Хронологічна таблиця М. Павича
15 жовтня 1929 – народився в Белграді (Сербія) в сім’ї скульптора і викладачки філософії. Учився Милорад Павич у школі імені Карагеоргія в Бєлграді.
1949-1953 – навчання на філософському факультеті університету Белграда, пізніше отримав ступінь доктора філософії в галузі історії літератури в Загребськом університеті. Після начання викладав у різних університетах (в паризькій Сорбонні, у Відні, Фрайбурзі, Регенсбурзі та Белграді).
1967 – вийшла перша поетична збірка «Палімпсести»
1971 – опублікований віршований збірник “Місячний камінь» («Месечев камен»).
1973 – Залізна завіса (Гвоздена завеса)
1984 – роман «Хазарський словник», став бестселером і приніс популярність. dovidka.biz.ua За цей роман Павич був нагороджений премією журналу НИН. Його книги перекладені на кілька мов.
1991 – увійшов до складу Сербської академії наук і мистецтв.
2004 – номінований на Нобелівську премію з літератури
30 листопада 2009 – помер в Белграді на 81-му році життя від інфаркту міокарда.
Г. Маркес хронологічна таблиця
Повне ім’я – Габріель Хосе де ла Конкордія «Габо» Гарсіа Маркес 6 березня
1928 – народився в колумбійському містечку Аракатака.
1940 – в 12 років, Габріель отримав стипендію і почав навчання в єзуїтському коледжі містечка Сіпакіра, в 30 км на північ від Боготи.
1946 – за наполяганням батьків вступив до Національного університету Боготи на юридичний факультет. Тоді ж він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, Мерседес Барча Пардо.
1950 – кинув університет і вирішив присвятити себе журналістиці й літературі. Найбільший вплив на нього зробили такі письменники, як Ернест Хемінгуей, Вільям Фолкнер, Джеймс Джойс і Вірджинія Вулф, Франц Кафка.
1950-1952 – веде колонку в місцевій газеті «El Heraldo» в Барранкилье. За цей час він став активним членом неформальної групи письменників і журналістів – Група Баранкілья.
1954-1955 – Гарсіа Маркес працює в Боготі в газеті «Ель Еспектадор», публікуючи невеликі статті та рецензії на фільми. В якості кореспондента його посилають в Італію, Польщу, Францію, Венесуелу і США.
1957 – 30-річний Гарсіа Маркес був кореспондентом на московському фестивалі молоді і студентів.
1959 – у нього народжується син, в майбутньому кінорежисер і сценарист Родріго Гарсіа. Пише розповіді та кіносценарії.
1961 – виходить повість «Полковнику ніхто не пише» (El coronel no tiene quien le escriba) 1966 – роман «Недобра година» (La mala hora).
1967 – світову популярність Маркесу приніс роман «Сто років самотності» (dovidka.biz.ua Cien años de soledad)
1972– за роман “Сто років самотності” був удостоєний премії Ромуло Гальєгоса.
1982 – Маркес отримав Нобелівську премію з літератури. Гарсіа Маркес став першим колумбійцем, який отримав цю премію.
1989 – лікарі виявили у письменника ракову пухлину в легенях. Після операції в 1992 році хвороба призупинилася. 1999 – лікарі виявили у нього інше онкологічне захворювання – лімфому. Після йому довелося перенести дві складні операції в США і Мексиці і довгий курс лікування.
2002 – вийшла друком перша книга зі запланованої біографічної трилогії — «Жити, щоб розповісти про це», що стала бестселером в іспаномовному світі. Книга написана в жанрі “магічного реалізму”.
2004 – Маркес продав права на екранізацію свого роману «Кохання в час холери» голлівудській кінокомпанії «Stone Village Pictures». У жовтні опублікували останній твір Гарсіа Маркеса – «Записник з моїми сумними курвами».
2010 – вийшла збірка раніше не публікувалися виступів Маркеса за період 1944-2007 років “Я тут не для того, щоб говорити промови”.
17 квітня 2014 – Маркес помер на 87-му році життя в своєму будинку в Мехіко
М. Вороний хронологічна таблиця
6 грудня 1871 Народився в сім’ї ремісника.
Навчався у Харківському та Ростовському реальних училищах, згодом у гімназії в Ростові-на-Дону. Продовжував навчання у Віденському і Львівському університетах (філософський факультет). Працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства імені Шевченка, режисером українського театру товариства «Руська бесіда», в редакції журналу «Життє і слово»
З 1897 Актор трупи М. Кропивницького, П. Саксаганського, О. Васильєва та інших.
1901 Залишив сцену і служив в установах Катеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова.
1903 Альманах «З-над хмар і долин»
1910 Оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського, викладав у театральній школі.
1911 Перша збірка Вороного «Ліричні поезії» вийшла у Києві.
1913 Збірка «В сяйві мрій»
1917 Один із засновників Української Центральної ради. Один із засновників і режисерів Українського національного театру
1920 Емігрував за кордон. Жив у Варшаві, невдовзі переїхав до Львова. Викладав в українській драматичній школі при Музичному інституті імені М. Лисенка, деякий час був директором цієї школи.
1926 Повертається в Україну, веде педагогічну і театрознавчу діяльність. Викладав у Харківському музично-драматичному інституті, згодом працював у Києві у Всеукраїнському фотокіноуправлінні тощо.
1934 М. Вороного було заарештовано як польського шпигуна.
7 червня 1938 Розстріляний за вироком особливої трійки УНКВС Одеської області з групою селян 10 листопада
1957 Рішенням президії Кіровоградського обласного суду Миколу Вороного було реабілітовано.