ВСТУП
Менеджмент - це управління соціально-економічними та соціально-технічними системами для отримання конкретного результату.
Менеджмент - це особливий тип управління організацією в ринковій системі господарювання, для якої характерні: ринкові механізми розвитку економіки, що припускають наявність конкуренції, свободи підприємництва і прийняття господарських рішень, міграційні механізми при русі капіталу, робочої сили, вільного ціноутворення, що, у свою чергу, призводить до необхідності гнучкості й адаптації в поведінці фірми па ринку, що неможливо без: орієнтації на людський фактор, високого професіоналізму, творчості менеджера. Будь-яке підприємство для підтримки свого існування, реалізації корпоративних цілей виконує різні види діяльності, звані функціями
Менеджмент - це процес управління в організаціях, наука про управління, мистецтво управління і люди, що складають орган управління.
Предметом менеджменту є сукупність елементів системи управління: економічний механізм, організаційні структури, маркетинг, персонал, інформація, корпоративна культура, поведінка людей в організаціях та ін.
По суті, те, що ми сьогодні називаємо менеджментом, зародилося у часи промислової революції в XIX ст. Виникнення фабрики як первинного типу виробництва і необхідність забезпечення роботою великих груп людей призвели до того, що самі власники вже не могли контролювати діяльність усіх працівників. З'явилася необхідність в управлінцях, які б могли представляти інтереси власника на місцях. Для цих цілей навчали кращих працівників. Вони і стали першими менеджерами.
1.Завдання та типи управлінського контролю.
В теперішній час менеджмент розглядають як науково обґрунтовану та якісно побудовану систему управління організацією, ефективність якої залежить від досвіду та мистецтва керівників – менеджерів. А тому менеджмент часто ще називають мистецтвом управління. Менеджер повинен знати специфіку діяльності організації, вміти оцінити її стан та стан оточуючого середовища, зокрема національної та світової економіки, на основі моніторингу та аналізу інформації з використанням комп’ютерних технологій, вміти діяти в умовах визначеного правового полю, створюючи умови для найбільш повної реалізації здатностей до праці та оптимально використовуючи ресурси організації, володіти гарними комунікативними навичками, та методами психологічного впливу на колектив. Тільки такий менеджер зможе забезпечити успіх організації, її стабільність та розвиток, високу економічну, організаційну та соціальну ефективність. Саме від менеджерів залежать вибір методів керування, прийняття управлінських рішень, впливу на колектив працівників для досягнення цілей організації. Результативність їх логічного поєднання і визначає доцільність їх застосування, а отже і рівень майстерності менеджера..
В українську наукову термінологію поняття „менеджмент” увійшло на початку 1990-х років і було пов’язане з руйнуванням економічного та інформаційного бар’єру між країнами колишнього СРСР та світовою спільнотою. Однак відсутність самого поняття менеджмент не означає, що питання ефективності суспільного виробництва не цікавили радянських вчених. Навпаки, в рамках політичної економії (науки про економічні вчення) досить активно досліджувались питання вдосконалення процесу управління суспільним виробництвом, зокрема значна увага приділялась плануванню, організації та контролю. Отже, за змістом терміни „управління” та „менеджмент” є близькими, однак мають різне лінгвістичне походження, до того ж вітчизняні науковці наполягають на тому, що вони не є рівнозначними.
Розглянемо детальніше ці поняття більш детально.
Управління - це цілеспрямована дія на керований об'єкт з метою зміни його стану або поведінки у зв'язку зі зміною обставин.
Управління є загальною функцією складних організованих систем, що спрямована на досягнення належного стану в самій системі та в оточуючому її середовищі.
Коли мова йде про управління виокремлюють такі поняття:
об’єкт управління, станом якого потрібно управляти;
ціль управління – бажаний характер поведінки об’єкта управління;
систему управління, що складається з об’єкту управління та керуючої системи.
Управління необхідно для нормального існування та розвитку будь-яких систем: біологічних; технічних; економічних та соціальних. Причому складність процесу управління прямо пропорційна рівню складності системи. Так, процеси управління в окремому біологічному організмі відбуваються за складними генетичними програмами. Цей процес ускладнюється коли мова йде про управління людиною не тільки як біологічним, але й соціальним об’єктом.
| Управління — це особливий вид діяльності, що перетворює неорганізовану натовп в ефективну цілеспрямовану і продуктивну групу. Управління як таке є стимулюючим елементом соціальних змін, і прикладом значних соціальних перемін. Peter F. Drucker, «A New Discipline», Success! Januaiy-Februaiy 1987, p. 18. |
Розрізняють три типи управління людьми:
-політичне управління;
-соціальне управління;
-економічне управління.
Політичне управління здійснюється на рівні суспільства та проявляється у формуванні системи керування соціальними системами, зокрема держави на основі застосування засобів політичного впливу, розробки та реалізації законодавчих та нормативно – правових актів.
Соціальне управління пов’язано з поведінкою окремих організацій, соціальних груп, взаємодія яких забезпечує ефективне функціонування соціальної системи. Соціальне управління відрізняється від управління іншими системами (технічними та біологічними) тим, що вплив суб’єкта управління на об’єкт відбувається насамперед шляхом визначення мети діяльності та здійсненні впливу на діяльність колективів і окремих людей для досягнення поставлених цілей.
Економічне управління являє собою систему заходів, спрямовану на задоволення економічних потреб. Економічне управління – це діяльність, що включає в себе бухгалтерський облік і звітність; складання кошторисів і калькуляцій; фінансове планування і регулювання.
Економічне й соціальне управління покладено в основу управління організаціями. Особлива система управління організаціями в умовах ринку отримала назву менеджменту. Тобто, менеджмент є різновидом управління. Термін “менеджмент” переважно використовують коли мова йде про управління організаціями, метою діяльності яких є отримання прибутку.
Завдання менеджменту реалізуються завдяки менеджерам.
Менеджер – фахівець, який має спеціальну підготовку та професійно займається управлінською діяльністю в конкретній галузі діяльності підприємства.
Обсяг функціональних обов’язків менеджера визначається видом економічної діяльності організації, функціями її структурних підрозділів, кваліфікацією менеджера, фінансовими можливостями організації, наявністю заступників, підлеглих тощо.
Хоча всі керівники виконують певні функції, грають певні ролі, це не означає, що велике число керівників в організації зайняті виконанням однієї і тієї ж роботи. Внаслідок необхідності спеціалізації виробництва в рамках організації виникають функціональні зони - види діяльності, які вимагають високого рівня професіоналізму працівників, що об’єднуються в один структурний підрозділ, і діяльність яких координується відповідним функціональним менеджером. Процес групування видів робіт в рамках певних функціональних зон заснований на горизонтальному розподілі праці не лише окремих виконавців, але і їх керівників. Отже, одна з форм розподілу управлінської праці носить горизонтальний характер: розстановка конкретних керівників на чолі окремих підрозділів. Наприклад, на багатьох підприємствах є начальники фінансового відділу, виробничого відділу і служби маркетингу. Як і у разі горизонтального розподілу праці для виконання виробничих робіт, горизонтально розділена управлінська робота має бути скоординована, щоб організація могла досягати успіху в своїй діяльності. Деяким керівникам доводиться витрачати час на координування роботи інших керівників, які, у свою чергу, також координують роботу керівників, поки, нарешті, ми не спускаємося до рівня керівника, який координує роботу неуправлінського персоналу - людей, що безпосередньо виробляють продукцію або надають послуги. Таке вертикальне розгортання розподілу праці в результаті утворює рівні управління.
Незалежно від того, скільки існує рівнів управління, керівників традиційно ділять на три категорії. Американський соціолог Талкотт Парсонс (1902-1979) розглядає ці три категорії з погляду функцій, виконуваних керівником в організації:
керівники технічного рівня управління (керівники низової ланки (операційні управлінці)) – забезпечують щоденні операції і дії, необхідні для ефективної роботи організації;
керівники управлінський рівня – забезпечують координацію роботи структурних підрозділів організації;
керівники інституційного рівня – визначають місію та цілі організації, забезпечують довгострокове планування, зв’язки організації із зовнішнім середовищем.
Форма піраміди використовується для того, щоб показати, що на кожному подальшому рівні управління знаходиться менше людей, ніж на попередньому.
Для будь –якого контролю характерні такі компоненти: об’єкт та суб’єкт контролю; процес контролю; результати контролю.
Відповідно до вищезазначеного види контролю розрізняють:
-за ступенем охоплення роботи;
-за формою;
-за джерелом використання інформації;
-за характером відносин;
-за сутністю завдання;
-за якісними характеристиками;
-за змістом;
-за етапами діяльності.
1. За ступенем охоплення роботи розрізняють вибірковий і суцільний контроль. Вибірковому контролю підлягають – рішення і розпорядження, для яких строки виконання не мають великого значення.
2. За формою проведення контролю: відкритий та таємний. При відкритому контролі факт перевірки діяльності працівників (структурних підрозділів) заздалегідь повідомляється підлеглим. Таке контролювання діяльності може бути плановим. При застосуванні таємного контролю його факт невідомий для осіб, діяльність яких контролюється.
3. За джерелом використання інформації розрізняють:
Документальний контроль проводиться у формі перевірок, ревізій, спеціальних обстежень. При цій формі контролю використовуються великі масиви інформації, плани, кошториси, договори, нормативи, статистична звітність, тощо.
Візуальний (натуральний) контроль здійснюється шляхом безпосереднього огляду об’єктів неозброєним оком або оптичними приладами.
4. За характером відносин між керівниками та підлеглими розрізняють внутрішній та зовнішній контроль. При внутрішньому контролі виконавець сам контролює якість своєї роботи, при зовнішньому – дії виконавця контролює безпосередній керівник або (якщо йдеться про діяльність усієї організації) незалежний суб'єкт управління (наприклад, аудиторська фірма).
За сутністю завдання виокремлюють:
-лінійний контроль – контролюється об'єкт загалом (наприклад, контроль з боку власника фірми);
-функціональний контроль – об’єкт контролюється лише за певною функцією (контроль з боку фінансового менеджера, комерційного директора, начальника виробництва тощо);
-операційний контроль – контроль лише однієї окремої характеристики стану та поведінки об'єкта (наприклад, контроль розмірів матеріальних витрат чи фонду оплати праці).
За якісними характеристиками розрізняють такі види контролю:
-одиничний – контроль одного параметра;
-множинний – контроль багатьох параметрів;
-багатофункціональний – контроль даних, які використовують для оцінювання різних управлінських функцій.
За змістом визначають види контролю:
-фінансовий контроль;
-виробничий контроль;
-маркетинговий контроль.
За етапами здійснення виробничо-господарської діяльності розрізняють такі види контролю:
-попередній;
-поточний;
-завершальний.
Види контролю за змістом діяльності
А. Фінансовий контроль.
Фінансовий контроль – контроль, який полягає у нагляді за використанням коштів, що:
-надходять у фірму: виручка від реалізації продукції, акціонерний капітал;
-перебувають у розпорядженні організації : поточні активи, нерозподілений прибуток;
-виходять за межі фірми: оплата витрат, сплата податків.
Фінансовий контроль передбачає:
-оцінювання ефективності використання фірмою своїх ресурсів, рівня прибутковості та рентабельності;
-оцінювання платоспроможності фірми, її фінансової стійкості;
-визначення межі, до якої фірма може здійснювати фінансування за рахунок позичкових коштів.
2. Процесний підхід менеджменту.
Процесний підхід був вперше запропонований прихильниками школи адміністративного управління, які намагалися описати функції менеджера. Однак, ці автори були схильні розглядати такого роду функції як не залежні один від одного. Процесний підхід, на противагу цьому, розглядає функції управління як взаємопов'язані.
Теорію управління і результати наукових досліджень слід розглядати не як абсолютну істину, а мабуть, як інструменти, які допомагають нам зрозуміти неймовірно важкий світ організації. При правильному використанні теорія і результати наукових досліджень допомагають керівнику передбачити, що, цілком ймовірно, може трапитися, тим самим допомагаючи керівнику приймати рішення більш доцільно і уникати непотрібних помилок.
Управління розглядається як процес, тому що робота по досягненню цілей за допомогою інших − це не якась одноразова дія, а серія безперервних взаємопов'язаних дій. Ці дії, кожне з яких саме по собі є процесом, дуже важливі для успіху організації. Їх називають управлінськими функціями. Кожна управлінська функція теж являє собою процес, тому що також складається з серії взаємопов'язаних дій. Процес управління є загальною сумою усіх функцій.
Анрі Файоль, якому приписують первинну розробку цієї концепції, вважав, що існує п'ять вихідних функцій. За його словами, «управляти означає пророкувати і планувати, організовувати, розпоряджатися, координувати і контролювати». Інші автори розробили інші переліки функцій. Огляд сучасної літератури дозволяє виявити наступні функції - планування, організація, розпорядництво (або командування), мотивація, керівництво, координація, контроль, комунікація, дослідження, оцінка, прийняття рішень, підбір персоналу, представництво та ведення переговорів або укладання угод, фактично майже в кожній публікації з управління міститься список управлінських функцій, який буде хоч трохи відрізнятися від інших подібних же списків.
У загальному вигляді процес управління можна уявити складається з функцій планування, організації, мотивації і контролю. Ці чотири первинні функції керування об'єднані сполучними процесами комунікації й ухвалення рішення. Керівництво (лідерство) розглядається як самостійна діяльність. Воно припускає можливість впливу на окремих працівників і групи працівників таким чином, щоб вони працювали в напрямку досягнення цілей, що вкрай істотно для успіху організації.
Функції процесу управління
Планування
Однією з основних функцій менеджера є планування.
Планування - цe oдин з cпocoбів, за допомогою якого керівництво забезпечує єдине направлення зусиль всіх членів організації для досягнення загальних цілей. З дaнoї функції починається процес управління, від її якості залежить успіх організації.
За допомогою планування керівництво намагається встановити основні напрями зусиль і прийняття рішень, які забезпечать єдність мети для всіх членів організації. Планування в організації не являє собою окремої одноразового події в силу двох істотних причин. По-перше, хоча деякі організації припиняють існування після досягнення мети, заради якої вони спочатку створювалися, багато хто прагне продовжити існування як можна довше. Тому вони заново визначають чи змінюють свої цілі, якщо повне досягнення початкових цілей практично завершено. Друга причина, по якій планування повинне здійснюватися безупинно, − це постійна невизначеність майбутнього. У силу змін у навколишньому середовищі або помилок у судженнях, події можуть розгортатися не так, як це передбачала керівництво при виробленні планів. Тому плани необхідно переглядати, щоб вони узгоджувалися з реальністю. Наприклад, фірма раніше запланувала побудувати через п'ять років нову штаб-квартиру, використовуючи доходи від передбачуваного зростання прибутків на оплату будівництва. Якщо прибутку не зростуть в дійсності, як це передбачалося, або ці фонди повинні будуть використовуватися на більш нагальні завдання, фірмі доведеться переглянути плани свого майбутнього будівництва та діяльності. Залежно від змісту цілей і завдань можна виділити наступні форми планування та види планів:
Форми планування:
- Перспективне
- Середньострокове
- Поточне (бюджетне, оперативне)
Функція планування означає розробку і прийняття певного рішення, в якому перед об’єктом управління буде поставлена та чи інша ціль. Це рішення – управлінське рішення.
Функція планування припускає рішення про те, якими повинні бути цілі організації і що повинні робити члени організації, щоб досягти цих цілей. По суті своїй, функція планування відповідає на три наступних основних питання:
1. Де ми знаходимося в даний час? Керівники повинні оцінювати сильні і слабкі сторони організації в таких важливих областях як фінанси, маркетинг, виробництво, наукові дослідження і розробки, трудові ресурси. Все це здійснюється з метою визначити, чого може реально домогтися організація.
2. Куди ми. хочемо рухатися? Оцінюючи можливості і загрози в навколишньому середовищі організацію, такі як конкуренція, клієнти, закони, політичні фактори, економічні умови, технологія, постачання, соціальні і культурні зміни, керівництво визначає, яким і повинні бути цілі організації і що може перешкодити організації досягти цих цілей.
3. Як ми збираємося зробити це? Керівники повинні вирішити як в загальних рисах, так і конкретно, що повинні робити члени організації, щоб досягти виконання цілей організації.
Організація
Організувати - означає створити деяку структуру. Існує багато елементів, які необхідно структурувати, щоб організація могла виконувати свої плани і тим самим досягати своєї мети. Одним з цих елементів є робота, конкретні завдання організації, такі як будівництво житлових будинків або складання радіо або забезпечення страхування життя.
Промислова революція почалася з усвідомлення того, що організація роботи певним чином дозволяє групі працівників домогтися набагато більшого, ніж вони могли б зробити без належної організації. Організація роботи була в центрі уваги руху за наукове управління.
Оскільки в організації роботу виконують люди, іншим важливим аспектом функції організації є визначення, хто саме повинен виконувати кожне конкретне завдання з великої кількості таких завдань, що існують у рамках організації, включаючи і роботу з управління. Керівник підбирає людей для конкретної роботи, делегуючи окремим людям завдання і повноваження або права використовувати ресурси організації. Ці суб'єкти делегування приймають на себе відповідальність за успішне виконання своїх обов'язків. Поступаючи таким чином, вони погоджуються вважати себе підлеглими по відношенню до керівника. Делегування - це засіб, за допомогою якого керівництво здійснює виконання роботи за допомогою інших осіб. Концепція внесення систематичного початку в організацію роботи і діяльності людей може бути розширена (як буде розглянуто далі) до створення структури організації в цілому.
Сутність функції полягає у тому, щоб забезпечити виконання рішень з організаційної сторони, тобто створити такі управлінські відносини, які б забезпечили найбільш ефективні зв’язки між всіма елементами системи.
Організувати – значить поділити на частини і делегувати виконання спільної управлінської задачі шляхом поділу відповідальності і повноважень, а також встановлення взаємозв’язків між різними видами робіт.
ункція організації реалізується двома шляхами: через адміністративно-організаційне управління і через оперативне управління.
Адміністративно-організаційне управління передбачає визначення структури фірми, встановлення взаємозв'язків і розподіл функцій між всіма підрозділами, надання прав і встановлення відповідальності між працівниками апарату управління.
Оперативне управління забезпечує функціонування фірми відповідно до затвердженого плану. Воно полягає в періодичному або безперервному порівнянні фактично отриманих результатів з результатами, наміченими планом, і наступного їх коректування. Оперативне управління тісно пов'язане з поточним плануванням.
Мотивація
Керівник завжди повинен пам'ятати, що навіть прекрасно складені плани і найдосконаліша структура організації не мають ніякого сенсу, якщо хтось не виконує фактичну роботу організації. І завдання функції мотивації полягає в тому, щоб члени організації виконували роботу відповідно до делегованих їм обов'язками і узгоджуючи з планом. Керівники завжди здійснювали функцію мотивації своїх працівників, усвідомлювали вони це самі чи ні. Раніше вважалося, що мотивування − це просте запитання, що зводиться до пропозиції відповідних грошових винагород в обмін за докладені зусилля. На цьому грунтувався підхід до мотивації школи наукового управління.
Дослідження в області поведінкових наук продемонстрували неспроможність суто економічного підходу. Керівники довідалися, що мотивація, тобто створення внутрішнього спонукання до дій, є результатом складної сукупності потреб, які постійно змінюються.
В даний час для того, щоб мотивувати своїх працівників ефективно керівнику слід визначити, які ж насправді ці потреби, і забезпечити спосіб для працівників задовольняти ці потреби через гарну роботу.
Сутність функції мотивації полягає в тому, щоб персонал організації виконував роботу у відповідності до делегованих їм прав та обов’язків.
У широкому розумінні мотивація – це процес стимулювання себе і інших для досягнення визначених цілей.
Сутність теорії засновуються на визначені внутрішніх мотивів, які заставляють людей поводитись певним чином.
ВИСНОВКИ
Виділення функцій менеджменту відбувається в результаті поділу і спеціалізації праці в сфері управління. Застосовуються різні класифікації функцій управління.
Планування - Це вид управлінської діяльності щодо встановлення цілей та шляхів їх досягнення. Результатом процесу планування є система планів, що включає корпоративні, функціональні плани, плани працівників і т. п.
Організовиваніе (організація) - це вид управлінської діяльності з розробки структури управління, розподілу повноважень і відповідальності.
Мотивація - Це вид управлінської діяльності по спонуканню людини до діяльності, яка має певну цільову спрямованість.
Контроль - це вид управлінської діяльності щодо забезпечення досягнення організацією своїх цілей.
Діяльність щодо виконання функцій є процесом, що вимагає певних витрат ресурсів і часу. Саме процесний підхід до менеджменту дозволив побачити взаємозв'язок і взаємозалежність функцій управління.
Процес менеджменту відображає рекомендовану послідовність виконання функцій, точніше послідовність початку дій з виконання функцій, так як здійснення багатоконтурною зворотного зв'язку приводить до одночасного здійснення функцій.
Сполучними процесами є процес комунікацій і прийняття рішень. Процес комунікацій - це процес обміну інформацією між двома і більше людьми. Завдяки комунікацій керівники (апарат управління) отримує інформацію, необхідну для прийняття рішень, і доводить прийняті рішення до працівників підприємства. Якщо комунікації на підприємстві налагоджені погано, рішення можуть бути помилковими.
Процес прийняття рішень - це вибір альтернативи.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Виханский О.С., Наумов А.И. "Менеджмент: Підручник.": 3-є вид. Москва, Гардарики, 1999 р., — 528 с.
2. Завадський Й.С. "Менеджмент: Маnаgеmеnt": 2-е. вид., Київ, — Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1998 р., — 542 с.
3. Кабушкін Н.И. "Основи менеджменту: навч. посібник". – 2-е вид., Москва: ТОО "Остожье", 1999 р. – 336 с.
4. Казанцев А.К., Подлесних В.И., Серова Л.С. "Практичний менеджмент: в ділових іграх, завданнях і тестах : навчальний посібник." – Москва: ИНФРА-М, 1998 р. – 367 с.
Кондратюк А.О., Кібенко М.Г., Олійник Г.А. "Основи менеджменту: Навчальний посібник." – ВКП "Аспект". 1999 р. – 210 с.
Кредісов А.І., Панченко С.Г., Кредісов В.А. "Менеджмент для керівників." Київ: Т-во "Знання", КОО, 1999 р. – 556 с.
Кузьмін О.Є. "Сучасний менеджмент: Навчально-прикладний посібник." – Львів: Центр Європи, 1995 р. – 176 с.
"Менеджмент: підручник" / Под ред.Ф.М. Русинова и М.А. Разу. – Москва: ФБК-ПРЕСС, 1999 р. – 504 с.
Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. "Основи менеджменту: Пер. с англ." – Москва: "Діло" ЛТД, 1994 р. – 702 с.
Прокушев Е.Ф. "Менеджмент первинного рівня" – Москва: Видавничий будинок "Дашков и К", 1999 р. – 320 с.
"Теорія і практика управління персоналом: навч.-метод. посібник" Авт.- уклад. Г.В. Щокін – Київ: МАУП, 1998 р. – 256 с.
Хміль Ф.І. "Менеджмент: підручник." – Київ: Вища шк., 1995 р. – 351 с.
Шегда А.В. "Основи менеджменту: навчальний посібник. — Київ: Товариство "Знання", КОО, 1998 р. – 512 с.