1. Загальна характеристика трудового права як галузі права.
Трудове право України — це система встановлених або санкціонованих державою правових норм, якими врегульовуються трудові та тісно пов'язані з ними відносини суспільної організації праці.
Трудове право за своєю суттю є правом захисту інтересів людини праці, захисту працівника від експлуатації з боку роботодавця. Трудове право зародилося у цивільному праві й лише усвідомлення суспільством необхідності забезпечення соціальних прав людини у процесі здійснення найманої праці дозволило трудовому праву набути статус самостійної галузі права. Трудове право завжди було публічно-правовим, хоча зміст кожної із засад, їх співвідношення у різні періоди історичного розвитку нашої держави були різними. У сучасному трудовому праві України поєднуються публічні й приватні засади та окреслилася тенденція до переваги приватних. Починаючи з 90-х років, набули значного поширення договірні засади регулювання трудових відносин, зросла роль колективного договору, почали укладатися угоди на різних рівнях. Публічність у трудовому праві полягає в особливій ролі держави, яка на законодавчому рівні встановлює мінімальні загальнообов’язкові соціальні стандарти у сфері праці норми підвищеного соціального захисту для окремих категорій працівників виступає гарантом дотримання соціальних прав людини у сфері праці, передбачених міжнародно-правовими актами, Конституцією і трудовим законодавством України а також у наявності й функціонуванні державних підприємств, установ та органів, котрі діють як роботодавці й забезпечують робочі місця в обов’язку держави здійснювати діяльність щодо бронювання і створення робочих місць та фінансування програм щодо зайнятості й професійного навчання населення.
Держава гарантує кожному право на працю шляхом встановлення рівних можливостей для працевлаштування за вільним вибором. Конституція України не передбачає обов’язок працювати, громадяни мають змогу самі обирати види і тривалість своєї трудової зайнятості та соєю працею заробляти собі на життя.
Трудове право – це сукупність правових норм, які регулюють трудові відносини всіх працівників різних підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності.
2. Предмет регулювання трудового права.
Предмет трудового права- це комплекс суспільних відносин, основу якого складають трудові відносини, що виникають у результаті укладення трудового договору, і до якого входять також відносини, тісно пов’язані з трудовими відносинами та які існують для забезпечення функціонування останніх.
Предмет трудового права становлять дві групи суспільних відносин, пов’язаних з трудовою діяльністю:
трудові відносини, які виникають між працівником і роботодавцем;
інші суспільні відносини, щотісно пов’язані з трудовими.
Трудові правовідносини- це відносини, побудовані на угоді між працівником і роботодавцем про виконання працівником за оплату певної роботи, що потребує того чи іншого фаху, кваліфікації або посади, на підпорядкуванні працівника правилам внутрішнього трудового розпорядку, якщо роботодавець забезпечує умови праці, передбачені трудовим законодавством, колективним договором, угодами, трудовим договором.
3. Метод правового регулювання трудових відносин.
Якщо предмет трудового права визначає, яке коло суспільних відносин регулює дана галузь права, то метод трудового права повинен дати відповідь як, якими засобами та способами проводиться це регулювання. У загальному розумінні метод галузі права - це сукупність заходів, способів і форм вираження специфічних регулятивних властивостей і функцій, притаманних нормам даної галузі.
У теорії права метод регулювання суспільних відносин характеризується наступними рисами:
порядком виникнення, зміни і припинення правовідносин; юридичним становищем учасників правовідносин; характером встановлених прав і обов’язків; засобами, що забезпечують виконання обов’язків (санкціями).
У трудовому праві під методом розуміють спеціальний правовий процес, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини, встановлює права і обов’язки, характер взаємовідносин суб’єктів, правові засоби впливу в разі порушення прав і обов’язків.
Методу трудового права притаманним є договірний характер праці та встановлення її умов. Найбільш поширеною підставою виникнення трудових правовідносин є трудовий договір. Причому значення договорів, як колективних так і індивідуальних у регулюванні трудових відносин в умовах ринкової економіки значно підвищується. Саме вони визначають основні права і обов’язки сторін, умови праці та її оплати, соціальне-побутове забезпечення працівників та інші питання. Але договірний спосіб поєднується з рекомендаційними та імперативними способами регулювання трудових відносин.
4. Функції трудового права: поняття, класифікація, загальна характеристика
Функції трудового права - це основні напрями впливу його норм на поведінку людей в процесі праці для досягнення цілей і задач трудового законодавства. трудове право виконує такі функції: регулятивну, соціальну, захисну, виробничу, виховну.
Регулятивна функція полягає у державному договірному регулюванні трудових відносин відповідно до норм чинних нормативно-правових актів.
Соціальна функція виявляється у державному втручанні відносин у сфері праці шляхом закріплення прав людини, соціальних гарантій, їх забезпечення, захисту прав у разі порушень.
Захисна функція полягає у захисті прав, законних інтересів індивідуальних і колективних суб’єктів трудового права у соціально-трудовій сфері.
Виробнича функція полягає у захисті інтересів роботодавців та виробництва з метою отримання прибутку, що є основною метою підприємництва.
Виховна функція полягає у забезпеченні зобов’язання працівників працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника, дбайливо ставитися до його майна.
5. Система трудового права
Система трудового права — це об’єктивно необхідне поєднання норм трудового права з їх одночасним внутрішнім розподілом на взаємопов’язані та взаємодіючі правові інститути, що відображають реально існуючу систему відносин з участі у суспільній праці, а також пов язані з нею наглядово-контрольні й процесуальні відносини .
Система трудового права структурно складається з Загальної та Особливої частин.
До Загальної частини трудового права належать усі норми, що визначають загальні положення в регулюванні праці. Це норми, що стосуються предмета, методу трудового права, його принципів та джерел, колективного договору, суб’єктів трудового права.
До Особливої частини відносять правові інститути, що регулюють окремі елементи трудових відносин, а також відносини, тісно пов’язані з трудовими, а саме: забезпечення зайнятості і працевлаштування трудовий договір робочий час час відпочинку нормування праці оплата праці матеріальна відповідальність сторін трудового договору дисципліна праці охорона праці пільги для осіб, які суміщають роботу з навчанням трудові спори нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю.
Систему трудового права слід відрізняти від системи законодавства про працю як сукупності нормативних правових актів, що регулюють трудові й тісно пов’язані з ними відносини. Система законодавства про працю може не збігатися із системою трудового права, оскільки скла-дається не з об’єктивно існуючих норм права, а зі створених у вста-новленому порядку нормативних актів, які мають свої зовнішні харак-теристики — найменування нормативного акта і його структурних елементів, розподіл на статті, пункти і т. д.
6. Система трудового законодавства
Система трудового законодавства, на відміну від системи трудового права, що містить правові норми, становить собою сукупність нормативно-правових актів про працю. Система трудового права співвідноситься із системою трудового законодавства як зміст і форма. Слід констатувати, що сучасна система трудового права вийшла за рамки структури, відображеної в КЗпП. Це, звичайно, не дивно, адже КЗпП було прийнято більше ніж 30 років тому. Зміни, що вносилися до нього, не вплинули на структуру основного трудового закону, яка залишилася "старомодною", мов сукня, що вийшла з моди. Значною мірою нові умови праці регламентуються більш сучасними законами та підзаконними нормативно-правовими актами, тому далеко не всі названі правові інститути відображені у КЗпП. Проте не було і немає чистого збігу між системою права і системою законодавства у традиційному його розумінні, якщо навіть відкинути усі нові тенденції. Так, у системі трудового права є інститут "Охорона праці", а в КЗпП йому відповідають три глави - "Охорона праці" (глава XI), "Праця жінок" (глава XII) і "Праця молоді" (глава XIII). Не є самостійним інститутом глава VII "Оплата праці". Правовому інституту "Матеріальна відповідальність сторін трудового договору" не відповідає глава КЗпП. До глави IX входять норми про матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, тоді як норми про матеріальну відповідальність власника або уповноваженого ним органу за шкоду, заподіяну працівникові, містяться у різних главах КЗпП (глава VII "Оплата праці", глава XI "Охорона праці", глава XV "Індивідуальні трудові спори"). Слід також врахувати, що відповідальність роботодавця за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я нині регулюється спеціальним актом - Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням" від 23 вересня 1999 р. (Офіційний вісник України. - 1999. - N° 42. - С. 2080).
Підбиваючи підсумки, слід визнати, що прийняття нового Трудового кодексу - нагальна потреба нинішнього стану суспільних відносин у сфері застосування праці, і в його структурі має знайти відображення структура сучасного трудового права, яка відповідає принципам демократичного суспільства і соціальної ринкової економіки.
7. Відмежування трудового права від суміжних галузей права ( цивільного, адміністративного)
Подiбнiсть трудового та адмiнiстративного права полягає в тому, що обидвi галузi регулюють управлiнськi вiдносини. Але адмiнiстративне право регулює державне управлiння, а трудове — управлiння в процесi працi, пiдпорядкування працівника. В державному управлiннi застосовується жорсткий адмiнiстративний метод, у сферi працi сторони пов’язанi договiрними вiдносинами, працiвники у встановлених межах беруть участь у керiвництвi виробництвом. Зв’язок трудового права з адмiнiстративним розпочинається з вiдносин по працевлаштуванню, оскiльки вся система органiв по працевлаштуванню є адмiнiстративною.
Близькими до предмета трудового права є норми цивiльного права які регулюють головним чином майновi вiдносини, наявнiсть подiбних iнститутiв, якi мiстять обидвi галузi (наприклад, вiдповiдальнiсть за пошкодження здоров’я на виробництвi). Трудове право увiбрало в себе деякi особливостi цивiльного права, що має своїм предметом регулювання майнових та особистих немайнових вiдносин.
8.Предмет і система науки трудового права;
Система трудового права України становить структуру взаємопов’язаних норм, що регулюють відокремлену сферу суспільних відносин, що виникають із застосуванням праці в суспільному житті.
Трудове право України складається з двох частин: загальної і особливої.
Загальна – норми, що є єдиними для всіх трудових відносин, визначають принципи правового регулювання, джерела трудового права України, класифікують суб’єктів трудового права, визначають правове становище професійних спілок і трудових колективів, поняття, порядок підготовки і укладання колективних договорів, класифікують правові відносини, що виникають із застосування праці, визначають поняття працевлаштування і його правові форми.
Особлива частина – норми, що регулюють окремі елементи трудових відносин, порядок виникнення, зміни та припинення їх, тривалості праці та відпочинку тощо.
Оскільки Україна з 1954р. є членом Міжнародної Організації Праці – до системи трудового права України слід віднести також двосторонні та багатосторонні договори, акти , прийняті МОП і ратифіковані Україною, інші міжнародні правові акти та консульські угоди.
Особливо слід відмітити, що система законів про працю України є кодифікованою – Кодекс Законів про Працю України.
9. Сфера дії норм трудового права.
Сфера застосування норм трудового права визначається в реальному житті як самим законодавцем, так і правозастосовними органами, котрі вимушені долати наявні в правовому регулюванні відносин у сфері найманої праці прогалини за допомогою застосування міжгалузевої аналогії норм трудового законодавства, а здійснюється це на основі й у межах системи відповідних (за галузевою належністю) галузевих принципів. У зв’язку із цим субсидіарне застосування норм трудового права до суспільних відносин у сфері праці, що не входять до предмета трудового права, здійснюється двома основними способами: по–перше, шляхом безпосереднього застосування трудо–правових норм у силу наявності прямої вказівки в спеціальному нормативному акті та, по–друге, на підставі використання відомого в теорії права механізму міжгалузевої аналогії. Характеристика сфери дії норм трудового права включає не лише вказівку на предмет даної галузі права, а й щойно означені випадки субсидіарного застосування норм трудового законодавства до інших (за галузевою належністю) груп (видів) суспільних відносин
10. Єдність і диференціація трудового права.
Принцип єдності і диференціації правового регулювання трудових відносин — один з найстаріших принципів трудового права. Цей принцип, як видно з його назви, передбачає подвійну мету: встановлення єдиних, однакових умов праці для всіх найманих працівників і водночас диференціацію умов праці для певних категорій працівників за певних обставин.
Право передбачає застосування однакового масштабу до різних людей. Тому і трудове право, встановлюючи у своїх нормах єдині для всіх працівників правила щодо прийому на роботу і звільнення з роботи, робочого часу і часу відпочинку, оплати праці, трудової дисципліни і охорони праці, забезпечує всім громадянам справедливі і рівні можливості заробити собі на життя своєю працею.
Єдність правового регулювання трудових відносин означає, що норми трудового права встановлюють високий рівень умов праці, їх повинні дотримуватись усі роботодавці, що здійснюють найм працівників на підставі трудового договору.
Такі єдині норми поширюються на трудові відносини працівників державних підприємств, установ, організацій, працівників приватних і колективних підприємств, а також тих осіб, які працюють за трудовим договором у фізичних осіб (роботодавців).
Єдність правового регулювання забезпечується переважно нормами централізованого рівня. Зокрема, це норми Кодексу законів про працю України, які мають загальний характер, а також норми спеціальних законів "Про оплату праці" від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР, "Про колективні договори і угоди", "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998 р. № 137/98-ВР та ін.