Ім'я файлу: реферат спец.docx
Розширення: docx
Розмір: 48кб.
Дата: 27.01.2021
скачати

ВСТУП

Агресія Росії – країни, воєнний і економічний потенціали якої значно перевищує оборонні можливості України, привернула увагу до пошуку асиметричних стратегій в обороні держави та вивчення відповідного досвіду інших країн.

Такі стратегії мають тисячолітню історію. В інші часи і в різних народів вони мали свої назви і відрізнялися за змістом. Однак усі варіації асиметричних стратегій об’єднують спільні концептуальні ознаки, які в лапідарному стилі визначив співробітник Інституту стратегічних досліджень США С. Мец: «…організовувати свою діяльність та мислити відмінним від опонентів чином з метою максимізації власних переваг та використання вразливих місць опонента, захоплення ініціативи чи забезпечення простору для маневрування» .

Проведено аналіз застосування підрозділів спеціального призначення в умовах локальних збройних конфліктів. Визначено проблематику, яка полягала у тактиці застосуван- ня, комплектування, озброєння та підготовленості особового складу. Проаналізовано, в яких умовах та з якими завданнями спецпризначен- ці виконували функціональні обов’язки. Визначена роль підрозділів спе- ціального призначення саме під час застосування в збройних конфлік- тах низької інтенсивності.

Ключові слова: тактика дій, підрозділи спеціального призначення, локальні збройні конфлікти, спеціальні заходи.

Постановка проблеми у загальному вигляді. Протягом декількох десятиліть світ очікував третю світову війну – ядерну. Та не помітив наступ нової загрози – локальних збройних конфліктів, деякі з яких стали наслідком дій міжнародного тероризму, сепаратизму та гібридних воєн. Локальні конфлікти є одним із найнебезпечніших виявів конфронтації та протиборства у всьому світі, які, по суті, охопили майже всі континенти і являють собою важко контрольовані вогнища.

1. Збройні сили Ізраїлю як один з інструментів асиметричної стратегії

Асиметрична стратегія Ізраїлю як інтегрована модель діяльності щодо забезпечення самого існування держави, її сталого розвитку та безпеки її громадян в умовах агресивного оточення розпочала формуватися ще до створення Держави Ізраїль. Окремі елементи цієї стратегії (в основному з питань військової сили) були визначені вже на початковому етапі діяльності політичного сіонізму – руху європейських євреїв, який зародився наприкінці ХІХ століття і ставив своєю метою заснування єврейської держави на землі Ізраїльській.

У подальшому збройні сили Ізраїлю (ЦАХАЛ) стали тією «залізною стіною», про необхідність якої писав В.Жаботинський. Вже на початку своєї історії вони набули статусу головного органу безпеки держави, націленого на виконання широкого спектру завдань: як військових, так і суто поліцейських. Основним з них став спецпідрозділ ( Сайерет Маткаль)з готовністю до проведення «класичних» військових операцій, збройні сили орієнтувалися на антитерористичну діяльність та контрпартизанські акції.Особлива увага надавалася розвідувальним підрозділам, а також спецназу та його готовності до проведення силових операцій за кордоном.

Оцінка противника, своїх можливостей та констатація малоймовірності дієвої підтримки на той час з боку західних країн і міжнародних організацій, а також вразливість свого геофізичного положення обумовила особливості стратегії застосування збройних сил Ізраїлю. Головною з них стало надання пріоритету превентивним діям у випадку безпосередньої загрози безпеці Ізраїлю.

Це дозволяло сподіватися на можливість вистояти у боротьбі з противником − суміжними арабськими державами, які мали чисельну і технічну перевагу над Ізраїлем. При фіксації готовності агресора до нападу і безповоротності його дій необхідно було наносити попереджувальні удари (здійснювати превентивні дії) по критичних елементах його військового угруповання: пунктах управління, аеродромах, позиціях артилерії тощо.

Успішність таких дій була продемонстрована вже під час Суецької кризи (друга арабо-ізраїльська війна). 29 жовтня 1956 року ізраїльські війська неочікувано для Єгипту атакували позиції його армії на Синайському півострові. Через день союзники Ізраїлю − Великобританія і Франція нанеслиавіаційний удар по військових аеродромах Єгипту. В результаті цього булла знищена значна частина єгипетських літаків і практично паралізована діяльність військово-повітряних сил Єгипту. 5 листопада військова операція була завершена: під контролем ізраїльських військ опинився майже весь Синайський півострів і сектор Газа.

Не менш показовим прикладом ефективності превентивних дій стала третя арабо-ізраїльська війна, яка увійшла в історію як Шестиденна війна 1967 р. Наприкінці травня – початку червня п’ять арабських держав (Ліван, Сирія, Йорданія, Ірак і Єгипет) зосередили на кордоні з Ізраїлем угруповання своїх військ. Вони у два рази перевищували ЦАХАЛ за чисельністю особового складу і більш ніж у три рази за кількістю бойових літаків і танків. Керівництво держав коаліції було абсолютно впевнене в перемозі над Ізраїлем.

Але зранку 5 червня ізраїльські військово-повітряні сили розпочали масовану атаку на військові аеродроми Єгипту. Через деякий час під ударами авіації Ізраїлю опинилися аеродроми Сирії та Йорданії, а також авіація Іраку на аеродромі поблизу міста Мосул. Наслідки авіаційних ударів ізраїльтян виявилися катастрофічними: із 450 військових літаків Єгипту було знищено більше 300. У цілому ж арабська коаліція втратила 416 літаків. Втрати ж Ізраїлю склали 26 літаків.

Розгром авіації арабських держав мав визначальний вплив на результати військової компанії в цілому. Її сухопутна фаза тривала до 10 червня і закінчилася беззаперечною перемогою Ізраїлю. Під його контроль відійшли Голанські висоти, Синайський півострів, Західний берег річки Йордан та сектор Гази. Таким чином, територія Ізраїлю збільшилася майже у три рази і до того ж він отримав два природних прикордонних бар’єри – Голанські висоти і Суецький канал. В цей час була дана згода і на репатріацію в Ізраїль десятків тисяч євреїв з країн комуністичного блоку (але не з СРСР). Частина з них мала бойовий досвід, отриманий в роки Другої світової війни, і це суттєво вплинуло на становлення та підвищення боєздатності, насамперед, бронетанкових військ і артилерії ЦАХА, розвідки та сил спеціального призначення їх переозброєння новітніми зразками.

Черговим кроком було усвідомлення необхідності зміни принципів комплектування та підготовки цих підрозділів, а також їх осна- щення. Головне, що відрізняє спецпідрозділи від решта військ, – це якісний особовий склад. Адже озброїти суперсучасною зброєю можна будь-який підрозділ. Відомо, що солдати, які йдуть на виконання операцій добровільно, відважніші від тих, хто воює примусово. Тому одним із беззаперечних правил членства в спецпідрозділах є принцип добровільності. Ще одна умова комплектування – хороші дані кандидата в підрозділи спецпризначення. Поряд з фізичними можливостя- ми підвищились вимоги і до інтелектуального потенціалу та психічного стану. Змінилась програма підготовки. Вона стала значно складнішою та більш насиченою, ніж у загальновійськових підрозділах.

Розвиток військ спеціального призначення є поштовхом до удо- сконалення індивідуальної зброї. Незважаючи на потужні ракетно- бомбові арсенали, роль автоматичної зброї, снайперських гвинтівок, гранатометів, переносних ракетних комплексів та іншого легкого озброєння значно зросла в умовах локальних операцій. Бойова практика показала, що ефективність вогню стрілецької зброї в таких операціях, як наліт та засідка, збільшується в 4–8 разів, гранатометів та вогнеметів – у 16–30 разів, а мін та мінно-вибухових загороджень – у 60–75 разів у порівнянні з їх використанням звичайними підрозділами.

2.Тактика дій підрозділів спецпризначення в локальних конфліктах

Тактика дій підрозділів спецпризначення в локальних конфліктах формувалась на основі набутого досвіду. Раніше вважалось, що шлях до перемоги лежить через знищення живої сили противника, а згодом і бойової техніки. Наразі стало очевидним, що підривання матеріальної бази противника, порушення його матеріально-технічного забезпечення – це найменш затратний, але найбільш ефективний спосіб наблизити перемогу. У даному випадку головна роль належить малим диверсійним підрозділам. Розуміння того, що літак ворога легше знищити на аеродромі, ніж у повітряному бою, прийшло ще під час Другої світової війни. Але в ті часи ці завдання виконували шляхом бомбардування. Лише зрідка практикувались рейди диверсійних та танкових підрозділів. У 1991 році, наприклад, мобільні патрулі проводили пошук у пустелі Іраку пускових ракетних установок “Скад”, хоча існував великий сучасний розвідувальний потенціал, який включав радіо та космічну розвідку.

Кожний новий озброєний конфлікт, в якому брала участь держава (будь-яка), змушував переглядати сталі канони ведення війни та вносити багато нового в тактику ведення бойових дій з застосуванням спеціальни підрозділів,як армійських так і поліцейських як більш уніфікованих.

В умовах розосередження підрозділів підвищується необхідність в якісній розвідці. Незважаючи на сучасну електроніку, основна роль все ж таки покладається на розвідувальні групи. Відповідно такі розвідувально-диверсійні підрозділи повинні володіти можливістю вести ефективні бойові дії у відриві від основних сил, що потребує від бійців якісної підготовки (у тому числі психологічної та тактичної) та адекватного озброєння.

Сучасні підрозділи спеціального призначення застосовуються в спеціальних заходах, залежно від цілей та завдань:

-ведення спеціальної розвідки об’єктів противника;

- ведення спеціальних (спеціальних бойових) дій у тилу противника як в мирний час, так і під час збройного конфлікту;

-проведення диверсій та організація осередків партизанського руху в тилу противника;

-проведення спеціальних, психологічних, інформаційних та пошуково-рятувальних операцій;

-участь у ліквідації наслідків природних та техногенних катастроф; координація проведення військових операцій з іноземними ци-

-вільними офіційними особами, цивільними установами країни і між- народними неурядовими та приватними організаціями;

-забезпечення безпеки судноплавства;

-надання допомоги іноземним державам у забезпеченні їх вну- трішньої безпеки;

- збір інформації в ході миротворчих операцій.

Значно підвищується роль повітряних та морських десантів, які висаджуються на дальні відстані за допомогою різних технічних засобів доставки. Це, у свою чергу, змушує приділяти пильну увагу кон- фліктуючим сторонам щодо охорони важливих об’єктів у своєму тилу.

Через певний період стратегічним союзником Ізраїлю стають Сполучені Штати Америки. Передував цьому тривалий і складний шлях пошуку оптимальних міждержавних стосунків. Американська адміністрація розпочала надавати фінансову допомогу Ізраїлю.

Ізраїль стає першою країною, яка визнається США основним союзником поза НАТО. Це дає можливість ЦАХАЛ брати участь в американських військових проектах.

3. ЦАХАЛ та спецслужби Ізраїлю

ЦАХАЛ (Армія Оборони Ізраїлю) та спецслужби Ізраїлю завжди були й є одними з найефективніших у світі

В чому секрет такої ефективності?

Колишній одноокий міністр оборони Ізраїлю Моше Даян: «Нам потрібна невелика професійна армія, ефективна й недорога, здатна вирішувати поточні проблеми безпеки й ведення обмежених кампаній, яка має ядерну зброю на випадок повної конфронтації. Інакше ми скотимося в економічну стагнацію».

Як все просто. При цьому у Ізраїлю не контрактна армія, там призивають навіть жінок. Тільки офіцерський склад, льотчики, персонал ВПС та працівники спецслужб – кадрові службовці. Решта – призовники. В результаті Ізраїль має одну з кращих та боєздатних армій світу.

Тактика боротьби Ізраїлю з тероризмом полягає в тому, щоб не вести ніяких переговорів з терористами, не підписувати з ними будь-яких угод, повсюди їх знищувати або відправляти у в’язниці.

У Статуті ізраїльської армії серед обов’язків солдатів зазначено, що у разі перебування в полоні, солдат повинен говорити все, що він знає і відповідати на всі запитання. Ізраїльський солдат повинен зберегти своє життя і за свої дії не несе відповідальність, потрапивши в полон, хоча і розкрив державну таємницю.

Для Моссаду та інших спецпідрозділів характерним є те, що вони не прощають тим, хто зазіхнув на безпеку громадян і державний устрій.

У структурі Моссаду створено спеціальний підрозділ – Сейєрет Маткал, що бере активну участь в операціях з визволення заручників, знищення терористів.
Головним принципом антитерористичної політики Ізраїлю є невідворотність миттєвого відповідного удару, піднесеного до рангу доктрини, а також відмова піти на будь-які поступки.
Також у структурі Моссаду функціонують групи, які на територіях, що є підконтрольними Ізраїлю, створюють спеціальні законспіровані групи, які діють як “ділки” під видом потенційних арабських терористів. Саме таємне проникнення до ворожого стану є головним завданням “арабізірованих” груп. Ці групи – складова частина, що виконує особливі завдання командування.



Навівши ретельний аналіз ефективно проведеної операції, вивчаючи міжнародний досвід і стратегію боротьби з тероризмом в Ізраїлі, Великобританії, а також в Німеччині й Туреччині, що має, безперечно, не тільки наукову, а й практичну значимість, можна дійти до висновку про те, що зменшення кількості терористичних проявів і запобігання здійсненню терактів є можливими за умови кваліфікованої протидії спеціальних сил і засобів.

Реалізація політики у цьому напрямі дозволила утворити бажаний для Ізраїлю альянс, який включав Іран і Туреччину, а також Ефіопію та Південний Судан. Налагодження стосунків з кожною із цих країн мало свої особливості.

Роблячи висновок з вище сказаного ефективність застосування спец- підрозділів в гібридній війні є дуже висока ,а саме:

Одним з яскравих прикладів застосування вітчизняних підрозділів спеціального призначення є участь у проведенні спеціальних заходів у зоні проведення АТО 3-го окремого полку спеціального при- значення, що знаходиться в підпорядкуванні 4-ї Служби спеціаль- ної розвідки Головного управління розвідки МО України. Так, бійці 3-го окремого полку спеціального призначення виконують найбільш складні бойові завдання в “гарячих точках” Донбасу. Розвідувально- диверсійна діяльність у тилу противника, охорона та оборона важливих стратегічних об’єктів, ведення розвідки, пошукові дії — ось невеликий перелік завдань, покладених на особовий склад. Саме кі- ровоградські спецпризначенці одними з перших утримували оборону Міжнародного аеропорту “Донецьк” та отримали від терористів грізне прізвисько “кіборги”. Офіцери 3-го полку особисто визначали вогневі позиції на найнебезпечніших напрямках, уміло організували контрдиверсійну та контрзасідкову роботу в околицях аеропорту, що звело нанівець спроби бойовиків перекрити шляхи постачання “кіборгам” продуктів та боєприпасів. Тоді вони відбили чимало атак, підбили 8 танків, один, з незначними пошкодженнями, захопили та переправили на нашу сторону, знищили більше 270 бойовиків, а шістьох захопили в полон.

Надійною підтримкою для наших “кіборгів” були також групи спеціального призначення, які діяли в околицях аеропорту, успішно проводили різні спецоперації та диверсійно-розвідувальну діяльність у тилу противника, знищували ворожу бойову техніку, вогневі засоби тощо.

1. Досвід Ізраїлю з багатьох аспектів забезпечення своєї національної безпеки може бути корисним для України в її протистоянні російській агресії.

По-перше, це стосується збройного елементу оборонного потенціалу, здатного за своїм складом, системою озброєння, опанованими формами і способами боротьби протистояти гібридній агресії 21 століття.

В Україні таким елементом є функціонально об’єднані сили безпеки і сили оборони, які поєднують можливості військових формувань, правоохоронних і розвідувальних органів та спеціальних служб. Саме таке поєднання дає можливість ефективно протидіяти гібридній агресії в усьому її різноманітті видів, форм і способів.

Одними з першочергових завдань на сьогодні мають бути технічне оснащення, підготовка особового складу спеціальни підозділів , вироблення теоретичних та практичних підходів щодо спільного застосування сил в забезпеченні безпеки й оборони і територіальної цілісності держави .

По-друге, корисним досвідом Ізраїлю для стратегії нашої держави є й наявність підтримки однієї з великих світових держав.

Для України такою державою на даному етапі є Сполучені Штати Америки. Основи формування двосторонніх відносин закладені у Хартії Україна-США про стратегічне партнерство, підписаній у грудні 2008 року. Хартія як рамковий документ визначає принципи та наміри співробітництва в економічній, політичній, дипломатичній, культурній сферах та сфері оборони і безпеки.

Практичні дії США за останні роки, спрямовані на приборкання російської агресії проти України, послідовна підтримка позиції нашої держави у міжнародних безпекових організаціях, військово-технічна допомога та фінансова підтримка реформ в секторі безпеки, – переконливе підтвердження надійності згаданого стратегічного партнерства. На відміну 50 від деяких європейських партнерів, політика яких щодо російськоукраїнського конфлікту часто зазнає певної трансформації чи то з позицій економічних інтересів або й відвертого національного егоїзму, США стабільно дотримується заявленого курсу. Це стосується також і підтримки прагнення України у набутті членства в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору.

На порядок денний у сфері українсько-американських відносин необхідно винести розширення діапазону нинішніх програм співробітництва і сприяння збільшенню допомоги США з оборонних та безпекових питань.

По-третє, важливим для України є також досвід Ізраїлю у формуванні та реалізації периферійної регіональної стратегії, однак із переорієнтацією на інше геополітичне становище. Для нашої держави воно кардинально відрізняється від становища, в якому опинилася єврейська держава з моменту свого утворення в 1948 р.

Україна, на відміну від Ізраїлю не перебуває у повному оточенні ворожих країн. Джерелом реальної воєнної загрози для неї на теперішній час і прогнозовану перспективу виступає лише Російська Федерація. За таких умов Україні потрібна суттєво інша, аніж Ізраїлю, стратегія зовнішньополітичної діяльності, спрямована на протидію агресору. Головною метою такої стратегії має бути сприяння у створенні неформального союзу держав, який консолідує для цього міжнародні зусилля. В якості базового посилу стратегії як найкраще підходять добре відомі слова президента Литви Д. Грібаускайте: «Україна зараз бореться заради всього світу, заради всіх нас. Якщо терористичну державу, яка веде відкриту агресію проти свого сусіда, не зупинити, вона пошириться на Європу і далі».

Основу згаданого союзу можуть утворити найближчі сусідні держави, які перебувають у зоні підвищеної небезпеки російської агресії. Це, перш за все, країни Балтії, Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина, Румунія та Молдова.

В ім’я забезпечення тісного союзу, надійного захисту основних цінностей демократії, Україна повинна бути готовою до компромісу з певних проблемних питань двосторонніх відносин з окремими країнами, зокрема з Польщею і Румунією.

Будемо сподіватися, що й Угорщина стане прихильницею такого союзу, переглянувши деякі аспекти своєї політики стосовно України і об’єктивно оцінивши дії певних суб’єктів реальних загроз власній безпеці.

Єдина політика неформального союзу з протидії російській агресії здатна: посилити позицію України у міжнародних безпекових організаціях; утримати провідні держави Центральної Європи від безпідставних поступок нинішньому керівництву Кремля; локалізувати політику держав, схильних підтримати деструктивні для європейської та глобальної безпеки дії Росії. Належна увага в стратегії має бути надана посиленню відносин з Грузією та Азербайджаном на основі спільних інтересів у безпековій сфері та визнання Росії джерелом загрози.

По-четверте, потребує осмислення досвід Ізраїлю у використанні потенціалу національної діаспори у сприянні реалізації політики історичної батьківщини, у тому числі у сфері безпеки і оборони.

Українська діаспора є однією з найчисельніших національних діаспор у багатьох країнах Європи і Америки, а також в Австралії. За деякими оцінками вона нараховує близько 20 млн українців та їх нащадків.


скачати

© Усі права захищені
написати до нас