1. Які музичні інструменти існували в Київській державі?
За часів Київської Русі існували такі музикальні інструменти як : сопілка, бубон, гудок, гусла, поздовжні флейти.
2. Розкрийте спільні ознаки хорової творчості М. Березовського, А. Веделя і Д. Бортнянського. Хто з них писав також опери й інструментальну музику?
Березовський, Бортнянський та Ведель дотримувалися традицій партесного співу. Концерти багаточастинні (переважно 3- та 4-частинні), більшість з яких побудована за принципом темпового і тонального контрастів, в ряді випадків цілісність циклу скріплюється тематичними зв'язками між частинами.
Дмитро Бортнянський автор 6 опер. Максим Березовський написав лише дві опери: «Демофонт», «Іфігенія» (не закінчена).
3. У чому полягає значення творчості М. Лисенка, М. Вербицького, М. Леонтовича, композиторів-шестидесятників для української культури?
Микола Лисенко став основоположником української класичної музики, увійшов у історію національного мистецтва як талановитий диригент, педагог, вченийфольклорист, визначний музично-громадський діяч.
Етнографічна спадщина Лисенка — запис весільного обряду (з текстом і музикою) у Переяславському повіті, запис дум і пісень кобзаря О. Вересая, розвідки «Характеристика музыкальных особенностей малорусских дум и песен, исполняемых кобзарем Остапом Вересаем» (1874), «Про торбан і музику пісень Відорта» (1892), «Народні музичні інструменти на Вкраїні» (1894). У композиторській спадщині Лисенка важливе місце займають твори на тексти Тараса Шевченка. Музика до «Кобзаря», «Радуйся, ниво неполитая», «Б'ють пороги», «Гайдамаки», «Іван Гус». Лисенко — автор опер «Різдвяна ніч» (1874), «Утоплена» (1885), «Наталка Полтавка»(1889), «Тарас Бульба» (1890), «Енеїда» (1910), дитячих опер «Коза-дереза» (1880), «Пан Коцький» (1891), «Зима і Весна» (1892), оперети «Чорноморці», які стали основою українського національного оперного мистецтва.
Михайло Вербицький засновник "перемишльської школи", перший найвидатніший представник західноукраїнської професійної музики, автор музики до національного гімну "Ще не вмерла Україна".
Написав оперети, водевілі, мелодрами, музику до історичних п'єс «Верховинці», «Козак і охотник», «Жовнір-чарівник», «Гриць Мазниця», «Запропащений котик», «Школяр на мандрівці». Церковні хори: Літургія для мішаного хору (1847), варіант для чоловічого хору (1865) „Ангел вопіяше“, „Буди ім'я Господнє“, „Милость мира“, „Тебе поєм“, „Отче наш“ — для мішаного хору. Солоспіви, вокальні ансамблі: «Плач вдовиці», «Отдайте мі покой душі», «Погулянка» («Ой дана, моя дана»), «Щасливий супруг».
Микола Леонтович. Найкраща, найцінніша частина творчої спадщини Леонтовича – художні обробки для хору українських народних пісень (близько 200). В цій галузі найяскравіше виявилася його могутня, новаторська обдарованість. Тематичне коло обробок композитора широке і різноманітне: історичні, жартівливі, побутові, обрядові та ін.
Широко відомі такі обробки пісень “Гаю, гаю зеле розмаю”, “Ой вербо, вербо”, “Ой піду я в сад гулять”, “Ой сів, поїхав”, “Мала мати одну дочку” та багато інших. Для кожної пісні він знаходить свої виразові засоби, що найкраще відповідають її текстовому і мелодичному змісту та характеру образів. Твори Леонтовича є невід’ємною частиною репертуару українських професійних і самодіяльних хорових колективів. Вони щироко відомі далеко за межами України.