – вмиканням механізмів неспецифічного та специфічного (імунного) захисту, що завершується або повною елімінацією (ліквідацією) збудника, або обмеженням його численності та агресивності і переходом інфекції у стадію хронізації. Розвиток, перебіг та характер завершення інфекції залежить від властивостей обох учасників інфекційного процесу, а також від умов навколишнього середовища.
2.1. Взаємовідносини мікро- і макроорганізмів, типи симбіозу
Еволюція взаємин мікро- і макроорганізмів (збудника і хазяїна) йшла у декількох напрямках. З одного боку, деякі мікроорганізми, проникнувши в інший організм, підвищували свою вірулентність, що необхідно було для інвазії та успішного розвитку в умовах протидії хазяйського організму. Таким чином сформувалася група паразитів – мікроорганізмів з добре вираженою патогенністю, які завдяки своїм агресивним властивостям могли опановувати певні екологічні ниші в організмі хазяїна, живитися за його рахунок і, виділяючі токсичні метаболіти, були здатні негативно впливати на макроорганізм і навіть спричиняти його загибель. Паразитизм є крайнім проявом такого типу симбіозу, як антагонізм.
З іншого боку, виникла група мікроорганізмів, що пішли шляхом втрати вірулентності і пристосувалися до умов макроорганізму, набули здатності протидіяти факторам імунного захисту і досягли певного консенсуса з хазяїном. Ця група мікроорганізмів-симбіонтів представлена в організмі людини, ссавців та інших тварин нормальною мікрофлорою.
Серед представників нормальної мікрофлори зустрічаються такі типи симбіозу, як мутуалізм (взаємовигідне співжиття) і коменсалізм (вигоду має тільки один з партнерів). При коменсалізмі мікроорганізм використовує макроорганізм як екологічну нішу (квартиранство), споживає поживні речовини (нахлібництво), але не завдає шкоди хазяїну. При мутуалізмі мікроб використовує можливості свого партнера-симбіонта, але й проявляє ряд корисних для нього властивостей. Чітко розмежувати мікроорганізми на мутуалів і коменсалів важко, оскільки поняття шкоди і користі від їх перебування в організмі хазяїна дуже суперечливі.
Типовими мутуалами в організмі людини є Escherichia. coli, бактерії родів Bifidobacterium, Lactobacillus. E. coli виробляє цілий ряд ферментів, в тому числі протеінази, що сприяють доперетравленню їжі, ДНК-ази, ДНК-полімерази, L-аспарагіназу. Останній фермент має протипухлинну дію, тому використовується для отримання фармакологічних препаратів для лікування раку. E. coli, Bifidobacterium і Lactobacillus синтезують цілий ряд вітамінів – В1, В2, В6, В12, Д, К, фолієву та аскорбінову кислоти.
2.2. Нормальна мікрофлора
Нормальна мікрофлора людини – це сукупність мікроорганізмів-симбіонтів (мутуалів і коменсалів), що заселяють поверхні та порожнини тіла, які сполучаються із зовнішнім середовищем. Мікрофлора різноманітна і досить лабільна, її склад залежить від багатьох факторів: санітарно-гігієнічних умов проживання людини, особливостей її харчування, обміну речовин, стану здоров’я, гормонального статусу та ін. До складу мікрофлори входить понад 500 видів мікроорганізмів. Загальна кількість клітин бактерій – представників мікрофлори - становить близько 1014-1015, що на порядок перевищує кількість клітин в організмі людини.
Резидентна мікрофлора присутня в організмі достатньо довгий час – до місяця і більше. У свою чергу, серед представників резидентної мікрофлори можна виділити індигенну і факультативну мікрофлору.
Індигенна (головна, облігатна, власна) мікрофлора складає 95-99% від загальної кількості бактерій в організмі. Це найбільш розповсюджені і корисні симбіонти людини – біфідобактерії, лактобацили, пропіоновокислі бактерії. Бактерії, що належать до індигенної мікрофлори, на епітелії порожнин та травного каналу утворюють захисний слизовий бар’єр – так звану біоплівку, яка складається із шару слизу, молекул секреторного імуноглобуліну А, мікроколоній індигенних бактерій та їх метаболітів. Біфідобактерії, як найбільш строгі анаероби, колонізують найбільш близьку до епітелію зону, а лактобацили, серед яких окрім облігатних анаеробів зустрічаються і мікроаерофіли, заселяють більше поверхню. До індигенної мікрофлори належать також умовно-патогенні мікроорганізми – бактероїди і фузобактерії, які при порушенні балансу в біоценозі можуть призводити до розвитку інфекційно-септичних процесів.
Факультативна (додаткова, супроводжувальна) мікрофлора представлена факультативно-анаеробними бактеріями видів Escherichiacoli та Enterococcusfaecium (за старою класифікацією – Streptococcusfaecium). У нормі концентрація цих бактерій не перевищує 5%.
Транзиторна (залишкова, алохтонна) мікрофлора потрапляє в організм із зовнішнього середовища і, як правило, через 2-3 дні виводиться. До алохтонної мікрофлори відносять умовно-патогенні види родів Staphylococcus, Clostridium, Citrobacter, Enterobacter, Proteus, Klebsiella, Pseudomonas, Candida та ін.
З їжею та через верхні дихальні шляхи щодобово до організму людини надходить до 100 млрд мікроорганізмів, але тільки частина з них затримується в організмі і розмножується (резидентна мікрофлора). Ці види мікробів не тільки регулярно виявляються в організмі людини, але й облюбовують для себе найбільш сприятливі місця помешкання завдяки адгезії до певних поверхневих структур епітеліальних клітин і колонизації там. Таким чином у різних областях тіла формується своя специфічна мікрофлора – свій власний мікробоценоз. Згідно з визначенням російського вченого Л.Б. Борисова (2005 г.) “естественная аутомикрофлора тела – единый природный комплекс, состоящий из совокупности гетерогенных микробоценозов в различных участках человеческого организма”. Виділяють мікрофлору шкіри, верхніх дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту і сечо-статевих шляхів.
Мікрофлора шкіри достатньо численна, особливо у місцях, захищених від світла і висихання (у підмишках, пахових складках, міжпальцевих перетинках). Загальна кількість мікробів на шкірі людини залежить від гігієнічного догляду і становить у середньому від 100 млн до 1 млрд клітин. Але мікрофлора шкіри не дуже різноманітна і представлена в основному сапрофітними стафілококами (Staphylococcusepidermidis, S.saprophyticus) і грибами роду Candida, іноді зустрічаються мікрококи, дифтероїди та пропіоновокислі бактерії. Видова обмеженість мікрофлори шкіри є наслідком впливу несприятливих зовнішніх умов (дія ультрафіолетових променів світла, висихання), а також факторів неспецифічної резистентності організму (злущування епітелію, бактерицидна дія лізоциму, жирних та органічних кислот, інших виділень шкіри). У нормі рН шкіри дорівнює 5,5. Порушення обміну речовин може привести до зміни кислотно-лугової рівноваги. В результаті цього рН шкіри підвищується і склад мікрофлори змінюється у бік збільшення кількості грамнегативних бактерій. Надлишковий розвиток пропіоновокислих бактерій на шкірі може привести до появи висипу – юнацьких вугрів “акне”. При подряпинах, травмах та інших пошкодженнях шкіри можуть виникати гнійні захворювання, викликані Staphylococcus aureus і Streptococcuspyogenes (імпетіго, фурункульоз, стрептодермія, рожисте запалення та інші). Зсув мікрофлори у бік грибів може привести до розвитку мікозів шкіри, ураження волосся та нігтів.
Мікрофлора верхніх дихальних шляхів в основному зосереджена у носо- та ротоглотці, де зустрічаються негемолітичні і зеленящі стрептококи (до 99% всіх мікробів), стафілококи, нейсерії, корінебактерії (дифтероїди), псевдомонади, ентеробактерії, мораксели та деякі інші мікроорганізми. На мигдалинах присутні непатогенні варіанти стрептококів групи А, які проявляють антагонізм по відношенню до вірулентних штамів. З кожним вдохом до організму людини надходить до 14000 мікробних клітин, але всі вони затримуються у верхніх відділах дихальних шляхів. У нормі слизові оболонки гортані, трахеї, бронхів, альвеол повинні бути вільними від мікробів, але часто в їх виділеннях виявляються стафілококи, пневмококи, стрептококи. Розмноженню мікробів у верхніх дихальних шляхах перешкоджають бактерицидні компоненти слини і слизу (лізоцим, інгібін), механічна дія війок епітелію, фагоцитарна активність гранулоцитів і макрофагів, секреторні імуноглобуліни А.
Мікрофлора урогенітальних шляхів не дуже багата за кількстю, але досить різноманітна за якісним складом. В нормі вона в основному представлена стафілококами, негемолітичними стрептококами, дифтероїдами, бактероїдами, фузобактеріями, мікобактеріями, грибами родів Candida, Torulopsis, Geotrichum але існує певна різниця у складі мікрофлори залежно від статі.
У чоловіків характерним представником урогенітальної мікрофлори є Mycobacteriumsmegmatis. У здорових жінок урогенітальна мікрофлора зосереджена переважно у піхві. Порожнина матки, фолопієві труби та сечовий міхур у нормі не повинні бути заселені мікроорганізмами. У піхві переважну кількість складають лактобацили (палички Додерлейна) і дифтероїди. Розвиток інших видів – стафілококів, стрептококів, пептострептококів, клостридій, грамнегативних паличок – контролюється високою кислотністю секрета піхви (рН 4,0-4,5), що зумовлено виділенням молочної кислоти лактобацилами. Пригнічення розвитку лактобацил веде до підвищення рН (> 4,5) і появи мікроорганізмів, що зумовлюють явище бактеріального вагінозу. При цьому відбувається зсув у складі мікрофлори у бік анаеробних мікроорганізмів. У великій кількості з’являються гарднерели, фузобактерії, мобілункуси та інші анаероби. Поява їх обумовлює запах тухлої риби у виділеннях піхви.
В останні роки як у чоловіків, так і у жінок дуже часто виявляють хламідії, уреоплазми, гонококи, трихомонади, які передаються статевим шляхом і викликають захворювання урогенітальної сфери. Особливу увагу привертає до себе Trichomonas vaginalis, який викликає захворювання на трихомоніаз. Спостерігають “ефект мотрійки”, коли всередині трихомонади виявляються фагоцитовані, але не перетравлені гонококи. Є підстави припускати, що трихомонади можуть бути носіями й інших збудників – трепонем, хламідій, мікоплазм, цитомегаловірусів, вірусів герпесу, папіломи, ВІЛ. Таким чином, трихомонади можливо є основним фактором розвитку мікст-інфекцій сечо-статевих шляхів.
Мікрофлора шлунково-кишкового тракту складається з декількох мікробоценозів в залежності від локалізації в різних областях кишкового каналу і обмежуючих факторів. Окремо можна виділити мікрофлору ротової порожнини, шлунку, тонкого та товстого кишечника.
Мікрофлора ротової порожнини досить різноманітна і включає різні види мікробів. Найбільш часто зустрічаються стрептококи, особливо зеленящі (30-60%). На епітелії щік виявляється Streptococcusmitior, на сосочках язика – S. salivarius, на поверхні зубів - S. sanguis і S. mutans. Окрім стрептококів, у ротовій порожнині присутні лактобацили, стафілококи, анаеробні форми (бактероїди, фузобактерії, вейлонели, пептострептококи), мікоплазми, стрептоміцети, спірохети (родів Leptospira, Borellia, Treponema), вібріони, гриби (кандиди, аспергіли), найпростіші (амеби, трихомонади), іноді – менінгококи, пневмококи, спірили, клострідії та ін.
З ротової порожнини мікроорганізми, які зберіглися під дією лізоциму та інших пошкоджуючих факторів, з їжею можуть потрапляти в інші відділи шлунково-кишечного тракту. Стравохід у здорових людей звичайно вільний від мікробів або заселений мало. Частіше там виявляються представники транзиторної мікрофлори.
Мікрофлора шлунку складається дещо із 30 видів мікроорганізмів. При нормальній секреції HCl висока кислотність шлункового соку (рН 2-3) перешкоджає розвиткові більшості мікроорганізмів, але при порушенні секреції і навіть незначному підвищенні рН з’являються лактобацили, стафілококи, стрептококи, кампілобактери, сарцини, гриби, амеби, а при ерозивних процесах – Streptococcusfaecalis, E. coli та Helicobacterpylori. Останній є основним етіологічним фактором розвитку виразкової хвороби шлунку та 12-палої кишки. Поява гнилісної мікрофлори є ознакою порушення секреторної функції шлунку.
Мікрофлора тонкого кишечника не відрізняється великим розмаїттям. Найбільш часто тут виявляються лактобацили, біфідобактерії, кишкова паличка, ентерококи і деякі інші види характерні для верхніх відділів. У фізіологічних умовах у тонкому кишечнику кількість бактерій досягає 104 на 1 мл. Розвиток бактерій у 12-палій кишці обмежується бактерицидною і бактеріостатичною дією жовчі, соляної кислоти, що потрапляє із шлунка, ферментів підшлункової залози, виділень слизової оболонки, секреторними імуноглобулінами (IgA). Важливу роль в обмеженні кількості мікрофлори тонкого кишечника грає ілеоцекальний клапан, який припинює попадання бактерій із товстої кишки у тонку, а також нормальна пропульсивна моторика тонкої кишки. При деяких захворюваннях шлунку, печінки, жовчного міхура кількісний і якісний склад мікрофлори тонкого кишечника значно збільшується і спостерігається “синдром надлишкового росту бактерій” (bacterialovergrowthsyndrom), що може привести до порушення всмоктування і розвитку патологічних станів кишечника.
Мікрофлора товстого кишечника найбільш багата і різноманітна. У товстій і прямій кишках виявляється близько 260 видів мікроорганізмів, загальна маса яких може складати 1,5-2,5 кг. Розвитку мікробів сприяють температура, рН, багатий склад живильних речовин. Мікрофлору товстого кишечника умовно можна розділити на 4 групи:
1-а група (індигенна мікрофлора) є головною і домінуючою, на її долю припадає 96-99% всієї мікрофлори товстого кишечника. До неї входять строгі анаероби, що не утворюють спор - біфідобактерії і бактероїди. Кількість їх клітин може досягати 1010 - 1012.
2-а група (супроводжувальна мікрофлора) представлена факультативними анаеробамикишковою паличкою, ентерококами і лактобацилами. Загалом вони складають 1-4% всієї мікрофлори товстого кишечника.
3-я група (залишкова) поєднує факультативних представників мікрофлори, на долю яких припадає 0,01 – 0,001%. Це – представники родів Staphylococcus, Candida, Clostridium, Proteus, Pseudomonas, умовно-патогенні ентеробактерії (Klebsiella, Citrobacter, Enterobacter), лактозонегативна кишкова паличка та ін.
4-а група (в основному транзиторна) включає представників родини Enterobacteriaceae, які можуть затримуватись у кишечнику на деякий час і викликати кишечні захворювання. До цієї групи належать представники родів Salmonella, Shigella, Enterobacter та ін.
Формування мікрофлори шлунково-кишкового тракту починається одразу після народження дитини. З першим її вдихом у ротову порожнину потрапляють мікроорганізми - спочатку аеробні (коки, палички), а з прорізанням зубів і анаеробні бактерії (клостридії, вібріони, спірили, спірохети). З першим ковтком молока починає формуватися мікрофлора кишечника, причому її склад у значній мірі залежить від способу харчування. Основу мікрофлори новонароджених складають представники родів Bifidobacterium, Lactobacillus, Propionibacterium, Escherichia, Bacteroides, але при натуральному годуванні грудним молоком (у порівнянні з штучним вигодовуванням) більше виявляється корисних біфідобактерій, а кількість бактероїдів, клостридій, ешеріхій, стафілококів, протеїв значно нижча, а ентерококи (стрептококи групи D) зовсім відсутні. Згідно з цим стає зрозумілим, чому при штучному вигодовуванні у малюків частіше спостерігаються розлади кишечника і ентероколіти.
(место для таблицы)1 стр
Мікрофлора шлунково-кишкового тракту виграє в організмі дуже важливу роль і її можна розцінювати як додатковий екстракорпоральний орган, який виконує ряд дуже важливих функцій, а саме:
є важливим фактором природного захисту організму, тому що виявляє антагонізм стосовно патогенних мікробів (так, стрептоміцин, що вбиває мікрофлору, підвищує чутливість експериментальних мишей до сальмонел у 100 тисяч разів);
бере участь у процесах травлення, покращуючи розщеплення білків, жирів, вуглеводів, здійснюючи гідроліз целюлози;
впливає на обмін речовин і особливо на обмін холестерина та жовчних кислот;
забезпечує організм вітамінами, гормоноподібними сполуками, природними антибіотиками;
стимулює лімфоїдну тканину, синтез імуноглобулінів, інтерферону та імунітет в цілому;
виконує детоксикаційну функцію (інгібує лужну фосфатазу та ентерокіназу);
має антианемічну та антирахітичну дію (покращує всмоктування заліза, кальцію та вітаміна Д).
Важливу роль нормальної мікрофлори було продемонстровано на гнотобіонтах. “Гнотобіонти” – безмікробні тварини, яких з моменту народження вирощують у стерильних умовах. В експериментах було показано, що у них низькі показники ударного об’єму серця і загального об’єму крові, у 2 рази зменшена швидкість струму крові у тканинах. У них низька кровотворна функція кісткового мозку, спостерігається гіпоплазія лімфоїдної тканини, м’язова атрофія, малорухомість, сонливість, але тривалість життя у гнотобіонтів значно довша, відсутні дегенеративні зміни в судинах.
Склад мікрофлори змінюється на протязі онтогенезу і дещо розрізняється у різні вікові періоди, але у здорової дорослої людини він досить стабільний і всі мікроорганізми знаходяться у стані рівноваги – тобто у стані еубіоза.
1 2 3 4