Ім'я файлу: Гринишин М._Зиск та його роль в інтелектуальному креативному про
Розширення: pdf
Розмір: 143кб.
Дата: 25.03.2020
скачати
Пов'язані файли:
Рецензія на виставу КУРАЖ (2009) Мирослава Гринишина .docx
Всякому театрові — своя сцена і свій глядач 2018 (про У.Б.Н.).do

177
ВІЛЬНА ЗОНА
Гринишин М.В.
Режисер, продюсер,
заслужений діяч мистецтв України
(Київ)
Зиск та його роль в інтелектуальному креативному просторі
«Яка доцільність подій, вчинків тощо або кому це вигідно?»
«Сьогоднішня «криза не циклічна, але посилювальна. Вона не обмежена природою навколо нас, але включає соціальну, по- літичну, культурну, моральну кризи, кризу демократії, ідеологій і капіталістичної системи». (Ювілейна доповідь Римського клубу).
«Антропоцен – неформальний термін, що позначає епоху в якій рівень людської активності відіграє істотну роль в екосис- темі Землі».
Секрет «рецепту» успішного видавлювання ідеального мистецького тіла
твору з театру або сучасні тестові атаки вищої освіти:
Протягом майже трьох десятиріч відбувається поетапне вихолощення первинного інтересу з мистецького простору шляхом нав’язування постра- дянських освітніх синдромів у театральній науці. Діється це з метою сховано- го подавлення індивідуального творчого людського зародку, котрий розкри- вається за умов тотальної довіри до себе і відсутності фальшивої педагогічної професійності. Через непідробну пропозицію не приховувати власне творче
єство рухається алгоритм передачі знань театрального педагога. Театральна справа діло практичне і теорія тут тільки доданок, а не домінанта. Вся теорія виходить тільки з практики. Інакше це ніяка не теорія, а підміна. Первісний поштовх (або т.з. ідеальне мистецьке тіло) до театральної справи є, свого роду, зішестям Святого Духа за котрим невпинно стежить зиск і чекає відповідної нагоди перехопити ініціативу у власні руки. Так, можна стверджувати, що за всіма людськими вчинками є зиск, але це з огляду на раціональний тип мис-

178
ВІЛЬНА ЗОНА
лення. У площині ірраціонального мислення форма зиску трансформується у певну духовну місію. Театр є парадоксом, або поєднанням раціонального та ірраціонального. Це як вдихання та видихання. Ми ж не замислюємось про це, а живемо. Чим же театр завинив, що з нього постійно намагаються видавити одну з життєдайних половин. І поступово зиск стає постійним на- вязливим супутником митця. Його тінню, альтер-его, другом і ворогом. Сьо- годнішні студенти потребують інклюзивну освіту, в якій одні форми знання доповнювали б інші, а не виключали і відкидали їх. Або, наприклад, тьютор- ство, яке має чотири етапи:
1. діагностично-мотиваційний – спочатку тьютор дивиться на дитину, її мотиви, таланти, інтереси, слухає що б вона хотіла робити, знати, вміти;
2. проектний: прописується освітній запит;
3. етап реалізації: підключаються всі наявні внутрішні і зовнішні ресур- си: самоосвіта через книги, он-лайн ресурси, пояснення тьютора, батьків, ви- кладачів-предметників, соціальний зміст – клуби, секції, гуртки;
4. аналіз: важливим елементом є рефлексія дитини і аналіз кожного із попередніх етапів.
Убий в собі менеджера сучасного театру або діагностика креативного руху
від «Швейка» до «Ефекту Мінетті»:
Моєю вищою театральною спеціальністю є режисура. Вона не передбачає навичок продюсерсько-менеджерського управління. Тому все що пов’язане з не-художньою організацією процесу підготовки вистави довелось пізнавати на практиці. Найбільш успішним поєднанням продюсерської та художньої складової став проект «Швейк» 1996 р. Але навіть всеукраїнський гастроль- ний і європейський фестивальний покази не врятували би виставу від зник- нення. Справжнім порятунком стала згода тодішнього художнього керівни- ка Театру імені Івана Франка Сергія Данченка забрати виставу «Швейк» у репертуар у 1998 році. Отже найуспішніший проект міг би стати втраченим для соціуму, якби не випадкова участь керівника державної структури у його порятунку. Наступні двадцять років він успішно жив у рамках державного театру, котрий отримав його у подарунок (безкоштовно), як ультимативна умова дирекції театру. З цього прецеденту можна винести висновок, що поки що немає повноцінного приватного українського менеджменту, перехід від державної політики до приватного кермування довгий і болісний, й поки що поза державними рамками театральні проекти рідко живуть довго й плідно.

179
ВІЛЬНА ЗОНА
Є тут й психологічна ділема. Паралельно діючі дві складові, продюсерська та художня, вступають у смертельний конфлікт за виживання. І, звичайно, містер
Зиск тут є лідером. У подальших моїх театральних проектах: «Кармен», «Сень- йор з вищого світу», «Про мишей та людей», «Біла ворона», «Задунаєць за по- рогом», «Люкс для іноземців» цей конфлікт тільки загострювався і дійшов до свого апогею в проекті «Ефект Мінетті», який успішно самоліквідувався. Такий собі варіант ісламського терориста-фанатика-самовбивці. Фанатична спроба створити анти-комерційну виставу завершилась фанатичним принесенням її у жертву. За усіма цими потугами стоїть намагання стати новітнім креативним менеджером сучасного театру. Якщо практичні зусилля приводять до самозни- щення, то слід задатися питанням – як трансформувати його в іншу нову якість.
«Аборт» сучасного театру або бонусна програма реінкарнації «совка» шля-
хом роздачі національних, лауреатських та інших титульних звань:
Аборт використовують як антиприродний хід розвитку живого організму.
Якщо розглядати сучасний український театр як живий організм, й порівню- вати його життя з життям людини, у проміжку від зішестя Святого Духа до фізичного народження, то всі найшкідливіші звички, котрі практикує матір під час виношування плоду, є прямими перешкодами появи здорового орга- нізму. Для мене очевидно, що у пострадянський період аналогічні процеси відбуваються й у сучасному українському театрі, де стало узаконеним тоталь- не державне необгрунтоване, нерозбірливе надання всіх можливих і немож- ливих титулів та звань. У тому вигляді як ці процеси відбуваються сьогод- ні – це програма на підрив самодостатнього розвитку сучасного мистецтва.
Програма, яка діє під знаком містера Зиск. Програма, яка намагається вкласти мертву радянську театральну систему у голови покоління, котре народилось вже після руйнування Радянського Союзу.
Союзу немає, а філософія продовжує діяти й керувати соціумом. Тепер є два шляхи. Один – поступовий але, вочевидь, самознищувальний – мутація театрального руху у пострадянський стан (вічні керівники, таланти без звань
і бездарні зі званням тощо). Другий – криваво-революційний – активне втру- чання у природній процес розвитку сучасного театру та викорінення мутанта шляхом аборту.
Тріумф «викидня» сучасного театру: «коктейль молотова» регіональних
фестивалів, бонусної програми роздачі титульних державних «слонів» та при-
ватних прозахідних креативних грантових індустрій:

180
ВІЛЬНА ЗОНА
Наступний пострадянський удар по природньому розвитку живого сучас- ного театрального організму є укомплектований кривавий коктейль зі спроб привити європейську грантову систему у мистецтві та реанімація по всій кра-
їні обласних театральних фестивалів, що супроводжуються помпезною атаку- ючою бравадою роздачі національних звань, нагород та титулів. Це поєднан- ня створює, вочевидь, задушливу, штучну, псевдо-успішну картину розвитку сучасного театру, з котрої видавлено природню, духовну і мистецьку складові.
І знову ми бачимо нашого містера Зиск, котрий аплодує усім нашим фейко- вим досягненням. Фінансові ресурси цих сумнівних дій ідуть на прикривання бездарної та недолугої провінційної мистецької політики самозакоханих ке- рівників державних українських театрів. Причина цього є у самому парадок- сальному поєднанні непоєднуваного. Адже пряма ціль фестивалів – це обмін практичним досвідом, аналіз художньої та продюсерської складової сучасних вистав, нові домовленості про спільні постановки, здобуття нових контактів керівників та митців, вільне, незалежне та неупереджене обговорення з про- фесійними спеціалістами та цілком не театральної публікою тем, ідей, заду- мів та перспективи розвитку майбутнього сучасного театру. Очевидним є й те, що Європейська грантова система передбачає тотальне перенавчання на незалежні структури мислення, де фігурують відкриті партнерські стосунки між різними європейськими мистецькими організаціями, котрі вже упродовж багатьох десятиліть обмінюються власним досвідом. І в цьому обміні відсут- ня убивча складова заохочувальних державних нагород та сумнівних титулів молодим й немолодим митцям. Головною ознакою такого обміну досвідом є практичне, вільне втілення найдивовижніших, неймовірних художніх ідей та
їх розвиток при комунікації з іншими. Але тут слід прикладати зусилля на повне перенавчання, а не годувати талановиту молодь перегнилими залишка- ми старої системи мислення та поведінки виставляючи наперед танцюючого містера Зиск.
Убий в собі ідеолога сучасного мистецтва, або чому комунікація державного
та приватного секторів призводить до короткого замикання:
З минулого досвіду пригадую алергічну реакцію багатьох керівників дер- жавних театрів на співпрацю з приватними мистецькими структурами. Кива- ючи на якийсь міфічний закон, всі ці керівники переслідували єдину ціль – не дати можливості втіленню партнерства мистецьких проектів. Всі вони вистав- ляли одну перепону: тільки оренда приміщення, часто навіть за завищеними

181
ВІЛЬНА ЗОНА
розцінками, що унеможливлювало мистецьку складову й переводило стрілки на чисту комерцію. Все ставало залежним від вартості та продажу квитків. Ця реальність набула ідеальних убивчих рис сьогодні. З одного боку, максималь- на роздача усіх можливих державних титулів та звань керівництвом держави, а з другого – карикатурне мавпування впровадження європейської грантової системи. Результатом є коротке замикання, через присутність одних і тих же осіб, котрі контролюють фінансові державні та європейські грантові потоки.
І знову вітання маємо від містера Зиск. Маємо не що інше як оксюморон (хо- лодний вогонь), або поєднання непоєднуваного у сучасному українському те- атрі: результатом є фінал як у притчі про скорпіона та жабу. Природа приро- дою, а що робити з характером. «Пси, шакали, дурні, набиті осли, нікчеми, але головне!.. раболіпні слуги існуючого порядку, старорежимні писаки, сутенери мертвої ідеї, які своїм сороміцьким зубоскальством прагнуть передати нам невитравний запах трупа мертвої ідеї».
Терористична атака сучасного пост-совкового буржуазного театру з ме-
тою досягнення ідеального фізіологічного пост-драматичного театру:
Резонанс від проекту «Швейк» та інших успішних починань у 90-х роках м.ст. блискавично розповсюдив бацилу швидкого антрепризного театру, де зі швидкістю світла відбувається трансформація художньої складової у прагма- тично-комерційну, без правил бою. Тактика просування вистав такого театру
є терористичною атакою без гальм, або рухом руйнівного космічного інопла- нетного метеориту до планети Театр. Щоб розум не встигав проаналізувати,
а душа пережити. Кінцевим пунктом є відключення людського інтелекту і по- вне панування ситого шлунку. Отже, ми маємо новий жанр сучасного україн- ського театру – постдраматичний фізіологічний театр. Наслідками розвитку такого фізіологічного жанру є такі ж наслідки як від людського фізіологічного переїдання. Це здуття, ожиріння, розпухання, гниття і розкладання. Євро- пейський постдраматичний театр має багато своїх негативних наслідків, котрі вирішуються шляхом тотального перенавчання та перезавантаження, але там відсутня загальнодержавна програма пострадянських рудиментів. Загаль- нодержавний європейський мистецький сектор підтримує фінансово новий спосіб мислення, нові ідеї та приватну, незалежну, альтернативну ініціативу і максимально сприяє їх комунікації з різними іншими країнами. І тут містер
Зиск набуває нового призначення. Він вилущується з прагматичного габітусу робота і набуває інноваційного вигляду сучасного менеджера.

182
ВІЛЬНА ЗОНА
Спільне та протилежне сучасних фестивалів «дурнів» та курбасівського
«мудрого арлекіна»:
На початку завжди є чистий намір. Чи це ескіз малюнку, чи це великий мистецький захід. Щоб зрозуміти феномен сучасної української театральної ситуації слід відповісти собі на питання: чи можливим є перспективний та продуктивний розвиток новітніх креативних арт-форм у рамках державних структур контролюючих і таємно нав’язуючих власні примітивні смаки, стилі та способи мислення для молодого покоління? Чим це не новітня інновацій- на цензура для обрізання, так званого, ідеального мистецького тіла? Адже, у таких благородних спільних намірах на початковому етапі створення різно- манітних всеукраїнських фестивалів та індивідуальних креативних проектів стає безліч парадоксальних протилежностей по факту їх завершення. Аналіз початкових намірів та кінцевих результатів виявляє тотальну розбіжність між задумом та кінцевим арт-продуктом. Посередником між цими крайностями
є звичайний Зиск. Короткострокова перспектива усіх всеукраїнських фес- тивалів чимось схожа на своє альтер-его: короткостроковий злет та падіння
інноваційного українського театру Леся Курбаса. «Між системою, в якій за- кон поширений на дії і співвідноситься з суб’єктом волевиявлення, а отже, між нескінченною повторюваністю гріха, з одного боку, і моделлю порятунку
і досконалості, яка поширюється на суб’єкти, імплікуючи темпоральність та незворотність, з іншого, немає можливості з’єднання».
Без чого неможливе медійне просування мистецького інтелектуального
тіла твору або вихолощений біг по колу:
Продовжуючи думку попередньої тези ми знаходимось у замкненому, по колу, русі, де немає виходу на іншу, вищу, якіснішу спіраль розвитку. Жодна медіа-розкрутка безсила за відсутності суті події: чи це – всеукраїнський фес- тиваль, чи це – незалежний альтернативний інноваційний проект. А суть – це не креативна ідея, зміст, молода команда, безрозмірні фінанси, тощо. Суть по- лягає у створенні продукту, у якому ще до народження закладається перспек- тивна парадигма у нове наступне покоління. Тобто при зародку нового проекту складова Зиску повинна бути відсутня. Головною рухаючою силою є креативна самодостатня не-повторюваність, що унеможливлює контроль Зиску. Мрії…
Чи переходить мистецька кількість у мистецьку якість без креативного
ідеального тіла твору?

183
ВІЛЬНА ЗОНА
Ніколи. Мистецтво це не фізика. Яку би кількість мистецьких проектів ви не створили вони є мертві без глибини розуміння присутності нового креа- тивного ідеального тіла твору. При детальному вивченні різноманітних сис- тем висновок один – вони є тоталітарними клітками, котрі служать для обез- головлення нового креативного тіла твору. Будь-який носій такого ідеального тіла твору є прямою загрозою для сформованої системи, школи, майстерні тощо. Тому безліч творчих плодів таких систем приречені на плавне вими- рання та зникнення, якщо вони не розмикаються і не випускають спонтанно свою територію у безмежний креативний вимір.
Гроші – як засіб-інструмент і як – убивця-вампір мистецтва або яка відмін-
ність між державним і приватним джерелом фінансування креативних індустрій:
Природа грошей для мистецтва має особливу дуальну сутність. Вони спри- яють технічній реалізації задуму, але водночас перешкоджають справжньому художньому втіленню. Гроші це креативна раціональність, а мистецтво це
креативна ірраціональність. За відсутності ідеального тіла твору у джере- ла фінансування, незалежно від того яка інституція фінансує (державна чи приватна), результатом буде духовна катастрофа: мистецький продукт оціню- ватимуть по кількості показів, проданих квитків, кількості глядачів, виходів, зібраних коштів, статтях, коментарях та згадках у соціальних мережах, тощо.
А зміна якості мислення та поведінки креативної людини буде непомітно ви- кинута як сміття. Усвідомлення кінцевої природи Зиску є маленьким еволю- ційним кроком до нового креативного мислення.
Зиск та цілі сучасної креативної індустрії: матеріальної та духовної або
здобуття нових знань сучасної культурної креативи через свідоме самообме-
ження та самозречення від непотрібного:
Призначенням креативного мислення є реалізувати запит на новий тип пост-арт-продюсера театру майбутнього: тотальне практичне самонавчання, постійне креативне критичне заперечення очевидного, свідома зміна жанру, стилю та алгоритму, відкриття у собі нових можливостей в реалізації про- ектів, спонтанне залучення у проект усіх професій, де є креативна мистецька складова, миттєва здатність прийняття несподіванно сміливого, небезпечно- го та парадоксального рішення. Креативне рішення як семантичне дерево: спочатку розібратись з основою (штамбом та гілками), а потім братися за де- талі (листя й квіти).

скачати

© Усі права захищені
написати до нас