Ім'я файлу: Соціальна психологія.docx
Розширення: docx
Розмір: 23кб.
Дата: 08.10.2021
скачати
Пов'язані файли:
Психологічні особливості агресивної поведінки підлітків та шляхи


11.Анкетування як метод соціально-психологічного дослідження
Широко вживаним є й метод письмового опитування - анкетування, яке здійснюється за допомогою структурно організованих опитувальників (анкет). При цьому дослідник має змогу одночасно опитати будь-яку кількість осіб. Інша його перевага полягає у порівняно легкій статистичній обробці зібраного матеріалу.

Особливості анкетування:

1. По-перше, це найвищий ступінь формалізації. Досягається вона завдяки письмовій формі мовного спілкування дослідника з досліджуваним. Всі питання і відповіді заносяться на спеціальний бланк - опитувальний лист. Послідовність і формулювання питань строго визначені заздалегідь при розробці анкети. По ходу опитування їх неможливо змінити, що цілком можливо зробити в процесі інтерв'ювання, навіть стандартизованого.

2. Друга ознака - роль дослідника в процесі опитування. При анкетуванні цілком достатньо налагодити взаємодію і зовсім не обов'язково, а часто і небажано виходити в спілкуванні на рівень міжособистісних відносин. Тут недоречно співчуття, не потрібно емоційних проявів, не потрібен багатий арсенал знаків і прийомів, що підкреслюють співучасть анкетера. Вплив особистості анкетера на респондента і його відповіді повинно бути зведене до мінімуму.

3. Третя характерна особливість анкетування - анонімність.

У заповненні анкети випливає ще дві особливості анкетування.

По-перше, це можливість ознайомлення опитуваного відразу з усією сукупністю пропонованих питань.

По-друге, можливість відповідати не по порядку, передбаченому анкетою, а в будь-якій, зручній для нього послідовності.

Зазвичай анкета складається з трьох розділів. Вступний, включає дані про організатора опитування (установа, громадська організація, група осіб), звернення до опитуваного, опис цілей опитування, пояснення щодо заповнення анкети. Тут же слід запевнити випробуваного про анонімність опитування. 17 Основна частина складається з питань і місця для відповідей. Заключна частина анкети містить вираз подяки опитуваному, а іноді і запрошення до подальшої співпраці.
При складанні анкети зазвичай дотримуються наступних правил:

1. Тематичні розділи супроводжуються вступними поясненнями.

2. Кожне питання забезпечується чіткою інструкцією, як на нього відповідати.

3. Неприйняте розриви тексту одного питання або його розташування частинами на різних сторінках анкети (перенесення питання).

4. Всі питання нумеруються цифрами, а варіанти відповідей на закриті питання індексуються буквами.

5. Число питань в табличній формі має бути мінімальним.

6. Якщо передбачається пряме використання анкетного бланка в обробці даних на ЕОМ, то відповіді можуть шифруватися.

7. Розмір анкети має два аспекти: внутрішній і зовнішній. Зовнішній включає формат аркуша і кількість аркушів. Формат листа повинен бути охоплюємо єдиним поглядом. Внутрішній - число питань. Чим більше питань, тим вище ймовірність відторгнення анкети респондентом. На практиці досвід і інтуїція визначають число питань. Оптимумом вважається від 3 до 100 питань, 20-30 хвилин.

Види анкетування

1. За кількістю респондентів:

- індивідуальне

- групове

- масове

2. По повноті охоплення:

- суцільне вибіркове Суцільне - припускає роботу з усіма представниками наміченої вибірки.

- Вибіркове - тільки з деякими особами.

3. За типом контактів респондентів з анкетером:

- Очне - заповнення опитувального листа респондентом здійснюється в присутності анкетера.

- Заочне - в його відсутності. Заочне опитування може здійснюватися кількома шляхами:

  • розсилка анкет поштою;

  • опублікування їх у пресі з наступним збором заповнених бланків в редакціях або по іншим адресам;

  • вручення та збір анкет через розсильних за місцем роботи, проживання, відпочинку.


30. Мода як спосіб впливу.

Мода (від лат. modus - норма, правило, міра) - це форма стандартизованої масової поведінки людей, що виникає стихійно під впливом настроїв, смаків, захоплень, які домінують у суспільстві. Мода у масштабах всього суспільства виникає тільки там і тоді, де і коли існує можливість застосування соціального статусу і наслідування одних соціальних класів і груп іншим шляхом запозичення певних культурних зразків.

А. Гофман виокремлює сім соціальних функцій моди: створення і підтримка одноманітності і різноманітності в культурних зразках; інноваційна; комунікативна; соціальної диференціації і нівелювання; соціалізації; престижу; психофізіологічної розрядки.

Мода і звичай характеризуються такими спільними ознаками:

1. Регулятивна роль, тобто для відповідних типів суспільства вони виступають як механізми соціальної регуляції поведінки (ціннісно − нормативна природа);

2. Таку властивість як «загальновизнаність», щоправда, звичай охоплює всіх членів групи, а моді в різні періоди часу слідують тільки окремі учасники;

3. І мода, і звичай породжує стандартний, стереотипний характер культурних зразків.

Відмінності між двома цими соціальними регуляторами полягають в наступному:

· у моді головне − сучасність, її поширює в основному молодь, звичаї, розповсюджувачі якого старше покоління, − орієнтація на минуле;

· різне ставлення до інновацій: у моді постійно змінюються культурні зразки, звичай же зберігається протягом деякого часу щодо незмінним;

· моді притаманна претензія на універсальність (дифузність), звичаю − соціокультурна замкнутість.

Мода як соціальна норма характеризується цілим рядом особливостей:

1. Вона носить конкретно − історичний характер. Це означає, що вона притаманна лише конкретним типам суспільства і в часовому вимірі не носить універсального характеру.

2. Одна з головних цінностей моди − її сучасність.

3. Мода можлива тільки в суспільстві, де відсутні внутрішні жорсткі перегородки зовнішнього світу. Їй по визначенню притаманна і така якість, як «дифузність, універсальність» (), яка проявляється у двох основних вимірах: (1) мода не визнає регіональних та державних кордонів, етнічних перегородок; (2) мода ігнорує відмінності між класами та верствами суспільства. Однак універсальність моди обмежена лише рамками «нашого часу».

4. Демонстративність моди − її невід' ємна якість. «У моді поняття «бути» і «здаватися» по суті співпадають»

49 Міжособистісна сумістність

Міжособистісна сумісність розглядається як взаємне прийняття партнерів із спілкування та спільної діяльності, яке базується на подібності чи взаємній доповнюваності соціально- психологічних та індивідуально-психологічних характеристик — мотивів, інтересів, установок, характерів, темпераментів тощо. Критерієм міжособистісної сумісності є суб'єктивна за­доволеність партнерів процесом та результатами взаємодії, яка супроводжується взаємними симпатіями, взаєморозумінням, взаємоповагою.

К.К.Платонов виокремлює чотири рівні сумісності: фізіо­логічний, психофізіологічний, психологічний і соціально-психо­логічний. На перших двох рівнях сумісність представлена поєд­нанням особливостей темпераменту, динамічних характеристик психофізіологічних реакцій, потреб, біоритмів, основних психі­чних процесів, психофізіологічної витривалості і емоційної стійкості до роботи в екстремальних умовах. Психологічний рівень передбачає відповідність характеру, мотивів. Соціально- психологічний рівень ґрунтується на узгодженні соціальних ролей, інтересів, ціннісних орієнтацій, культурного і загальноосві­тнього рівня розвитку.

М.Шоу виокремлює два типи міжособистісної сумісності: потребнісну сумісність (вважається, що в од­них випадках в її основі лежить подібність потреб партнерів, натомість в інших випадках ведуть мову про взаємодоповнення потреб або про будь-які складні, комбіновані їх поєднання) і поведінкову сумісність (передбачається, що певні особистісні властивості партнерів по взаємодії детермінують типові поведінкові моделі, здатні продукувати сумісність або несумісність між ними).

Інша класифікація розроблена М.М. Обозовим і А.М. Обозовою, котрі виокремлюють сумісності: структурну (визнання подібності індивідуально-особистісних характеристик партне­рів), функціональну (узгодженість внутрішньогрупових функцій або ролей партнерів) і адаптивну (розглядається не стільки сама сумісність, скільки її наслідки у вигляді міжособистісних стосу­нків партнерів).

На думку Р.М. Кричевського та І.Б. Антонової, сумісність доцільно розглядати у зв'язку з двома головними типами групо­вої діяльності - інструментальним (ділова, трудова сфера гру­пової згуртованості) і емоційним, або експресивним (сфера внутрішньогрупового спілкування).

Стосунки, що будуються на схожих цінностях і мотивації, більше сприяють ефективній діяльності, ніж стосунки на основі симпатій-антипатій. Перебільшена увага до емоційно- міжособистісних зв'язків може зашкодити формуванню системи ділових стосунків, особливо в групах, що формуються. Для ефективної спільної діяльності недостатньо самої тільки сумісності членів групи. Необхідна також їхня зла­годженість у розв'язанні спільних завдань, тобто спрацьова­ність.

Порівнюючи сумісність і спрацьованість, слід відзначити, що для спрацьованості головним є поведінковий компонент: висока результативність взаємодії, задоволеність партнерами, низькі емоційно-енергетичні затрати. Провідний компонент су­місності - емоційний: задоволеність спілкуванням з партнерами, високі емоційно-енергетичні затрати.

Таким чином, сумісність більшою мірою виявляє орієнтацію на гарні міжособистісні сто­сунки, а спрацьованість - спрямованість на результативність взаємодії.

Спрацьованість є результатом взаємодії конкретних людей у конкретній діяльності, коли досягається максимально можлива успішність за мінімальних психологічних витрат. Го­ловним у спрацьованості на відміну від сумісності є продуктив­ність діяльності, її успішний результат.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас