Ім'я файлу: історія педагогічної думки в Україні.doc
Розширення: doc
Розмір: 394кб.
Дата: 14.04.2020
скачати
Розширення: doc
Розмір: 394кб.
Дата: 14.04.2020
скачати
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ І. ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ ПРОТЯГОМ IX-ХІХ СТ 7
1.1 Основи формування педагогічної думки княжої доби (ІХ-ХVІ ст..) 7
1.2 Становлення педагогічної думки в епоху національного Відродження (XVI- середина XVIII ст.). Ідеали козацької педагогіки 11
1.3 Педагогічне Просвітництво 22
РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ УКРАЇНИ У ХХ СТОЛІТТІ 34
2.1 Етапи розвитку педагогічної думки радянської доби 35
Тема 11. Педагогічна система Костянтина Дмитровича Ушинського Практична і теоретична діяльність, світогляд 46
Теоретичне обґрунтування педагогіки 48
Принцип народності виховання 50
Дидактичні погляди 52
Проблема гармонійного розвитку і виховання особистості 55
Ушинський про вчителя і його підготовку 59
2.2 Педагогічна думка України у роки незалежності 72
ВИСНОВКИ 75
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 77
ВСТУП
Актуальність теми. Кожна історична епоха висуває свої погляди на проблеми навчання і виховання дітей. Дослідження питань становлення і розвитку навчання і виховання підростаючого покоління займає важливе місце в історичній науці. У процесі аналізу історичних фактів важливо виявити все позитивне, що виправдало себе, і використати його.
Розвиток історико-педагогічної думки в Україні – це тривалий і складний процес. Періодизація як розподіл історико-педагогічної реальності на періоди, що якісно відрізняються один від одного, є обов'язковим засобом пізнання будь-яких історичних явищ і прогнозування можливостей їхнього розвитку в майбутньому. Але в дослідженнях історії розвитку історико-педагогічного процесу в Україні, які маємо сьогодні, лише констатуються деякі етапи, що визначались у попередні роки й були здебільшого пов'язані з розвитком історичної науки або із соціально-економічними реформами в суспільстві. Водночас такі питання, як визначення етапів, встановлення наступності і якісних відмінностей між ними, вплив тих чи інших факторів на дослідження історико-педагогічного процесу в різних суспільних умовах, історики педагогіки України досі не вивчали. О. В. Сухомлинська пропонує історію педагогічної думки, використовуючи культурно-антропологічний та цивілізаційний підходи.
Для всіх періодизацій характерна закономірність: чим далі від нас у часі розташовані події та факти, що нас цікавлять, тим більший період вони охоплюють. Для цього існує багато причин: відносна нечисленність письмових свідчень: письмові джерела наших архівів не сягають глибше XV-XVI ст.; нерозв’язаність деяких історіографічних питань (наприклад, автентичність «Слова о полку Ігоревім»); відсутність джерел про розвиток ідей, і, врешті-решт, відсутність педагогічних текстів. Важливим аргументом обгрунтування геометричної прогресії хронології є той факт, що педагогіка як наука виділилася з-поміж інших гуманітарних наук досить недавно – в кінці XVII ст. і лише з того часу почала систематизувати й класифікувати педагогічні явища і факти.
Невичерпним джерелом, з якого народжувалася і поступово набувала сталості, узагальненості педагогічна думка України, була життєдіяльність наших пращурів ще в дохристиянські часи. Передача життєвого досвіду, набутих знань, умінь від покоління до покоління складало сутність історичного буття народу. Трудова, насамперед, хліборобська діяльність наших предків набувала пріоритетного напрямку в житті і вихованні підростаючих поколінь. Багатогранна за змістом і формою народна творчість стала могутнім джерелом поновлення ідей, засобів, методів і прийомів самобутнього виховання.
Українську педагогічну думку збагачували суспільно-політичні, наукові ідеї, високі моральні ідеали та інші цінності, які складали сутність діяльності соціальних інститутів, демократичних громадсько-культурних рухів, організацій.
Теоретичні засади формування національної свідомості, закладені у дослідженнях українських вчених: М. Боришевського, Г. Ващенка, Д. Віконської, В. Даниленка, О. Кульчицької, Ю. Липи, В. Москальця, Ю. Римаренка, І. Сікорського, Б. Цимбалюка, Д. Чижевського, М. Шлемкевича, В. Яніва та ін., у яких знайшли відображення українська національна ідея, духовність, демократичні засади навчання та виховання.
Проблеми виховання національної свідомості висвітлені у працях багатьох педагогів кінця ХІХ – початку ХХ ст. – В. Пачовського, С. Русової, С. Сірополка, І. Ющишина; прогресивних діячів України – Б. Грінченка, М. Грушевського, М. Драгоманова, І. Огієнка та ін., які вказували на важливість національного спрямування виховання молоді.
Педагогічна думка, що розвивається з початку становлення шкільництва, спираючись на досвід народної педагогіки, узагальнювала й обґрунтовувала закономірності, принципи, форми й методи організації освітньо-виховної роботи з урахуванням соціально-економічного й культурного контексту. Надбання наукової педагогіки є «енергоносієм» розвитку системи освіти й виховання, теоретико-методологічними засадами вдосконалення навчально-виховного процесу [24, с.4].
Ще одне важливе джерело розвитку педагогічної думки – досвід педагогів-практиків. Велика кількість творчих учителів, викладачів вищої школи поповнюють педагогіку своїми напрацюваннями. Педагогічні погляди А. С. Макаренка, В. О. Сухомлинського – це результат їх власної педагогічної практики. В останні десятиріччя XX ст. мав місце спалах творчих педагогічних пошуків, який теж став вагомим підґрунтям розвитку наукової педагогіки. Вони пов’язані з іменами відомих педагогів Ш. О. Амонашвілі, М. П. Гузика, Є. М. Ільїна, С. М. Лисенкової, О. О. Хмури, В. Ф. Шаталова, О. Сухомлинської.
Сьогодні важливими є праці О. Сухомлинської, присвячені періодизації педагогічної думки в Україні, концептуальним засадам розвитку історико-педагогічної науки в Україні, монографії О. Пилипчук «Історія науки та освіти в Україні (найдавніші часи - перша третина XX ст.)» (1998 р.), Н. Гупана «Українська історіографія історії педагогіки» (2002 р.).
Сучасна українська педагогічна думка ґрунтується як на досягненнях рідного народу, його культурно-історичних традиціях, так і на кращих здобутках інших народів світу.
З перетворенням України на самостійну державу освіта стала власною справою українського народу. Розбудова системи освіти, її докорінне реформування покликані стати основою відтворення інтелектуального, духовного потенціалу народу, національного відродження, становлення державності та демократизації суспільства в Україні. Проте багато теоретичних проблем сучасної педагогіки неможливо глибоко осмислити без урахування всієї історії педагогічної думки і навчально-виховної практики. Виходячи з цього, тема курсової роботи «Етапи становлення педагогічної думки України» є актуальною.
Об’єкт дослідження – українська педагогічна думка в історичній ретроспективі.
Предмет дослідження – етапи розвитку педагогічної думки, трансформація історико-педагогічних знань про розвиток педагогічної думки в епоху Київської Русі, Середньовіччя, Відродження, Просвітництва, радянської доби та незалежної України.
Мета дослідження полягає у визначенні етапів розвитку української педагогічної думки.
Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:
- дослідити зародження та розвиток української педагогічної думки протягом IX-XIX століть;
- визначити особливості формування педагогічної думки України у радянський період та за роки незалежності.
Структура курсової роботи: Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи становить 29 сторінок, з них основного тексту – 27 сторінок. Список використаних джерел містить 26 позицій.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10